Предмет, мета і завдання спеціалізованого курсу

 

Предметом шкільного краєзнавства є організаційна й методична діяльність учителя – організатора шкільного краєзнавства. Мета курсу – підготувати майбутнього вчителя до самостійної краєзнавчої праці в школі, дати знання, уміння і практичні навики здобуття знань про рідний край, про джерела цих знань, способи їх використання, форми організації краєзнавчої діяльності учнів, застосування краєзнавчої інформації на уроках і в позаурочній діяльності.

Така підготовка не просто бажана. Вона необхідна і витікає з нормативних вимог до організації освітньо-виховного процесу, безперервної історичної освіти в Україні.

У «Національній доктрині розвитку освіти України», затвердженій 17 квітня 2002 р. Указом Президента за № 347/2002, у розділі «Національний характер освіти і національного виховання» проголошено курс на побудову освіти «на культурно-історичних цінностях українського народу, його традиціях, духовності», ставиться завдання забезпечити «виховання свідомого громадянина, патріота». А все це найефективніше реалізується шляхом звернення до минулого, звичаїв, обрядів, традицій свого села, міста, рідного краю. Концепція безперервної історичної освіти в Україні передбачає: «Діти повинні знати не тільки історію свого народу, але й історичне минуле населення, яке живе поруч – у конкретному місті або селі, у даному історичному регіоні. Тому краєзнавство та регіональна історія стануть не доповненням, а складовою частиною вітчизняної історії».

Науковці по-різному визначаютьпредмет шкільного краєзнавства.

Іван Терентійович Прус вважає, що «краєзнавство слід розглядати як дидактичну категорію, суть якої полягає у всебічному вивченні учнями в навчально-виховних цілях певної території за різними джерелами і, головним чином, – на основі безпосередніх спостережень під керівництвом викладача».

Є думка, що це – принцип навчання й виховання, метод здобуття знань, умінь і навиків.

Шкільне краєзнавство, твердять М.Ю. Костриця та В.В. Обозний, – це організована під керівництвом учителя багатогранна навчально-освітня, пошуково-дослідницька та суспільно корисна діяльність школярів у процесі комплексного вивчення рідного краю.

Така термінологічна невизначеність зумовлена багатоаспектністю шкільного краєзнавства, його педагогічною полі функціональністю, а також – недостатньою розробкою теоретичних засад

Отже, шкільне краєзнавство – це вивчення учнями під керівництвом учителя на уроках і в позаурочний час природи, соціально економічного життя, історії і культури певного краю. Воно вирізняється двома ознаками: локальністю досліджуваних подій і діяльним характером.

Як галузь наукового пізнання минулого краю шкільне краєзнавство грунтується на певних основоположних засадах – принципах, дотримання яких носить обов’язковий характер:

1. Патріотична спрямованість.

Краєзнавча діяльність підпорядкована формуванню національної свідомості, любові і гордості за свій край, його героїчне минуле, патріотизму – готовності захищати свою Вітчизну, розбудовувати й зміцнювати її суверенітет, незалежність.

2. Науковість.

Вивчення має будуватися на міцному науково-теоретичному грунті, знанні форм і методів дослідницької роботи.

3. Природовідповідність.

Цей принцип вимагає враховування природних можливостей дітей-дошкільнят, окремо – учнів I-IV, V-IX, Х-ХІІ класів, дбати, щоби зміст і обсяг краєзнавчих досліджень був посильним, доступним, відповідав інтересам, віковим можливостям дітей.

4. Оптимальне поєднання дослідної і суспільно корисної діяльності.

На основі вивченого слід створювати краєзнавчі кутки, музейні експозиції, доглядати за могилами загиблих, пам'ятниками, по­ширювати краєзнавчі знання.

5. Комплексність.

У ході вивчення краю використовувати міжпредметні зв'язки, адже навіть похід чи експедиція – це дотик до природи, історії, культури його населення, географії, економіки, людського побуту, етнографії і фольклору краю і потребує поєднання даних різних галузей знань, зусиль учителів різних предметів.

6. Систематичність.

Шкільна краєзнавча робота має здійснюватися не тільки по всіх напрямах, а й упродовж навчального року, канікул, всього шкільного періоду.

7. Планомірність.

Робота не повинна проводитися стихійно, у річному плані школи, класних керівників, керівників гуртків, музею передбачаються заходи, дати, виконавці.

8. Наступність, скоординованість.

Реалізується переходом від рівня нижчого до вищого, а також – встановленням зв’язків між різновіковими туристсько-краєзнавчими формуваннями – товариствами, гуртками, факультативами і т. ін.

9. Зв’язок дитячих краєзнавчих установ з місцевими державними і громадськими краєзнавчими установами і закладами.

Шкільне краєзнавство має будуватися на основі поєднання зусиль і взаємодії відділів освіти, культури і туризму, бібліотек, архівних установ, музеїв, станцій юних туристів-краєзнавців, натуралістів і закладів освіти.

10. Поєднання дитячого самоуправління з педагогічним керівництвом.

11. Гласність, змагальність.

Шкільне краєзнавство – цеполіфункціональна діяльність.У ході краєзнавчої співпраці учителів та їх вихованців здійснюється:

1) Освітньо-пізнавальна функція – вивчення, пізнання минулого краю.

2) Пошуково-дослідницька – науковий пошук, відкриття раніше невідомих подій, явищ, імен. Школярі під керівництвом учителя набувають не тільки знань, а й навичок працювати з науковою літературою, архівними матеріалами, музейними фондами, спостерігати, записувати спогади, аналізувати, синтезувати, робити власні висновки, трансформувати їх у повідомлення, реферати, лекції, доповіді, наукові конкурсні роботи, статті.

3) Перетворювальна, суспільно корисна праця – це і догляд за пам’ятниками, і шефство над ветеранами, учасниками бойових дій, і організація виставок, кутків, музеїв, поширення знань про рідний край.

Учитель повинен чітко знати:

1. що шукати, тобто чітко уявляти, що таке пам’ятники історії та культури, їх особливості і призначення в той чи інший період;

2. як шукати, тобто знати, які основні наукові методи пошуку і дослідження пам’ятників історії та культури, де шукати ті чи інші пам’ятники, які їх основні ознаки. Окрім археологічних і етнографічних пам’яток на місцях зустрічаються невідомі пам’ятки навіть давнього прикладного зодчества;

3. як фіксувати і первинно описувати пам’ятки історії та культури. Часто історичні пам’ятки гинуть і пошкоджуються через те, що на місцях ще мало спеціалістів, здатних їх виявити і зафіксувати, грамотно описати.

В цілому стає очевидним, що учитель історії як громадянин і фахівець повинен на себе добровільно взяти обов’язки літописця краю, стати головним істориком села, селища, міста чи району.

Для цього треба:

1. зацікавитися і знайти на місцях пам’ятки матеріальної культури і разом з учням організувати їх вивчення, догляд за ними, поручити питання про їх ремонт, реставрацію, викликати з обласного центру спеціаліста і визначити їх історичну та художню цінність;

2. поглиблене вивчення історії краю значно полегшить вчителю викладання предмету з історії України, де методикою і програмою практично в кожній темі необхідно розповідати учням що робилося в той чи інший період на їхній території;

3. краєзнавча робота вчителя передбачає активне ведення позакласної роботи з учнями, зокрема необхідно проводити заняття історико-краєзнавчого гуртка, організувати шкільний історико-краєзнавчий музей, а потім очолити шкільну музейну раду;

4. учитель історії має виступати ініціатором і брати участь в туристсько-екскурсійних походах та поїздках з учнями по рідному краю та за його межі.

Отже, шкільне краєзнавство виконує ряд завдань:

· сприяє міцному засвоєнню учнями основ наук;

· допомагає відродити і сформувати духовність, моральність, національну самосвідомість;

· формує міцний учнівський колектив, об'єднаний спільного метою;

· поповнює за рахунок вивчення, збору матеріалів з історії краю музеї, архіви, краєзнавчі кутки, кабінети;

прищеплює учням інтерес до наукового пізнання, навики дослідника.