Внесок римських юристів у світову юридичну теорію та юридичну практику
Особлива роль римських юристів стала виявлятися після того, як Рим почав втягуватися в систему міжнародних відносин, в міжнародний торговий обмін, що задовго до появи Риму було характерно для держав, які знаходилися на узбережжі Середземного моря (Єгипет, Фінікія, Греція, Карфаген).
Поширення ділових зв´язків з іншими країнами передбачало створення таких умов, в яких однаково могли б перебувати купці різних національностей. На цій підставі перед римськими магістрами постала нова проблема - вирішувати спори, що виникають з нових відносин та створювати норми, які б регулювали порядок вирішення спорів.
Старе римське національне право не відповідало новому стану розвитку суспільства тому, що базувалося лише на місцевих звичаях та національних особливостях. Виключна роль римських юристів на цьому етапі розвитку юриспруденції проявляється в тому, що вони створювали універсальне, світове право, яке увібрало в себе звичаї міжнародного походження, що складалися століттями та були перевірені практикою життя. Таким чином, римські юристи створили право, яке стало загальним правом для всього античного світу. Хоча визнається, що творцем цього права був весь світ, однак, в цьому і полягає роль римських знатоків права, які зуміли переробити звичаї міжнародного обігу, злили їх у єдину чітку систему, яка стала зразком юриспруденції класичного періоду, основою для свого подальшого розвитку у видатному Зводі Corpus Juris Civilis імператора Юстиніана.
Говорячи про розвиток юридичної теорії взагалі, ми не випадково звертаємося до історії саме римського права. Воно впливало на юридичну практику і теорію багатьох країн Європи та Азії, що просліджується у ході вивчення правової спадщини (правових пам´яток, джерел) Англії, Франції, Німеччини, слов´янських держав, країн Далекого Сходу.
Завдяки постійному вивченню римського права, в цих країнах склалися єдине юридичне мислення та типова юридична практика, що також стало об´єднуючим фактором багатьох народів, фактором спільності їх матеріального та духовного життя.
Першоосновою формування римського права було право загальнолатинське. На первинному етапі розвитку його єдиним джерелом був звичай. Однак, як вказує І.А.Покровський, римляни досить рано почали відрізняти світське право - jus від правил релігії — fas.
Це був початок творчості знавців права, визнання результатів свідомої, вольової діяльності поряд з існуванням божественного закону.
Це викликало до життя не тільки власне римське право, яке мало світський характер, але й дало можливість формування у майбутньому світської юриспруденції. Відхід від божественних начал у праві знизив роль понтифіків, як єдиних знатоків права, та підвищив значення світських юристів, які намагалися, на відміну від перших, давати поради всім бажаючим, робити юридичні знання надбанням широкого кола осіб. Після цього юридична діяльність починає рухатися у своєму розвитку досить швидкими кроками.
У другій половині республіканського періоду з´являється досить значний клас юристів, чия діяльність здійснювалася за словами Цицерона у трьох формах:
A) cavere - вироблення найкращих формул для різних юридичних актів (договори, заповіти тощо), тобто допомога
приватним особам у здійсненні договорів;
Б) respondere - відповіді на запитання приватних осіб з приводу різних юридичних сумнівів;
B) age ге - надання порад щодо подання позовів та процесуального ведення справи.
Але не тільки практична діяльність римських юристів склалася як форма юридичної діяльності. Одночасно з розвитком практики починає розвиватися римська юридична освіта, основним методом якої стало практичне навчання шляхом участі у юридичних процесах. Учням необхідно було давати роз´яснення того, що відбувалося у судовому засіданні. З ускладненням законодавств виділяється окремий напрям юридичної роботи консультування (200 р. до н. е.)
Наприклад, збереглися відомості про існування книги під назвою Тгіpertita.що складалася з трьох частин:
а) закони XII таблиць; б) коментар до них; в) позовні формули - legis actiones. Це свідчить про те, що римські юристи починають на теоретичному рівні осмислювати питання юридичної практики, розвивати юридичну освіту, закладати основи науково-теоретичного мислення.
Слід зазначити, що юриспруденція згодом вийшла з чисто практичної діяльності і створила досить значну юридичну літературу. Юридична освіта розвивалася настільки активно, що з´являлися навіть спеціальні заклади юридичної освіти, для яких навіть відводилися окремі приміщення за рахунок держави. Складалися навіть юридичні школи, що отримували широке розповсюдження, популярність, формувалася і юридична література у формі підручників, коментарів, творів, збірників рішень по окремим справам, аналітичним роз´ясненням окремих юридичних питань.
Таким чином, розвиток римської юриспруденції вже в період ІІ-І ст. до н.е. свідчить про об´єктивне розмежування трьох основних форм юридичної діяльності - наукової, навчальної та практичної.
Завершальним етапом формування класичного римського права були кодифікації Юстиніана. Його рівень розвитку був дуже високим і, здавалося, що воно у такому стані може пережити державу, яка створила його. Це стало підставою для набуття величезного авторитету римського права та професіоналізму римських юристів, а також причиною використання готових юридичних конструкцій в інших правових системах, тобто безпосереднього впливу на юридичну практику багатьох країн світу.
Вплив римського права та його подальше існування розподіляється на дві гілки - східну та західну. Східний напрям на перших етапах сприяє активізації правового життя країн, однак, потім поступово завмирає аж до свого зникнення.
Розвиток у західному напрямі виявив протилежні тенденції та результати.
Юри́ст (правник) — фізична особа, яка має професійні правові знання у галузі юридичних наук, законодавства й практики його застосування.
Юридична діяльність— це система юридично значущих, законодавчо регламентованих дій та операцій, спрямована на задоволення публічних і приватних інтересів. Вона являє собою різновид соціальної діяльності. Їй притаманні основні риси, характерні для будь-якої соціальної діяльності: предметність, доцільність, упорядкованість, вибірковість, системність, планомірність, самоорганізованість тощо. Підпадаючи під сферу правового регулювання, соціальна діяльність одержує юридичні властивості, які дозволяють розглядати її як самостійний вид діяльності.
Функції юридичної діяльності — це відносно відокремлені, однорідні дії, спрямовані на певні сфери суспільного життя. Розрізняють дві групи функцій: загальносоціальні та спеціально юридичні.
Розрізняють такі загальносоціальні функції юридичної діяльності:
економічну — забезпечує функціонування економічної системи;
політичну — забезпечує функціонування політичної системи;
ідеолого-виховну — забезпечує збереження існуючих ідеоло
гічних цінностей.
Спеціально юридичні функції юридичної діяльності поділяються на такі:
регулятивну — спрямована на регулювання правомірної пове
дінки громадян; розрізняють дві її підфункції: регістраційно-
засвідчувальну і правонадільну;
правоохоронну — спрямована на запобігання правопорушень,
їх розслідування, покарання винних; розрізняють три її під
функції: превентивну, правовідбудовчу, каральну.
Наведемо сучасні тенденції розвитку юридичної освіти:
спеціалізація юридичної діяльності — розподіл на окремі галузі
права чи категорії справ;
інтеграція юридичної діяльності внаслідок ускладнення суспіль
ного життя, збільшення обсягу нормативно-правових актів.