Форми логістичних утворень за кордоном

У попередніх параграфах було викладено теоретичні та мето­дологічні засади логістики. Тепер доцільно розглянути досвід за­рубіжних країн, що мають неабиякі досягнення в галузі логістики. Зазначимо, що у розвинутих зарубіжних країнах ці досягнення неоднакові. Вивчення діяльності 500 західноєвропейських ком­паній (26% – компанії Німеччини, 20% – Голландії, 17% – Великобританії, 16% – Франції, 11% – Бельгії, 10% – Іспа­нії), які репрезентують 30 різних галузей економіки, показало іс­нування чотирьох стадій розвитку логістики. На першій стадії, якій притаманне нерегулярне добове логістичне планування, пе­ребувають 57% обстежених фірм. На другій – 20% компаній, що нерегулярно займаються питаннями логістики, але вживають заходів до її використання вже на тижневий термін, пов'язуючи свої дії з бюджетом і зниженням витрат виробництва. Третя й четверта стадії розвитку логістики характеризуються впрова­дженням інтегрованої системи, логістики, що охоплює доставку товарів від постачальника матеріалів до кінцевих споживачів го­тової продукції. На цих стадіях розвитку перебувають лише 23% компаній. Вони розробляють довгострокові плани постачання (на місяць і триваліший термін), одночасно приділяючи велику увагу вивченню попиту. В огляді, складеному за результатами обсте­ження, зазначається, що завдяки використанню логістики продук­тивність праці працівників фірм, зайнятих у процесі транспорту­вання вантажів, загалом зросла на 9,9%. Водночас в 60% обсте­жених фірм, в яких вдалося підвищити якість транспортного обслуговування, зниження собівартості не було.

Зусилля, пов'язані з удосконаленням складування й транспор­тування вантажів, спрямовувалися на розробку заходів, що забез­печили б як повільну, так і швидку віддачу вкладених коштів. Практика показала, що швидко скуповуються кошти, вкладені в аналіз «вузьких» місць господарської діяльності фірм чи окремих ланок логістичного ланцюга, у впровадження нормативної про­дуктивності праці, застосування стимулюючої її оплати. Повільно скуповуються витрати на механізацію складування, будівництво складів великої місткості, автоматизацію технологічних процесів. За даними обстежень, серед фірм, що здійснювали заходи першої групи, 44% спрямовували їх на аналіз вузьких місць господарсь­кої діяльності чи окремих ланок логістичного ланцюга, 32% – на впровадження нормативної продуктивності праці й 14% – на застосування стимулюючої оплати праці. Серед фірм, що прово­дили заходи другої групи, 47% спрямовували кошти на механі­зацію складування, 23% – на автоматизацію технологічних процесів.

З метою прискорення впровадження логістики в господарську практику фірм за кордоном почали створюватися консультативні ради. Так, на підприємствах Франції у середині 80-х років налі­чувалося близько 50 рад, що займалися логістикою. Зазвичай такі ради зосереджують свою діяльність на одній з ланок логістично­го ланцюга (наприклад, транспорті) чи двох-трьох ланках, але в поєднанні з всією сукупністю інших її елементів. Вони надають також консультації зовнішнім фірмам. Адміністрація фірм вико­ристовує консультативні ради для діагностування стану логісти­ки на підприємстві. Ради здійснюють також дослідження в галузі логістики, розробляють пропозиції щодо її вдосконалення, про­водять заняття з вивчення проблем логістики, вивчають досвід інших фірм. На консультантів покладено такі функції:

- визначення стратегічних аспектів логістики, необхідність в яких виникає, наприклад, у разі зміни стратегії фірм чи розробки нових ринкових концепцій і методів виробництва;

- розгляд оперативних аспектів логістики (наприклад, аналіз витрат з логістики, оптимізація існуючих систем управління, стан­дартизація пакувань тощо);

- оперативне планування, пов'язане, наприклад, з упроваджен­ням методу «точно в строк», нових автоматизованих систем скла­дування та транспортування;

- планування перевезень (наприклад, оптимізація парку транс­портних засобів, методів перевезення небезпечних вантажів з урахуванням вимог охорони довкілля).

Провести межу між внутрішньою та міжнародною логістикою складно. Але міжнародна логістика переважно вивчає рух товарів через національні кордони. Про неї говорять тоді, коли фірма:

• експортує частку виготовленої продукції;

• імпортує матеріали, сировину та готові вироби;

• товари частково виготовляються в одній країні, а потім від­правляються в іншу, де здійснюється їх подальша обробка або збирання. Наприклад, фірма штампує деталі часових механізмів у Швейцарії, а потім відвантажує їх у зону вільної торгівлі в Пів­денну Корею, де, використовуючи дешеву робочу силу, їх зби­рають, а далі зібрані годинники відвантажують в інші країни. Нині великий інтерес викликає В'єтнам, як країна, де можна виконувати доволі трудомісткі роботи, оскільки:

• рівень заробітної плати тут вельми низький;

• стала глобальною й у багатьох країнах має ринки, джерела забезпечення або виробничі ланки;

• через географічне розташування під час здійснення внутрі­шньої торгівлі доводиться перетинати кордони зарубіжних країн. Опломбовані товари транспортуються через транзитні країни без особливих труднощів.

Міжнародна логістика, так само, як і логістика, яка діє всереди­ні країни, виконує функції, пов'язані із забезпеченням і розподі­лом матеріальних ресурсів. Міжнародне забезпечення визначає процеси придбання сировини і комплектуючих за межами країни. Послуги в сфері забезпечення мають будуватися на основі інфор­мації про джерела необхідного їм продукту, а також про чин­ники, що впливають на прийняття рішень щодо постачальника.

У сучасних умовах часом використовують термін «раціоналі­зований обмін», щоб описати стратегію завойовування позицій на ринку менш розвинутих країн шляхом розміщення виробничих сил там, де здійснюють продаж готової продукції. Завдання між­народної логістики у сфері матеріально-технічного забезпечення полягає у встановленні оптимальних міжнародних каналів руху матеріальних потоків і виконанні функцій, пов'язаних з цим.

У сфері маркетингу та розподілу дуже важливо вивчити ринок покупців товарів і послуг. При цьому слід враховувати, що кожна країна має свої унікальні ринкові особливості та потенціал. У ба­гатьох країнах масштаб фірм, що займаються розподілом товарів, набагато менший, ніж фірм аналогічного профілю в США. Фір­ми, що продають товар під власними торговими марками, пови­нні дбати про якість своїх товарів на різних ринках. Звідси вини­кають проблеми, які має вирішувати логістика, передусім вони пов'язані з наданням споживчих послуг. У міжнародному розпо­ділі логістична штовхаюча система матеріальних запасів зустрі­чається доволі рідко.

Якщо постачальники не впевнені в отриманні доходу від про­дажу своїх товарів, вони не будуть проштовхувати їх зовнішнім дистрибуторам. Один із способів, за допомогою якого постачаль­ник може бути впевненим в оплаті своїх товарів, полягає в пере­доплаті або використанні безвідзивних акредитивів, яким банк гарантує сплату за умови виконання постачальником певних умов.

З позиції менеджера-логіста акредитив призначений для управ­ління рухом вантажу, позаяк у ньому наведено всі необхідні дані для перевезень. Пересування продукції у міжнародному сполу­ченні здійснюється міжнародними каналами. Це канали прина­лежності, переговорів, фінансування, просування та логістичний канал. За міжнародного транспортування також використовують канал документообігу. Це пов'язано з тим, що документація, що супроводжує вантаж велика за обсягом.

Неабияке значення під час виконання міжнародних операцій має вибір умов поставок, саме цим займаються всі логістичні ме­неджери у каналах переговорів. Головним при цьому є вибір:

- логістичного каналу;

- фінансового каналу (плата за товари й перевезення);

- каналу приналежності (законне право розпоряджатися ка­налом);

- каналу документообігу (необхідна документація);

- відповідальності за утримання каналу.

Ці п'ять об'єктів конкретизуються у контракті про поставки шляхом складання календарного графіка доставки товару, визна­чення географічного місцезнаходження пункту доставки, а також інших умов, пов'язаних з термінами та місцем поставки.

Усі умови поставки наведені у збірнику «ІНКОТЕРМС» — міжнародні комерційні терміни (INCOTERMS). На практиці іс­нує значно більше умов, що підлягають узгодженню.

За кордоном низка промислових компаній виокремлює зі своєї структури підрозділи з логістики як самостійні служби для вико­нання посередницьких функцій. Для них розвиток конкуренції на ринку логістичних послуг, що надаються спеціалізованими фір­мами, визначає вирішення проблем, пов'язаних з транспортом і складуванням. Це дає можливість зосередити увагу на виробни­чих функціях фірми.

Розвиток самостійних посередницьких служб, які здійснюють за контрактами з промисловими підприємствами комплекс по­слуг у сфері логістики, є більш ефективним порівняно з фірмами, які виконують їх власними силами. Послуги посередницьких або дистрибуторських компаній пов'язані зі збутом готової продук­ції, складуванням, контролем за запасами, укладанням договорів на перевезення, сприянням своєчасному відвантажуванню проду­кції, визначенням ефективності видів транспорту, плануванням товароруху та ін.

Логістичні підрозділи великих промислових компаній, що мають самостійний статус, починають домінувати на американському ринку послуг. Це пов'язане з тим, що логістичне управління об­ходиться дорого та є доволі складним процесом. Тому оптималь­ним рішенням є зосередження всіх логістичних функцій у спеціа­лізованих фірмах, що гарантують високу якість обслуговування за низьких витрат.

За даними Британського інституту логістики на управління розподілом, логістичними послугами посередників користуються близько 55% підприємств Великої Британії.

Крім спеціалізованих логістичних посередників створюються та функціонують логістичні центри, що надають послуги, пов'язані з транспортуванням і складуванням товарів (з укрупнення та ро­зукрупнення партій вантажів, їх перевантаження, зберігання та ін.). Крім того, вони можуть також надавати логістичні консалтингові та інформаційні послуги. Залежно від характеру здійснюваних операцій центри поділяються на центри розподілу (збут), пере­вантаження товарів і товарообігу, їх значення постійно зростає. Дослідження, проведені в німецьких фірмах, показали, що біль­шість підприємств користується послугами центрів.

Наведемо загальні особливості створення логістичних струк­тур за кордоном.

1. Розвиток логістичних структур пов'язаний з вимогами рин­кової кон'юнктури в інтересах ефективнішого обслуговування ринку. Характерною рисою є зростання кількості видів логістично-посередницьких організацій, поєднання ними різних функцій універсалізації та спеціалізації. У США налічується близько 20 типів різноманітних структур, а з урахуванням товарної спеціа­лізації— декілька тисяч. У Японії функціонує майже 120 тисяч фірм та інших логістично-посередницьких організацій. У цій країні дрібні та середні посередники-оптовики об'єднуються в мікро­районах у кооперативи, діють також центри оптової торгівлі, які створюються у великих містах і мають власний парк транс­портних засобів і складські приміщення. Різноманітність логіс­тично-посередницьких організацій, що діють на договірній ос­нові із замовниками, які обслуговуються, створені в Німеччині. Вони особливо ефективні в промислових фірмах, де є нові системи управління матеріальними потоками і недостатньо складсь­ких площ.

Функціональною основою у взаємовідносинах промислових фірм і логістично-посередницьких організацій є комплекс послуг, які вони надають. Зокрема, вони розміщують замовлення на ви­робництво, беруть участь у рекламуванні продукції, яка виробля­ється, у роботі відділів маркетингу.

2. Особливо зросла роль логістично-посередницьких структур у забезпеченні постачальників і споживачів логістичними послу­гами з складської переробки продукції, розукрупнення, сорту­вання, уніфікації під групування та пакування партій продукції.

Збільшення логістичних функції у посередників викликає по­боювання у замовників через відносно високу залежність їх від сторонніх організацій, скорочення сфери власної господарської діяльності та отримання прибутку. У зв'язку з цим окремі проми­слові компанії створюють спеціалізовані дочірні фірми для вико­нання логістичних посередницьких послуг.

3. Розвитку взаємозв'язків суб'єктів ринку характерне підви­щення ролі закупівельно-збутових служб споживачів продукції, і самих виробників, посилення їх взаємодії відповідно до інтересів виробників, споживачів і конкурентів з урахуванням вимог останніх.

У США та інших країнах збутова та закупівельна діяльність відповідно постачальників і споживачів продукції, з одного боку, та посередників, з іншого, поєднується, доповнюючи одна одну. За характером і різновидами форм діяльності, а також структур­ною побудовою логістично-посередницькі організації мають істотні переваги перед такими структурами промислових підпри­ємств.

4. Разом з розукрупненням, автоматизацією логістичних посе­редницьких структур постійно розвиваються інтеграційні форми їх функціонування, які створюються на договірній або акціонерній основі, маючи короткотерміновий або довготерміновий характер, охоплюючи окремі або більшість послуг, що надаються логістич­ними організаціями.

Розвиток горизонтальних зв'язків логістичних посередників і підприємств сприяє переходу на акціонерну форму співпраці між ними. Наприклад, у Франції понад 25 % таких фірм об'єднані в акціонерні товариства.

5. Невід'ємним елементом організації логістично-посередницької діяльності промислових фірм є участь у ній державних органів управління. Це виявляється у використанні фінансово-кредит­них важелів у реалізації координаційних функцій через державні центри та укладання державних контрактів, пов'язаних з виконанням цільових програм, що розробляються в США, Канаді, Японії, а також деяких країнах Західної Європи.

Розробку цих програм, організацію їх реалізації та освоєння ринків збуту покладають на стратегічні господарські центри, які почали створюватися в США та Японії. Крім того, отримали роз­виток також центри із закупівлі продукції, що координують ро­боту відділів постачання промислових фірм матеріалами та сиро­виною з постачальниками продукції, що виробляється. Широка мережа таких центрів є у Франції.