ЗАПИТАННЯ ДЛЯ САМОПЕРЕВІРКИ
1. В якому стані перебувала освіта в Україні у 80-х роках?
2. Що перешкоджало розвиткові української науки?
3. Назвіть вузлові проблеми розвитку української літератури і мистецтва за умов незалежності України.
Лях
...
Стан культури
Освіта
Паралельно з відбудовою народного господарства широко розгорталася робота по відновленню шкільної та культурно-освітньої мережі. І тут ініціатива йшла від населення. Популярним і ефективним став метод "народної будови", започаткований селянами Житомирщини. Компартія підтримувала та очолювала ці почини і наповнювала їх "правильним і витриманим" ідеологічним змістом. Результати подавали надію: майже зникла безпритульність дітей, підвищувалася письменність населення, зростала народна творчість. В 1944-1950 pp. в Україні було відбудовано і побудовано майже 1700 шкіл. Швидко розвивалася вища і середня спеціальна освіта. Кількість студентів збільшилася з 99 тис. у 1945 р. до 325 тис. у 1955-му.
Наука
Незважаючи на моральні та фізичні репресії сталінізму, українська наука впевнено виходила на світовий рівень: збільшилася з 257 у 1945 до 452 у 1950 р. кількість науково-дослідних установ, з'явилися нові, сучасні - інститути радіофізики та електроніки у Харкові, машинознавства та автоматики - у Львові, металофізики, металокераміки і спецсплавів у Києві та ін., підвищувався рівень кваліфікації фахівців. Українські вчені зробили вагомий внесок у розвиток ядерної фізики, ракетобудування, космонавтики. Імена Євгена Пагона, Олександра Пал-ладіна, А. Люльки, М. Лаврентьева, С. Лебедева, М. Пасічника мали світове визнання. Суспільні науки були у гіршому становищі, бо прес "наукового комунізму" придушував дійсний науковий пошук і вимагав доведення абсурдних висновків у руслі марксизму-ленінізму. Хоча можна і тут побачити позитивні зрушення: було видано 10-томне зібрання творів Т. Шевченка, 20-томник І. Франка, повне зібрання творів І. Котляревського, 5-томне - Лесі Українки.
Література і мистецтво
Письменники та митці, всупереч несприятливим обставинам, а можливо, саме завдяки їм, як це не парадоксально, створили визначні художні твори. З'явилися талановиті поети нової генерації, та й "старше покоління" збагатило українську літературу творами історичної прози. "Запорожці" П. Панча, "Так сходило сонце" Н. Рибака, "Вони не пройшли" Ю. Смолича високо оцінили літературні критики і читачі.
Все більшої популярності набували театр та кіно. У кінці 40-х р. в Україні діяло 96 театрів, з яких 78 мали в репертуарі спектаклі українською мовою. Загальнонародне визнання та любов заслужили видатні актори: М. Литвиненко-Вольгемут, М. Гришко, Іван Паторжинський, Г. Юра, Б. Гмиря, Н. Ужвій, А. Бучма, Ю. Шумський та багато інших.
Музичне мистецтво традиційно славило Україну на весь світ. Українські майстри усюди були бажаними гостями, а особливо хор під керівництвом Г. Верьовки, академічна капела "Думка", хорова капела "Трембіта", капела бандуристів О. Міньківського, Державний симфонічний оркестр.
Паростки нового, високого духовного життя пробивалися все ж крізь бетон тоталітаризму, міцніли і наближали час звільнення та святого очищення.
КРИЗА ТОТАЛІТАРНОГО ЛАДУ
...
Початок лібералізації
В Україні лібералізація розпочалася з руху за відродження української мови, і дуже скоро були здобуті позитивні результати,
бо потенціал, нагромаджений у попередні часи, досвід українізації далися взнаки. Виходять друком фундаментальні наукові праці: "Українська Радянська Енциклопедія", "Історія української літератури", "Словник української мови", з 1957 р. почав видаватися "Український історичний журнал". Почалося видання "Історії міст і сіл України", якого не мала жодна республіка СРСР.
Нова література
Особливо визначним феноменом стала несподівана поява фона талановитих письменників, критиків, поетів, таких як Василь Симоненко, Ліна Костенко, Євген Сверстюк, Іван Дзюба, Іван Драч, Василь Стус, Микола Вінграновський, Дмитро Павличко, Микола Руденко. В їх творчості українська культура отримала сильний імпульс до самореалізації в сучасних умовах, до пошуку нових форм і стилю художньо-естетичного пізнання світу, їх бунтарство, яке викривало косність, лицемірство номенклатурної культури, користувалося широкою підтримкою молодої інтелігенції, але викликало занепокоєння та гнів комвлади, що незабаром привело до першої хвилі репресій.
...
Саме тому характерною рисою суспільного життя 70-80 років стала загальна русифікація. Іван Дзюба вважав, що за русифікацією стоїть давній російський шовінізм і колоніалізм в обгортці псевдомарксистської термінології. Асиміляція українства інтенсивно проводилася через мовну і культурну близькість українців до росіян, і українці відігравали роль тієї противаги, що використовувалась проти неслов'янських народів. Якщо російська мова була єдиним засобом спілкування в СРСР між різними національностями, а також мовою науки і міжнародних відносин, то українська мова відходила на другий, маргінальний план. Найцікавіші і найважливіші публікації в Україні виходили російською мовою, в той час як українські видання ставали провінційними, а через це непопулярними і нерентабельними. В зв'язку з падінням тиражу вони закривалися: з 1969 до 1980 р. питома вага українських видань в Україні знизилася з 46% до 19%. Все більше українців вважали російську мову рідною. Але росіяни в Україні не бачили сенсу вивчати українську. Росіяни взагалі виявляють виразну схильність виїжджати зі своєї республіки, і особливо улюбленим краєм для них була і є Україна: тут добрий клімат, красиві і чепурні жінки, смачна їжа, порівняно високий рівень соціально-економічного і культурного розвитку, знайома мова і своя церква. У 1959 р. в Україні мешкало 7 млн. росіян, а в 1970 р. - вже 10 млн., що складало приблизно 20% усього населення. В Україні і зараз відчувається інерція демографічної дихотомії - українська більшість існує поряд з російською меншістю.
...
Розвиток культури
Освіта
Як і в попередньому періоді, партійне керівництво значну увагу приділяло системі освіти, дбаючи про її ідеологічну чистоту і вірність комуністичним ідеалам. У 1958 р. почалася реформа шкільної освіти: створювалися восьмирічні (обов'язкові) і одинадцятирічні політехнічні школи, школи-інтернати та школи подовженого дня. З 1966 р. запроваджується обов'язкова десятирічна освіта; трохи пізніше в усіх школах введена була обов'язкова військова підготовка, значно політизувався навчально-виховний процес.
Поступово і радянське суспільство втягувалося в світову науково-технічну революцію і потребувало все більше високоосвічених спеціалістів. Тому вища школа переживала у 60-70-і роки піднесення: значні інвестиції держави, високий соціальний престиж науковців сприяли її розвитку. Відкривалися нові університети: Донецький (1964), Сімферопольський (1972), Запорізький (1985), пізніше Прикарпатський та Волинський. В Україні з'являються іноземні студенти, насамперед з країн "третього світу". Однак якість вищої освіти залишалася дуже низькою, особливо на заочній та вечірній формах, і не відповідала світовим стандартам. Хоча кількісні показники були вражаючі: студентом в Україні була кожна сьома людина.
Наука
Наука України цього часу невпинно, всупереч комуністичному гальму, прогресувала, збагачуючи загальнолюдську скарбницю визначними досягненнями. Виникли нові перспективні наукові галузі: напівпровідників, високомолекулярних сполук, фізика низьких температур, плазми, космонавтика. Кількість працівників з науковими ступенями зросла за 1965 -1985 роки у 5,5 рази. Правда, багато науковців, особливо в суспільних галузях, займалися мавп'ячою працею, або ж зовсім нехтували дослідженнями, отримуючи довічну ренту. З великими труднощами наукові дослідження впроваджувалися у виробництво, бюрократичні перепони заважали прямим зв'язкам теорії і практики. Попри все це і гуманітарні науки мали чим пишатися: археологи, медієвісти, філологи, мистецтвознавці збагатили українську культуру фундаментальними дослідженнями.
Література і мистецтво
Література і мистецтво України художніми засобами відтворювали реальність і несли у собі усі суперечності епохи. Все ж слід
відзначити найталановитіші здобутки українських митців: романи Олеся Гончара "Собор", Михайла Стельмаха "Чотири броди", історичну прозу Юрія Мушкетика, поезію Івана Драча, В. Симоненка, Миколи Руденка, Ліни Костенко, Дмитра Павличка, Василя Стуса, драматургію О. Коломійця. Визначним був внесок літераторів-дисидентів: М. Осадчого, Євгена Сверстюка, В'ячеслава Чорновола, В. Мороза, Івана Дзюби. Справжнім культурним феноменом стала творчість режисера-новатора Сергія Параджанова, особливо його шедевр "Тіні забутих предків". Скарбницю українського кіно збагатили Ю. Іллєнко, К. Муратова, Л. Осика. Славу української музики підносили видатні майстри вокалу Д. Гнатюк, А. Мокренко, М. Кондратюк, Є. Мірошниченко, А. Солов'яненко, композитор В. Івасюк, пісні якого "Я піду в далекі гори", "Червона рута", "Водограй" стали народними.
...
НА ШЛЯХУ ДО НЕЗАЛЕЖНОСТІ
1. Початок "перебудови"
...
Суспільне життя
У суспільному житті республіки зміни були помітнішими. З'явилися організації з різними політичними концепціями і строкатим складом учасників: антисталінське товариство "Меморіал", Спілка незалежної української молоді, християнсько-демократичний фронт, товариство "Спадщина", екологічна організація "Зелений світ", культурницьке "Товариство Лева" у Львові. У лютому 1990 р. у Києві відбулася установча конференція Товариства української мови імені Т. Шевченка, яку очолив поет Дмитро Павличко.
У нових умовах почала відроджуватись Українська автокефальна православна церква (УАПЦ). 1989 р. у Києві було створено громадський комітет у справі відродження УАПЦ, і сотні православних парафій оголосили себе українськими автокефальними (незалежними). У кінці 1989 р. було створено Всеукраїнське православне церковне братство в Києві, яке сприяло розбудові УАПЦ. Воно почало видавати релігійний часопис "Церква і життя", допомагало церковним ієрархам у делікатній конфронтації з московською патріархією, яка вороже поставилася до ініціатив українських клерикалів.
У Західній Україні вийшла з підпілля і була визнана владою греко-католицька церква, яку очолив митрополит Володимир Стернюк. Але через вперте небажання ієрархів Російської православної церкви передати церковні будівлі уніатам у Галичині наприкінці 80-х- на початку 90—х років склалися напружені стосунки, навіть ексцеси між Українською греко-католицькою і Російською православною церквами, а також між греко-католиками і українськими автокефалістами.
Новими потужними чинниками суспільно-політичного життя України стали робітничий (страйки шахтарів 1989-1991 pp.) та студентський (голодовки й демонстрації 1990-1992 pp.) рух.
Скрипник