Промивання сечового міхура

ЛЕКЦІЯ №14

(сестринська справа)

Спостереження за пацієнтами. Оцінювання функціонального стану пацієнта.

План

1. Клінічні симптоми захворювання органів дихання.

- Можливі проблеми пацієнта: задишка, кашель, кровохаркання.

- Спостереження та догляд за пацієнтом.

2. Клінічні симптоми захворювань кровообігу.

- Можливі проблеми пацієнта: біль у серці, запаморочення, брадикардія, тахікардія, аритмія, гіпотензія, гіпертензія тощо.

- Спостереження та догляд за пацієнтом.

3. Клінічні симптоми при захворюваннях органів травного каналу.

- Можливі проблеми пацієнта: блювання, аспірація блювотних мас, метеоризм, закрепи тощо.

- Спостереження та догляд за пацієнтом.

4. Клінічні симптоми при захворюваннях органів сечової системи.

- Можливі проблеми пацієнта: нетримання або затримка сечі, анурія, олігоурія, поліурія тощо.

- Спостереження та догляд за пацієнтом.

1. Клінічні симптоми захворювання органів дихання.

- Можливі проблеми пацієнта: задишка, кашель, кровохаркання.

- Спостереження та догляд за пацієнтом.

Можливі проблеми пацієнта, пов’язані з порушенням функції органів дихання.

У пацієнтів із захворюваннями органів дихання потрібно стежити за частотою, глибиною та ритмом дихання. У здорової людини дихання через ніс беззвучне і непомітне для інших

v Частота дихання – кількість дихальних рухів за 1 хв. Тип дихання м.б. грудний, черевний і змішаний. Варто пам’ятати, що хворий може довільно затримати чи прискорити дихання, тому відвертають його увагу від процедури вимірювання частоти дихання. Зручно рахувати дихання безпосередньо після визначення частоти пульсу. У дорослої людини в стані спокою ЧД від 16 до 20 дих. рухів за 1 хв. (1 дихання відповідає приблизно 4 пульсовим ударам), лежачи - 12-14 дих. рухів за 1 хв., стоячи – 18-20. У жінок ЧД дещо вища, ніж у чоловіків, у спортсменів може знижуватися до 8-10 дих. рухів за 1 хв.

Тахіпное – швидке дихання (більше 20 за 1 хв.). Виникає при посиленні фізичної праці, нервовому збудженні, високій температурі повітря, гарячці.

Брадіпное – уповільнене дихання (менше 12 дих. рухів за 1 хв.).

Апное – зупинка дихання.

З порушенням ЧД змінюється його глибина: поверхневе дихання спостерігається у стані спокою, при захворюваннях легень, плеври, пригніченні дихального центру; глибоке дихання виникає при фізичному навантаженні, емоційному збудженні, при діабетичній комі, уремії та ін..

v Задишка– розлад частоти, глибини та ритму дихання, яке супроводжується суб’єктивним відчуттям нестачі повітря та утрудненим диханням.

Види задишки:

1) Суб’єктивна – про задишку можна довідатись лише зі скарг хворого.

2) Об’єктивна–пов’язана з порушенням органів дихання, спостерігається ціаноз шкіри.

3) Фізіологічна – спостерігається у здорової людини при фізичному навантаженні.

4) Патологічна – супроводжує захворювання дихальної системи, серця, головного мозку.

5) Інспіраторна – виникає внаслідок утрудненого вдиху через перешкоду для проходження в верхніх дихальних шляхах (спазм голосових зв’язок, стороннє тіло, пухлина, запальні процеси гортані, трахеї). Дихання глибоке і повільне, у разі значного збудження вдих утруднений і відбувається з шумом таке дихання називають стридозним.

6) Експіраторна – задишка при якій вдих короткий, а видих утруднений і дуже тривалий, хворий не встигає зробити повного видиху, як наступає уже наступний вдих (при бронхіальній астмі).

7) Змішана – задишка, при якій утруднений і вдих і видих, виникає внаслідок зменшення дихальної поверхні легень при пневмонії, туберкульозі.

8) Ядуха – різко виражена задишка.

9) Астма – ядуха, що має характер нападу.

Патологічні типи дихання (внаслідок порушення дихального центру):

1) Дихання Куссмауля – дуже сповільнене, глибоке, звучний шумний вдих, посилений видих, після якого наступає пауза (характерне для азотемічної уремії і діабетичної коми).

2) Дихання Чейна-Стокса – хвилеподібне збільшення і зменшення амплітуди дихання з наявністю пауз між хвилями тривалістю 40-50 с., після паузи настають рідкі дихальні рухи, спочатку поверхневі, а потім більш глибокі і часті (вказує на розлад мозкового кровообігу).

3) Біота – глибоке дихання з періодичним виникненням тривалих пауз (спостерігається в агональному стані).

Медсестринські втручання при задишці:

- надати хворому підвищеного положення (напівсидячи);

- звільнити від стискуючого одягу;

- забезпечити доступ свіжого повітря та кисню;

- створити хворому повний фізичний і психічний спокій;

- негайно викликати лікаря;

- постійний контроль за частотою, глибиною і ритмом дихання;

- підрахувати частоту пульсу, визначити АТ;

- за призначенням лікаря провести оксигенотерапію (киснева подушка, централізована подача кисню через апарат Боброва);

- використати «кишеньковий інгалятор»;

- прикласти грілки до кінцівок.

v Кашель – складний рефлекторно-захисний акт під час якого організм звільняється від слизу, гною, сторонніх часточок. Виникає при подразнені слизової оболонки гортані, трахеї, бронхів, ураженні плеври, може бути при застої крові в малому колі кровообігу.

За тривалістю:

- постійний (при хронічних захворюваннях дихальних шляхів і легенів);

- періодичний (грип, пневмонія);

- нападоподібний (коклюш).

За наявністю харкотиння:

1) сухий (без виділення харкотиння);

2) вологий (з відселенням харкотиння):

- слизисте, безбарвне, в’язке (бронхіальна астма),

- слизисто-гнійне (бронхопневмонія),

- гнійне (абсцес легені).

Медсестринські втручання при кашлі:

- надати зручного положення (напівсидячи, сидячи), при якому зменшується кашель;

- тепле питво;

- домашні інгаляції;

- поставити медичні банки чи гірчичники;

- зробити гарячу ножну ванну;

- тепло вкрити;

- забезпечити доступ свіжого повітря;

- при сухому кашлі за призначенням лікаря дати відхаркуючі, протикашльові засоби;

- при наявності мокротиння індивідуальна плювальниця (1/3заповнити дез.розчином);

- контроль за виділенням мокротиння (характер і добова кількість);

- дихальна гімнастика;

- при виділенні значної кількості мокротиння хворому рекомендують по декілька годин на добу перебувати у положення, яке сприяє кращому відходженню мокротиння (дренажне положення).

v Біль у грудній порожнині

Виникає внаслідок розвитку патологічного процесу безпосередньо в грудній стінці, плеврі, серці, аорти.

Медсестринські втручання:

- викликати лікаря, щоб він встановив причину болю;

- надати зручного положення;

- заспокоїти;

- якщо біль пов’язаний із запаленням плеври, то пацієнт лежить на хворому боці.

v Кровохаркання – це виділення крові або харкотиння з кров’ю з дихальних шляхів при кашлі у вигляді прожилок яскраво-червоного кольору. Значне виділення крові спостерігається при легеневій кровотечі.

Причини:

- бронхоектатична хвороба;

- абсцес легень;

- рак і туберкульоз легенів;

- пневмонія;

- стеноз мітрального отвору;

- тромбоз легеневої артерії;

- первинна легенева гіпертензія;

- набряк легенів;

- травма легенів.

Медсестринські втручання при кровохарканні:

- надати підвищеного положення;

- дати лоток для збирання мокротиння;

- хворого повертають на уражений бік заспокоюють, забороняють розмовляти;

- дати шматочки льоду або холодне пиття невеликими порціями;

- покласти міхур з льодом на грудну клітину;

- спостерігати за зовнішнім виглядом, підрахувати пульс, ЧД, виміряти АТ;

- викликати лікаря і ввести коагулянти;

- після припинення кровотечі пацієнт повинен дотримуватись постільного режиму.

v Гостра дихальна недостатність – це гостро розвинутий хворобливий стан, при якому навіть граничне напруження механізмів життєзабезпечення організму є недостатнім для постачання його тканин необхідною кількістю кисню і виведення вуглекислого газу.

Причини: ураження ЦНС (коми, інтоксикація, набряк мозку); порушення бронхіальної прохідності; ураження легеневої тканини.

У хворого з’являється відчуття нестачі повітря, неспокій. При огляді пришвидшене дихання, шкіра синіє, холодний липкий піт, порушення свідомості, кома.

Невідкладна допомога спрямована на поновлення і підтримання прохідності і дренування дихальних шляхів, покращення альвеолярної вентиляції і легеневого газообміну, усунення супутніх порушень кровообігу:

- вивести нижню щелепу вперед, голову відхилити назад;

- надати бокового положення, щоб не западав язик;

- застосовують повітроводи;

- за наявності густого мокротиння використовують гарячі інгаляції 2%р-ном соди;

- для полегшення відкашлювання застосовують перкусійний масаж.

Особливості догляду за хворими з проблемами дихання.

Гострий бронхіт. Перші 3-4 дні ліжковий режим, тепло, 2 рази на день вологе прибирання і часте провітрювання. Давати тепле питво, на спину накласти банки або гірчичники.

Хронічний бронхіт. Хворому надають зручного положення, провітрюють приміщення, дають подихати киснем, тепле питво, відхаркувальну мікстуру. Оберігають від протягів, за призначенням лікаря – банки, гірчичники.

Пневмонія – запалення легень. У перші дні ліжковий режим, регулярне провітрювання, вологе прибирання 2 рази на день. Положення напівсидячи, при сухому кашлі пацієнта напоїти теплим питвом, стежити за характером мокротиння. За призначенням лікаря накладають банки і гірчичники. Їжа висококалорійна, напіврідка, багата на вітаміни, особливо вітамін С.

Можливе критичне зниження температури, внаслідок чого може розвинутись колапс. Пацієнтові надати положення лежачи, тіло обтерти сухим рушником, змінювати натільну та постільну білизну, дати гарячий чай, до ніг прикласти теплі грілки. Стежити за загальним станом пацієнта, пульсом та шкірою. Якщо хворий непритомніє, то опускають головний і піднімають ножний кінець ліжка, негайно викликають лікаря.

Стежити за фізіологічними відправленнями, залежно від віку і загального стану призначається лікувальна гімнастика.

Плеврит – запалення плеври. При сухому плевриті на початку захворювання хворий повинен перебувати у ліжку, лежати на хворому боці. При сильному болю іммобілізують грудну клітку. Відволікаючі засоби: змазують 5% р-ном йоду, накладають банки, гірчичники. При ексудативному плевриті піднімають головний кінець, при ознобі добре вкривають, кладуть грілку до ніг, після потовиділення витирають насухо, змінюють натільну і постільну білизну. Застосовують оксигенотерапію. Годувати часто, невеликими порціями, їжа висококалорійна, легкозасвоювана, вітамінізована. Стежать за випорожненнями. При накопиченні рідини у плевральній порожнині лікар проводить плевральну пункцію.

Абсцес легені – гнійне розплавлення легеневої тканини на обмеженій ділянці, оточеній запальним валиком. Хворих ізолюють, часто полощуть рот блідо-рожевим розчином калію перманганату. Вологе прибирання, провітрювання здійснюють декілька разів на день. Мокротиння збирають в індивідуальну плювальницю з розчином калію перманганату і щільною кришкою. Здійснювати заходи профілактику пролежнів, стежити за відправленнями. Харчування повноцінне з великою кількістю аскорбінової кислоти.

Бронхіальна астма – алергійне захворювання, яке проявляється нападами ядухи. Під час нападу забезпечити фізичний і психічний спокій, доступ свіжого повітря, положення напівсидячи, розстібнути одяг. Теплі ножні ванни з гірчицею або гірчичники на грудну клітку. Тепле молоко, лужна мінеральна вода, вода з натрію гідрокарбонатом, інгаляції кисню. При сильному потовиділенні протирають насухо, змінюють білизну.

Поступальний дренаж бронхів. Проводять натще, хворий набуває такого положення тіла, яке спричинило б кашель і ефективне виділення гнійного мокротиння. Хворий із положення на спині без подушки поступово здійснює оберт тілом на 360⁰. Після кожного повороту він робить глибокий вдих. Обертання повторюють 3-5разів. Хворий повинен добре відкашлятись, потім змінити положення тулуба, значно нахилившись вправо або вліво.

ОКСИГЕНОТЕРАПІЯ

Це застосування кисню з лікувальною метою. Киснева суміш повинна містити 40-50% кисню. При збільшенні вмісту кисню в тканинах знижується метаболічний ацидоз завдяки видалення недоокислених продуктів обміну речовин, що призводить до усунення або зменшення гіпоксії, нормалізації дихання, поліпшення роботи серця, нормалізації сну.

Показання: гіпоксемія (низький рівень кисню в артеріальній крові). Причиною гіпоксемії може бути порушення вентиляції легенів у випадку паралічу дихальної мускулатури, передозування ліків, які пригнічують дихальний центр, набряку легенів, тяжких інфекційних захворювань, захворювань серця.

Техніка безпеки при експлуатації кисневих установок:

1. Медичний кисень міститься у металевих балонах синього кольору ємкістю 1; 2; 5; 16; 40л у газоподібному стані під тиском до 150атм.

2. Кисневі балони зберігають у спеціальних нежилих приміщеннях або металевих шафах, розміщених поза лікарняними відділеннями, у вертикальному положенні і фіксують металевими поясами, при температурі не вищій 35⁰С.

3. До відділення кисень потрапляє по газопроводу, тиск 3атм, регулюється редуктором до якого приладнаний манометр.

4. В приміщенні недопустимо палити, користуватися відкритим вогнем або електроприладами.

5. Заборонено нагрівати балони, зберігати їх у горизонтальному положенні.

6. При транспортуванні балонів слід остерігатися поштовхів і ударів.

7. Спалахи в кисневому середовищі ефіру, спирту, бензину, машинного масла, ушкодження балона, стукання металевими предметами призводять до вибуху, тому використання цих речовин у приміщеннях кисневої служби категорично заборонено.

8. Заборонено змащувати руки жирним кремом під час експлуатації кисневих установок.

9. При перевірці наявності кисню в балоні в жодному разі не направляють струмінь газу в обличчя, оскільки це може призвести до ушкодження слизових оболонок.

Кисень можна вводити інгаляційним і неінгаляційним методом.

Інгаляція кисню – це найпоширеніший метод його застосування. Проводять за допомогою носових катетерів, масок, кисневої подушки, кисневих палат, гіпербаричної оксигенації. Через кожні 1-3 год. інгаляції потрібно робити перерву на 20-30хв, щоб запобігти гіпервентиляції та токсичної дії кисню. Оптимальна доза кисню 4-6л за хв., що забезпечує концентрацію кисню в повітрі до 30-40%. Кисень через апарат Боброва подають із швидкістю 2-3л за 1хв.

Гіпербарична оксигенація – це застосування кисню під тиском 1-2 атм. у спеціальних камерах. Розчинність такого кисню в плазмі крові значно підвищується, що сприяє кращому забезпеченню киснем тканин організму. Застосовують при гострому порушенні прохідності периферичних, вінцевих, мозкових судин, при отруєнні, газовій емболії, анаеробній та гнильній інфекціях, для лікування виразок, обширних ран.

До неінгаляційних методів відносять ентеральне введення кисню: кисневі коктейлі (суміш кисню з водними витяжками лікарських трав), введення кисню у шлунок, п/ш введення кисню в передньозовнішню поверхню стегна в об’ємі 30-500 мл.

Інгаляційний спосіб оксигенотерапії із кисневої подушки:

1. Простежте, щоб на руках не було залишків жиру, крему, олії.

2. Оцініть стан кисневої подушки.

3. Зніміть мундштук з кисневої подушки, лямку надягніть на передпліччя лівої руки й наповніть подушку через редуктор киснем з кисневого балона під тиском 1-2атм.

4. Вентиль редуктора замкніть, а трубку подушки перекрийте затискувачем.

5. Приєднайте мундштук до подушки і обгорніть його зволоженою водою марлевою серветкою, складеною в декілька шарів.

6. Мундштук притисніть до рота хворого й відкрийте кран, подушку покладіть збоку від пацієнта. Регулюйте швидкість надходження кисню за допомогою крана та натискуванням на подушку.

7. Можливе підвищення ефективності кисневої подушки, якщо мундштук замінити носовим катетером, а зволоження кисню здійснити шляхом пропускання його через частково заповнений водою апарат Боброва; до довгої скляної трубки приєднайте подушку, до короткої – катетер.

У разі відсутності апарата Боброва для зволоження кисню можна використати герметично закритий флакон з водою, в який через корок треба ввести довгу повітряну голку. За допомогою довгої голки кисень буде зволожуватись і через коротку голку та приєднаний до неї носовий катетер потрапить у дихальні шляхи.

Інгаляційний спосіб оксигенотерапі із централізованої системи:

1. Заповніть водою апарат Боброва так, щоб нижній кінець довгої скляної трубки занурився у воду.

2. Приєднайте апарат Боброва до централізованої системи.

3. До зовнішнього кінця короткої скляної трубки апарата приєднайте стерильний носовий катетер. Перевірте еластичність катетера, відсутність у ньому тріщин.

4. Зафіксуйте апарат Боброва біля голови хворого.

5. Переконайтесь у прохідності верхніх дихальних шляхів.

6. Змочіть катетер стерильним ізотонічним розчином натрію хлориду та введіть через нижній носовій хід (на глибину 15 см). Для правильного визначення довжини введення катетера виміряйте у хворого відстань від кінчика носа до вуха і на таку довжину введіть катетер в один із носових ходів.

7. Відрегулюйте оптимальну дозу кисню (4-6 л/хв), що забезпечує концентрацію кисню в повітрі до 30-40%. Не допускайте перенасичення організму киснем, оскільки при тривалому вживанні у високих концентраціях він погано впливає на серцево-судинну та дихальну системи.

8. Зовнішню частину носового катетера в разі потреби зафіксуйте до шкіри обличчя липким пластиром.

9. Через кожні 30-40хв змінюйте положення катетера (із правого носового ходу переставте в лівий і навпаки) для запобігання пролежнів і висихання слизової носових ходів.

10. Якщо виникло першіння в носі та носоглотці, тимчасово припиніть подачу кисню і закапайте масляні краплі в ніс.

Дезінфекція носових катетерів:

1. Після використання носовий катетер замочіть у 3% розчині хлораміну на 60 хв.

2. Промийте катетер проточною водою.

3. Замочіть у миючому розчині, температура якого 50˚С, на 15 хв. і ретельно промийте канал катетера розчином під тиском із шприца.

4. Промийте проточною водою.

5. Прокип´ятіть у дистильованій воді протягом 30 хв.

6. Просушіть на стерильній серветці.

7. Зберігайте катетер в асептичних умовах.

При потребі катетер стерилізують паровим методом.

2. Клінічні симптоми захворювань кровообігу.

- Можливі проблеми пацієнта: біль у серці, запаморочення, брадикардія, тахікардія, аритмія, гіпотензія, гіпертензія тощо.

- Спостереження та догляд за пацієнтом.

Пульс та його характеристики.

Пульс – це поштовхоподібні коливання стінок артерій внаслідок руху крові і зміни тиску в судинах при кожному скороченні серця. за характером пульсу можна визначити стан серцево-судинної системи і загальний стан пацієнта. Характер пульсу залежить від діяльності серця і стану артерій, змінюється при психічному збудженні, фізичній роботі, коливаннях навколишньої температури, при дії введених лікарських препаратів, алкоголю.

Розрізняють пульс: артеріальний, венозний, капілярний, центральний (на аорті, сонних артеріях), периферичний (на променевих артеріях, тильного боку стопи). Частіше пульс досліджують методом пальпації на: сонній, скроневій, підключичній, променевій, стегновій, ліктьовій, підколінній, задній великогомілковій артеріях, тильній артерії стопи.

Характеристика параметрів пульсу:

1) Частота – кількість пульсових коливань за 1 хв.; залежить від віку, фізичного навантаження, фізіологічного стану, статі, психічного стану.

- норма 60-80 уд. за хв., що відповідає кількості серцевих скорочень.

- тахікардія – ЧСС понад 80 уд. за хв. (підвищення Т на 1⁰С прискорює пульс на 8-10 за 1 хв.).

- брадикардія – ЧСС менше 60 уд. за хв.

2) Наповнення – ступінь наповнення кров’ю артерії під час систоли серця:

- доброго наповнення – відчуваються під пальцями високі пульсові хвилі;

- незадовільного наповнення – малі пульсові хвилі;

- ниткоподібного наповнення – частий, ледве відчутний пульс.

3) Напруження – ступінь опору артерії натиску пальця; визначають силою, з якою необхідно притиснути стінку артерії, щоб припинити пульсацію; залежить від тиску крові в артерії, зумовленого діяльністю серця і тонусом судинної стінки:

- Твердий (напружений),

- М’який.

4) Ритм – регулярність пульсових хвиль, які виникають одна за одною:

А) ритмічний,

Б) аритмічний:

- ектрасистолічна аритмія - між черговими хвилями виникає позачергова пульсова хвиля (екстрасистола), після якої настає тривала пауза;

- пароксизмальна тахікардія - напади тривають від кількох секунд до кількох днів;

- миготлива аритмія - відсутність закономірності ритму і наповнення пульсу. Часто спостерігається дефіцит пульсу, при якому не всі серцеві скорочення виштовхують в артерії достатню кількість крові, пульсова хвиля не досягає периферійних артерій і не визначається пальпаторно. Необхідно порахувати пульс на променевій артерії і кількість серцевих скорочень, їх різниця і буде дефіцит пульсу.

5) Висота – залежить від коливань стінки артерії:

- високий;

- низький.

Переміжний пульс – це ознака тяжкого пошкодження серцево-судинної системи, при якому чергуються слабкі та сильні пульсові хвилі.

Артеріальний тиск.

Тиск крові на стінки судин; відображає силу скорочення серця, прилив крові в артеріальну систему, опір і еластичність периферичних судин:

1) максимальний (систолічний) – виникає в момент систоли серця, коли пульсова хвиля досягає найвищого рівня; 110-140 мм.рт.ст. 102+(0,6×вік)

2) мінімальний (діастолічний) – виникає в кінці діастоли серця; 60-90 мм.рт.ст. 63+(0,4×вік)

3) пульсовий – різниця між величинами систолічного і діастолічного тиску.

Залежить від віку, фізичного, психічного навантаження, добові коливання в межах 10-20 мм.рт.ст. Для вимірювання АТ використовують мембранні або електронні сфігмоманометри. Мембранний сфігмоманометр складається з манжетки шириною 14см, мембранного манометра, гумової груші, для визначення тонів застосовують фонендоскоп.

Якщо пацієнту вимірюють АТ вперше і він виявився підвищеним, то вимірювання повторюють ще 2 рази з проміжками часу 2-3хв, записують найменші цифри.

Порушення АТ:

1) Гіпертонія (артеріальна гіпертензія) – підвищення АТ.

2) Гіпотонія (артеріальна гіпотензія) – зниження АТ.

Запис показників у температурному листку.

Пульс: на шкалі «П» у температурному листку є поділки ЧП від 50 до 160 за 1хв. При значеннях ЧП від 50 до 100 одна поділка означає 2 удари, при значеннях ЧП понад 100 за 1 хв. – 4 удари. Позначають червоним кольором з наступним зображенням у вигляді кривої лінії.

АТ: записують цифровим методом або графічно у вигляді стовпчика. Максимальний тиск – червоним, мінімальний синім, ціна 1 поділки шкали АТ 5мм.рт.ст.

Можливі проблеми пацієнта при порушенні функцій серцево-судинної системи.

Біль у ділянці серця та за грудиною. Напад болю в ділянці серця слід розцінювати як напад стенокардії. Необхідно забезпечити спокій пацієнта, вкласти його в ліжко або зручно посадити, під язик нітрогліцерин, на ділянку серця та на грудину накласти гірчичники. Якщо біль не пройшов протягом 3-5 хв. після вжитих заходів, необхідно негайно викликати лікаря.

Задишка характеризується частим та посиленим диханням, відчуттям нестачі повітря. Розвивається внаслідок підвищення тиску крові в капілярах легенів, збільшення вуглекислого газу в тканинах, яке настає внаслідок зниження скоротливої функції лівого шлуночка серця. Задишка посилюється лежачи і зменшується сидячи чи стоячи. Необхідно негайно обмежити фізичну активність, заспокоїти пацієнта, надати положення напівсидячи з опущеними ногами, забезпечити доступ свіжого повітря і викликати лікаря.

Серцебиття та перебої в роботі серця. Відчувають у вигляді посилених і частих скорочень серця, сильних поштовхів, завмирання, зупинки серця. Зумовлено підвищеною збудливістю нервового апарату, який регулює діяльність серця. Серцебиття може бути у здорових осіб при великому фізичному навантаженні, емоційному збудженні, зловживанні кавою, тютюном або виникати при підвищенні температури тіла, анемії, неврозі. Хворого заспокоюють, надають положення напівсидячи, доступ свіжого повітря, дають випити 20-30 крапель настоянки валеріани, валокордину або корвалолу, забезпечують тишу та спокій у приміщенні.

Набряки – прояв серцевої недостатності. Підвищення тиску в венах і капілярах, сповільнення течії крові в них та підвищення проникності капілярів служать причиною посиленої течії крові в тканинах. Затримка натрію та води в нирках, а також зниження вмісту білка в крові внаслідок порушення функції нирок та печінки сприяють розвитку набряків. На початкових стадіях розвиток набряків відбувається приховано. Про це свідчать: збільшення маси тіла, зменшення діурезу, ніктурія. Набряки з’являються на нижніх кінцівках під кінець дня, а до ранку вони зникають. В подальшому вони з’являються у підшкірній жировій клітковині гомілок, стегон, сідниць, живота, грудей.

Шкіра над набряками гладенька, блискуча, Т⁰С і чутливість знижені; легко виникають пролежні, опіки, знижена опірність щодо інфекції.

Медсестринські втручання при набряках:

- обмежують сіль до 1-3 г на добу.

- зменшують вживання рідини за умови відсутності явищ ниркової недостатності.

- застосовують сечогінні препарати.

- регулярно визначають масу тіла хворого.

- щоденно вимірюють добовий діурез та кількість випитої хворим рідини.

Гостра судинна недостатність: непритомність, колапс і шок.

Може виникнути у хворих, які страждають на захворювання серцево-судинної системи, а у здорових людей внаслідок інтенсивної дії на їх організм, зокрема, судинну систему, патогенних зовнішніх і внутрішніх чинників.

Гостра судинна недостатність — це стан організму, за якого різко пригнічується судинний тонус внаслідок раптового зменшення кровозабезпечення мозку. Проявляється порушенням або втратою свідомості, поверхневим диханням, блідістю шкірних покривів, зниженням наповнення пульсу та артеріального тиску.

Непритомність — форма гострої судинної недостатності, яка зумовлена короткочасним зменшенням кровопостачання головного мозку і збіднення його киснем (гіпоксія).

Виникає у людей з функціональною недостатністю центральних нервових апаратів, які регулюють тонус периферичних судин; у хворих на захворювання серцево-судинної системи, у практично здорових детренованих осіб після тривалих, виснажливих захворювань, які супроводжувались тривалою гіпокінезією.

Фактори, що сприяють розвитку непритомності: зниження вмісту кисню в навколишньому середовищі, перебування в накурених, душних, задимлених приміщеннях, при тривалому голодуванні, сонячному перегріванні, при раптових емоціях.

Суб’єктивно проявляється різкою слабкістю, запамороченням голови, відчуттям дзвону в вухах, нудотою, потемнінням в очах, потім втратою свідомості. Шкірні покриви стають блідими, вкриваються холодним потом. Визначаються сповільнення і ослаблення пульсу, звуження зіниць.

Медсестринські втручання при непритомності:

- забезпечити горизонтальне положення, голову треба розташувати дещо нижче рівня тулуба.

- звільнити хворого від стискуючого одягу.

- оббризкати обличчя холодною водою.

- розтерти рукою шкіру обличчя і підошв.

- дати хворому понюхати ватний тампон, змочений нашатирним спиртом.

Колапс - характеризується різким зниженням артеріального тиску і швидким зменшенням кількості циркулюючої крові.

Причини: гострі запальні і інфекційні хвороби з обтяженим перебігом; може бути одним із проявів больового синдрому при інфаркті міокарда, при синдромі здавлювання.

Прояви: різка блідість шкірних покривів, загострюються риси обличчя, хворий нерухомий, хоча може знаходитись у свідомості, загальмований, повільно відповідає на питання, дихання прискорене, поверхневе, пульс частий, м’який, артеріальний тиск низький, температура тіла знижена.

Медсестринські втручання при колапсі:

- надати зручне положення у ліжку.

- накрити легкою теплою ковдрою.

- обкласти грілками.

- напоїти міцним чаєм.

- підшкірно вводять кофеїн, кордіамін, в ускладнених випадках — мезатон, гормони (преднізолон, гідрокортизон).

- оксигенотерапія.

Шок - характеризується різким пригніченням всіх життєво важливих функцій організму. Лікування повинне розпочинатись якомога раніше і проводитись комплексно із застосуванням обезболюючих засобів, вливань у вену великої кількості рідини, застосування препаратів — стимуляторів дихання і серцевої діяльності.

Медичний персонал повинен уважно стежити за динамікою самопочуття у хворих з гострою серцевою недостатністю, свідомістю, станом шкірних покривів, положенням у ліжку; надавати необхідну допомогу у фізіологічних відправленнях. Про всі помічені зміни необхідно сповіщати лікаря і без затримки виконувати його вказівки.

Спостереження та догляд за пацієнтом при порушенні функцій серцево-судинної системи.

Напади стенокардії. Виникають внаслідок ішемії міокарда на тлі спазму або атеросклерозу вінцевих артерій, яке супроводжується подразненням нервових рецепторів продуктами порушеного обміну речовин у міокарді. Характеризуються загрудинним болем стискуючого характеру, віддає в ліве плече, лопатку, шию, проходить після вживання нітрогліцерину.

Медсестринські втручання при нападі стенокардії:

- забезпечити повний спокій;

- дати нітрогліцерин;

- гірчичник на ліву половину грудної клітки.

Інфаркт міокарда. В серцевому м’язі відбувається вогнище ішемічного некрозу. Напади стенокардії більш інтенсивні, тривалі, різка слабкість, страх смерті.

Медсестринські втручання при інфаркті міокарда:

- Термінова госпіталізація в блок інтенсивної терапії.

- Після стабілізації стану хворого переводять в кардіологічне відділення, 2 тижні суворий постільний режим;

- Контроль за станом білизни, догляд за шкірою;

- Годування хворих, подача судна і сечоприймача;

- Спостереження за функціями системи дихання і кровообігу.

Серцева недостатність. Розвивається в результаті різних уражень міокарду, може бути гостра і хронічна.

Гостра лівошлункова недостатність, спричинена різким падінням скоротливої здатності міокарда лівого шлуночка, проявляється нападами серцевої астми, набряком легень, кардіогенним шоком.

Напади серцевої астми виникають при значному застої крові в малому колі кровообігу, характеризуються появою у хворого відчуття браку повітря, тяжкої задишки у стані спокою, ціанозом, дихання з клекотом, виділення пінистого мокротиння.

Медсестринські втручання при нападі серцевої астми:

- Положення напівсидячи;

- Гарячі ножні ванни;

- Накласти джгути на нижні кінцівки;

- Відсмоктувати мокротиння;

- Інгаляції кисню, зволоженого 96% етиловим спиртом;

- Серцеві глікозиди, сечогінні препарати за призначенням лікаря.

Хронічна серцева недостатність. Характеризується поступовим ослабленням скоротливої здатності міокарда, проявляється наростаючою задишкою, ціанозом, тахікардією, периферичними набряками, збільшенням печінки.

Медсестринські втручання при хронічній серцевій недостатності та догляд:

- Регулярне вживання лікарських засобів;

- Ліжковий режим, припідняте узголів’я, часта зміна положення пацієнта у ліжку;

- Інгаляції кисню;

- Спостереження за ЧП і ЧД, АТ;

- Контроль динаміки набряків, співвідношення кількості випитої і виділеної рідини;

- Визначення маси тіла;

- Зменшення вживання рідини і солі;

- Дієта №10, включають продукти, багаті на калій;

- Гірудотерапія на ділянку правого підребер’я;

- При гідротораксі – плевральна пункція;

- Догляд за шкірою, профілактика пролежнів;

- Змінювати постільну і натільну білизну;

- Регулярне випорожнення кишечнику.

Ревматизм. Загальне інфекційно-алергійне захворювання, в основі лежить системне ураження сполучної тканини, головним чином серцево-судинної; охоплює: суглоби, серозні оболонки, внутрішні органи, ЦНС.

Медсестринські втручання при ревматизмі та догляд:

- В гострому періоді ліжковий режим, кінцівки з ураженими суглобами кладуть на подушки;

- При задишці положення напівсидячи;

- Догляд за шкірою, профілактика пролежнів;

- Зміна постільної та натільної білизни;

- У гарячковий період дають багато питва;

- Годують часто невеликими порціями;

- Часте провітрювання.

Вади серця. Бувають природженими і набутими. Хворі скаржаться на задишку, біль в ділянці серця, серцебиття, набряки, ціаноз, зниження апетиту. Закріп, здуття живота.

Медсестринські втручання при вадах серця та догляд:

- Положення напівсидячи;

- Догляд за шкірою, профілактика пролежнів;

- Зміна постільної та натільної білизни;

- Спостереження за ЧП і ЧД, АТ;

- Контроль динаміки набряків, співвідношення кількості випитої і виділеної рідини;

- Визначення маси тіла;

- Зменшення вживання рідини і солі;

- Регулярне випорожнення кишечнику.

Гіпертонічна хвороба. Характеризується підвищенням АТ внаслідок порушення нервово- функціональної регуляції судинного тонусу. Хворі скаржаться на головний біль, запаморочення, біль у ділянці серця, порушення сну, загальну слабкість. Характерні гіпертонічні кризи – короткочасне підвищення АТ, супроводжується різким головним болем, запамороченням, відчуття жару, пітливістю, серцебиттям, порушенням зору,нудотою, блюванням.

Медсестринські втручання при гіпертонічній хворобі:

- Вкласти у ліжко;

- На потилицю – гірчичники, до ніг – теплу грілку або роблять ножну гірчичну ванну;

- Викликати лікаря;

- Обмежити рідину і сіль;

- Їжа молочно-рослинна, багата на солі калію, обмежують хліб, цукор, картоплю.

- Повноцінний сон;

- 2 рази на день вимірюють АТ;

- Співвідношення кількості випитої і виділеної рідини.

Визначення добового діурезу.

Тяжкі захворювання серця призводять до розвитку явищ серцево-судинної недостатності, ознакою якої є поступове накопичення рідини в підшкірній жировій клітковині (набряки) і в порожнинах організму. При затримці рідини в організмі відповідно зменшується виділення сечі.

Добовий діурез – кількість сечі, що виділяє людина на добу. Визначають за допомогою градуйованого флакона після кожного сечовипускання, записують дані і сечу виливають у туалет. Результат записують у температурний листок або листок інтенсивного спостереження і терапії. Добовий діурез необхідно співставити з водним балансом – кількість випитої і введеної парентерально рідини людині, враховуючи рідкі страви, овочі, фрукти. Він повинен складати не менше 75-80% усієї води, що надійшла в організм приблизно 1,2-1,5 л, решта рідини виділяється через шкіру, легені, кишечник. Денний діурез повинен становити 2/3 від добового, а нічний – 1/3.

Позитивний діурез – якщо кількість виділеної сечі більша, ніж кількість випитої рідини (при призначенні сечогінних засобів).

Негативний діурез – якщо кількість виділеної сечі менша, ніж кількість вжитої рідини (означає затримку сечі в організмі – набряки). М.б. при рясному потовиділенні, повторних блюванні чи проносі.

Здорова людина мочиться 5-6 разів на добу переважно вдень.

Дизуричні розлади:

Ніктурія – явище при серцевій недостатності та захворюваннях нирок, коли нічний діурез перевищує денний.

Анурія – повне припинення виділення сечі.

Ішурія – рефлекторне припинення сечовипускання або через закриття сечовипускного каналу пухлиною передміхурової залози, каменем.

Олігурія – виділення сечі, менше ніж 500 мл (причиною м.б. захворювання нирок, серця, блювання, пронос).

Поліурія – виділення сечі понад 2 л на добу (при захворюваннях нирок, діабеті).

Гематурія – наявність еритроцитів в сечі.

Лейкоцитурія – наявність великої кількості лейкоцитів в сечі.

Піурія – наявність гною в сечі.

Бактерійурія – наявність бактерій в сечі.

Протеїнурія – наявність білка в сечі.

3. Клінічні симптоми при захворюваннях органів травного каналу.

- Можливі проблеми пацієнта: блювання, аспірація блювотних мас, метеоризм, закрепи тощо.

- Спостереження та догляд за пацієнтом.

Проблеми пацієнтів при порушенні функцій травного каналу.

Біль у животі – ознака захворювань органів черевної порожнини (шлунка, 12-палої кишки, печінки, жовчного міхура, підшлунковоїзалози, кишок, селезінки, захворювання та ушкодження очеревини, гостра хірургічна патологія). Болівиникають внаслідок спазму гладеньких м'язів травних органів при подразненні їх больових рецепторів різними зовнішніми чинниками - харчові продукти, лікарські засоби, мікроби, отруйні і токсичні речовини, а також внутрішніми факторами - гістамін, вільні радикали, серотонін, аутоімунні комплекси, алергени, перекисні сполуки, продукти недоокисленого обміну речовин, які утворилися в процесі розвитку різноманітних патологічних процесів.

Класифікація проявів болю:

За особливостями прояву розрізняють болі ниючі, колючі, стискуючі, оперізуючі, здавлюючі.

За інтенсивністю вирізняють: помірні, інтенсивні, надмірні, приступоподібні болі.

Болі можуть проявлятися генералізовано (по всьому животу), або відчуватись лише в окремих його ділянках, виникати натще або в інші періоди доби, зокрема, вночі (голодні, нічні болі), відчуватися хворими постійно або епізодично, віддавати (іррадіювати) в інші ділянки тулуба (лопатки, шия, поперек, під ключиці).

Медсестринські втручання при болю в животі:

- вкласти хворого в ліжко;

- викликати лікаря;

- спостерігати за його станом і положенням у ліжку.

Забороняється:

- прикладати хворому грілку при болю нез’ясованого походження;

- ставити клізми;

- давати ліки без призначення лікаря.

Відрижка – це раптове видалення повітря або шлункового вмісту зі стравоходу або шлунка в ротову порожнину. Це частий симптом різних хвороб шлунка, дванадцятипалої кишки, печінки, жовчного міхура, підшлункової залози, може бути наслідком аерофагії (ковтання надлишку повітря при швидкій їді, неврозах), порушення прохідності воротаря, різкого опущення шлунка, гастриту.

Для тамування відрижки застосовують теплові процедури на епігастрій (грілку, напівспиртовий компрес, приймають півсклянки теплого водного настою квіток ромашки, листя м’яти перцевої, плодів кропу запашного, коренів валеріани). Пацієнту рекомендують вживати мінеральну воду, розчин магнезії.

Згага (печія) – відчуття печіння в ділянці стравоходу або епігастрію, яке виникає внаслідок потрапляння кислого вмісту шлунка в стравохід. Найчастіше печія з'являється у хворих з підвищеною секреторною активністю шлунка, однак вона може відчуватися і у хворих з нормальною і навіть зниженою кислотністю шлункового вмісту, що зумовлено порушенням евакуаторної функції шлунка та спричинює викид шлункового вмісту в порожнину рота. У деяких хворих печія виникає при вживанні цукру, меду, чорного хліба, жирної, солоної їжі.

Зменшити відчуття печії можна за допомогою харчових продуктів, які містять у своєму складі слиз або лужні компоненти,— молоко, свіжі вершки, ряжанка, кисіль, рослинна олія, білок курячого яйця, відвар насіння льону, коренів солодки. Їсти треба малими порціями, не вживати грубу, гарячу, дуже кислу, солону, солодку, жирну їжу. Нейтралізувати соляну кислоту шлункового вмісту можна вживанням лужних мінеральних вод — Боржомі, Поляна Квасова, Єсентуки, Лужанська.

Гикавка– раптовий інтенсивний вдих зі своєрідним звуковим супроводженням, спричинений судомним скороченням діафрагми. Гикавка може виникнути внаслідок подразнення діафрагмального нерва при захворюваннях печінки, шлунка, кишечнику, селезінки. Іноді гикавка проявляється приступоподібно, тривалість приступів — від кількох хвилин до декількох днів.

З метою зменшення гикавки можна використати сублінгвальний прийом валідолу або нітрогліцерину, надавити рукою на епігастральну ділянку, короткочасно затримати дихання на висоті глибокого вдиху.

Порушення апетиту:у пацієнтів з захворюваннями органів травлення частіше знижений апетит, що пов’язане зі страхом виникнення болю.

Важливо переконати хворого у необхідності приймання їжі відповідно призначеної дієти у необхідному об’ємі, пояснити йому роль регулярності у прийманні їжі, необхідність дотримання режиму харчування, як лікувального фактора. Сприяти створенню необхідних гігієнічних і естетичних умов харчування пацієнтів.

Нудота — неприємне відчуття дискомфорту в епігастральній ділянці, яке супроводжується надмірним слиновиділенням, фізичною слабкістю, позивом до блювання. Нудота є однією із специфічних суб'єктивних симптомів при різних гострих і хронічних захворюваннях органів травлення, може супроводжувати виразкову хворобу шлунка і дванадцятипалої кишки, гострий і хронічний гастрит, хронічний холецистит, гепатит, панкреатит, онкологічні хвороби органів травлення.

При появі нудоти необхідно заспокоїти хворого, дати йому випити прохолодної води в суміші із кількома краплями настойки м'яти, запропонувати прийняти під язик таблетку валідолу, забезпечити доступ у палату свіжого повітря, обмежити хворого від зайвих розмов. При тривалій нудоті слід викликати лікаря.

Блювання– це рефлекторний акт, який обумовлений збудженням блювотного центру і супроводжується мимовільним викиданням вмісту шлунка через стравохід, рот, іноді носові ходи. У деяких випадках блювання виникає як захисний рефлекторний акт, спрямований на видалення із шлунка недоброякісної їжі, отруйних, токсичних речовин, кислого шлункового вмісту.

Може бути центрального походження (пухлини мозку, гіпертонічна хвороба, струс мозку) після блювання полегшення не настає; периферичного (внаслідок захворювань травного каналу, отруєння) після блювання настає полегшення.

Медсестринські втручання при блюванні:

- хворого посадити або вкласти на бік (для профілактики аспірації блювотних мас);

- груди і коліна закривають рушником;

- підставляють миску або лоток;

- якщо у хворого є протези, їх виймають;

- після блювання хворому дають прополоскати рот водою, протирають губи;

- якщо виникає запаморочення – дають понюхати нашатирного спирту;

- проти блювотних подразнень можна дати хворому м’ятних крапель на воді, ковток холодної води, шматочок льоду.

При блюванні в непритомному стані:

- хворого нахилити на бік, забравши при цьому подушку і опустивши підголівник (для профілактики аспірації блювотних мас);

- рукою підтримувати голову пацієнта;

- до рота підставити лоток і підкласти клейонку;

- залишки блювотних мас видалити за допомогою електровідсмоктувача або гумового балона.

Гостра шлункова і кишкова кровотечі:

І період (латентний) – настає з моменту надходження крові у шлунок або кишечник. Характеризується загальними симптомами крововтрати: шум у вухах, запаморочення, загальна слабкість, холодний піт, часте серцебиття, зниження АТ, непритомність.

ІІ період (явний) – поява блювання з кров’ю та чорних рідких випорожнень (мелена). При кровотечах з дистального відділу товстої кишки спостерігається свіжа кров на поверхні калу. Бувають приховані хронічні кишкові кровотечі, які виявляються реакцією на заховану кров.

Медсестринські втручання при гострій шлунково-кишковій кровотечі:

- заспокоїти пацієнта;

- заборонити вживати їжу та рідину;

- на живіт покласти міхур з льодом;

- викликати лікаря («швидку допомогу»);

- застосовують коагулянти.

Промивання шлунку:проводять за допомогою товстого шлункового зонда, скляного перехідника, гумової трубки і лійки. Використовують 10-12 л води Т⁰ 28-32 ⁰С, або слабкий розчин перманганату калію. При отруєні лугами шлунок промивають 0,1% розчином лимонної кислоти, при отруєнні кислотами – 2% розчином соди.

Показання:

1) Отруєння лікарськими препаратами, недоброякісною їжею, грибами.

2) Стеноз воротаря шлунку, який супроводжується затримкою їжі.

3) Ендогенна інтоксикація.

4) Атонія шлунку з явищами застою харчових мас.

5) Гострий гастрит.

Протипоказання:

1) Органічні звуження стравоходу.

2) Гостра шлунково-кишкова кровотеча.

3) Важкі хімічні опіки слизової оболонки глотки, стравоходу шлунка.

4) Інфаркт міокарда.

5) Розлади мозкового кровообігу.

6) Цироз печінки.

Під час промивання шлунка медична сестра слідкує за станом хворого і промивними водами. При появі там прожилок крові необхідно про це повідомити лікаря та припинити процедуру.

Промивання шлунка беззондовим методом

Здійснюється в домашніх умовах. Дають пацієнтові випити 2-3 склянки перевареної води або блідо-рожевого розчину калію перманганату і пропонують штучно викликати блювання шляхом надавлювання пальцями на корінь язика, а також подразнення задньої стінки глотки. Протипоказаний при отруєнні кислотами та основами.

Збирання блювотних мас і промивних вод шлунка для дослідження.

За вказівкою лікаря блювотні маси збирають у чистий посуд з широким горлом і кришкою. Виписують направлення, де зазначають: ПІБ пацієнта, відділення, № палати, мету дослідження, дату.

Першу порцію промивних вод виливають у приготовлений чистий посуд, закривають кришкою, супроводжують направленням.

Спостереження та догляд за пацієнтами з хворобами шлунка та дванадцятипалої кишки

Гострий гастрит

Хворому промивають шлунок, призначають постільний режим протягом доби, обмежують споживання їжі протягом 1-2 днів з наступним переходом на слизисту дієту (№1а) з подальшим розширенням (№1б, №1). Забороняється груба, жирна їжа, гострі приправи. Хворому дають багато питва. За наявності болю у надчеревній ділянці кладуть грілку на живіт.

Гастрит з пониженою кислотністю

Таким хворим призначають під час їди вживати хлоридну кислоту з пепсином або шлунковий сік. Їм дають бульйони, компоти, годують часто, невеликими порціями. Протипоказана жирна, солона, смажена, з додаванням прянощів їжа, молоко (дієта №2). Заборонено алкоголь. Продукти рублені або протерті, призначають мінеральні води (єсентуки №17 або №4, миргородську) по півсклянки за 30 хв до їди.

Гастрит з підвищеною кислотністю

Хворі повинні дотримуватись дієти №1, їжа подріблена, помірно тепла, виключають кислу, солону їжу, прянощі, смажені та жирні продукти. Для зниження кислотності призначають тепле молоко, мінеральні води (боржомі, лужанську).

Виразкова хвороба шлунка та дванадцятипалої кишки

Необхідно стежити за характером блювотних мас. Дотримання дієти №1, якщо у хворого виникає біль у ночі, необхідно заздалегідь приготувати солодкий чай, сухарі. Їжа подріблена, тепла, багата на вітаміни. Виключають смажені продукти, заборонено алкоголь. Проміжки між прийомами їжі не більше 4 год. За 1 год. до сну легка вечеря.

Можливі проблеми пацієнта при захворюваннях кишок:

Болі у кишечнику зумовлені спазмом гладеньких м'язів внаслідок подразнення інтерорецепторів кишки запальним процесом, токсичними продуктами, порушеннями функціональної (перистальтичної) діяльності тонкої і товстої кишок.

Метеоризм — відчуття здуття, розпирання живота, зумовлене надмірним газоутворенням у кишечнику. Метеоризм — один із провідних симптомів гострих і хронічних захворювань шлунка, підшлункової залози, тонкої або товстої кишки. Іноді може спричинитись функціональними порушеннями у діяльності нервової системи.

Причини:

- порушення рухової функції кишок внаслідок падіння тонусу і непрохідності;

- зовнішньосекреторна недостатність підшлункової залози;

- дисбактеріоз;

- перші дні після операцій на органах травного тракту, малого тазу;

- посилене газоутворення яке обумовлене зловживання рослинною їжею зі значним вмістом клітковини;

- зниження всмоктування газів кишок при їх нормальному утворенні;

- аерофагія;

- переїдання.

Медсестринські втручання при метеоризмі:

- в дієті обмежують вміст вуглеводів, свіжий хліб, солодощі, горох, квасолю, капусту, рекомендують стіл № 3.

- з вітрогінною метою використовують активоване вугілля, або карболен (0,5 - 1 г тричі на день), водну витяжку квіток ромашки, або плодів кропу.

- при тривалій затримці газів у кишечнику застосовують газовідвідну трубку (вводять на 25-30 см, її можна тримати у кишці до 2 год., за необхідності через 1-2 год. процедуру повторюють).

Пронос — збільшення частоти випорожнення кишечнику калом із рідкою консистенцією. Проносами супроводжуються інфекційні захворювання кишечнику (ентерит, коліт), недуги шлунка і підшлункової залози із зниженням їх секреторної активності, при надмірній чутливості кишечнику до деяких харчових продуктів (молоко, овочі).

Про появу у хворого проносу сповіщають лікаря. Калові маси відправляють на дослідження, до встановлення причини проносу хворого ізолюють. При встановленні діагнозу інфекційного захворювання кишечнику хворого госпіталізують в інфекційне відділення, а до санепідстанції терміново (не пізніше 12 год.) відправляють екстрене повідомлення.

Медсестринські втручання при проносі:

- хворого укладають в ліжко, підкладають пелюшку, клейонку, забезпечують судном, регулярно змінюють натільну і постільну білизну.

- проводять ретельний туалет ділянки заднього проходу після кожного випорожнення. При ознаках запалення шкіри або слизової оболонки цієї ділянки її змащують стерильною обліпиховою олією, синтоміциновою емульсією.

- призначають регідрон, імодіум.

- дієта з достатньою кількістю білків, вітамінів, обмежують вуглеводи, олії, молоко, смажені страви, продукти, багаті на жорстку клітковину.

- з протипроносною метою пропонується застосування водних витяжок рослин, які містять у своєму складі дубильні речовини, а також такі, які проявляють в'яжучу і протизапальну дію, — шишки вільхи, кора дуба, гравілат, калган, ожина, кизил.

Закріп – тривала затримка калу в кишках (понад 48 год.).

Види:

1) Атонічний – виникає внаслідок зниженої моторної діяльності кишок.

2) Спастичний – виникає внаслідок спастичного стану товстої кишки.

3) Органічний – пов'язаний з механічною перепоною в кишечнику.

4) Функціональний – виникає внаслідок легкозасвоюваної їжі, гіподинамії.

Закріп може спричинити не лише порушення діяльності кишечнику, але й негативно вплинути на перебіг серцево-судинних захворювань, органів дихання, сечовидільної системи. Хворим рекомендують збільшення об'єму фізичних вправ, ранкову гімнастику, масаж живота. У дієтичному харчуванні застосовують продукти з вмістом значної кількості клітковини (буряки, чорнослив, банани), а також водні витяжки із рослин з послаблюючою активністю (олександрійський лист, інжир, жостір, ревінь).

Для очищення нижніх відділів кишечнику від калових мас застосовують клізми — очисну, олійну, гіпертонічну, а верхніх — сифонну.

Клізми: види, показання, протипоказання.

Клізми – введення в нижній відділ товстої кишки через анальний отвір різних рідин з діагностичною і лікувальною метою.

Якість постановки клізми і її ефект залежить від такту, професійної вправності і відповідальності медичної сестри. Треба добре пояснити хворому необхідність виконання призначеної лікарем процедури, отримати згоду пацієнта. Якщо хворий може і йому дозволено ходити, то його супроводжують у спеціально призначену кімнату, обладнану кушеткою. Якщо клізму необхідно поставити в палаті, бажано відгородити ширмою від інших хворих. Після процедури ділянку анального отвору обмивають, обсушують, хворого вкладають у ліжко, палату провітрюють.

Види клізм:

1) Очисна

2) Сифонна

3) Послаблюючі: олійна, гіпертонічна, емульсійна.

4) Медикаментозні:

А) місцевої дії (олійні, крохмальні, настій ромашки)

Б) загальної дії (коли не можна ввести ліки перорально або парентерально)

5) Краплинна.

Очисна клізма: ставиться за допомогою Кухля Есмарха, гумової трубки, затискача, наконечника. Використовують 1-1,5 л води, при атонічних закрепах Т⁰ 18-20⁰С, при спастичних 38-40⁰С, в інших випадках 25-30⁰С. Наконечник вводять на 3-4 см до пупка і на 6-7 см паралельно хребта. Просять пацієнта затримати воду на 10 хв.

Показання:

1) Закріп.

2) Підготовка проділь до пологів.

3) Підготовка хворих до планових операцій на органах травного тракту та малого тазу.

4) Підготовка хворих до рентгенологічних та ендоскопічних обстежень органів травного тракту, малого тазу.

5) Для видалення токсичних речовин при отруєннях.

6) Перед ректальним введенням лікарських засобів.

Протипоказання:

1) Гострі хірургічні захворювання органів черевної порожнини (гострий апендицит).

2) Гострі запальні та виразкові ураження слизової оболонки кишечнику.

3) Тріщини заднього проходу.

4) Кровоточивість гемороїдальних вен.

5) Шлунково-кишкова кровотеча.

6) Розпад пухлини товстої кишки.

7) Випадіння прямої кишки.

8) Перші дня після операцій на органах травного каналу.

9) Тяжка серцева недостатність.

Сифонна клізма: ставиться за допомогою товстого шлункового зонда, скляного перехідника, лійки, гумової трубки. Використовують 10-12 л води Т⁰ 35-37⁰С. Зонд вводять на 30-40 см і промивають кишечник до чистих промивних вод.

Показання:

1) при динамічній і механічній кишковій непрохідності

2) у разі неефективності очисних клізм

3) тяжкі отруєння і інтоксикації

4) підготовка пацієнта до операцій на товстому кишечнику.

Протипоказання:

1) Гострі хірургічні захворювання органів черевної порожнини (гострий апендицит).

2) Гострі запальні та виразкові ураження слизової оболонки кишечнику.

3) Тріщини заднього проходу.

4) Кровоточивість гемороїдальних вен.

5) Шлунково-кишкова кровотеча.

6) Розпад пухлини товстої кишки.

7) Випадіння прямої кишки.

8) Перші дня після операцій на органах травного каналу.

9) Тяжка серцева недостатність.

10) Тромбоз чи емболія судин брижі.

Олійна клізма: ставиться за допомогою газовідвідної трубки, грушоподібного балона. Використовують 50-100 мл олії, підігрітої до Т⁰37-38⁰С. Газовідвідну трубку вводять на 10-15 см, проносний ефект настає через 10-12 год.

Показання:

1) Стійкі закрепи спастичного характеру.

2) Запальні та виразкові процеси товстого кишечнику.

3) В перші дні після операцій на органах черевної порожнини.

4) Після пологів

Гіпертонічна клізма: ставиться за допомогою газовідвідної трубки, грушоподібного балона. Використовують 50-100 мл 10% гіпертонічного розчину натрію хлориду або 25-30% розчину магнію сульфату, підігрітого до Т⁰37-38 ⁰С. Газовідвідну трубку вводять на 10-15 см, проносний ефект настає через 20-30 хв.

Показання:

1) атонічний закріп,

2) парез кишечнику після оперативних втручань на органах черевної порожнини,

3) універсальні набряки.

Протипоказання:

1) запальні та виразкові процеси у нижньому відділі товстої кишки.

Емульсійна клізмадає добрий спорожнювальний ефект. Готують 2 склянки настою ромашки, потім змішують жовток одного яйця з чайною ложкою соди і заливають настоєм ромашки, додають 2 столових ложки вазелінової олії або гліцерину. Грушоподібним балоном емульсію вводять у пряму кишку.

Протипоказання:

1) Гострі хірургічні захворювання органів черевної порожнини 9гострий апендицит).

2) Гострі запальні та виразкові ураження слизової оболонки мішечника.

3) Тріщини заднього проходу.

4) Кровоточивість гемороїдальних вен.

5) Шлунково-кишкова кровотеча.

6) Розпад пухлини товстої кишки.

7) Випадіння прямої кишки.

8) Перші дня після операцій на органах травного каналу.

9) Тяжка серцева недостатність.

10) Тромбоз чи емболія судин брижі.

Медикаментозні клізми: використовують для введення ліків через пряму кишку, де вони всмоктуються через гемороїдальні вени і швидко надходять у кров, обминаючи печінку. За 30-40 хв. до клізми з ліками ставлять очисну клізму. Виконують за допомогою грушоподібного балона або шприца Жане з катетером. Використовують 50-100 мл настою ромашки, обліпихової олії, снодійні, знеболюючі, протисудомні засоби, підігріті до 40 ⁰С. Має протизапальну та обволікаючу дію, застосовують при запальних процесах товстого кишечнику, закрепах у тяжкохворих.

Краплинна клізма: ставиться за допомогою системи для в/в вливань, шлункового зонда або газовідвідної трубки. Використовують 1-2 л рідини (5% розчин глюкози, 0,9% розчин натрію хлориду) підігрітої до 40-42⁰С. Застосовують із замісною метою при неможливості вводити ліки іншим шляхом.

Спостереження та догляд за пацієнтами при захворюваннях кишок

Ентерит та коліт. В період загострення хворого вкладають в ліжко, при проносі напувають теплим чаєм без цукру. За призначенням лікаря випорожнення відправляють до лабораторії. Здійснюють туалет відхідника, змащують вазеліновою олією. При проносі дієта №4, багато питва.

При наявності закрепу пацієнтові призначають дієту №3, не обмежують рідину.

4. Клінічні симптоми при захворюваннях органів сечової системи.

- Можливі проблеми пацієнта: нетримання або затримка сечі, анурія, олігоурія, поліурія тощо.

- Спостереження та догляд за пацієнтом.

Можливі проблеми пацієнта при захворюваннях сечовидільної системи.

Більпов’язаний із захворюванням нирок або сечоводів, локалізується в ділянці попереку й іррадіює в ділянку статевих органів, внутрішню поверхню стегон. При захворюваннях сечового міхура біль внизу живота, за лобком та в ділянці крижів. Біль у сечівнику виникає при його запаленні, носить ріжучий характер і посилюється при сечовипусканні.

Ниркова колька – синдром, який характеризується раптовим переймистим болем у ділянці попереку з іррадіацією по ходу сечоводу, у пахвинну ділянку, зовнішні статеві органи, стегно, що зумовлено проходженням каменя по сечоводу. Різке порушення виділення сечі призводить до підвищення тиску в нирковій мисці, розтягнення ниркової капсули і виникнення нападів болю. Може супроводжуватись дизуричними розладами і макрогематурією, рефлекторною нудотою, блюванням, підвищенням температури, хворі неспокійні.

Медсестринські втручання при нирковій коліці:

- Забезпечити хворому повний фізичний і психічний спокій.

- Тепле питво.

- Застосування тепла (грілка на поперек або гаряча ванна Т 38-39⁰ 10-20 хв.)

- Ін’єкції спазмолітичних препаратів, холінолітиків, наркотичних анальгетиків.

Набрякивиникають внаслідок підвищення проникливості кап
⇐ Назад
1
2
34