Здобутки майстрів літератури і мистецтва
Складна, драматична ситуація в Україні на початку ХХ ст. знайшла яскраве відображення в літературі, де розгортається боротьба ідейних та художньо – естетичних течій. Набуває поширення модернізм, який шукає нових засобів мистецького відображення світу. Модернізм породжує нові стилі – імпресіонізм, символізм, неоромантизм, футуризм. Українські модерністи, змусивши українську літературу вирватись із кола побутописання, відмовитись від шаблонного патріотизму, звернути увагу на психологію вчинків, підняли тим самим літературу на якісно новий рівень.
Першим в українській літературі під гаслами модернізму виступив у 1901 р. поет М. Вороний. У 1907 р. оголосила свою мистецьку платформу група галицьких письменників «Молода муза» ( П. Карманський, В. Печорський, С. Чарнецький, О. Луцький та ін. ). Молодомузівці шукали нових шляхів у літературі, вступали у русло загальноєвропейського культурного розвитку. Дещо відмінні позиції займала група київських модерністів «Українська хата»: вона проголошувала культ сильної особи, крайнього індивідуалізму.
Поряд із І. Франком на чільне місце в українській поезії виходить Леся Українка, збагатили українську поезію твори О. Олеся, Б. Лепкого, А. Кримського, М. Філянського, Г. Чупринки, поетів – молодомузівців.
Серед прозаїків – новаторів початку ХХ ст. вирізняються постаті М. Коцюбинського, О. Кобилянської, В. Винниченка, В. Стефаника. На ниві української літератури плідно працював і ще чималий загін талановитих літераторів – М. Черемшина, Г. Хоткевич, С. Васильченко, А. Тесленко, О. Маковей, П. Грабовський, І. Нечуй – Левицький.
Важливі зміни відбулись в українському театральному мистецтві. Театр залишався важливим фактором культурного розвитку, тому в середовищі інтелігенції розгортається дискусія навколо театральних проблем: слід було шукати нові теми і форми, нові методи донесення до глядача основних ідей тієї бурхливої епохи. Головною була проблема нової драми. До її вирішення значних зусиль доклали Володимир Винниченко, Леся Українка та Олександр Олесь, створивши нову українську драматургію.
У Львові продовжували діяти театр «Руської бесіди», який у 1905 – 1906 рр. на чолі з його керівником М. Садовським та актрисою М. Заньковецькою здійснив постановку кращих творів вітчизняної та зарубіжної драматургії. У 1907 р. М. Садовський заснував у Києві перший в Україні український стаціонарний театр. Широке визнання здобули Гуцульський театр, заснований Г. Хоткевичем та Буковинський народний театр.
На початку ХХ ст. почалася нова доба у розвитку української музики, яка упевнено ставала на професійну основу. Цілу плеяду талановитих музикантів і композиторів виховав Вищий музичний інститут, відкритий 1903 р. у Львові. Серед них виділявся С. Людкевич, який став одним із найвідоміших українських композиторів. Велике значення для розвитку музичної культури мала музично – драматична школа видатного українського композитора М. Лисенка, заснована ним у 1904 р. у Києві. Справу М. Лисенка продовжили відомі композитори київської школи К. Стеценко, М. Леонтович, О. Кошиць, Я. Степовий. До найвищого рівня вокального мистецтва піднялися С. Крушельницька, О. Мишуга, М. Менцинський, відігравши велику роль у пропаганді української музики. Продовжували діяти різні музичні товариства, гуртки, хорові капели, здійснюючи постановку музичних п’єс, оперет, опер. Серед них особливою активністю відзначались Київське літературно – артистичне товариство, «Український клуб», Музичне товариство імені М. Лисенка у Львові.
Велике значення для мистецького життя мала діяльність творчих об'єднань митців Західної і Наддніпрянської України, зокрема Товариства південноросійських художників, Товариства прихильників української літератури, науки і штуки у Львові. Ці та інші творчі об'єднання виступали організаторами мистецького руху в Україні. Так, у 1905 р. Товариство прихильників української літератури, науки і штуки, очолюване І. Трушем та І. Франком, влаштувало у Львові першу Всеукраїнську мистецьку виставку, яка сприяла єднанню західноукраїнських і наддніпрянських митців.
В західноукраїнських землях збагатили українське мистецтво творами великої сили і високої естетичної вартості визначні живописці І. Труш, Ю. Панькевич, О. Новаківський, Й. Курилас, А. Монастирський, О. Кульчицька та інші. Засновником цілої школи монументалістів вважається галичанин М. Бойчук. Основоположником нової української графіки був Г. Нарбут. В Наддніпрянщині національне мистецтво творчо розвивали С. Васильківський, М. Пимоненко, О. Мурашко, Ф. Кричевський, Г. Світлицький та інші. В цілому в українському живописі цього періоду виразно проступає тенденція до творення нового, «великого стилю», до монументалізації, філософського поглиблення й поетизації образів, все більшу роль починають відігравати символ і метафора.
Українська скульптура поповнюється набутками прихильників імпресіонізму. Серед них виділяються Т. Гаврилко, автор погруддя Т. Шевченка; М. Паращук, якому належать скульптурні портрети І. Франка, В. Стефаника, С. Людкевича, а також пам’ятник А. Міцкевичу у Львові, виконаний спільно з А. Попелем; П. Війтович, який здійснив скульптурне оформлення фасаду та інтер’єру Львівського оперного театру.
Промисловий розвиток та посилення процесів урбанізації, пожвавлення суспільного – політичного та культурного життя викликали бурхливий розвиток архітектури, широке міське будівництво. В Києві, Львові, Харкові, Одесі, Катеринославі та інших містах постали будівлі фабрик і заводів, вокзали й електростанції, банки і біржі, театри, музеї, бібліотеки, навчальні заклади тощо.
Чималий внесок в українську архітектуру зробили архітектори О. Кобелєв, О. Вербицький, П. Альошин, В. Риков, В. Осьмак, О. Бекетов, М. Верьовкін, В. Кричевський, О. Сосновський, Л. Левинський, А. Захаревич, В. Нагірний та інші.
В архітектурі початку ХХ ст. швидко поширюється новий стиль – модернізм, пов'язаний з використанням нових будівельних матеріалів і мистецьких форм ( залізничні вокзали Львова, Жмеринки та Харкова ). На основі використання традицій українського зодчества, зокрема дерев'яного, формується національний стиль в архітектурі. На цій ниві творить львівський будівничий В. Нагірний, автор численних церков у Галичині. Кращими витворами у національному українському стилі вважаються будинок Полтавського земства ( 1901 – 1908 рр. ), спроектований В. Кричевським, будинок страхового товариства «Дністер», побудований 1905 р. у Львові за проектом І. Левинського та інших архітекторів.