Методи для реалізації принципу науковості в системі професійної освіти
Значна роль в системі професійній освіті відводиться методам навчання. Під методом навчання розуміються способи взаємодії педагога і учня, в процесі якої з’являються знання, уміння і навички, розвиваються їх особистісні якості і здатності [10, с. 19].
В педагогіці виділяється група методів пізнавальної діяльності учнів, які характеризуються наступними ознаками: пізнавальна діяльність знаходиться під контролем педагога та в процесі розв’язання задач корегується та регламентується відповідними орієнтирами; потенційні творчі дії учнів у процесі вирішення певної проблеми попередньо прогнозуються педагогом.
Тобто, педагог може не тільки здійснювати системне керівництво пізнавальною діяльністю учнів, але й спеціально підготовлює їх до творчого сприйняття інформації, до зацікавленості останніми досягненнями науки, зокрема [10, с. 31].
Практика доводить, що саме активні методи навчання підвищують рівень пізнавальної активності учнів, розвивають їх мислення і орієнтовані на самостійне добування знань учнями [16, с. 21]. Розглянемо більш детально методи, завдяки яким підвищується пізнавальна активність учнів.
За призначенням методи можна поділити на дві групи: методи навчання, що допомагають оволодівати знаннями і уміннями, та методи навчання, завдяки яким закріплюються та удосконалюються знання та уміння.
До першої групи активних методів, завдяки яким інформація учнем добувається самостійно, відноситься робота з літературою, навчальними програмами, комп’ютерними телекомунікаціями.
До методів, що закріплюють та вдосконалюють знання і уміння, можна віднести проблемно-пошукові (проблемний виклад навчального матеріалу, евристичні бесіди, науково-дослідницька робота) та творчі методи (аналіз та вирішення виробничих ситуацій, ситуаційно-виробничі задачі, варіативні вправи, ділові ігри).
Як зазначав С. Батишев, в результаті достатнього досвіду вирішення ситуаційних задач виробляється відповідна спрямованість мислення, яка виражається в осмисленні дійсності, в особливому прагненні виділити в ній технічні явища, в здібностях зосереджуватися на вирішенні технічних завдань. Якщо процес технічного мислення протікає в ході вирішення ситуаційних задач, то відповідно передбачається, що спосіб його розвитку повинен відображати чи моделювати шлях вирішення задачі. Такий спосіб навчання і є проблемним [20, с. 4]. За такого підходу проблемне навчання відрізняється такою організацією навчального процесу, при якій учні самостійно набувають знання, вирішуючи проблемні ситуації, розвивають своє технічне та технологічне мислення.
Реалізації принципу науковості сприяють також пошукові методи. При вивченні спецпредметів використовуються проблемні бесіди, розв’язуються проблемні ситуації, пошукові вправи. При вивченні спецпредметів застосовуються два основних види бесіди. Бесіда, в процесі якої проводиться закріплення, повторення в перевірка знань та умінь учнів, є контрольно-перевірочною, а бесіда, основною метою якої є узагальнення, систематизація і конкретизація накопиченого учнями досвіду, а також повідомлення учням нової інформації, є пошуковою чи евристичною [9, с. 19].
Свою назву евристична бесіда отримала від грецького «евристике» – «шукаю». Сутність даного методу полягає в тому, що завдяки постановки перед учнями логічних роздумів педагог підводить їх до відповідних висновків, які складають сутність явищ, процесів, які розглядаються.
В ході евристичної бесіди необхідно дотримуватися наступних методичних правил:
– не пропонувати учням зразу декілька питань, так як це розсіює увагу;
– пропонувати учням поміркувати, виказати свою думку;
– звертати увагу в процесі бесіди на головні вузлові моменти, наукові факти;
– заохочувати до бесіди всіх учнів;
– підводити підсумки бесіди [9, с. 21].
Вважається, що проблемне навчання – це така система, яка передбачає побудову в навчально-виробничому процесі умов, при яких учні засвоюють знання і уміння шляхом проблемних ситуацій і оволодівають способами їх вирішення [8, с. 117]. За означенням проблемна ситуація – це психічний стан людини, яка зазнає пізнавальних труднощів, що виявляються у формі питання, заданого самому собі [8, с. 114]. У відповідності зі схемою розумової діяльності вирішення проблемних ситуацій можна здійснювати за наступним алгоритмом: виникнення проблеми, усвідомлене сприймання проблеми, пошук варіантів вирішення проблеми, отримання відповідного результату, перевірка вірогідності отриманого результату (корегування дій).
Практичний досвід свідчить про те, що для ефективної реалізації поставленої проблемної ситуації необхідно замотивувати учнів глибоко усвідомити сутність проблеми і спрямувати їх на її розв’язання. Це можна забезпечити в процесі взаємодії викладача й учнів за умови:
– викладач створює проблемну ситуацію і спрямовує учнів на її розв’язання, використовуючи досягнення науки і техніки;
– учні беруть активну участь у розв’язанні проблеми, завдяки чому в процесі продуктивної розумової діяльності у них формуються знання й уміння самостійного прийняття рішень в незвичайних умовах, розвиваються здібності до самонавчання.
До основних типів проблемних ситуацій відносяться:
– протиріччя між набутими знаннями і тими вимогами, які виникають в ході вирішення нових навчальних задач, пов’язаних з новітніми технологіями;
– протиріччя між теоретично можливим шляхом вирішення задач і практичною недоцільністю чи неможливістю здійснення його;
– протиріччя між значним обсягом знань і умінь в учня і необхідністю вибору лише тих, які можуть забезпечити правильне вирішення проблеми;
– протиріччя між способами застосування знань, які вже склалися, і необхідністю застосування цих способів у нових практичних умовах [1, с.118].
В залежності від досвіду учнів, складності навчального матеріалу, бюджету часу на його засвоєння пропонується використовувати різні рівні проблемного навчання.
До першого рівня відноситься проблемний виклад навчального матеріалу, в процесі якого повідомлення носить характер відтворення пошуку, висунення гіпотез, їх обґрунтування, знаходження рішень і оцінки результатів дій з урахуванням останніх досягнень науки.
Другий рівень досягається тоді, коли викладач чи майстер виробничого навчання складає проблемні ситуації, а учні разом з ним включаються у їх вирішення.
Третій рівень має місце в тому випадку, коли проблемна ситуація лише розробляється педагогом, а її вирішення проходить в ході самостійної діяльності учнів.
Четвертий рівень передбачає виявлення проблеми самими учнями на основі спеціально підібраних викладачем даних [11, с. 19].
Технологічні вправи формують у учнів вміння моделювання логічної послідовності операцій, способів дій з виконання швейних робіт. Так, процес моделювання дій, які необхідно виконати під час шиття виробу спирається на розумові операції аналізу, синтезу, узагальнення та абстрагування, за допомогою яких розкриваються об’єктивні зв’язки між сучасними технологічними процесами.
Отже, при вивченні спецпредметів викладач за допомогою проблемного навчання залучає учнів до пошуку інформації щодо останніх досягнень сучасної техніки, технологій у швейної промисловості.