Територіальна організація господарства
Проблеми вдосконалення територіальної організації господарства як важливої передумови підвищення його економічної ефективності мають винятково велике народногосподарське значення. Наукові засади територіальної організації господарства були розроблені в працях основоположників марксизму-ленінізму. В.II. Ленін, розробляючи програму соціалістичного будівництва в нашій країні, сформулював основні принципи соціалістичного розміщення продуктивних сил, зокрема підкреслив значення організації всього господарства як єдиного цілого на певній території і вказав основні напрямки комплексного розвитку народного господарства країни та її економічних районів. Нa ленінських ідеях базувалися дослідження територіальної організації господарства, широко проводяться в СРСР. Перше своє втілення вонизнайшли в плані ГОЕЛРО. Про першому комплексному плані розвитку народного господарства, складеному з урахуванням економічних закономірностей соціалізму, зокрема соціалістичного поділу праці. І хоча зміст цих понять в міру розвитку продуктивних сил в нашій країні змінювалося, висунуті В.І. Леніним принципи залишалися найважливішими в організації господарства економічних районів на всіх етапах соціалістичного будівництва.
Подальший розвиток питання теорії і практики територіальної організації соціалістичного виробництва одержали в роботах радянських вчених - економістів і економгеографов П.М. Алампнева, М.М. Баранського, В.В. Кистанова, П.В. Комара, Н. II. Колосовського, О.А. Константинова, А.М. Лаврнщева, А.А. Мінца, І.В. Нікольського, А.Є. Пробст, Ю.Г. Саушкіна, Є.Д. Силаєва, Я.Г. Фейгіна, Е.Б. Алаєва, О.Т. Хрущова, В.Г. Удовенко та багатьох інших. Майже всі економіко-географічні дослідження, опубліковані останнім часом, так плі інакше зачіпають питання спеціалізації і комплексного розвитку економічних районів Н ".. Респуолжтт формування виробничо-територіальних комплексів, раціоналізації міжрайонних зв'язків та ін Особливо багато робіт присвячено конкретним проблемам аналізу та розробки шляхів вдосконалення територіальної організації виробництва певних регіонів. У зв'язку з вивченням в останні роки виробничої та невиробничої інфраструктур сфера таких досліджень розширюється: у неї включаються питання не тільки територіальної організації промислового і сільськогосподарського виробництва, але всього господарства і формування соціально-економічних комплексів. Приватні питання територіальної організації господарства (ТОХ) стають предметом все більш докладного вивчення та уваги (це пояснюється потребами народногосподарської практики і логікою розвитку самого наукового дослідження). Однією з небагатьох робіт, присвячених загальної теорії територіальної організації виробництва, є книга О. Є. Пробст "Ефективність територіальної організації виробництва ".
Минаючи визначення даної категорії, А.Є. Пробст розкриває сутність територіальної організації наступним чином: "Така система територіальної організації суспільного виробництва, що охоплює всю територію країни і все народне господарство, починаючи від господарства в цілому і закінчуючи конкретним географічним пунктом ... можлива тільки в умовах єдиного планового господарства, тільки при соціалізмі" . Особливо важливо у цитованій монографії те, що А.Є. Пробст в якості основних елементів територіальної організації виробництва розглядав територіальні виробничі комплекси економічних районів.
Більш вузьким поняттям категорії "територіальна організація виробництва" є "територіальна організація промисловості". Найбільш докладно вона розглядається в роботах А.Т. Хрущова, який розробив визначення цієї категорії.
Питання територіальної організації виробництва розглядаються в роботах М.М. Паламарчука та Н.П. Процко. Критично використавши визначення територіальної організації промисловості, дане А.Т. Хрущовим, вони запропонували визначення територіальної організації виробництва [118, 21], - яке представляється одним з найбільш вдалих. Під цією категорією автори розуміють одну з форм суспільної організації виробництва, яка на основі галузевого і територіального поділу праці утворює системи взаємопов'язаних виробництв і форм їх територіального зосередження, забезпечуючи таким чином зростання продуктивності суспільної праці.
Окремі аспекти територіальної організації виробництва досліджувалися Ф.Д. Заставним. Їм докладно висвітлено питання подібної організації територіально-промислових комплексів і такі важливі її моменти, як комплексність, пропорційність і ін
Якщо згадані автори розглядають особливості та ефективність організації суспільного виробництва на певній території, то Ю.Г. Саушкін висвітлює основні положення територіальної організації соціалістичного суспільства.
До найбільш істотних з них, на наш погляд, належать такі: територіальна організація суспільства нерозривного і того ж підприємства. Інший являє взаємне узгодження різних виробництв на певній території.
Взаємна виробнича ув'язка окремих індустріальних об'єктів спостерігалася ще у відбудовний період. Але вона здійснювалася головним чином "по вертикалі", тобто шляхом об'єднання споріднених підприємств. Що стосується "горизонтального" комбінування, коли відбувається поєднання різних ступенів виробничого процесу або різних захарактером виробничих процесів (стик кількох галузей), то така форма зв'язку підприємств набула розвитку пізніше.
Після Великої Вітчизняної війни проблеми промислового районування набули ще більш актуальний характер. Їх теоретичне і практичне значення помітно підвищилося.
По-перше, ліквідація військової розрухи на території, підданої окупації, мала ту особливість, що вона не відтворювала картину минулого, а полягала у відновленні промисловості на новому техніко-економічному рівні з урахуванням колишніх недоліків у розміщенні виробництва.
По-друге, під впливом науково-технічного прогресу і структурної диференціації промисловості сильно ускладнилася система внутрішньогалузевих та міжгалузевих зв'язків.
По-третє, разом із швидким зростанням економічного потенціалу і збільшенням масштабів капітальних вкладень відбулося значне розширення меж індустріального освоєння території.
Радянська наука збагатилася новими уявленнями про територіальну організацію промисловості. Тепер навряд чи може викликати сумнів необхідність найретельнішого економіко-географічного обгрунтування індустріального будівництва, тому що помилки в розміщенні підприємств не піддаються виправленню.
М.М. Колосовський.
Однією з найпомітніших віх в цьому відношенні була поява статті М.М. Колосовського "Виробничо-територіальне поєднання (комплекс) в радянській економічній географії" (1947 р). Узагальнивши досвід попередніх досліджень, а також практичні результати взаємного і підпорядкованість розміщення підприємств у різних районах країни і зв'язуючи воєдино вплив економічних, технічних і природних факторів, автор вперше дав наукове уявлення про територіально-виробничі комплекси як основі районообразующее процесу.
Під територіально-виробничим комплексом М.М. Колосовський розумів таке економічне (взаимообусловленное) поєднання підприємстві в окремій промисловій точці або в цілому районі, при якому досягається певний економічний ефект за рахунок вдалого (планового) добору підприємств відповідно до природних і економічними умовами району, з його транспортним та економіко-географічним положенням.
Задум М.М. Колосовського полягав у тому, щоб шляхом генералізації виняткового різноманіття виробничих (і природних) процесів прийти до типології районних територіально-виробничих комплексів. З точки зору розвитку ідей промислового районування особливо велика роль введених ним в науку понять про взаємозумовленість і простому територіальному співіснуванні виробництв, "вертикальних" і "горизонтальних" зв'язках, про типи виробничих процесів і енерговиробничих циклах.
Робота М.М. Колосовського, задумана, за словами самого автора, у формі відомої гіпотези до вирішення завдання, наштовхнула дослідників на питання вивчення особливостей промислових комплексів як в теоретичному плані, так і на цілком конкретних прикладах.
У працях радянських економіко-географів добре простежуються ідеї комплексного підходу до вирішення проблем територіальної організації промисловості. Про це свідчить і практика, центр ваги якої все більше переноситься з окремих підприємств на їх виробничо-територіальні поєднання.
Практичне розв'язання завдань промислового районування в певній мірі пов'язано з плануваннями промислових районів і вузлів, що мають на меті раціональне освоєння території, природних, матеріальних і трудових ресурсів для нового індустріального будівництва. При цьому передбачається супідрядне розміщення підприємств, об'єктів інфраструктури, будівельних баз тощо, що забезпечує додатковий економічний ефект.
Районне планування взагалі виступає сполучною ланкою між територіальним прогнозуванням і плануванням, з одного боку, і будівельним проектуванням - з іншого. Інша справа - промислове районування. Тут головне - особливості і результати просторової диференціації та інтеграції виробництва, тобто проблеми, що лежать у площині територіальної організації промисловості.
По всій імовірності, промислове районування так відрізняється від районного планування промислових районів і вузлів, як територіальна організація промисловості від організації території для промисловості. Але вони мають між собою й багато точок дотику. Наприклад, в їх арсеналі знаходяться загальні поняття і категорії, хоча іноді і різні за змістом.
Кожен проект планування промислового району або промислового вузла треба вписати у вже існуючу систему територіальної організації промисловості. Для цього потрібно подання про промислове районуванні країни. У свою чергу районна планування служить важливим джерелом інформації при обгрунтуванні промислового районування.
Висновки
Критично оцінюючи дослідження з промислового районування, можна зробити наступні висновки:
1) характерний тісний спадкоємність ідей минулого і сьогодення - сучасні методологічні положення у своїй основі випливають з концепцій плану ГОЕЛРО і проекту економічного районування Держплану;
2) головна теоретична посилка - уявлення про раціональність взаємообумовлені розміщення промислових підприємств;
3) у більшості робіт післявоєнного періоду промисловість розглядається на тлі загальних питань економічного районування;
4) серед спеціальних досліджень, що стосуються промислового районування, панують роботи прикладного характеру з явною перевагою "вузловий" тематики.
Промислове районування, подібно економічному, має не лише пізнавальне, а й перетворювальне значення. Його практична спрямованість посилилася в умовах науково-технічного прогресу і необхідності поліпшення територіальних пропорцій і економічних зв'язків у народному господарстві. Велику роль набуває розширення та вдосконалення практики формування територіально-виробничих (в тому числі промислових) комплексів і промислових вузлів.
Разом з тим промислове районування ще не можна віднести до досить вивченим областям економіко-географічних знань. Ряд питань досі залишається дискусійним. Це пояснюється швидше за все двома причинами: з одного боку, нечисленністю спеціальних теоретичних робіт, узагальнюючих накопичений досвід, з іншого - складністю та динамічністю територіальної організації промисловості. Труднощі об'єктивного порядку, що виникають при будь-якому районуванні, в даному випадку поглиблюються економіко-географічними особливостями самого об'єкта. Як відомо, регіональна локалізація промисловості супроводжується просторовим розчленуванням виробництва на окремі технологічні стадії.