ТЕМА № 1. СОЦІОЛОГІЯ ЯК НАУКА

СОЦІОЛОГІЯ.

 

Теми лекцій

1. Соціолога як наука

2. Методологія і методика соціологічного дослідження

3. Суспільство як цілісна соціальна система

4. Соціальні інститути

5. Соціологія особистості

6. Соціологія девіації

7. Соціальні групи

 

ТЕМА № 1. СОЦІОЛОГІЯ ЯК НАУКА.

1. Об’єкт і предмет соціології.

2. Структура та методи соціології.

3. Основні завдання та функції.

З самої глибокої давнини люди намагалися пізнати соціальні явища та процеси, усвідомити суть людини і суспільства в якому вона існує і саме на цьому тлі в середині ХІХ ст. утверджується соціологія, як самостійна наука, що вивчає соціальні форми, закони і закономірності функціонування і розвитку суспільства через взаємодію індивідів їх груп

та спільнот.

Термін «соціологія» є похідним від латинського «societas» (суспільство) та грецького «logos» (слово, вчення). Отже етимологічно соціологія – наука про суспільство.

В науковий обіг поняття «соціологія» ввів французький вчений Огюст Конт (1798 – 1857рр.), родоначальник позитивізму (від «позитивного знання», що засноване не на умоглядності, а на спостереженнях та експерементах), який у своїй праці ― «Курс позитивної філософії» (1838 р.) обгрунтував необхідність наукового підходу до вивчення суспільства і позначив ним універсальну науку, що повинна вивчати суспільство «позитивно». У такому розумінні соціологія ототожнювалася з суспільствознавством, об’єктом вивчення якого є суспільство як цілісне системне утворення, а предметом і метою вивчення – загальні закони та

закономірності його функціонування та розвитку. Точка зору О.Конта на соціологію панувала в літературі до кінця ХІХ ст.

Першим, хто дав «вузьке» трактування соціології як науки був Е. Дюркгейм (1858 – 1917 рр.). З його ім’ям пов’язаний перехід соціології від науки тотожної суспільствознавству, до науки, що зосереджена на вивченні соціальних явищ, процесів і відносин суспільного життя, тобто самостійної науки, яка межує з іншими науками про суспільство. Виникнувши, соціологія стала розвиватися досить швидкими темпами спочатку у вигляді національних соціологічних шкіл, а потім – інтегруючись в єдиний загальноприйнятий комплекс знань, течій, парадигм.

З’ясовуючи науковий статус соціології необхідно чітко визначити її об’єкт, предмет та методи. Об’єкт науки є все те, на що спрямований процес дослідження. Предмет науки– окремі аспекти, властивості, сторони, зв’язки, відносини, які становлять об’єкт конкретного дослідження. Один і той же об’єкт може вивчатися різними науками. Предмет – завжди чітко окреслює сферу і мету дослідження і відрізняє одну науку від іншої.

Як же визначають фрагменти соціальної реальності, які варто обрати в якості об’єкта соціологічного дослідження? Яким чином виділяють у ньому предмет соціологічного дослідження? Орієнтиром вибору служить проблемна ситуація в суспільстві, тобто певне ускладнення у розв’язанні соціального протиріччя. Саме проблемна ситуація «створює» предмет, а локалізація проблемної ситуації в тих чи інших явищах соціальної реальності слугує підставою для виділення об’єкта дослідження.

Вихідним для розуміння особливостей об’єкта соціологічного пізнання і визначення предмета соціологічної науки є поняття соціального. Соціальне явище або процес виникає тоді, коли поведінка навіть одного індивіда підпадає під вплив іншого або групи (спільноти) незалежно від того, чи присутні фізично індивід або спільнота. Можна виділити такі основні риси, що характеризують специфіку соціального:

- загальна якість, притаманна різним групам індивідів;

- характер і зміст відносин між різними індивідами і групами в залежності від місця, яке вони займають в різних суспільних структурах, від тієї ролі, яку вони виконують в них;

- соціальне проявляється у відносинах різних індивідів і груп один до одного, до свого становища в суспільстві, до явищ і процесів суспільного життя.

Об’єктом соціологічного пізнання є:

- суспільство як цілісна соціальна реальність;

- надана реальність, що відбиває ту чи іншу сторону соціального життя;

- цілісний розвиток і функціонування суспільства;

- об’єктивні соціальні явища суспільства, а саме: соціальні зв’язки, відносини і процеси, соціальні інститути і організації, соціальні спільноти і групи, соціальні суб’єкти тощо.

Суспільство як об’єкт соціологічного пізнання характеризується нескінченною різноманітністю явищ і процесів є також об’єктом вивчення інших суспільних і гуманітарних наук. Однак, кожна з них вивчає:

- свою особливу сторону або сферу соціальної реальності;

- специфічні тільки для даної науки закони й закономірності об’’єктивної реальності;

- особливі форми прояву і механізми дії даних законів і закономірностей. Такою формою соціології є соціальне життя суспільства. Це область спільного буття людей, відмінного від економічного, політичного, духовного. В центрі соціального життя знаходиться взаємодія людей.

На відміну від інших суспільних наук, соціологія вивчає не суспільство загалом, а громадянське суспільство, в якому загальне знаходиться в органічній єдності з особливим, специфічним.

Об’єкт і предмет науки тісно взаємозалежні, але не тотожні. Якщо об’єкт – це емпірична реальність, що відбиває ту чи іншу сторону об’єктивного світу, то предмет науки – це відтворення емпіричної реальності на абстрактному рівні шляхом виявлення значущих з практичної точки зору закономірних зв’язків і відносин цієї реальності.

Це не просто якесь явище чи процес об’єктивного світу, результат теоретичного обгрунтування, яке дозволяє виділити ті закономірності розвитку і функціонування об’єкта, що вивчаються, які є специфічними тільки для даної науки.

Отже, предметом соціології є загальні і специфічні закони та закономірності розвитку і функціонування історично визначених соціетальних систем, механізми дії та форми прояву цих законів і закономірностей в діяльності особистостей, соціальних груп, класів, народів. Соціальні закони регулюють поведінку людей і груп, визначають стосунки між особистостями, їхніми спільностями і виявляються в діяльності людей та їхніх об’єднань. До соціальних відносяться закони соціальної диференціації й інтеграції, соціальної мобільності, інтернаціоналізації громадського життя, соціалізації індивіда та інші. В житті соціальні закони виникають, виявляються і реалізуються тільки в результаті масової практичної діяльності і через діяльність конкретних людей у конкретних умовах, а тому виявляються як закони -- тенденції.

Соціальні закони мають такі основні ознаки:

- закон може діяти лише при наявності визначених і чітко оговорених умов;

- за цих умов закон діє завжди і всюди без будь-яких виключень;

- умови, за яких діє закон, реалізуються не повністю, а частково.

Соціальні закони діють у всіх сферах людської діяльності і можуть різнитися за сферою свого розповсюдження. Так, існують закони, дія яких розповсюджена на малу групу, на певну соціальну страту, соціальну верству або клас та на суспільство в цілому. Отже, у сфері дії соціальних законів може знаходитись суспільство в цілому або ж його частини.

У суспільстві діють соціальні закони різних типів та структурних рівнів. Це – закони загальні (загально соціологічні), особливі та індивідуальні (окремі, специфічні), головні й неголовні, причинні й функціональні, динамічні й статичні (закони зміни, розвитку і закони функціонування, рівноваги), закони – тенденції й гігантські закономірності (групи, комплекси ― споріднених законів, пов’язаних єдиною детермінуючою їх причиною).

Соціологія як самостійна галузь наукового знання має свій понятійно-категоріальний апарат, або свою систему понять і категорій.

Поняття– форма мислення, що відображає загальні зв’язки, сутнісні ознаки явищ, поданих у їхніх визначеннях.

Категорії –загальні форми мислення, які відображають найсуттєвіші закономірні зв’язки і відношення реальної дійсності.

Соціологічні категорії являють собою основні і найбільш загальні поняття соціології, що відображають об’єктивну соціальну дійсність в узагальненому вигляді, в її становленні, розвитку і утвердженні.

Поняття і категорії соціології є головними конструкційними елементами будь-якої теорії. Вони є результатом пізнання суспільного життя і відображають найсуттєвіші зв’язки і відношення, які притаманні соціальним явищам і процесам. Тож зміст об’єкта і предмета соціології одержує своє концентроване відображення в системі її понять і категорій, які можна класифікувати за рівнем соціологічної теорії, за категоріями спеціальних соціологічних теорій, за обсягом відображення соціальної дійсності, за категоріями загальної і прикладної соціології.

Усі соціологічні категорії прийнято умовно розділяти на два типи: методологічні і процедурні. Методологічні категорії розділяють на п’ять груп:

1) категорії, що розкривають сутність соціальних зв’язків:

соціальна система, соціальний інститут, соціальна організація, соціальні дії, соціальні відносини, соціальна сфера, соціальна залежність, соціальний зв’язок, соціальний факт;

2) категорії, що розкривають зміст соціальних спільнот:

суспільство, соціальна спільнота, соціальний клас, соціальна верства, соціальна група, особистість;

3) категорії, що розкривають сутність соціальних процесів:

соціальний процес, соціалізація, соціальна адаптація, соціальна мобільність, соціальна інтеграція, соціальний конфлікт, соціальна дезорганізація;

4) категорії, що розкривають сутність соціального розвитку:

соціальний прогрес, соціальна дія, соціальний рух, соціальна діяльність, соціальний розвиток, соціальна інновація;

5) категорії, що розкривають характер використання соціологічних знань у практиці громадського життя: соціальнепроектування, соціальне прогнозування, соціальне планування,соціальна технологія.

Процедурні соціологічні категорії відображають в основному специфіку й особливості збирання, аналізу та обробки соціологічної інформації і діють, як правило, при організації та проведенні соціологічних досліджень.

2. Соціологія порівняно з іншими науками про суспільство має винятково складну структуру, яка обумовлена тими завданнями, що їх вирішує наука і тими функціями, що їх вона здійснює в суспільстві. Соціологія, по-перше, вирішує наукові проблеми, зв`язані з формуванням знань про соціальну дійсність, описом, поясненням процесів соціального розвитку, розробкою соціологічних концепцій про суспільство, соціальну роль особи в суспільстві, соціальні спільності, соціальну структуру і соціальні процеси суспільства, особливості соціальних інститутів тощо, методологію і методи, способи соціологічних досліджень. По-друге, вона вивчає проблеми, пов`язані з перетворенням, змінами соціальної дійсності, аналізом шляхів та засобів планомірного впливу на соціальні процеси. Отже під структурою соціологічного знання розуміють систему взаємопов’язаних уявлень, понять, поглядів, теорій соціальних процесів різних рівнів (чи то життєдіяльність окремих людей, соціальних груп чи суспільства в цілому). Особливістю структури соціологічного знання є те, що вона є не просто певною сукупністю інформації, уявлень і наукових понять про соціальні явища і процеси, а перш за все є певною упорядкованою системою знань про суспільство як динамічно функціонуючий організм. Існує багато підходів до визначення критеріїв структуроутворення і кількості рівнів соціології. Так, в короткому енциклопедичному словнику з соціології в системі соціологічного знання виокремлюють такі елементи: метасоціологія, загальна соціологічна теорія, спеціальні соціологічні теорії, галузеві соціології, емпіричні соціологічні дослідження, історія соціології. Але більшість учених дотримується думки про трирівневу структуру соціології, яка передбачає такі рівні соціологічного знання: теоретична соціологія, спеціальні соціологічні теорії або теорії середнього рівня та емпіричні дослідження.

Виділення рівнів соціології носить дуже умовний характер. По суті всі вони єдині і знаходяться в тісній взаємодії. Вони ніби взаємодоповнюють один одного, утворюючи єдину систему соціологічного знання. У сучасній соціології виділяють також макро- і мікро- соціології.

Макросоціологія орієнтується на дослідження великих соціальних спільнот, систем і груп, а також на вивчення глобальних соціальних процесів. Тим самим вона спрямована на вивчення законів і закономірностей суспільного життя людства в цілому, у сукупності його основних підсистем. Отже, макросоціологія виходить з того, що, тільки аналізуючи суспільство як цілісність, можна зрозуміти особистість людини.

Мікросоціологія досліджує соціальні процеси, явища і тенденції, що відбуваються у відносно невеликих соціальних системах. Тим самим вона орієнтується на емпіричний опис явищ і полій, що проявляються в основному у формі безпосередніх соціальних контактів. Це обумовлює її спрямованість переважно на соціально-психологічні методи дослідження. Іншими словами, мікросоціологія прагне до розуміння цілісності соціального життя через вивчення соціальної взаємодії індивідів.

Соціологія дає знання теоретичне і емпіричне, знання фундаментальне і прикладне. У зв’язку з цим в ній виділяють відносно самостійні галузі знання: теоретичну соціологію, фундаментальну соціологію, прикладну соціологію, емпіричну соціологію.

Емпірична і теоретична соціології різняться за рівнем абстракції одержуваного знання. Теоретичні знання – знання універсальні, емпіричні – фактофіксуючі. Фундаментальна і прикладна – за орієнтацією отримуваних знань, за цілями, які вони перед собою ставлять. Фундаментальні соціологічні дослідження ставлять за мету розвиток науки та удосконалення наукових уявлень про явища предмета. Прикладні дослідження ставлять метою вирішення якоїсь конкретної соціологічної проблеми, переслідують і завдання, зв`язані з використанням знань для удосконалення соціальних процесів, вирішення практичних проблем життєдіяльності суспільства. Теоретична соціологія поєднує в своїх межах багатоманітність соціальних течій, шкіл, напрямків та підходів, що з своїх методологічних позицій пояснюють специфіку розвитку суспільства. У світовій соціології для пояснення різних фактів, що визначають предметну сферу соціології, використовують соціокультурний, цивілізаційний, формаційний підходи, які в сукупності відображають ряд найбільш загальних закономірностей суспільного розвитку.

Напрями в соціології об`єднають соціологів, які займаються розробкою ідентичної проблематики, або мають спільну світоглядну направленість. Всі вони виступають як парадигмальні альтернативи і одночасно є продуктом оперативної взаємодії як між собою, так і з різними пограничними суспільствознавчими і людинознавчими науковими дисциплінами. До сучасних напрямів у соціології можна віднести: емпіричну соціологію, структурний функціоналізм, конфліктологію, символічний інтеракціоналізм, феноменологічну соціологію, етнометодологію, неофункціоналізм, структуралізм і постструктуралізм, соціологічні концепції технократизму. Новітні аспекти соціологічної думки і теорії знайшли своє відображення в концепціях: постмодернізму, неосинтезу, глобалізму.

Методи соціології.

Як і будь-яка наука, соціологія має свій визначений комплекс прийомів. Сюди входять як загальнонаукові (аналіз, синтез, порівняння та ін.), так і спеціальні методи соціології та деяких сумісних з нею наук.

Методи соціології – наукові способи, прийоми всебічного вивчення суспільства як цілісної системи. Поняття "метод в соціології" використовується в узагальненомузначенні. В структуру методу соціології слід включити методологічніпринципи соціологічного дослідження, громадянського суспільства на:

І) макрорівні (дослідження громадянського суспільства як цілісної соціальної системи);

2) на середніх рівнях (на рівнях окремих елементів і підсистем соціальної системи);

3) на мікрорівні (на рівні міжособистісної взаємодії);

Серед методів соціології особливе місце посідають діалектичний, системно-структурний методи.

Одна із важливих характеристик методу соціології полягає в тому, що у вивченні соціальної реальності соціологія опирається на емпіричні її дослідження. В межах такого дослідження, в свою чергу, використовуються найрізноманітніші методи: опитування, інтерв'ю,

спостереження, аналіз документів, експеримент та ін. Те або інше дослідження в межах соціології можна вважати справді соціологічним, якщо воно прямо або опосередковано базується на вивченні емпірично перевірених соціологічних фактах та їх вимірах;

Під соціологічними методами слід розуміти правила і прийоми, за допомогою яких факти, гіпотези і події узгоджуються між собою.

3. Інтегруючий зв’язок і взаємодія між окремими структурними елементами системи соціологічного знання реалізується через сукупність функцій, що відображають розмаїтість зв’язків соціології з суспільством, її суспільне призначення. Соціологія виконує різноманітні пізнавальні і практичні функції.

Функції соціології – це сукупність ролей, що вона виконує в організації суспільства як соціальної системи, відображаючи інтереси різних соціальних спільнот і груп. Основними функціями соціології є: теоретична, описова, інформаційна, прогностична, ідеологічна, пізнавальна, емпірична, прикладна, виховна, управлінська, критична, гуманістична, охоронна, практична, інструментальна регулятивна, організаційно-технологічна, соціального проектування, соціального конструювання.

У соціологічній діяльності всі ці функції «працюють» в єдності і пронизують усі напрямки і рівні соціологічної науки. Крім того, завдяки специфіці своїх функцій соціологія тісно пов’язана з теорією і практикою соціального управління суспільством. Вона також здатна бути могутнім знаряддям перетворення суспільства. Але чи завжди можлива така реалізація? Це залежить від багатьох факторів: від стану самого суспільства, від рівня розвитку соціологічної науки, від методологічної, теоретичної і методичної підготовленості соціологів, від їхньої моральної і громадської позиції.

Найважливіші функції соціології: теоретико-пізнавальна, практико-перетворювальна, світоглядно-ідеологічна, а також специфічні функції — гуманістична, культурна, описова, інформаційна, прогностична, критична, соціального контролю, соціального управління.

Теоретико-пізнавальна функція. Спрямована на вироблення нового соціологічного знання і реалізується у таких аспектах: 1. Соціологія нагромаджує знання, систематизує їх, складає висновки про закономірності еволюції суспільства, розкриває джерела і механізми функціонування та розвитку соціальних процесів і явищ.

2. Соціологічні теорії наводять науково обґрунтовані висновки щодо розуміння перспектив розвитку суспільства в цілому і його окремих сфер, визначають реальні шляхи та методи наукової перебудови світу.

3. Соціологія здійснює теоретичний аналіз пізнавальної діяльності суспільства, виявляє нові закономірності й тенденції, виробляє теорію і методологію соціологічного пізнання дійсності.

4. Соціологічні дослідження виконують інформаційні завдання, що дає змогу одержати первинні дані про індивідів та спільноти, їх потреби, інтереси, цінності, орієнтації, мотиви, факти реальної поведінки, громадську думку тощо, тобто створюють інформаційну базу для пізнання соціальної дійсності.

Практико-перетворювальна функція. Тісно пов'язана з теоретико-пізнавальною, позаяк єдність теорії та практики — характерна риса соціології. Сутність її виявляється насамперед у виробленні науково обґрунтованих прогнозів щодо еволюції суспільства, які є основою перспективних планів соціального розвитку, скажімо, держави, регіону, підприємства тощо. Особливості соціологічного прогнозування полягають у тому, що воно має цілісний характер і дає змогу визначити тенденції розвитку суспільства в сукупності всіх структурних елементів.
Прикладна соціологія, пов'язуючи теорію з дійсністю, бере участь у виробленні практичних рекомендацій щодо вирішення різноманітних соціальних проблем як суспільства в цілому, так і конкретних регіонів. Відповідно до специфіки соціологічного дослідження практичні рекомендації соціологів ґрунтуються на двох групах соціальних чинників: об'єктивних і суб'єктивних. Об'єктивнісоціальні чинники — умови людської життєдіяльності: соціальна структура суспільства, політичний лад, конкретні умови праці, побуту тощо і реальна поведінка суб'єкта в цих умовах. Вивчаючи вплив цих чинників на систему соціальних відносин, соціолог спирається на конкретну інформацію, здобуту за допомогою соціологічного дослідження. Суб'єктивні соціальні чинники — мотиви, прагнення, інтереси, ціннісні орієнтації, різноманітні уявлення, громадська думка тощо. Вивчення цих феноменів дає важливу інформацію про світ окремої людини, конкретної спільноти (трудового колективу, професійної групи, класу тощо).

Світоглядно-ідеологічна функція. Спрямована на забезпечення наукової дискусії між концепціями, поширення наукової ідеології, формування соціологічного стилю мислення, підготовку компетентних спеціалістів, глибоке та всебічне засвоєння ними наукової ідеології.
Важливу роль у реалізації даної функції мають соціологічні дослідження. Наукове знання, здобуте за їх допомогою, сприяє політологічній та соціологічній освіті населення, допомагає людям виконувати свої трудові та громадські функції. Винятково важливу роль відіграють при цьому соціологічні дослідження громадської думки, ефективності функціонування засобів масової інформації, політичних і правових інститутів суспільства тощо.
Гуманістична та культурна функції. Пов'язані з роллю соціології в культурному житті суспільства та гуманізації суспільних відносин. Соціологія є чинником, що сприяє гуманізації суспільства. Гуманістична установка, центром якої є людина, супроводжує реалізацію всіх інших функцій соціології. Попри те, що соціологія має справу з великими масами людей та оперує статистичною інформацією, дедалі актуальнішим стає положення, що соціолог повинен мати «гуманістичний нерв», тобто ставитися до людських проблем, драм, трагедій, які він вивчає, не як пасивний спостерігач, а зі щирим співчуттям і увагою. Ніколи загальне не повинно затінювати особисте й індивідуальне. Тому сучасного соціолога характеризують загострене почуття соціальної дійсності, відповідальність, альтруїзм, використання своїх знань на благо людства. Різноманітними є зв'язки соціології з культурою, адже соціологія вивчає культурні цінності, засоби вдосконалення та облагородження звичаїв, традицій, норм поведінки, сприяючи нагромадженню, збереженню та передачі культурної спадщини. А одна зі спеціальних соціологічних теорій (соціологія культури) безпосередньо займається вивченням культури, процесів та відносин, які функціонують у цій сфері.
Описова функція. Зумовлена необхідністю систематизації, опису та нагромадження одержаного дослідного матеріалу у вигляді аналітичних нотаток, різноманітних звукових звітів, статей, книг, комп'ютерних матеріалів тощо. Вивчення їх дає змогу відтворити картину життєдіяльності тих соціальних об'єктів, що вивчаються. На основі цих досліджень складаються висновки та приймаються відповідні рішення щодо управління різними галузями суспільства. Ці матеріали є також джерелом виміру, відліку та порівняння, основою для прогнозування розвитку соціальних явищ і процесів, дають змогу простежити динаміку їх функціонування.
Інформаційна функція. Стосується використання соціологічної інформації, одержаної під час соціологічних досліджень. Соціологічна інформація — один з найоперативніших видів соціальної інформації. Вона застовується: соціологами — для з'ясування динаміки, тенденцій розвитку соціальних процесів; замовниками дослідження — для прийняття науково обґрунтованих управлінських рішень, встановлення зворотного зв'язку з колективом (якщо замовником є керівництво підприємства), населенням конкретного регіону (якщо зас мовником є місцева влада). У зв'язку з ускладненням соціального життя значення соціологічної інформації в управлінні суспільством зростатиме. її використання повинно стати невід'ємним елементом державної політики.

Прогностична функція. Реалізується через соціальні прогнози. За сучасних умов соціологічне дослідження завершується не просто рекомендаціями щодо управління процесами, а виробленням та обґрунтуванням прогнозу (короткострокового або довгострокового) щодо досліджуваного об'єкта. Короткостроковий прогноз спирається на встановлені тенденції розвитку соціального явища, довгостроковий — на ті самі тенденції плюс зафіксовані закономірності й відкриті чинники, які вирішальним чином впливають на прогнозований об'єкт. Виявлення таких чинників і наступне моделювання досліджуваного процесу — один з найскладніших видів наукової праці.

Критична функція. На Заході давно існує своєрідний напрям — соціальна критика. Соціологія, даючи об'єктивне знання, покликана попереджувати соціальну політику про відхилення від соціального ідеалу, сигналізувати про можливі негативні соціальні явища і наслідки.

Функція соціального контролю. Полягає у виробленні і науковому обґрунтуванні ефективних рекомендацій, спрямованих на боротьбу з девіантною поведінкою, вдосконалення моральних відносин, підвищення рівня політичної культури і правової свідомості. Реалізується через участь соціології в системі «зворотного зв'язку», забезпечення достовірної інформації про соціальні явища і процеси, аналіз дії механізмів соціального контролю, санкцій, соціальних норм тощо.

Функція соціального управління. Виявляється у свідомій, цілеспрямованій дії щодо соціальних систем, інститутів, процесів з метою оптимізації напряму, темпів їх розвитку і функціонування. Соціальне управління тим ефективніше, чим більше воно спирається на знання законів розвитку суспільства та об'єкта управління. Сучасна соціологія дедалі більшого значення надає соціальній інженерії. Ця тенденція пов'язана із зростанням потреб у соціальному проектуванні, об'єктом якого стають зв'язки і відносини у різних сферах суспільного життя на всіх рівнях: суспільство в цілому, регіон, трудовий колектив тощо.

Пізнавальні завдання соціології перебувають у тісному зв'язку з практичними. Проте цей зв'язок має складний характер. Високий рівень абстрагування, складність структури соціологічного знання, необхідність доведення його до можливості практичного використання потребують особливої дослідницької діяльності у розрізі трансформації теоретичних знань у практичні рекомендації, що є змістом соціально-технологічної функції соціології.

Сутністю соціально-технологічних завдань є вироблення соціальних технологій, типових процедур управління, сценаріїв різних ділових ігор — від імітаційних до організаційно-діяльних. Завдяки цьому соціально-технологічна функція визначає і виробляє методи впровадження рекомендацій, пропонованих соціологами.

Перелічені функції соціології не вичерпують усіх можливостей їх класифікації. Можна, наприклад, виокремити ще функції окремих галузей, фундаментальних і прикладних розділів тощо.

Результативність реалізації функцій залежить від суспільних закономірностей, соціальних умов, рівня організації соціологічної діяльності, зв'язків соціології з життям суспільства, від професійної підготовки соціологічних кадрів. У соціальній діяльності функції соціології взаємодіють, пронизуючи всі її сфери. Беручи до уваги їх розмаїття при вивченні й прогнозуванні суспільних процесів,- можна окреслити найважливіші напрями досліджень сучасної вітчизняної соціології

— вироблення спільно з іншими суспільствознавчими науками сучасної концепції громадянського суспільства;

— цілісний СОЦІОЛОГІЧНИЙ аналіз процесів перетворення суспільства у найширшому контексті (історичне минуле, сучасність, найближчі й віддалені перспективи);

— вивчення соціальної структури українського суспільства у її різноманітних вимірах (йдеться про реальну соціальну структуру, процеси стратифікації, формування за умов ринкових відносин нових соціальних груп і верств суспільства);

— вивчення національних проблем, процесів формування національної свідомості, відносин між різними націями і народностями;

— оптимізація соціальної політики в умовах переходу до ринкової економіки;

— вивчення мотивації трудової діяльності людей, її ціннісних орієнтацій та інтересів як важливих чинників політичних і економічних перетворень;

— аналіз проблем, пов'язаних з розвитком демократії, свободи слова, політичного плюралізму, зародження масових громадянських рухів;

— вивчення проблем формування, висловлювання, врахування громадської думки різних верств населення

Контрольні запитання:

Що є об’єктом соціології?