Авторський договір і його значення
Відповідно до норм чинного законодавства використання охоронюваних авторським правом творів як на території Росії, так і в інших країнах, може здійснюватися тільки за згодою автора або його правонаступників (крім випадків, прямо зазначених у законі). Така згода дається у формі договору, який укладається між автором (правонаступником) з одного боку, і організацією, що передбачає використовувати створене ним твір, - з іншого сторони. При укладенні подібних договорів відбувається поступка певних авторських правомочностей від автора до інших осіб. Ці правомочності можуть розглядатися як товар особливого роду і є предметом договору. Однак відчуження авторських прав за даним договором не відбувається. Майнові права лише припиняються на певний термін в певних межах. При цьому слід мати на увазі, що якщо твір буде використовуватися на території Росії, то таке використання буде регулюватися нормами російського авторського права, особливістю якого є те, що поступка авторських прав завжди обмежена певним способом використання і певним терміном використання. У разі порушення майнових прав автор або інший володар виняткових прав вправі вимагати за своїм вибором від порушника замість відшкодування збитків виплати компенсації. Компенсація підлягає стягненню при доведеності факту правопорушення незалежно від наявності або відсутності збитків.
Порушення істотних умов авторського договору є порушенням авторського права, оскільки зазначені дії здійснюються за межами правомочностей, наданих автором. Примірники творів і фонограм, виготовлені та (або) поширені з порушенням істотних умов договору про передачу виняткових прав, є контрафактними. У Зокрема, якщо відтворення перевищує тираж, передбачений у договорі, то перевищення тиражу слід розглядати як порушення авторського права і суміжних прав. Автори та виконавці також у разі порушення їх особистих немайнових прав і або майнових прав також вправі вимагати від порушника замість компенсації відшкодування моральної шкоди. У цьому випадку правовласники звільняються від документального підтвердження розміру збитків. При цьому розмір компенсації не повинен залежати від ступеня вини порушника і суспільної значимості порушення. У даному випадку відповідальність наступає не за отримання неправомірних доходів, а за порушення виняткових прав, тому навіть безоплатне розповсюдження контрафактних примірників творів або фонограм тягне її наступ. Зазначена компенсація широко застосовується на практиці. Загалом, висновок авторського договору є дієвим і актуальним способом захисту свого права. Особливої уваги в питаннях захисту інтелектуальної власності заслуговує інститут управління майновими правами на колективній основі як ефективний засіб реалізації таких прав. Авторські договори опосередковують суспільні відносини, які складаються в суспільстві з приводу створення і головним чином використання творів науки, літератури і мистецтва. Значення цих творів для духовного розвитку суспільства важко переоцінити. Результати духовної творчості мають для суспільства не менше значення ніж науково-технічні досягнення. Саме духовний світ людини, її світогляд, духовне бачення навколишнього середовища визначають напрями і зміст науково-технічної творчості. Духовно збагачена людина не буде створювати такі винаходи, корисні моделі, промислові зразки та інші досягнення науки і техніки, які б могли зашкодити суспільству, навколишньому середовищу тощо. Чинне законодавство про інтелектуальну власність передбачає норми, які забороняють створення таких винаходів, промислових зразків тощо, які можуть зашкодити суспільству чи навколишньому середовищу. Можна з упевненістю сказати, що якби Чорнобильську АЕС створювали люди більш духовно збагачені, вони не допустили тієї біди, що сталася.
Духовний внутрішній світ людини і суспільства в цілому зумовлює передусім рівень суспільної культури в широкому розумінні цього слова, в тому числі культури суспільного виробництва, а останній, як відомо, визначає рівень добробуту цього суспільства. Отже, духовний розвиток суспільства певною мірою впливає і зумовлює інші напрями його діяльності. Тому будь-яке суспільство на будь-якому етапі свого життя виявляє належну увагу духовному розвиткові, принаймні не меншу, ніж розвиткові матеріального виробництва.
Зміст духовності того чи іншого суспільства визначається рівнем розвитку науки, літератури і мистецтва. Але ці безцінні у своєму значенні для суспільства людські творіння можуть збагачувати духовний світ суспільства лише за умови їх широкого розповсюдження, цілеспрямованого використання, емоційного впливу на людей. Тобто йдеться про різні форми і способи використання творів науки, літератури і мистецтва, причому масштаби такого використання можуть бути значно більшими, ніж при застосуванні науково-технічних досягнень. Книжки, наприклад, відомого автора часто видають мільйонними накладами.
У наш час істотно зростає роль науки, літератури і мистецтва у розв'язанні корінних проблем прискорення соціально-економічного розвитку України. Передусім постає завдання зміцнити матеріально-технічну базу науки, створити належні умови для плідної праці вчених, літераторів, художників та інших митців. Прискореному переходові до ринкової економіки може істотно сприяти література і мистецтво, які значною мірою визначають моральне здоров'я людини і суспільства в цілому. Чи не найголовнішим на даному етапі нашого
соціального розвитку є завдання сприяти в різній формі і будь-яким способом широкій творчості в Україні. Саме тому Конституція України проголосила вільний розвиток особистості (ст. 23), громадянам гарантується свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості (ст. 54).
Твори науки, літератури і мистецтва стають здобутком суспільства, широкої громадськості, коли вони широко тиражовані, тобто випущені у світ у формі і порядку, що визначаються чинним законодавством. Видання, публічний показ, публічне виконання та інші способи відтворення творів науки, літератури і мистецтва здійснюють спеціалізовані організації та установи — видавництва, телебачення, радіомовлення, кіностудії, видовищні організації.
Відносини між авторами та зазначеними організаціями оформляються авторським договором. Чинне законодавство про авторське право допускає можливість позадоговірного використання окремих творів, але лише у випадках, передбачених законом, і за одним винятком — воно безоплатне, тому зазначені відносини не оформляються договорами. У Законі України "Про авторське право і суміжні права" в ст. 32 зазначається: "Використання твору допускається виключно на основі авторського договору з автором або іншою особою, що має авторське право, за винятком випадків, зазначених у статтях 21—25 цього Закону".
Авторський договір є найдосконалішою (принаймні нині) правовою формою, яка найбільшою мірою дає змогу авторові належним чином реалізувати свої права та інтереси. Він має можливість у договорі в найкращий спосіб захистити свої інтереси та права, включаючи до нього відповідні умови і застереження. Такі основні права автора, як право на публікацію чи інше обнародування, право на відтворення, право на розповсюдження та інші можуть бути реалізовані тільки через такий правовий інструмент, як договір. При цьому, звичайно, не береться до уваги незаконне використання твору в будь-який спосіб.
Майнові права виникають для автора тільки в результаті використання твору, тобто тільки з договору на використання.
У той же час авторський договір є не лише правовою формою реалізації авторських прав. Зазначений договір — один з оптимальних способів доведення твору до широкої аудиторії. Він є основним способом забезпечення суспільного споживання продукту духовної творчості, найважливіший етап руху наукового чи художнього твору від його творця до широкого споживача — читача, слухача, глядача. Зазначені функції авторського договору тісно пов'язані між собою і здійснення однієї з них на шкоду іншої у межах договірних відносин не допускається1.
Значно більше уваги авторським договорам приділяє Закон Російської Федерації "Про авторське право і суміжні права". В ньому є статті про передачу майнових прав, умови авторського договору, форму авторського договору, авторський договір замовлення і відповідальність за авторським договором1.
Таким чином, як уже зазначалося, основною правовою формою використання творів науки, літератури і мистецтва є цивільно-правові договори, що дістали назву авторських договорів. Використання твору іншими особами можливе лише на підставі авторського договору.
За авторським договором, автор зобов'язаний створити відповідно до договору і передати замовлений твір або передати готовий для використання твір, а користувач — використати або почати використання твору передбаченим договором способом в обумовленому обсязі, у визначений строк і виплатити авторові встановлену договором винагороду.
Авторські договори — це самостійна група договірних зобов'язань, які мають певні особливості. Передусім суб'єктами цих договорів, з одного боку, завжди є автор (співавтори) або його правонаступники, а з іншого — як правило, певна організація, що за родом своєї діяльності може використати твір, обумовленим у договорі способом. Правонаступниками можуть бути спадкоємці та інші особи, яким автор передав право використання твору. Це, зокрема, представники автора — батьки або піклувальники, якщо з будь-яких причин сам автор не може скористатися своїм правом на використання твору. Здатність до творчої діяльності не збігається з цивільно-правовою дієздатністю, нерідко авторами можуть бути неповнолітні або навіть малолітні.
Якщо з боку автора виступають дві або більше осіб (співавтори, кілька спадкоємців або інших правонаступників), то для укладення договору потрібна згода усіх цих суб'єктів незалежно від того, яка частка авторської винагороди їм належить. Без такої згоди твір не може використовуватися. Зазначені особи можуть доручити ведення переговорів, підписання договору, а іноді й подальшу роботу з користувачем комусь одному з них. Проте, таке доручення має бути оформлене письмово, воно становить частину авторського договору.
Укладаючи авторський договір з кількома співавторами, слід з'ясувати характер співавторства — роздільний чи нероздільний. У першому випадку в договорі може бути зазначено авторство окремих співавторів. Проте в усіх випадках колективного твору укладається один авторський договір.
В разі використання кількох колективних творів на кожний з них укладається окремий авторський договір. Так, із авторами слів пісні — один договір, із авторами музики — другий. У даному випадку це окремі види творів, а не співавторство.
Автор може передати право на використання свого твору як на території України, так і за рубежем будь-яким громадянам і юридичним особам, у тому числі й іноземними. Як правило, контрагентами авторів (співавторів та їхніх правонаступників) виступають юридичні особи — державні, громадські, приватні та інші організації будь-яких форм власності, які можуть використовувати твір у той чи інший спосіб. У деяких авторських договорах контрагентом автора можуть бути і громадяни, зокрема замовник у договорі художнього замовлення. Будь-який громадянин може укласти договір з художником, скульптором чи фотографом про створення твору на замовлення. Проте у видавничих, постановочних, сценарних та деяких інших авторських договорах контрагентами авторів виступають юридичні особи.
Авторські договори з іноземними авторами та авторські договори громадян України з іноземними користувачами укладаються з участю Державного департаменту інтелектуальної власності.
Особливістю авторських договорів є те, що об'єктами (предметами) їх виступають нематеріальні блага — твори науки, літератури і мистецтва. Вони стають об'єктом договору за однієї умови — вони виражені у такій об'єктивній формі, яка дає змогу відтворювати і розмножувати їх. Об'єктом авторського договору можуть бути твори, уже створені на момент укладення договору, а також ті, які автор (співавтори) зобов'язується створити і передати для використання.
Важливою творчою ознакою предмета договірних відносин є новизна твору, яка може виявлятися або в самому змісті твору і формі викладу нового змісту, або лише у формі викладу вже відомого змісту.
Авторський договір має бути укладений у письмовій формі, якщо законодавством не передбачено інше (п. 1 ст. 33 Закону України "Про авторське право і суміжні права"). Письмова форма не обов'язкова для договорів про опублікування творів у періодичних виданнях та енциклопедичних словниках.
Авторські договори бувають двох типів: а) авторський договір на передачу твору для використання; б) авторський ліцензійний договір. За авторським договором на передачу твору для використання автор або правонаступник передає чи автор зобов'язується створити та у встановлений договором строк передати твір організації для використання обумовленим за договором способом, а організація зобов'язується здійснити або почати це використання у встановлений договором строк, а також сплатити авторові або його правонаступникові винагороду, крім випадків, зазначених у законі.
За авторським ліцензійним договором, автор або його правонаступник надає організації право використати твір, у тому числі шляхом перекладу іншою мовою або переробки в обумовлених договором межах і на визначений строк. Організація зобов'язується сплатити винагороду за надання цього права.
Отже, законодавець чітко не розмежовує ці два типи договорів. Минула практика склалася таким чином, що за авторським ліцензійним договором автор надає організації право використати твір для перекладу іншою мовою або переробки одного виду твору на інший. Зокрема, за цим договором розповідний твір може бути перероблений на драматичний або сценарій і, навпаки, сценарій чи драматичний твір може бути перероблений на розповідний.
Перелік авторських договорів наведеними не вичерпується. Відповідно до загальновизнаного визначення авторського договору це така угода, за якою автор передає чи зобов'язаний передати у майбутньому твір для використання. Іншими
словами, сутність авторського договору зводиться лише до передачі твору для використання. Проте, на нашу думку, весь цикл авторських договорів не обмежується лише використанням твору. Закон України "Про авторське право і суміжні права" передбачає ряд договорів, які за своїм змістом не можна віднести до ліцензійних. Серед вчених є й така думка, що авторські договори — це договори на передачу твору для використання, тобто ліцензійні договори. ЦК України взагалі таких договорів, як авторські, не визнає, він містить лише правила про ліцензійні договори, причому однакові для використання творів і об'єктів промислової власності.
Вищезазначений закон передбачає договори автора з роботодавцем про створення договору. У ст. 16 цього закону зазначається: "Виключне майнове право на службовий твір належить роботодавцю, якщо інше не передбачено трудовим договором (контрактом) та (або) цивільно-правовим договором між автором і роботодавцем". Тобто йдеться про автора, який працює за наймом, і на підставі спеціального договору має створити твір для роботодавця. Інакше цю норму зрозуміти не можна.
Стаття 31 закону передбачає договір, який регулює передачу (відступлення) авторського права. Пункт 1 цієї статті містить такий припис: "Автор (чи інша особа, яка має авторське право) може передати свої майнові права, зазначені в ст. 15 цього Закону, будь-якій іншій особі повністю або частково. Передача майнових прав автора (чи іншої особи, яка має авторське право) оформляється авторським договором". У цій нормі йдеться не про передачу права на використання, а про передачу (відступлення) всього комплексу майнових прав автора.
Нарешті, закон містить окремі статті про передачу іншим особам саме права на використання твору. Стаття 28 прямо підкреслює, що авторові належить і таке право: "Автору та іншій особі, яка має авторське право належить виключне право надавати іншим особам дозвіл на використання твору будь-яким одним або всіма відомими способами на підставі авторського договору".
Поряд із цією статтею дещо дивною видається ст. 29 Закону, в п. 1 якої зазначається: "Використання твору допускається виключно на основі авторського договору з автором або іншою особою, що має авторське право, за винятком випадків, зазначених у статтях 15—19 цього Закону".
З наведених статей можна зробити висновок, що ліцензійний договір і договір про передачу права на використання твору — це різні договори, з чим важко погодитися.
Але нас зараз цікавить інше — наведені чотири види договорів, які регулюють відносини автора з іншими особами саме на використання майнових прав на твір, хіба не є авторськими? Договір автора з роботодавцем про створення для нього твору безумовно авторський. Ліцензійні договори на використання твору також авторські. Договір про передачу (відступлення) авторського права за своєю природою можливо і не авторський, проте він регулює настільки специфічні авторські відносини, що це дає підставу віднести його також до авторських.
Закон України "Про авторське право і суміжні права" передбачає ще одну групу договорів, які також можна віднести до авторських внаслідок їх специфічності. Йдеться про договори на використання суміжних прав. Ці договори ще тільки почали формуватися, але вони передбачені зазначеним законом.
Виконавці, виробники фонограм та організації мовлення також мають виключні права, що їх можуть використовувати інші особи лише на підставі договору.
Отже, всі зазначені договори становлять один тип договорів, які прийнято називати авторськими.
Міністерства і відомства, які мали у своєму складі організації, що використовували твори, розробляли типові договори. В них передбачалися основні умови авторських договорів, від яких відступати не дозволялося, якщо вони погіршували права автора. Типові авторські договори мали нормативний характер, тобто вони були обов'язкові для сторін.
Крім того, ці відомства розробляли зразкові договори для складання авторського договору.