Поняття і види стандартизації

Тема 3

Екологічний менеджмент, стандартизація, сертифікація

Поняття і види стандартизації

Стандартизація,як галузь науково-технічної діяльності, є загально-
науковою дисципліною методологічного характеру, яка має важливе значення для прогресивного розвитку науки, техніки та виробництва.

Основу стандартизації становлять узагальнені результати науки, техніки, передового досвіду, практичного експерименту і виробництва, спрямовані на досягнення оптимальної корисності для суспільства.

Головним завданням стандартизації є створення системи нормативно-технічної документації, що встановлює прогресивні вимоги до продукції, яка виготовляється для потреб національної економіки, населення, оборони держави й експорту, а також контроль за достовірністю використання цієї документації.

Стандартизація визначає основу не тільки сучасного, але й майбутнього розвитку, вона нерозривно пов’язана з прогресом у суспільному виробництві. З появою стандартів, що регулюють діяльність у галузі охорони довкілля, екологічного убезпечення підприємств, зокрема стандартів екологічного менеджменту, виник новий тип стандартизації – екологічна стандартизація.

Екологічний менеджмент регламентують стандарти двох рівнів – державні та міжнародні. Відповідно до цього, виділяють дві системи стандартизації:

§ національна стандартизація– система стандартизації, яка налагоджується і функціонує в межах окремої держави та регламентує виробничу діяльність з метою забезпечення конкурентоспроможності вітчизняної економіки та підвищення рівня життя населення.

§ міжнародна стандартизація– система стандартизації, яка охоплює кілька держав з метою налагодження ефективної взаємовигідної торгово-економічної співпраці та поширення передових і прогресивних думок та настроїв, зокрема необхідності внесення до підприємницької діяльності екологічної складової та екологічного саморегулювання підприємств.

В Україні стандартизація з’явилася понад 200 років тому і за цим показником не відставала від розвинених держав. Водночас, за відсутності незалежної держави передові позиції на деякий час були втрачені. Після здобуття незалежності у 90-х рр. ХХ ст. Україна робить спробу повернути втрачене. Державна політика у сфері стандартизації визначається Законом України «Про стандартизацію» (2001 р.).

У 1991 р. в Україні створено Державний комітет зі стандартизації, метрології та якості продукції, а в 1992 р. – Державний комітет України зі стандартизації, метрології та сертифікації (Держстандарт України), який розробив і затвердив Концепцію державної системи стандартизації України та очолив її реалізацію.

1 жовтня 2002 р. з метою підвищення ефективності реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів Указом Президента України було створено центральний орган виконавчої влади зі спеціальним статусом –Державний комітет України з питань технічного регулювання та споживчої політики (Держспоживстандарт), який підпорядковується Кабінету Міністрів України.

Головними складниками технічного регулювання, як основи надійного захисту прав споживачів, є системи стандартизації, метрології та сертифікації. Метрологія – наука про вимірювання, яка охоплює як теоретичні, так і практичні аспекти вимірювань у всіх галузях науки і техніки.

Державний комітет технічного регулювання та споживчої політики відповідає за розроблення політики в галузі стандартизації, сертифікації й акредитації. Український науково-дослідний і навчальний центр стандартизації, сертифікації та проблем якості має завдання сприяти і запроваджувати міжнародні стандарти в галузі охорони навколишнього середовища (наприклад, ISO 14001 та EMAS), проводити навчання й сертифікацію екологічних аудиторів та акредитацію лабораторій аналітичного контролю. Для сприяння процесу сертифікації було створено Інститут управління якістю (для ISO 9001).

Основними завданнями Держспоживстандарту України є участь у формуванні та забезпечення реалізації державної політики, міжгалузева координація та функціональне регулювання у сфері захисту прав споживачів, стандартизації, метрології, сертифікації, управління якістю. Основною метою Держспоживстандарту України є посилення захисту прав споживачів шляхом удосконалення системи технічного регулювання.

Пріоритетними напрямами діяльності Держспоживстандарту України є створення ринкових механізмів захисту прав споживачів, адекватних європейським вимогам; дотримання балансу інтересів споживачів, виробників, підприємців, органів влади у забезпеченні пріоритетів державної політики у сфері захисту прав споживачів; підвищення ефективності функціонування національної системи технічного регулювання в інтересах споживачів на основі гармонізації законодавства з вимогами Світової організації торгівлі (СОТ) та Європейського Союзу; удосконалення державного контролю і нагляду на споживчому ринку та виробництві. Важливим напрямом є організація інформаційного забезпечення підприємств щодо сучасних систем управління відповідно до національних і міжнародних стандартів ISO серій 9000, 14000, 18000, 22000, 26000; участь в організації підготування й підвищення кваліфікації фахівців у сфері управління якістю; співпраця з громадськими та професійними організаціями з питань управління якістю; організація і вживання науково-практичних та конкурсно-виставкових заходів у цій сфері.

До системи Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики належать центральні й територіальні органи, рада, ТК та відомчі служби (рис. 4).

Рис. 4. Структура Державного Комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики

Держспоживстандарт України організовує, координує та провадить діяльність щодо розроблення, схвалення, прийняття, перегляду, зміни, поширення національних нормативних документів. Як національний орган стандартизації він представляє Україну в міжнародних і регіональних організаціях зі стандартизації, організовує навчання та професійну підготовку фахівців у сфері стандартизації.

Рада стандартизації є консультативно-дорадчим органом при Кабінеті Міністрів України. Метою діяльності Ради є налагодження і забезпечення співробітництва між виробниками, постачальниками, споживачами продукції, процесів і послуг та органами державної влади, узгодження інтересів у сфері стандартизації та сприяння розвитку стандартизації.

Технічні комітети (ТК)створюються центральним органом виконавчої влади з питань стандартизації, на які покладаються функції з розроблення, розгляду та погодження міжнародних та національних стандартів. Сьогодні в Україні функціонує 164 технічні комітети, за участю яких розробляють національні стандарти України (ДСТУ), частина з них гармонізована з відповідними міжнародними стандартами (ДСТУ ISO). Два комітети – 82 та 93 – задіяні у розробленні екологічних стандартів.

До центральних органів належать органи управління, Державна метрологічна служба України, науково-дослідні інститути, центри і відділи наукової, техніко-економічної та нормативної інформації, навчальні заклади. Це – такі підприємства і організації як Державне підприємство "Український науково-дослідний і навчальний центр проблем стандартизації, сертифікації та якості" (ДП "УкрНДНЦ", м. Київ); Національний науковий центр “Інститут метрології” (ННЦ “Інститут метрології”, м. Харків); Державне підприємство “Науково-дослідний інститут метрології вимірювальних і управляючих систем” (ДП “НДІ “Система”, м. Львів); 28 державних центрів стандартизації, метрології та сертифікації; інші.

Держспоживстандарт України має розгалужену мережу територіальних органів,які об’єднують 35 центрів стандартизації, метрології та сертифікації (ЦСМ). Ці центри виконують практичну і методичну роботу зі стандартизації, метрології та сертифікації на території України; вони розташовані в обласних центрах. До складу ЦСМ входять лабораторії Державного нагляду.

Відомчі службизі стандартизації координують роботу підрозділів стандартизації, які діють у межах міністерств (відомств), об’єднань, організацій. Головні завдання управлінь (відділів) стандартизації міністерств (відомств): керівництво діяльністю служб у системі міністерства (відомства); вивчення основних напрямків розвитку відомчої стандартизації; організація впровадження нормативних документів і здійснення контролю за їх запровадженням.

Головні організації –це самостійнінауково-дослідні чи проектно-конструкторські, технологічні організації, що виконують найважливіші роботи зі стандартизації продукції, процесів, послуг, які відповідають їхньому профілю; науково-методичне керівництво і координацію робіт відомчих базових організацій зі стандартизації; готують експертизу проектів нормативних документів до затвердження.

Базові організаціїведуть роботи зі стандартизації певної групи продукції та послуг. Це можуть бути науково-дослідні, проектно-конструкторські організації, фабрики та заводи. На окремих підприємствах і в організаціях створено відділи зі стандартизації чи спеціальні бюро, головними завданнями яких є науково-технічне й організаційно-методичне керівництво роботами зі стандартизації на підприємстві, а також участь у виконанні цих робіт.

Міжнародна система стандартизації об’єднує різні країни світу з метою забезпечення сприятливих умов для розвитку економічних, торговельних, природоохоронних та інших зв’язків. Для цього розробляють відповідні стандарти, нормативи, рекомендації тощо. Дотримання вимог міжнародних стандартів не є обов’язковим, а визначається стратегічними інтересами кожної окремої країни, або ж суб’єкта економічної діяльності (промислового підприємства). Для надання йому статусу обов’язкового стандарт повинен бути ратифікованим на найвищому урядовому рівні конкретної країни.

У 1946 р. було створено найбільшу Міжнародну організацію стандартизації - Тhe International Organization for Standardization^[1] (ISO). В основу назви (абревіатури) було покладено грецьке слово «isos» - рівний. Основною метою ISO є сприяння розвитку стандартизації у світовому масштабі для взаємодопомоги та полегшення міжнародного обміну товарами і послугами, а також розширення співробітництва в інтелектуальній, науковій, технічній та економічній діяльності. ISO як неурядова організація користується консультативним статусом ООН. ЇЇ членами є 160 країн світу. Органи ISO дислокуються у Женеві (Швейцарія). Офіційні мови – англійська, французька, російська. Цими мовами виходять усі матеріали та документи ISO. Україна є повноправним членом ISO з 1993 р.

16 серпня 1991 р. ISO створила Стратегічну наглядову раду з довкілля (Strategic Advisory Group on Environment, SAGE). Завдання Ради - визначити для міжнародної стандартизації ключові елементи концепції сталого промислового розвитку (sustainable industrial development), розробити пропозиції для стратегічного планування роботи ISO в галузі поведінки з охорони довкілля та екологічного менеджменту і надавати відповідні рекомендації щодо подальшої діяльності ISO. Після того, як SAGE представив для обговорення документ "Системи екологічного менеджменту", ISO в червні 1993 р. прийняла рішення щодо розпуску SAGE і переведення робочих груп цієї Наглядової Ради до Технічного Комітету (ТК) ISO 207 "Екологічний менеджмент". У складі ТК 207 було створено низку підкомітетів (ПК) із секретаріатами в різних країнах:

§ ПК 1 "Системи екологічного менеджменту" ("Environmental Management Systems") (Великобританія);

§ ПК 2 "Екологічний аудит" ("Environmental Auditing") (Нідерланди);

§ ПК 3 "Екологічне маркування" ("Environmental Labeling") (Австралія);

§ ПК 4 "Оцінка екологічних дій" ("Environmental Performance Evaluation") (США+Норвегія);

§ ПК 5 "Аналіз життєвого циклу" ("Life Cycle Analysis") (Франція + Німеччина);

§ ПК 6 "Терміни" ("Definitions") (Норвегія).

Основна мета ISO - сприяння розвитку стандартизації в усьому світі задля полегшення міжнародного обміну товарами і розвиток взаємовигідної співпраці в галузі інтелектуальної, наукової, технічної та економічної діяльності. Відповідно до цього, головним завдання ІSO є розроблення всесвітньо визнаних стандартів, правил та інших аналогічних документів.

Вищим органом ISO є Генеральна асамблея (GA) – загальні збори усіх комітетів-членів, які скликають кожних три роки для прийняття рішень з найважливіших питань і виборів Президента. До керівних органів належать: Рада, Технічне бюро та Центральний секретаріат. Вищим керівним органом є Президент і Центральний секретаріат. Рада керує роботою ISO у перервах між сесіями Генеральної Асамблеї. До складу Ради входять 18 комітетів-членів.

У складі ISO працює понад 240 технічних комітетів, серед них: Виконавчий комітет, Комітет з допомоги країнам, що розвиваються, Атестаційний комітет; технічні комітети з різних галузей, підгалузей і вирішення окремих питань, які розробляють проекти відповідних стандартів, норм, рекомендацій тощо. Членами ISO можуть бути країни (їх компетентні та повноважні представники), що мають державні організації зі стандартизації. Роботою кожного з комітетів керує одна з національних (державних) організацій зі стандартизації.

Окрім комітетів ISO, є ще підкомітети, групи, які виконують певні функції, а також члени-кореспонденти, якими можуть бути країни, що не мають власних організацій зі стандартизації. Вони мають право отримувати (безкоштовно) стандарти, нормативи та рекомендації ISO.

З 1956 р. до складу ISO входить Європейська організація з контролю якості продукції, яка займається науково-технічними проблемами забезпечення якості продукції.

Розроблені та прийняті відповідно до чинного порядку документи ISO можуть бути запроваджені чи застосовані в Україні як державні стандарти, нормативи, рекомендації тощо після відповідного рішення компетентного державного органу зі стандартизації (Держспоживстандарту України) або ж використані у процесі розроблення державних документів аналогічного призначення.

З 1993 р. Україна – повноважний член Міжнародної організації зі стандартизації (ISO) та Міжнародної електротехнічної комісії (IEC), член-кореспондент Міжнародної організації законодавчої метрології, Європейського Комітету зі стандартизації, член міжнародної інформаційної мережі. Україна приєдналася також до Кодексу доброчинної практики щодо розроблення та використання стандартів Європейського комітету зі стандартизації тощо. Вона взяла на себе зобов’язання щодо наближення стандартів, норм, правил і сертифікації до європейських у рамках договору з Європейським Союзом. З цією метою розробляється та реалізується багато державних і галузевих програм зі стандартизації, які стимулюють іноземні інвестиції, сприяють підвищенню конкурентоспроможності вітчизняної продукції. Для координування цих робіт при Президентові України створено Національну Раду з питань якості продукції, головним завданням якої є забезпечення участі України в міжнародній торгівлі.

Відповідно до діючої Програми гармонізації нормативної бази України з міжнародними та європейськими стандартами, розробляють національні стандарти з екологічного менеджменту (шляхом ідентичного перекладу міжнародних та європейських стандартів), які в обов’язковому порядку погоджуються з Міністерством охорони навколишнього природного середовища та Міністерством охорони здоров’я України.

У системі Держспоживстандарту України працює технічний комітет зі стандартизації ТК 93 „Системи управління якістю, довкіллям та безпечністю харчових продуктів». Його діяльність спрямована на удосконалення національної системи стандартизації та підвищення ефективності робіт зі стандартизації у сфері управління якістю, екологічного управління та стандартизацію”.

У його складі працюють такі підкомітети: ПК 1 «Системи управління якістю» — активний член ISO TC 176 “Quality management and quality assurance”; ПК 2 «Системи екологічного управління» — активний член ISO TC 207 “Environmental management”; ПК 3 «Системи управління безпечністю харчових продуктів» — активний член ISO TC 34 “Food products”; ПК 4 «ISO 26000 — Соціальна відповідальність», Національний Дзеркальний Комітет.

За оцінками зарубіжних експертів, українські підприємства вважають екологічну сертифікацію дорогим задоволенням. Хоча ISO 14001 є інструментом покращення екологічної результативності природоохоронної діяльності, це не гарантує, що сертифіковане підприємство в Україні дотримується регулятивних зобов’язань [Другий Огляд екологічної результативності. Женева, 2007]

12
• Далее ⇒