Етика, етикет, імідж: співставлення та порівняльний аналіз понять
Е́тика (лат. ethica, від грец. ήυος — звичай) — наука, що вивчає мораль. Філософська дисципліна, яка вивчає мораль, суспільні норми поведінки, звичаї. У ширшому розумінні — норми поведінки і сукупність моральних правил.
Термін також часто вживається як визначення норм поведінки, сукупності моральних правил певної суспільної чи професійної групи.
Термін вперше вжито Арістотелем як позначення особливої галузі дослідження «практичної» філософії.
Етике́т (від фр. étiquette — етикетка, напис) — норми й правила, які відображають уявлення про гідну поведінку людей у суспільстві [1]. У сучасному вигляді та значенні слово вперше було вжито придворі короля Франції Людовіка XIV — гостям роздали картки (етикетки) з викладенням того, як вони мають поводитись; хоч певні зводи норм і правил поведінки існували вже з найдавніших часів [1].
Вирізняють такі види:
Мовний етикет
Столовий етикет
Весільний етикет
Траурний етикет
Етикет «вихідного дня» (театральний, концертний тощо)
Дипломатичний етикет
Професійний етикет (військовий, медичний, юридичний, сервісний тощо)
Релігійний етикет
Службовий етикет
Телефонний етикет.
І́мідж (англ. image, від лат. imago, imitari — «імітувати») — штучна імітація або подання зовнішньої форми будь-якого об'єкта, особливо особи.[1] Термін вперше з'явився у 1806 році всловнику Ноя Вебстера.
Імідж складається з зовнішнього образу (одягу і речей, міміки, поз і жестів) та внутрішнього образу, який неможливо побачити, але який відчувається і дуже впливає на сприйняття людини оточуючими (вміння правильно будувати спілкування, позитивні якості особистості, вміння розуміти людей і вміння справляти враження).
Імідж людини — це думка про цю людину у групи людей в результаті сформованого в їхній психіці образу цієї людини, що виникла унаслідок прямого їхнього контакту з цією людиною або унаслідок отриманої про цю людину інформації від інших людей;
Імідж фірми — це думка про дану організацію у групи людей на основі сформованого у них образу цієї фірми, що виник унаслідок або прямого контакту з цією фірмою, або в результаті інформації, отриманої про цю фірму від інших людей;
Імідж товару — це думка про даний товар у групи людей наоснові образу даного товару, що виник або при покупці, використанні цього товару особисто, або на основі думки про цей товар інших людей.
Імідж об'єкта — це ставлення раціонального або емоційного характеру до об'єкта (людини, предмета, системи), що виникає у психіці групи людей на основі образу. Сформованого в результаті сприйняття ними тих чи інших характеристик даного об'єкта.
Діловий імідж (напр., політичний) спеціально проектується в інтересах людини або фірми з урахуванням особливостей діяльності та зовнішніх якостей.
Фахівець з формування іміджу — іміджмейкер.
Підстави для легітимності насильства в історії становлення і
Розвитку держави.
Поняття «влада» означає право і можливість одних керувати, розпоряджатися і управляти іншими; здатність і можливість одних здійснювати свою волю по відношенню до інших, робити визначальний вплив на їх поведінку і діяльність, використовуючи при цьому авторитет, право, насильство та інші засоби.
Визнання суспільством законності, правомірності офіційної влади - це фундаментальна її характеристика, яка в політології позначається поняттям «легітимність» (від лат.Legitimus - законний). Тут мова йде про громадський визнання влади, про довіру і підтримку, які надають їй суспільство, народ, а не про правовий, юридичного закріплення політичної влади у відповідних державних документах. Отримати юридичну, правову законність тим, хто взяв у свої руки владу, нескладно. Тому й ціна такого формального визнання влади не настільки велика в порівнянні з визнанням політичної влади народом, тобто легітимністю політичної влади.
Термін «легітимність», «легітимізм» виник напочатку XIX століття і висловлював прагнення відновити у Франції влада короля як єдино законну. Тоді ж легітимізм придбав і інший сенс - визнання даної державної влади і певної території держави на міжнародному рівні. Вимога легітимності влади виникло як реакція проти насильницької зміни влади і насильницької перебудови державних кордонів. Але потреба в легітимності формувалася задовго до Великої французької революції, в епоху монархій, станів. На думку Дробишевського, легітимність влади відображає стійкість певної політичної влади, політичної системи, її підкріплені законом.
Демидов А.І. і Малько А.В. вважають, що легітимність означає якість взаємовідносин влади і підвладних, яке виявляється в добровільному визнанні цінності влади, в її праві керувати. Легітимна влада породжує у керівників право на управління і відповідно обов'язок у населення підкорятися їм.
Думка Демидова А.І. і Малько А.В виражається в тому, що про ступінь легітимності політичної влади можна судити за рівнем примусу (насильства), необхідного для проведення тієї чи іншої політики в суспільстві, по кількісному і якісному аналізу спроб повалення правителів; з соціальної напруженості, силою прояву громадянського непокори (бунтів, повстань і т.п.); за результатами виборів; з масових демонстрацій, раптовим проявам підтримки або, навпаки, опозиції існуючому режиму.
Знання джерел легітимності дозволяє глибше зрозуміти таке явище, як криза влади, сутністю якого є руйнування інституту політичної влади, що виражається в масовому недотриманні правил і норм, що пропонуються цим інститутом. Все це - наслідок повсюдного розчарування в старій системі цінностей і ломки усталених традицій, сильного емоційного збудження мас і зростаючої непередбачуваності соціального життя. Подолання кризи влади означає зведення до мінімуму політичної девіації, що може бути досягнуто двома шляхами:
1) застосуванням сили;
2) точним визначенням джерела легітимності, на який слід спиратися, створюючи нормативну основу інституту політичної влади.
Кожен із зазначених способів досягнення легітимності має свої особливості, вимагає своєрідної тактики, знання домінуючих тенденцій у масових настроях.