Поняття та система процесуальних гарантій

Кримінально-процесуальні гарантії- це передбачені кримінально- процесуальним законом засоби забезпечення ефективного здійснення кримінального судочинства, тобто засоби забезпечення виконання завдань кримінального процесу, охорони прав і законних інтересів осіб, які беруть у ньому участь.

Система процесуальних гарантій забезпечує реальне втілення у життя прав і законних інтересів усіх учасників кримінального процесу та всіх осіб, що беруть участь у справ, і тим самим є загальною гарантією правосуддя у кримінальних справах.

Систему кримінально-процесуальних гарантій становлять:

1) кримінально-процесуальна форма;

2) принципи кримінального процесу;

3) процесуальній статус учасників кримінального процесу;

4) можливість застосування заходів кримінально-процесуального примусу;

5) прокурорський нагляд;

6) судовий контроль;

7) відомчий контроль;

8) інститут оскарження дій органів та посадових осіб, які ведуть кримінальний процес;

9) процесуальні строки та ін.

Процесуальні гарантії — це передбачені кримінально-процесуальним законом засоби забезпечення завдань кримінального судочинства й охорони прав і законних інтересів осіб, які беруть у ньому участь. Але процесуальні гарантії не окремі розрізнені засоби, а цілісна система таких засобів, які в сукупності і забезпечують правосуддя.

По суті, процесуальна форма і створює систему таких гарантій. Гарантіями встановлення об'єктивної істини виступає як процесуальна форма в цілому, так і окремі інститути кримінального процесу: принципи кримінального процесу, доказове право, інститути слідчих дій, інститут судового слідства і судових дебатів тощо.

Процесу­альні гарантії, які багато вчених розглядають як засоби забезпе­чення досягнення мети кримінального процесу взагалі, так і прав учасників процесу зокрема, відіграють важливу роль у забезпеченні законності і справедливості кримінального судочинства. В зв'язку з цим виділяють процесуальні гарантії прав окремих суб'єктів і правосуддя в цілому, між якими існують співвідношення цілого і частини.

Процесуальні гарантії, на думку М. М. Михеєнка, — це перед­бачені кримінально-процесуальним законом засоби забезпечення завдань кримінального судочинства й охорони прав і законних інтересів осіб, які беруть у ньому участь. Але процесуальні гарантії не окремі розрізнені засоби, а цілісна система таких засобів, які в сукупності і забезпечують правосуддя.

Процесуальні гарантії — закладена в процесуальній формі сис­тема правових засобів, які забезпечують встановлення об'єктивної істини й справедливість правосуддя, можливість усіма суб'єктами кримінального процесу реалізувати свої права, свободи й обов'язки, досягнення мети й виконання завдань кримінального судочинства.

Систему процесуальних гарантій складають:

1. Процесуальна форма;

2. Принципи кримінального процесу;

3. Процесуальні обов’язки суб’єктів кримінального процесу;

4. Заходи кримінально-процесуального примусу (в тому числі кримінально-процесуальна відповідальність).

У теорії кримінального процесу виправдано буде розглядати такі, характеризовані співвідношенням цілого й частини, поняття, як "гарантії правосуддя", "гарантії встановлення об'єктивної істини", "гарантії захисту прав і свобод людини".

Встановлення об'єктивної істини — головна передумова спра­ведливості кримінального судочинства, здійснення правосуддя. Справедливий судовий вирок чи інше процесуальне рішення можливі тільки у справі, щодо якої встановлена істина — висновки відповідають тому, що мало місце в дійсності. Висновки будуть відповідати істині, якщо вони засновані на достовірних фактичних даних як доказах Для забезпечення одержання саме таких доказів і направлені процесуальні гарантії встановлення істини, виражені в процесуальній формі провад­ження слідчих й інших процесуальних дій.

Гарантіями встановлення об'єктивної істини виступає як про­цесуальна форма в цілому, так і окремі інститути кримінального процесу: принципи кримінального процесу, доказове право, інсти­тути слідчих дій, інститут судового слідства і судових дебатів тощо.

Водночас, у процесі встановлення істини (збирання, досліджен­ня, перевірки доказів) слідчий, орган дізнання, прокурор, суд, захис­ник вступають у правовідносини з іншими учасниками процесу та громадянами. Наприклад, для одержання доказів виникає потреба в освідуванні людини, проведенні обшуку, виїмки поштової кореспон­денції. Де межі втручання в сферу особистого життя людини, в права й інтереси громадянина? Це одне з найскладніших питань.

Кримінально-процесуальна діяльність повинна бути направле­на не тільки на захист інтересів людини, суспільства й держави від злочинних посягань, а й захищати самі права і свободи людей. Права і свободи людини мають найвищу соціальну й юридичну цінність, а їх захист визначає направленість діяльності держави.

Права людини являють собою комплекс природних і непоруш­них свобод і юридичних можливостей, що обумовлені фактом існу­вання людини в цивілізованому суспільстві та одержали юридичне закріплення.

Свобода — юридична можливість людини поводитись відповідно до своїх волевиявлень, робити все, що бажається, але тільки те, що не заборонено законом і не спричиняє шкоди правам і свободі інших людей. Абсолютна свобода — це свобода робити все, що бажається, дійсна правова свобода — свобода робити все, що подобається, але без шкоди свободі й правам інших людей.

Право виступає як мірою й засобом забезпечення свободи, так і засобом обмеження свободи й влади, які неузгоджені з суспільством і уявленнями людей про справедливість.

У значній мірі право взагалі, а процесуальне в особливості вис­тупають засобом обмеження й урегулювання влади.

Очевидно, що процесуальна форма повинна включати таку систему гарантій, яка забезпечувала б як встановлення істини, так і захист прав і свобод людини.

Тут може мати місце конкуренція цінностей і конфлікт інте­ресів. Для забезпечення істини нерідко виникає необхідність обме­ження окремої людини в її правах і свободах. При цьому важливо визначитися, що є важливішим — встановлення істини чи недо­торканність окремих прав.

У виняткових випадках закон допускає можливість застосуван­ня засобів процесуального примусу для збирання доказів і вста­новлення істини. В останньому випадку обмеження прав і свобод повинно мати характер крайньої необхідності: здійснюватися для розкриття злочину й усунення небезпеки, що загрожує інтересам людини, суспільства чи держави, якщо цю небезпеку за даних об­ставин неможливо було б усунути іншими засобами, і якщо заподіяні негативні наслідки є меншими, ніж відведена шкода.

Процесуальні гарантії прав і свобод людини в кримінальному процесі — особливий вид гарантій, які виступають засобом їх за­безпечення: реалізації в процесі кримінального судочинства, захис­ту від безпідставного втручання, відновлення порушених прав. Якщо право — це можливість відповідної поведінки, то процесу­альні гарантії представляють собою юридично визначені процедури реалізації відповідних прав, механізм попередження їх порушень, по­рядок захисту і відновлення порушених прав і свобод людини.

Система процесуальних гарантій прав і свобод людини включає такі елементи: юридичне визначення самих прав і свобод; недо­пустимість звуження існуючих прав і свобод як за обсягом, так і за змістом; визначення процедури їх реалізації; роз'яснення учас­никам процесу прав і свобод та порядку їх реалізації; надання ре­альної можливості для самореалізації; утримання від порушень прав і свобод людини з боку інших учасників процесу; надання допомоги з боку слідчого, органу дізнання, прокурора, захисника і суду в реалізації прав і свобод іншими учасниками процесу; по­передження порушень прав і свобод та покладання обов'язку здійснення заходів щодо їх попередження на осіб, які ведуть кримінальне судочинство чи виконують функцію процесуального контролю й нагляду; захист прав і свобод — встановлення пере­шкод, які б виключали їх порушення; відновлення порушених прав і свобод; повну реабілітацію й відшкодування завданої шкоди.

Оптимальне співвідношення гарантій встановлення істини і га­рантій захисту прав і свобод людини і є системою гарантій пра­восуддя.

Співвідношення гарантій встановлення істини і гарантій захис­ту прав і свобод людини характеризується взаємодією різних об'єктивних закономірностей гносеологічної діяльності та юридич­них принципів, які, маючи однакову мету, створюють єдину, доцільну і надійну процесуальну форму як систему гарантій правосуддя.[12, ст.91-93]