Сутність кадрової політики та підходи до визначення її типів
Термін “кадрова політика” має широке і вузьке тлумачення:
1)система принципів і норм (які повинні бути усвідомлені і певним чином сформульовані), що приводять людський ресурс у відповідність зі стратегією фірми (звідси випливає, що всі заходи щодо роботи з кадрами – добір, складання штатного розкладу, атестація, навчання, просування – заздалегідь плануються й узгоджуються з загальним розумінням цілей і задач організації);
2)набір конкретних правил, побажань і обмежень (найчастіше неусвідомлених) у взаєминах людей і організації: у цьому змісті, наприклад, слова “кадрова політика нашої фірми полягає в тому, щоб брати на роботу людей тільки з вищою освітою”, можуть використовуватися як аргумент при вирішенні конкретного кадрового питання.
Аналізуючи існуючі в конкретних організаціях кадрові політики, можна виділити 2 підходи до визначення її типів:
1) пов’язаний з рівнем усвідомленості тих правил і норм, що лежать в основі кадрових заходів і, зв’язаним з цим рівнем, безпосереднього впливу управлінського апарату на кадрову ситуацію в організації. Тут можна виділити наступні типи кадрової політики: пасивна; реактивна; превентивна; активна.
2) принципова орієнтація на власний персонал чи на зовнішній персонал, ступінь відкритості стосовно зовнішнього середовища при формуванні кадрового складу. Тут традиційно виділяють два типи кадрової політики – відкриту і закриту.
Відкрита характеризується тим, що організація прозора для потенційних співробітників на будь-якому рівні, можна прийти та починати роботу як з низової посади, так і з посади на вищому рівні керівництва. Організація готова прийняти на роботу будь-якого спеціаліста, якщо він має відповідну кваліфікацію без урахування досвіду роботи в цій або подібній організації.
Закрита характеризується тим, що організація орієнтується на роботу нового працівника тільки з низового посадового рівня, а заміщення відбувається тільки з числа співробітників організації.
Типи кадрової політики залежно від джерел покриття кадрової потреби
Підставою для диференціації кадрових політик може бути принципова орієнтація на власний персонал чи на зовнішній персонал, ступінь відкритості стосовно зовнішнього середовища при формуванні кадрового складу. На цій підставі традиційно виділяють два типи кадрової політики – відкриту і закриту.
Відкрита кадрова політика характеризується тим, що організація прозора для потенційних співробітників на будь-якому рівні, можна прийти і почати працювати як із самої низової посади, так і з посади на рівні вищого керівництва. Організація готова прийняти на роботу будь-якого фахівця, якщо він має відповідну кваліфікацію, без урахування досвіду роботи в цій чи подібній їй організаціях. Таким типом кадрової політики характеризуються сучасні телекомунікаційні компанії чи автомобільні концерни, що готові “купувати” людей на будь-які посадові рівні незалежно від того, чи працювали вони раніше в подібних організаціях. Такого типу кадрова політика може бути адекватна для нових організацій, що ведуть агресивну політику завоювання ринку, орієнтованих на швидкий ріст і стрімкий вихід на передові позиції у своїй галузі.
Закрита кадрова політика характеризується тим, що організація орієнтується на включення нового персоналу тільки з нижчого посадового рівня, а заміщення відбувається тільки з числа співробітників організації. Такого типу кадрова політика характерна для компаній, орієнтованих на створення визначеної корпоративної атмосфери, формування особливого духу причетності, а також, можливо, для компаній, що працюють в умовах дефіциту кадрових ресурсів.