Лекція 12. Психологія мотивації
12.1. Основні поняття психології мотивації.
12.2. Загальна характеристика мотивів.
12.3. Теоретичні підходи до розуміння мотивів.
12.1. Основні поняття психології мотивації
Мотивація – спонукання, що викликають активність організму і визначають її спрямованість. За проявами й функціями в регуляції поведінки мотивуючі фактори можуть бути розділені на такі групи:
1) 1) потреби та інстинкти, як загальні джерела активності організму;
2) 2) мотиви, як те, на що безпосередньо ця активність спрямована, те, заради чого зроблений вибір певних актів поведінки;
3) 3) емоції, суб'єктивні переживання (прагнення, бажання) і установки в поведінці суб'єкта, як фактори, що визначають як, яким чином здійснюється регуляція динаміки поведінки.
Мотивирозуміються як:
1) 1) предмет, заради якого здійснюється діяльність, який спонукує та направляє її;
2) 2) спонукання до діяльності, пов'язане з задоволенням потреб суб'єкта, сукупність зовнішніх чи внутрішніх умов, що викликають активність суб'єкта та визначають її спрямованість;
3) 3) усвідомлена причина вибору дій і вчинків особистості.
4Потреба як внутрішній чинник активності людини це:
– – нестаток необхідного (дефіцит);
– – предмет задоволення нестатку;
– – необхідність;
– – стан;
– – системна реакція особистості.
Існують різні точки зору на проблему співвідношення потреби та мотиву:
а) між потребою та мотивом можливі далекі та опосередковані відношення;
б) потреба надає поштовх до виникнення мотиву;
в) потреба перетворюється на мотив після опредметнення, тобто після знаходження предмета, який може її задовольнити;
г) потреба – частина мотиву;
д) потреба й є мотив.
Потреби можуть поділятися за:
1) походженням – первинні потреби (вроджені, стійкі, пов’язані з органічними процесами в організмі, мають циклічний характер задоволення) та вторинні потреби (не пов’язані з органічними процесами, зумовлюються суспільними обставинами життя людини);
2) характером задоволення – матеріальні, соціальні, духовні потреби.
Загальна характеристика мотивів
Основні функції мотиву:
· спонукальна (енергетика мотиву);
· спрямовуюча (спрямованість енергії на певний об’єкт, на певну активність);
· стимулююча (стимулююча);
· керівна (регуляція, організація, контролювання дії);
· змістоутворювальна (створення особистісного сенсу дії);
· пояснювальна (свідоме формулювання особистістю джерела її поведінки);
· відображальна (відображення в свідомості людини потреб і цілей, засобів їх досягнення та своїх можливостей, наслідків для себе та морального самопочуття);
· захисна (справжня мета замінюється на “офіційну версію”, яка необхідна для раціонального пояснення причини дії).
Мотиви мають динамічні та змістовні характеристики. До динамічних належать сила та стійкість мотиву. До змістовних:
1) 1) повнота усвідомлення структури мотиву;
2) 2) впевненість у правильності вибору;
3) 3) спрямованість мотиву – особистісна, індивідуальна або суспільна, колективна;
4) 4) орієнтація на зовнішні або внутрішні чинники при поясненні своєї поведінки;
5) 5) види потреб, на задоволення яких спрямований мотив – біологічні або соціальні;
6) 6) діяльність, в якій реалізуються мотиви – ігрова, навчальна, трудова, спортивна тощо.
Моністичні уявлення про мотив зводять його до якогось одного явища: потреби; мети; чиннику дії; особистісної диспозиції; формулювання; задоволеності; стану; наміру.
На думку І. Є. Ільїна, залежно від того, на якій стадії зупинився мотиваційний процес, який ступень усвідомлення (розуміння) чинників поведінки, який ступень задоволення потреби (досягнення мети, запланованого результату) мотиваційні утворення можна поділити на:
1) 1) мотиваційні стани;
2) 2) мрії;
3) 3) схильності;
4) 4) мотиваційні установки;
5) 5) потяги, бажання;
6) 6) спрямованість особистості;
7) 7) мотиваційні властивості особистості;
8) 8) мотиваційну сферу особистості.