Теорія видів виховання в сім’ї
Д. В. Віннікот звертає увагу на співвідношення виховання в базисі «так» (знаходження можливостей розв’язання ситуацій) і в базисі «ні» (впровадження поняття «не можна»), між якими повинен бути знайдений оптимальний баланс. Батько не повинен підмінювати матір, у нього своя роль і у вихованні хлопчика, і у вихованні дівчинки.
Принциповими автор вважає наступні питання:
· ревнощі до братів і сестер;
· безпека дитини (зовнішня -з боку світу -і внутрішня, особистісна);
· моменти переходів дитини з однієї ситуації розвитку в іншу (із сім’ї в школу);
· інфантильні звички, які пропонується розглядати як підпори в складних ситуаціях і не викорінювати їх, а з’ясовувати причини затримки розвитку;
· підліткові провокації (крадіжки, поведінкові порушення) як перевірка надійності батьківського контролю і нагляду, який ще затребуваний.
К. Юнг розглядає три види виховання відповідно до об’єкта впливу:
1) виховання через приклад (несвідоме виховання, найстійкіша форма впливу);
2) свідоме колективне виховання (дотримання правил, норм певною групою людей), що формує «подібних індивідів»;
3) індивідуальне виховання (полягає у формуванні особистого свідомого в дитині, її русі до «самостійностi»).
Завдання дорослого, на думку К. Юнга, полягає у переведенні учня від вихідної несвідомості до свідомості й до процесу індивідуалізації.
Р. Дрейкурс бачив завдання виховання батьками своїх дітей у:
· повазі унікальності, індивідуальності та недоторканності дітей з раннього віку;
· розумінні дітей, проникненні в їхній спосіб мислення, уміння розбиратися в мотивах і значенні їхніх учинків;
· виробленні конструктивних взаємин з дитиною;
· знаходженні власних прийомів виховання з метою подальшого розвитку дитини як особистості.
Батькам слід будувати свої відносини з дітьми на їхній щирій підтримці, але не можна при цьому допускати безмежної свободи. У співробітництві з дітьми потрібно визначити обов’язки кожного і їх відповідальність. Установлені обмеження створюють у дитини почуття безпеки й надають впевненості у правильності своїх дій. Не слід карати дітей, тому що покарання породжує таку ж озлобленість, як і примушування; не можна кривдити словами. Відхиляючи покарання як дисциплінарний захід, що включає перевагу однієї людини над іншою, батьки можуть використовувати інші корекційні прийоми: розвиток логічних наслідків, застосування заохочень.
При вирішенні конкретних завдань психолог пропонує дотримуватися
таких принципів:
· невтручання батьків у конфлікти між дітьми;
· рівна участь всіх членів сім’ї в домашніх справах;
· розуміння кожним членом сім’ї того, що він сам відповідальний за порядок у своїй кімнаті й своїх речах.
Особливу увагу вчений звернув на тлумачення негативного поводження дітей, спрямованого на батьків і вчителів. З його погляду, негативнее поводження переслідує цілком певні цілі:
1) вимагання уваги різними способами, у тому числі заподіюючи зане-
покоєння, викликаючи роздратування, особливо якщо діти бачать
у цьому єдиний спосіб, щоб батьки їх помітили, займалися ними;
2) демонстративна непокора є наслідком помилкового висновку дітей
про те, що вони можуть самоствердитися, наполігши на виконанні
своїх бажань, довівши свою силу у протиборстві з дорослим;
3) помста, відплата, бажання заподіювати біль іншим іноді здаються
дітям єдиним способом почувати себе «важливими», значимими;
4) ствердження своєї неспроможності або неповноцінності, демонстрація
справжнього або уявлюваного безсилля допомагають відмовлятися від
спілкування, доручень, відповідальності.
Д. Нельсен, Л. Лотт, Х. С. Гленн сформулювали наступні основні ідеї
виховання:
· контроль батьками власного поводження (у тому числі прийняттяобов’язків, відповідальності, режиму, встановленого порядку);
· визнання права на власне життя — і для батька, і для дитини;
· підтримка почуття гідності і поваги до себе й до дитини.
Перспективна мета виховання - формування здорової самооцінки та життєвих навичок дітей, щоб вони були повноправними членами суспільства і щасливими людьми, цією метою батьки мають постійно керуватися в пошуку відповіді на незліченні проблемні ситуації.
Ключові поняття даної системи виховання - співробітництво, співучасть; творчий підхід відносно різних дітей; емоційна чесність; атмосфера любові, заохочення, підбадьорення. Для досягнення позитивного поводження дітей психологи радять батькам:
· використовувати спільні обговорення проб лем і досягнень сім’ї;
· розпитувати дитину про її проб леми (замість пояснень і констатації), це сприяє розвитку навичок мислення та критики. Ставити питання дітям тільки за наявності справжнього інтересу до думки і почуттівдитини. Не можна ставити питання як «пастки», якщо батько заздалегідь знає відповідь;
· давати дітям можливість вибору хоча б між двома прийнятними варіантами. У міру дорослішання дітей кількість альтернатив має збільшуватися;
· не примушувати або карати, а виховувати, дозволяючи дітям відчути природні або логічні наслідки їхніх вчинків.
У свою чергу, К. Роджерс сформулював наступні ідеї виховання:
· батьки повинні прагнути вплинути на цінності та переконання дітей,
залишаючи за ними свободу вибору конкретних дій;
· стиль спілкування в сім’ї повинен бути заснований на відкритості, свободі, взаємоповазі;
· потрібно навчити дитину самостійно справлятися із проблемами, поступово передаючи їй відповідальність за пошук і прийняття рішення;
· батьки повинні навчитися приймати допомогу від дітей.
На думку К. Роджерса, для позитивної взаємодії з дітьми батькам
необхідні три основних уміння:чути, що дитина хоче сказати батькам;
висловлювати власні думки і почуття, доступні для розуміння дитиною;
благополучно розв’язувати спірні питання так, щоб результатами були
задоволені обидві конфліктуючі сторони.
Т. Гордон:
1. Будь-яка проблема вирішується батьками разом із дітьми, це дозволяє уникнути примушування і породжує в дитині бажання й надалі братии участь у справах сім’ї. Розв’язання проб леми відбувається багатоступінчасто: з’ясовується і визначається сама проблема; продумуються варіанти її розв’язання; зважується кожен варіант; вибирається найбільш підходящий, підшукуються способи вирішення проблеми; оцінюється можливість успіху.
2. Заохочення, підтримка здібності дитини приймати самостійні рішення. Відмова від вимоги неухильного виконання своїх наставлянь дiтьми.
3. Реагувати на неприйнятне з батьківської точки зору поводження дітей за допомогою я-повідомлень, висловлювань, що містять тільки висловлювання власних почуттів батьків, але не обвинувачення, отації, накази, попередження тощо.