Поняття, підстави і мета застосування запобіжних заходів
Одним з найголовніших недоліків Кримінально-процесуального кодексу УРСР (надалі – КПК УРСР) був порядок застосування, обрання та скасування запобіжних заходів, оскільки їх застосування пов’язане з обмеженням конституційних прав і свобод людини та вони застосовуються тоді, коли особа ще не визнана винною.
У зв’язку з цим надзвичайно актуальним видається питання, яким чином ці питання врегульовані у новому КПК України.
Статтею 176 КПК України встановлено, що запобіжними заходами є:
1) особисте зобов'язання;
2) особиста порука;
3) застава;
4) домашній арешт;
5) тримання під вартою.
Крім цього, частина 2 цієї ж статті визнає тимчасовим запобіжним заходом затримання особи, яке застосовується з підстав та в порядку, визначеному кодексом.
У новому КПК України з’явились принципово нові запобіжні заходи (домашній арешт), а також зникли архаїчні запобіжні заходи, які були “успадковані” від СРСР (порука громадської організації або трудового колективу).
Відповідно до ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам:
1) переховуватися від органів досудового розслідування та (або) суду, або
2) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні, або
3) перешкоджати кримінальному провадженню або
4) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому він підозрюється, обвинувачується.
При цьому підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті. Слідчий, прокурор не мають права ініціювати застосування запобіжного заходу без наявності для цього підстав, передбачених цим Кодексом.
Запобіжні заходи можуть застосовуватись як на стадії досудового розслідування, так і під час судового провадження. Так, у відповідності до ч. 4 ст. 176 КПК України запобіжні заходи застосовуються: під час досудового розслідування – слідчим суддею за клопотанням слідчого, погодженим з прокурором, або за клопотанням прокурора, під час судового провадження - судом за клопотанням прокурора.
44. Порядок обрання, зміни та скасування запобіжних заходів.
На наш погляд, позитивною новелою стала ч. 3 ст. 176 КПК України, яка визначає, що слідчий суддя, суд відмовляє у застосуванні запобіжного заходу, якщо слідчий, прокурор не доведе, що встановлені під час розгляду клопотання про застосування запобіжних заходів обставини є достатніми для переконання, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів, передбачених частиною першою цієї статті, не може запобігти доведеним під час розгляду ризику або ризикам вчинення обвинуваченим, підозрюваним відповідних дій.
Стаття 178 КПК України встановлює, що при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків суд на підставі наданих сторонами матеріалів зобов'язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі:
1) вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення;
2) тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання підозрюваного, обвинуваченого винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється, обвинувачується;
3) вік та стан здоров'я підозрюваного, обвинуваченого;
4) міцність соціальних зв'язків підозрюваного, обвинуваченого в місці його постійного проживання, у тому числі наявність в нього родини й утриманців;
5) наявність у підозрюваного, обвинуваченого постійного місця роботи або навчання;
6) репутацію підозрюваного, обвинуваченого;
7) майновий стан підозрюваного, обвинуваченого;
8) наявність судимостей у підозрюваного, обвинуваченого;
9) дотримання підозрюваним, обвинуваченим умов застосованих запобіжних заходів, якщо вони застосовувалися до нього раніше;
10) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні іншого кримінального правопорушення.
11) розмір майнової шкоди, у завданні якої підозрюється, обвинувачується особа, або розмір доходу, в отриманні якого внаслідок вчинення кримінального правопорушення підозрюється, обвинувачується особа, а також вагомість наявних доказів, якими обґрунтовуються відповідні обставини.
Окремо автор звертає увагу, що у новому КПК України змінено порядок застосування запобіжних заходів.
Так, відповідно до ст. 184 КПК України запобіжний захід застосовується судом, в межах територіальної юрисдикції якого здійснюється досудове розслідування, не інакше як на підставі клопотання слідчого або прокурора. При цьому, згідно із частиною 2 цієї ж статті копія клопотання та матеріалів, якими обґрунтовується необхідність застосування запобіжного заходу, надається підозрюваному, обвинуваченому не пізніше ніж за три години до початку розгляду клопотання.
В свою чергу, у відповідності до ст. 187 КПК України слідчий суддя, суд після одержання клопотання про застосування запобіжного заходу до підозрюваного, обвинуваченого, який перебуває на свободі, призначає дату судового засідання і здійснює судовий виклик. У разі неприбуття підозрюваного, обвинуваченого за судовим викликом і відсутності у слідчого судді, суду на початок судового засідання відомостей про поважні причини, що перешкоджають його своєчасному прибуттю, слідчий суддя, суд має право постановити ухвалу про привід підозрюваного, обвинуваченого, якщо він не з'явився для розгляду клопотання щодо обрання запобіжного заходу у вигляді застави, домашнього арешту чи тримання під вартою, або ухвалу про дозвіл на його затримання з метою приводу, якщо ухвала про привід не була виконана.
КПК України встановлено, що розгляд клопотання про застосування запобіжного заходу здійснюється за участю прокурора, підозрюваного, обвинуваченого, його захисника, крім винятків, передбачених КПК України. Слідчий суддя, суд, до якого прибув або доставлений підозрюваний, обвинувачений для участі у розгляді клопотання про застосування запобіжного заходу, зобов'язаний роз'яснити його права:
1) мати захисника;
2) знати суть та підстави підозри або обвинувачення;
3) знати підстави його затримання;
4) відмовитися давати пояснення, показання з приводу підозри або обвинувачення;
5) давати пояснення щодо будь-яких обставин його затримання та тримання під вартою;
6) досліджувати речові докази, документи, показання, на які посилається прокурор, та надавати речі, документи, показання інших осіб на спростування доводів прокурора;
7) заявляти клопотання про виклик і допит свідків, показання яких можуть мати значення для вирішення питань цього розгляду;
8) оскаржувати застосування запобіжного заходу.
Відповідно до ст. 194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про:
1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення;
2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 КПК України, і на які вказує слідчий, прокурор.
3) недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
У відповідності до ч. 2-4 цієї ж статті слідчий суддя, суд зобов'язаний постановити ухвалу про відмову в застосуванні запобіжного заходу, якщо під час розгляду клопотання прокурор не доведе обставини, передбачені пунктами 1, 2, 3 частини першої цієї статті. Крім цього слідчий суддя, суд має право зобов'язати підозрюваного, обвинуваченого прибувати за кожною вимогою до суду або до іншого органу державної влади, визначеного слідчим суддею, судом, якщо прокурор доведе обставини, передбачені пунктом 1 частини першої цієї статті, але не доведе обставини, передбачені пунктами 2, 3 частини першої цієї статті. Якщо під час розгляду клопотання про обрання запобіжного заходу прокурор доведе обставини, передбачені пунктами 1, 2 частини першої цієї статті, але не доведе обставини, передбачені пунктом 3 частини першої цієї статті, слідчий суддя, суд має застосувати більш м'який запобіжний захід, ніж той, що зазначений у клопотанні, а також покласти на підозрюваного, обвинуваченого обов'язки, необхідність покладення яких встановлена з наведеного прокурором обґрунтування клопотання. До таких обов’язків відносяться наступні:
1) прибувати до визначеної службової особи із встановленою періодичністю;
2) не відлучатися із населеного пункту, в якому він зареєстрований, проживає чи перебуває, без дозволу слідчого, прокурора або суду;
3) повідомляти слідчого, прокурора чи суд про зміну свого місця проживання та/або місця роботи;
4) утримуватися від спілкування з будь-якою особою, визначеною слідчим суддею, судом або спілкуватися з нею із дотриманням умов, визначених слідчим суддею, судом;
5) не відвідувати місця, визначені слідчим суддею, судом;
6) пройти курс лікування від наркотичної або алкогольної залежності;
7) докласти зусиль до пошуку роботи або до навчання;
8) здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну;
9) носити електронний засіб контролю.
Щодо строків розгляду клопотання про застосування або зміну запобіжного заходу, то, згідно зі ст. 186 КПК України, відповідне клопотання розглядається слідчим суддею, судом невідкладно, але не пізніше сімдесяти двох годин з моменту фактичного затримання підозрюваного, обвинуваченого або з моменту надходження до суду клопотання, якщо підозрюваний, обвинувачений перебуває на свободі, чи з моменту подання підозрюваним, обвинуваченим, його захисником до суду відповідного клопотання.
Підсумовуючи все вищевикладене, хотіли би відмити, що у новому КПК України запроваджено нову концепцію порядку застосування запобіжних заходів, зокрема реалізовано принцип змагальності сторін через участь підозрюваного, обвинуваченого, захисника під час вирішення судом питання про застосування запобіжних заходів, а також наділення їх відповідними процесуальними правами.
45. Підстави обрання запобіжного заходу - арешту.
Взяття під варту як запобіжний захід застосовується в справах про тяжкі злочини і може бути обраний тільки за наявності підстав, що обвинувачений, перебуваючи на волі, переховуватиметься від слідства і суду або перешкодить встановленню істини у кримінальній справі, чи займеться злочинною діяльністю, а також для забезпечення виконання процесуальних рішень.
Обґрунтованість арешту — це достатність доказів, що є у кримінальній справі, які вказують на наявність встановлених законом підстав для застосування цього запобіжного заходу.
Запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не може бути застосований, окрім як:
1) до особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено основне покарання у виді штрафу в розмірі понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, - виключно у разі, якщо прокурором, крім наявності підста зазначених у КПК, буде доведено, що підозрюваний, обвинувачений не виконав обов’язки, покладені на нього при застосуванні іншого, раніше обраного запобіжного заходу, або не виконав у встановленому порядку вимог щодо внесення коштів як застави та надання документа, що це підтверджує;
до раніше судимої особи
2)яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк до трьох років, виключно у разі, якщо прокурором, крім наявності підстав зазначених у КПК, буде доведено, що, перебуваючи на волі, ця особа переховувалася від органу досудового розслідування чи суду, перешкоджала кримінальному провадженню або їй повідомлено про підозру у вчиненні іншого злочину;
3)яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад три роки;
до раніше не судимої особи:
4) яка підозрюється чи обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк до п’яти років, - виключно у разі, якщо прокурором, крім наявності підстав, передбачених у КПК, буде доведено, що перебуваючи на волі, ця особа переховувалася від органу досудового розслідування чи суду, перешкоджала кримінальному провадженню або їй повідомлено про підозру у вчиненні іншого злочину;
5)яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п’ять років;
6) до особи, яку розшукують компетентні органи іноземної держави за кримінальне правопорушення, у зв’язку з яким може бути вирішено питання про видачу особи (екстрадицію) такій державі для притягнення до кримінальної відповідальності або виконання вироку, в порядку і на підставах, передбачених розділом ІХ цього Кодексу або міжнародним договором, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України.
Слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов’язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим обов’язків, передбачених цим Кодексом, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.
В ухвалі слідчого судді, суду зазначаються, які обов’язки з передбачених у КПК будуть покладені на підозрюваного у разі внесення застави, наслідки їх невиконання, обґрунтовується обраний розмір застави, а також можливість її застосування, якщо таке рішення прийнято у кримінальному провадженні.
46. Застава як запобіжний захід.
Під заставою як видом запобіжного заходу розуміється внесення на спеціальний рахунок, визначений у порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України, підозрюваним, обвинуваченим чи підсудним грошей чи інших матеріальних цінностей для забезпечення належної поведінки, виконання зобов'язання не відлучатися з місця постійного проживання чи тимчасового перебування і явки особи за викликом до органу розслідування або суду.
Застава може бути внесена як самим підозрюваним, обвинуваченим, так і іншою фізичною або юридичною особою (заставодавцем). Заставодавцем не може бути юридична особа державної або комунальної власності або така, що фінансується з місцевого, державного бюджету
Розміри застави встановлюється судом у межах :
Розмір застави визначається у таких межах:
1) щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні злочину невеликої або середньої тяжкості, - від одного до двадцяти розмірів мінімальної заробітної плати;
2) щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні тяжкого злочину, - від двадцяти до вісімдесяти розмірів мінімальної заробітної плати;
3) щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні особливо тяжкого злочину, - від вісімдесяти до трьохсот розмірів мінімальної заробітної плати.
Форма
Застава як запобіжний захід застосовується лише за постановою судді/ухвалою суду.
При внесенні застави особі, що його внесла, роз'яснюються її обов'язки і наслідки їх невиконання, а також те, що в разі невиконання обов'язків застава переходить у доход держави; заставодавцю роз'яснюється злочин, в якому підозрюють чи звинувачують особу, щодо якої приймається цей запобіжний захід. Міра запобіжного заходу у виді застави може бути застосована до особи під вартою лише з дозволу прокурора, що давав санкцію на арешт, або судом.
Заставодавець може й відмовитися від взятих на себе зобов'язань. Тоді він забезпечує явку підозрюваного, обвинуваченого чи підсудного і змінює йому запобіжний захід. Після остаточного прийняття нового запобіжного заходу йому повертається застава.
Підозрюваний, обвинувачений, який не тримається під вартою, не пізніше п’яти днів з дня обрання запобіжного заходу у вигляді застави зобов’язаний внести кошти на відповідний рахунок.
Порушення
В разі порушення зобов'язань застава звертається в доход держави. Питання про це вирішується судом при розгляді справи чи в окремому судовому засіданні. На судове засідання запрошується і заставодавець, проте його відсутність не може заважати розгляду справи.
Суд вирішує питання і про повернення застави заставодавцю. Також застава може бути звернена судом на виконання вироку в частині майнових стягнень.
47.Домашній арешт.
Домашній арешт — запобіжний захід, що призначається судом, полягає в обмеженнях пов'язаних свободою пересування підозрюваного, а також у забороні спілкуватись із певними особами, листуватись, вести перемовини з використанням будь-яких засобів зв'язку.
Домашній арешт не був передбачений попереднім кримінально-процесуальним кодексом. У той же час слід відзначити, що КПК УРСР 1922 року передбачав домашній арешт як запобіжний захід - обмеження волі у вигляді ізоляції за місцем проживання, з призначенням варти чи без такої. І як свідчить історія становлення кримінального судочинства нашої держави, даний вид процесуального примусу був досить дієвим.
Зазначений вид запобіжного заходу застосовується в більшості європейських країн, у тому числі й у Російській Федерації. Безпосередній аналіз практики кримінального судочинства зарубіжних країн та спілкування з колегами-слідчими дає підстави зробити висновки про вірність запровадження в КПК саме цього запобіжного заходу.
Відповідно до положень нового КПК України домашній арешт полягає в забороні підозрюваному, обвинуваченому залишати житло цілодобово або у певний період доби. Виходячи з ідеї нового Кодексу та переліку запобіжних заходів, домашній арешт буде застосовуватись у тих випадках, коли застава є занадто м’яким запобіжним заходом, а тримання під вартою - занадто суворим. Частина 2 ст. 181 нового КПК України встановлює, що домашній арешт може бути застосований до особи, яка підозрюється (обвинувачується) у вчиненні злочину, відповідальність за який передбачено у вигляді позбавлення волі.
Аналіз статистики за 2011 рік засвідчив, що запобіжний захід у вигляді тримання під вартою застосовувався щодо 35044 осіб, з них 27101 особи вчинила тяжкі та особливо тяжкі злочини. Виходить, що майже до 8000 осіб був застосований запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, хоча вони вчинили злочини середньої тяжкості, але перешкоджали об’єктивному розслідуванню шляхом неявки до правоохоронного органу, фальсифікації доказів, впливу на учасників процесу тощо. У деяких випадках підозрювані (обвинувачені) змушені були "сидіти", оскільки не мали змогу підтвердити свою платоспроможність для обрання щодо них застави. А саме домашній арешт покликаний вирішити зазначені проблеми та стати проміжковим запобіжним заходом між заставою та триманням під вартою.
Очікується, що шляхом запровадження домашнього арешту вдасться значною мірою розвантажити ізолятори тимчасового тримання осіб та слідчі ізолятори, кількість затриманих в яких не завжди відповідає можливості розміщення таких осіб, що відповідно призводить до порушень прав громадян.
Сприятиме домашній арешт також тому, що більшості осіб допоможе "не втратити себе в суспільстві" (дозволить деяким особам продовжувати працювати, забезпечувати себе та своїх рідних, підтримувати соціальні зв’язки тощо).
Позитивним є також те, що новий КПК України чітко встановлює строки можливого застосування домашнього арешту - 2 місяці, при особливій необхідності, пов’язаній зі складністю кримінального провадження, може бути продовжений до 6 місяців, але зазначений строк є граничним. Зазначене стимулюватиме правоохоронні органи в стислі строки завершити досудове розслідування. Працівники органів внутрішніх справ з метою належного контролю за особою та за виконанням вимог, покладених на неї під час досудового розслідування, уповноважені з’являтися за місцем проживання цієї особи, вимагати надання усних чи письмових пояснень з питань, пов’язаних із виконанням покладених на неї зобов’язань. Новим є те, що при застосуванні домашнього арешту для його безумовного виконання можуть застосовуватись засоби електронного контролю.
Їх сутність полягає у закріпленні на тілі особи пристрою, який даватиме змогу відслідковувати й фіксувати його місцезнаходження. Такий пристрій буде захищений від самостійного знімання, пошкодження або іншого втручання в його роботу з метою ухилення від контролю та сигналізувати про спроби вчинити такі дії.
У разі вчинення особою однієї з перерахованих дій це буде підставою для зміни запобіжного заходу у виді домашнього арешту на тримання під вартою. Вказане є додатковим "стимулом" для особи, до якої він застосовується.
48.Поняття процесуальних строків.
Справедливість кримінального процесу, забезпечення прав людини неможливі без додержання встановлених законом строків проведення відповідної процесуальної дії. Вони дисциплінують суб'єктів кримінального судочинства, роблять процес динамічним і прогнозованим. Без наявності строків тієї чи іншої кримінально-процесуальної дії або без їх додержання в кримінальному судочинстві виникнуть свавілля і хаос, масові порушення прав людини. Передбачені кримінально-процесуальним законом строки процесуальних дій мають надзвичайне значення в плані захисту особи від обвинувачення. Саме через це міжнародно-правові акти з прав людини приділяють цій обставині особливу увагу.
У п. 1 ст. 6 Європейської конвенції з прав людини (1950 р.) зазначено: «кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов'язків або при висуненні проти неї будь-якогокримінального обвинувачення має право на справедливий і відкритий розгляд впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, створеним відповідно до закону». Ця стаття встановлює, що кожна людина, обвинувачена у вчиненні кримінального злочину, має право «мати достатньо часу і можливостей для підготовки свого захисту».
Згідно з п. З ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права (1996 р.) кожний має право при розгляді будь-якого пред'явленого йому обвинувачення бути судимим без невиправданої затримки, що насамперед стосується осіб, позбавлених волі на досудових стадіях кримінального судочинства.
Процесуальні строки - це встановлені законом або відповідно до нього прокурором, слідчим суддею або судом проміжки часу, у межах яких учасники кримінального провадження зобов’язані (мають право) приймати процесуальні рішення чи вчиняти процесуальні дії.
Процесуальний строк обов'язково пов'язаний з якою-небудь процесуальною дією або сукупністю дій. Це пояснюється тим, що строки в кримінальному процесі застосовуються не інакше як засіб регулювання процесуальних відносин, що складаються з окремих дій осіб, які беруть участь у процесі. Тому в більшості випадків вимога про Додержання строків визначається одночасно з вимогою про здійснення самої дії.
Важливим аспектом являється також те, що будь-яка процесуальна дія або сукупність дій під час кримінального провадження мають бути виконані без невиправданої затримки і в будь-якому разі не пізніше граничного строку, визначеного відповідним положенням КПК.
Стаття 115. Обчислення процесуальних строків
1. Строки, встановлені цим Кодексом, обчислюються годинами, днями і місяцями. Строки можуть визначатися вказівкою на подію.
2. При обчисленні строку годинами строк закінчується в останню хвилину останньої години.
3. При обчисленні строку днями строк закінчується о двадцять четвертій годині останнього дня строку.
4. При обчисленні строків місяцями строк закінчується у відповідне число останнього місяця. Якщо закінчення строку, який обчислюється місяцями, припадає на той місяць, який не має відповідного числа, то строк закінчується в останній день цього місяця.
5. При обчисленні строків днями та місяцями не береться до уваги той день, від якого починається строк, за винятком строків тримання під вартою, проведення стаціонарної психіатричної експертизи, до яких зараховується неробочий час та які обчислюються з моменту фактичного затримання, взяття під варту чи поміщення до відповідного медичного закладу.
6. Якщо відповідну дію належить вчинити в суді або в органах досудового розслідування, то строк закінчується у встановлений час закінчення робочого дня в цих установах.
7. При обчисленні процесуального строку в нього включаються вихідні і святкові дні, а при обчисленні строку годинами - і неробочий час. Якщо закінчення строку, який обчислюється днями або місяцями, припадає на неробочий день, останнім днем цього строку вважається наступний за ним робочий день, за винятком обчислення строків тримання під вартою та перебування в медичному закладі під час проведення стаціонарної психіатричної експертизи.
Стаття 116. Додержання процесуальних строків
1. Процесуальні дії мають виконуватися у встановлені цим Кодексом строки. Строк не вважається пропущеним, якщо скаргу або інший документ здано до закінчення строку на пошту або передано особі, уповноваженій їх прийняти, а для осіб, які тримаються під вартою або перебувають у медичному чи психіатричному стаціонарі, спеціальній навчально-виховній установі, - якщо скаргу або інший документ подано службовій особі відповідної установи до закінчення строку.
Стаття 117. Поновлення процесуального строку
1. Пропущений із поважних причин строк повинен бути поновлений за клопотанням заінтересованої особи ухвалою слідчого судді, суду.
2. Ухвала слідчого судді, суду про поновлення чи відмову в поновленні процесуального строку може бути оскаржена в порядку, передбаченому цим Кодексом.
3. Подання клопотання заінтересованою особою про поновлення пропущеного строку не припиняє виконання рішення, оскарженого з пропущенням строку.
49.Класифікація процесуальних строків.
1) в залежності від того, ким встановлюються ті чи інші кримінально- процесуальні строки:
-строки, передбачені в Конституції України, а також в міжнародних правових документах, ратифікованих Україною;
-строки, які встановлені КПК України та іншими підзаконними нормативно-правовими актами, що регулюють кримінальне судочинство;
-строки, визначені у рішеннях правозастосовувача;
2) за належністю до регулювання порядку провадження на окремих стадіях кримінального процессу
-процесуальні строки, які регулюють правовідносини під час досудового провадження;
-в стадіях судового провадження;
-строки, дія яких розповсюджується одночасно на різні стадії кримінального процесу;
3) залежно від способу виконання завдань кримінального судочинства
-діловодні
- процесуальні;
4) в залежності від функціонального призначення строків у кримінальному процесі
-строки, які гарантують права і законні інтереси учасників процесу;
-строки, які гарантують швидкість проведення судочинства;
-строки, які гарантують здійснення прокурорського нагляду за дотриманням законів у кримінальному судочинстві;
5) в залежності від того, кому адресовані строки
-строки, що стосуються діяльності державних органів, які провадять процес;
-строки, щодо діяльності інших учасників процесу;
-строки, встановлені для суб'єктів, які не беруть участі у процесі);
6) за цілями, для яких встановлені строки, за характером їх дій і правовими наслідками, які настають у зв'язку із закінченням того чи іншого строку
-строки здійснення слідчих, судових та інших процесуальних дій;
-строки прийняття процесуальних рішень;
-строки застосування заходів процесуального примусу;
-строки заявлення учасниками кримінально- процесуальної діяльності клопотань, скарг, заяв);
7) за визначеністю строків
-абсолютно визначені;
-відносно визначені;
-невизначені;
-альтернативні (загальні та виключні);
8) за юридичним значенням
-процесуальні строки;
-строки давності
-строки примусової дії);
9) за правовими наслідками закінчення строків у кримінальному процесі
-обмежуючі в часі дії, вчинення яких залежить від волі суб'єкта і які є його правом;
-обмежуючі в часі вчинення обов'язкових процесуальних дій;
-обмежуючі триваючі дії;
10) відповідно до загальноприйнятого в теорії права поділу строків за юридичними наслідками
-правовстановлюючі (правоутворюючі);
-правозмінюючі
- правоприпиняючі (правообмежуючі).
50.Поняття судових витрат.
Легального визначення судових витрат не існує,у КПК вони мають назву”процесуальні витрати”
В науці кримінального процесу існує кілька підходів до визначення поняття судових витрат. Наприклад, В. М. Тертишник таким чином визначає поняття «судові витрати»: це витрати на кримінально-процесуальне провадження, відшкодування яких покладається на певних учасників процесу.
Інші автори розуміють під судовими витратами витрати зі збирання і дослідження доказів.
Протилежну позицію з цього питання має і Л. Круглі-ков, який вважає, що в судові витрати можуть бути включені «лише такі витрати по кримінальній справі, що являють собою винагороду чи компенсацію витрат, понесених особою, що залучалася органами досудового слідства чи судом для надання допомоги в процесі збирання, дослі-дження й оцінки доказів». Він розглядає судові витрати як реально понесені витрати фізичних і юридичних осіб, а також як винагороду за відволікання від звичайних занять.
На наш погляд, правильно зазначає В. Т. Томін, який відносить до судових витрат перераховані в законі матері-альні витрати, понесені державними органами під час кримінального провадження, що можуть бути стягнені з винного.
Отже, судові витрати — це юридичне поняття, межі якого встановлюються кримінально-процесуальним правом.
Процесуальні витрати складаються із:
1) витрат на правову допомогу;
2) витрат, пов’язаних із прибуттям до місця досудового розслідування або судового провадження;
3) витрат, пов’язаних із залученням потерпілих, свідків, спеціалістів, перекладачів та експертів;
4) витрат, пов’язаних із зберіганням і пересиланням речей і документів.