Міжнародні стандартні критерії визначення безробіття
Міжнародні стандартні критерії визначення безробіття стосуються виключно дій особи впродовж певного періоду часу, незалежно від наявності чи відсутності у неї законних нетрудових доходів (дивідендів, процентів, пенсії чи стипендії) або права на одержання допомоги по безробіттю. Також у міжнародних стандартах не згадується верхня вікова межа для вимірювання економічно активного населення та його складових – зайнятості та безробіття. У багатьох розвинених країнах верхня межа активності населення на 7–9 років перевищує законодавчо встановлений вік виходу на пенсію. Для міжнародних порівнянь, як правило, використовують показник безробіття, розрахований за даними вибіркових обстежень робочої сили.
Відповідно до методології МОП до безробітних відносять осіб у віці 15–70 років (зареєстровані та незареєстровані в державній службі зайнятості), які одночасно задовольняють трьом умовам:
а) не мали роботи (прибуткового заняття);
б) активно шукали роботу або намагались організувати власну справу впродовж останніх чотирьох тижнів, що передували опитуванню, тобто робили конкретні кроки протягом названого періоду з метою знайти оплачувану роботу за наймом чи на власному підприємстві;
в) були готові приступити до роботи впродовж двох найближчих тижнів, тобто почати працювати за наймом або на власному підприємстві з метою отримання оплати або доходу.
До категорії безробітних належать також особи, які приступають до роботи протягом найближчих двох тижнів; знайшли роботу, чекають відповіді; навчаються за направленням державної служби зайнятості.
Критерій пошуку роботи. Відповідно до міжнародних стандартів для того, щоб особу вважали безробітною, вона повинна активно шукати роботу. Пошук роботи визначається як здійснення конкретних кроків упродовж останніх чотирьох тижнів з метою знайти оплачувану роботу за наймом чи організувати власну справу.
„Активний пошук роботи” передбачає не тільки пошук роботи за наймом, але й здійснення конкретних заходів з метою організації власної справи, зокрема:
– реєстрацію в державній службі зайнятості чи приватних фірмах
працевлаштування;
– звернення безпосередньо до роботодавців;
– розсилання письмових резюме (стислої інформації про професійну
підготовку та кар’єру);
– розміщення оголошень у газетах;
– звернення за сприянням працевлаштування до родичів і друзів;
– звернення за ліцензіями та дозволами;
– пошук фінансових ресурсів, землі, будівель, приміщень, машин і
устаткування для створення власного підприємства.
Критерій готовності приступити до роботи. „Готовність приступити до роботи” означає, що при наявності робочого місця людина має бути готовою почати працювати впродовж наступних двох тижнів. Мета цього критерію полягає у тому, щоб виключити осіб, які шукають роботу з метою приступити до неї пізніше (наприклад, студенти вузів, які під час обстеження шукали роботу, щоб приступити до неї лише після закінчення навчального закладу).
У випадках, коли звичайні способи пошуку роботи непридатні, коли ринок праці достатньо не організований або обмежений за масштабами або попит на робочу силу низький, можливе застосування послаблення стандартного визначення безробіття, тобто використання тільки критеріїв пошуку роботи (а) та готовності приступити до роботи (в).
Тобто при частковому послабленні критерію до безробітних належать ті особи, які не шукали роботу з певних причин (наприклад, особи, які були тимчасово звільнені роботодавцем, у результаті чого вони втратили формальний зв'язок із підприємством, особи, які чекають запрошення на роботу або результатів конкурсу, зневірені особи тощо).
Для аналізу стану ринку праці в Україні застосовують міжнародний стандартний критерій визначення безробітних. Проте з метою здійснення порівнянь і відображення пропозиції робочої сили на ринку праці програма обстеження робочої сили дозволяє розрахувати кількість безробітних із застосуванням послабленого критерію.