Театральне мистецтво, кіномистецтво, музична культура
Сучасний український театр зазнав помітних трансформацій. Українська драматургія сьогодні існує передусім як літературний жанр. Тобто тексти п’єс з’являються на сторінках літературних часописів - «Сучасності», «Кур’єра Кривбасу», інших. Наприклад, нова п’єса Володимира Діброви «Тягнуть телевізор», вміщена у книзі прози «Вибране», яку нещодавно випустило у світ видавництво «Критика». Проте нове не набуває в україні гучної популярності, театральні режисери не поспішають ставити нові п’єси. Не розуміють також осучаснені доробки, наприклад, «Орфея в пеклі» сучасного постановника В. Шулакова невдало дебютувала 2003 року. Українські режисери сьогодення являють глядачеві постановки класичних творів: «Гамлета», «Войцека», «Мартина Борулі», «Назара Стодолі» «Ігор імераторів», «Солодкої Дарусі», «Жизелі» та інших. Серед оперної классики найпопулярніші спектаклі сьогодення: «Циганський барон» Штрауса, «Весела вдова» Легара, «Королева чардашу» Кальмана. Звертаючись до світової драматургії, театри обирають до репертуару твори різних стилів та напрямків: «Дванадцята ніч», «Приборкання норовливої» В. Шекспіра, «Калі гула» А. Камю, «Ревізор», «Різдвяна ніч», «Сорочинський ярмарок» М. Гоголя, «Підступність і кохання» Ф.Шиллера, «Маркіза де Сад» Ю. Месіми, «Учитель танців» Лопе де Веги, «Витівки Скапена» Ж.-Б. Мольєра, «Весілля Фігаро» В.-А. Моцарта на лібрето Л. да Понте , «Поминальна молитва» Г. Горіна за Шолом-Алейхемом, «Милий друг» Гі де Мопассана, «Коломба» Ж. Ануя, «Зойчина квартира», «Навіжений Жур ден» М. Булгакова «У джазі тільки дівчата» О. Аркадіна-Школьніка за мотивами відомого кінофільму Б. Вайлдера та інші.
Репертуар театрів не вражає своїм різномаїттям постанов. Багато вистав просто не має сенсу ставити, тому що вони неприбуткові та непопулярні. Більшість вистав взагалі знято з репертуару, наприклад, «Товариш Любов» Треньова, «Цирк запалює вогні», «Дівчина і море» Цегляра та «Я кохаю тебе» Колодуба і безліч інших. Багато вистав сьогодні грають на замовлення зацікавленої публіки, що «замовляє музику».
За роки незалежності в Україні з’явилося багато нових театрів, зростає інтерес до народного та вуличного театру. Українське драматичне мистецтво дедалі активніше інтегрується в європейський культурний простір. Світове визнання здобув театральний режисер Роман Віктюк, творчість якого стала вагомим внеском у світову театральну естетику кінця XX ст. Відомий далеко за межами України й інший український режисер - Андрій Жолдак. Низка талановитих акторів українського театру, Богдан Ступка, Ада Роговцева, Анатолій Хостікоєв та інші, з великим успіхом знялися у вітчизняних і зарубіжних кінострічках.
B Україні щорічно відбувається низка міжнародних театральних фестивалів, що засвідчили свій авторитет у Європі: «Київ травневий» у Києві, «Золотий Лев» та «Драбина» у Львові, «Тернопільські театральні вечори. Дебют» у Тернополі, «Херсонеські ігри» у Севастополі, «Мельпомена Таврії» у Херсоні, «Різдвяна містерія» в Луцьку, «Інтерлялька» в Ужгороді.
У Донецьку театральне мистецтво живе і квітне щороку все більшою кількістю барв. У стінах театру народилась ідея проведення регіональних театральних фестивалів – «Театральний Донбасс» та «Золотий ключик». Вистави театру ставали лауреатами двох всеукраїнських фестивалів: «Мельпомена Таврії» і «До нас їде «Ревізор». За значний внесок у розвиток культури регіону колектив театру було нагороджено дипломом та пам’ятним сувеніром міжнародного фестивалю «Золотий Скіф-97», а у 2000 р. – Почесною грамотою благодійного фонду розвитку та популяризації Донбасу «Золотий Скіф».
Сьогодні Донецький національний академічний український музично-драматичний театр – один із найавторитетніших театральних колективів не лише південно-східного регіону, а й усієї України. Творчою перемогою колективу театру стало здобуття 2003р. виставою «Енеїда» за І. Котляревським Національної премії України ім. Т. Г. Шевченка. Лауреатами стали режисер-постановник спектаклю В. Шулаков та художній керівник-генеральний директор театру М. Бровун.
Сучасне кіномистецтво живе бурхливим життям. В суспільстві назріла необхідність появи успішної української стрічки – сучасної та жанрової (комедії, мюзиклу, мелодрами, трилера, казки). Сьогодні в Україні існують всі складові для успішного розвитку вітчизняного кіно: потенційна глядацька аудиторія, кінотеатри - сучасні, комфортні, технічно обладнані, студії, здатні виробляти фільми, і, нарешті, в Україні й досі є досить багато професійних сценаристів, режисерів, операторів і акторів. Проте намає необхідної системи, де всі ланки кінематографічного процессу були б з’єднані.
Фільми знімають, але деякі з них не мають змоги побачити світ, через недостатність фінансування, що також суттєво впливає на якість відзнятих стрічок. Таке явище, як заборона прокату в Українському кінематографі також дуже поширена. Не бажають показувати в Україні стрічки на політизовану тематику, наприклад художній фільми у двох частина «Ми з майбутнього», розповідала про чотирьох російських юнаків, які займалися «чорною археологією» і загадковим способом потрапили в розпал важких оборонних боїв 1942 року, а у наступній частині дія відбувається у 1944 році і тепер за сценарієм герої, а двоє з них - українці, потрапляють до рук Української повстанської армії. Вважається, що стрічка ображає національні почуття українців. Серед заборонених сьогодні також стрічка «Війна» 2008 року, що описує події війни на Кавказі, «Крила» і «Диявольська теорема» Олександра Усіка, «На Грані» Артема Сухарєва. Іноді фільми не показують, тому що публіка не готова їх прийняти. Головними героями «недоступних» картин зазвичай є відомі українські актори О. Ступка, Н. Сумська, А. Роговцева, А. Журавльов, В. Лінецький.
Значною подією 2008 року став вихід на великі екрани спільного російсько-українського пректу російського режисера з українським корінням Володимира Бортка «Тарас Бульба». Це не перший подібний проект, коли Росія втілює картини на екрані спільними зусиллями разом з українськими кіно- та театральними діячами («Ми з майбутнього», 2007 рік). У Росії фільм було зустріто з відвертою цікавістю та захопленням, а щодо української публіки, слід зазначити, що авторське бачення режисера картини не співпало зі смаками українських критиків.
Нове Правління Спілки кінематографістів України взяло курс на кардинальне реформування національного кінематографу. 2007 року в Україні було створено Асоціацію кінопродюсерів України, і хоча інститут кінопродюсерства діє в нашій державі зараз лише в зародковій стадії, слід відмітити певні успіхи у просуванні українських кінопродуктів на такі кінофестивалі, як Московський кінофестиваль, Київський міжнародний кінофестиваль «Молодість», відомий на весь світ Канський фестиваль кіномистецтв, фестиваль «Кінотавр», «Берлінале» та інші. Спеціальними подіями на фестивалях завжди стають покази українських фільмів. Наприклад, робота відомого режисера Олександра Сокурова «Олександра» з Галиною Вишнєвською в головній ролі на Севастопольському міжнародному фестивалі кіномистецтв 2007р. була схвалена як одна з найкращих. Фільм також брав участь в програмі міжнародного фестивалю у Каннах і вийшов в широкий прокат в Росії. Серед інших картина Лариси Саділової «Нічого особистого» (отримала приз Фіпресси на Московському кінофестивалі) і фільм «Прості речі» Олексія Попогребського, що завоював гран-прі фестивалю «Кінотавр». Особливою подією для кіноматографа України стала презентація у 2008 році на XXIX Московському Міжнародному кінофестивалі стрічки «Біля річки» молодого режисера Єви Нейман, де у головних ролях знялися акторки Марія Поліцеймако та Ніна Русланова. Того ж року незалежний короткометражний фільм Мирослава Слабошпицького «Діагноз» був офіційно номінований на головні нагороди фестивалю – «Золотого і Срібного ведмедів» на всесвітновідомому кінофестивалі Берлінале.
Сучасна українська музика є багатогранним, різностороннім явищем, яке увібрало в себе, як багатовіковий, національний характер, історію, філософію, так і світові музичні тенденції. На сучасній українській сцені представленні майже всі музичні напрями: від фолку до acid джазу. Активно розвивається клубна культура, до якої найбільш прихильна молодь. Вона прийшла до нас із Заходу. Бурхливий розвиток клубного життя в Україні почався в 2002 році, саме тоді відкрився перший клуб – «Опіум» - з грамотною музичною політикою і професійним менеджментом. У цьому закладі проходили вечірки світових клубних брендів (Ministry of Sound, DJ MAG) і виступали відомі світові діджеї. Першопроходці подали чудовий приклад ведення клубного бізнесу, відкривши дорогу іншим. У сучасному суспільстві очолює стереотипна думка про шкоду і небезпеку клубної культури, зіткнення з якою нібито веде до серйозного порушення здоров’я, а найстрашніше - до придбання наркотичної залежності.
Популярність багатьох українських поп-виконавців - Софії Ротару, Ірини Білик, Олександра Пономарьова, ВІА Гра, Ані Лорак, Вєрки Сердючки - давно перетнула кордони України і утвердилася в країнах СНД та Європи. Популярна музика представлена на фестивалях «Червона рута», «Таврійські ігри», «Чайка», «Українська хвиля» та інших.
За роки незалежної України у нашій державі з’явилося 94 самостійних вокалісти та приблизно 110 музичних гуртів різних напрямків. Навідоміші з них сьогодні волинський гурт «Тартак» (1997 р.), київський «Танок на майдані Конго» (1992 р.), гурт «С.К.А.Й» (2004 р.), львів’яни «Бумбокс» (2001 р.), афро-україська група «Чорнобривці» (2003р.), «EstheticEducation» (2004р.), інші. Вони створюють переважно пісні масового споживання.
Сучасна українська музика є новітнім доповненням українського фольклору. З’являється все більше і більше різних гуртів та фольк ансамблів, які на сучасний лад виконують українські народні пісні (Воплі Відоплясова «Катерина» (2005 р.), гурт «Гайдамаки», фольк-гурт зі Львова «Львівські музики» з платівкою «Замріяні сни», до якої увійшли пісні «В гаю зелененькім» та «Червона калина» (2007р.). Фольк-гурти функціонують на всій території України, проте найбільша аудиторія слухачів фольклору припадає на західну (45%) та частково центральну (14%) та північну (21%) частини України.
Сьогодні одна за одною виходять платівки з українською музикою під загальною назвою «Золота колекція»: «Український сувенір» (2004 р.), «Кращі українські пісні» (2005 р.), «Інструментальні хіти Української естради» (2005 р.), «Хіти Української естради 50-х років» (2007 р.), «Хіти Української естради 60-х років.» (2007 р.), «Хіти Української естради 70-х років» (2008 р.), «Хіти Української естради 80-х років» (2008 р.), «Хіти Української естради 90-х років» (2008 р.).
Східний регіон України сьогодні представляють україномовні співочі гурти «Вій, 1995р.», «Кому вниз, 2000р.», «Мертвий півень, 1999р.», «Коралі» та інші. Це переважно рок-гурти, тематика їх пісень різноманітна: про кохання, про свободу, про чесноти та ідеали тощо. Також в області функціонують 28 фольклористичних гурти (Зразковий театр народної пісні «Берегиня», 2008 р.), («Божичі», 1997 р.), 5 із них – дитячі («Співаночки», 1996р.). Активно друкуються методичні вказівки та посібники на фольклорну тематику «Хрестоматія з сольфеджіо (на матеріалі українських народних пісень)», 2009 р., фольклорний цикл «Пори року в народних святах та обрядах», 2009 р.