Принципи раціонального природокористування
Виникнення зон екологічного лиха, регіонів кризових екологічних ситуацій свідчить про те, що не завжди природокористування мало раціональний характер. Раціональне природокористування має забезпечити повноцінне існування і розвиток суспільства, але при цьому зберегти високу якість середовища проживання людини. Це досягається завдяки економічній експлуатації природних ресурсів і умов та найефективнішому режимові їх відтворення з урахуванням перспективних інтересів розвитку господарства і збереження здоров’я людей.
Процеси людської діяльності мають відбуватися в суворих рамках згідно з законами розвитку суспільства і природи та законами взаємодії між ними. Ці закони належить сформулювати так, щоби процес природокористування перебував під суворим контролем і регулювався державою. Дотримання принципів раціонального природокористування дозволить розробити заходи з охорони довкілля, відновити порушені зв’язки в екосистемах, запобігти загостренню екологічних ситуацій.
У загальному вигляді принципи раціонального природокористування можуть бути сформульовані так:
1. Принцип “нульового рівня” споживання природних ресурсів. Цей принцип використовується для регулювання споживання первинних природних ресурсів у державному масштабі. Називається він так через те, що за нульовий рівень береться обсяг первинних природних ресурсів, використаних підприємством за попередній рік, а на наступний – перевищення цього рівня споживання обмежується в державному масштабі чітко визначеним коефіцієнтом ( це може бути для певних видів ресурсів і 2, і 7%).Дотримання коефіцієнтів обов’язкове, оскільки з порушника стягується штраф, який може перевищити прибутки підприємства.
2. Принцип відповідності антропогенного навантаження природно-ресурсному потенціалові регіону. Дотримання цього принципу дозволить уникнути порушень природної рівноваги завдяки чітко визначеному збалансованому циклові використання і відновлення. Таке порушення законів функціонування природних систем відбувається у двох випадках:
а) за перевищення рівня антропогенного навантаження. Це виражається в надмірній концентрації виробництва. Протягом багатьох років у практиці територіального планування виходили з того, що собівартість виробництва продукції знижується збільшення концентрації виробництва. При цьому ігнорувалися обмеженість відновлювальних властивостей природно-ресурсного потенціалу регіону та споживання окремих видів ресурсів виробництвом, яке перевищувало їх наявність. Так виникли регіони гострої екологічної кризи в Донбасі, Придніпров’ї тощо. Особливо багато еколого-економічних проблем спричинили концентрація виробництва у великих містах. “Економічність” розраховувалася без обчислення затрат на створення об’єктів необхідної інфраструктури. Часто не бралося до уваги те, що вартість інфраструктури у великому місті значно перевищує її створення у малому й середньому. Крім того, не враховувалися затрати на заходи з охорони довкілля відходами виробництва.
б) за невідповідності спеціалізації виробництва специфіці природно-ресурсного потенціалу. Така невідповідність спостерігається у рекреаційних регіонах України – Криму, Карпатах, де найоптимальніше використання рекреаційних ресурсів сприяло б формуванню рекреаційного комплексу і виробництва, яке його обслуговувало б, проте розвиток галузей важкої промисловості та інших екологічно небезпечних галузей призвів до погіршення якості повітря, питної води та мінеральних джерел.
3. Принцип збереження просторової цілісності природних систем у процесі їх господарського використання. Цей принцип випливає з найважливіших закономірностей взаємопов’язаності змін компонентів природи під впливом антропогенної діяльності. Вплив людини на окремі компоненти природи та окремі види ресурсів не обмежується змінами лише в них. Зміни одного з компонентів природної системи призводять до змін в інших, а іноді – до змін якостей екосистеми в цілому. Прикладом може служити осушення боліт в областях Полісся.
4. Принцип збереження природно обумовленого кругообігу речовин у процесі антропогенної діяльності. Природні ресурси, що видобуваються людиною з природних систем, пройшовши цикл “ресурс – виробництво – споживання”, знов повертається у вигляді відходів в екосистеми. Сутність принципу зводиться до того, щоб технологічні процеси конкретних виробництв обмежувались циклічністю, щоб циклічні процеси являли послідовний ряд стадій виробництва, пов’язаних між собою чи комплексністю переробки сировини, чи постадійним її використанням. Порушення цього принципу призвело до утворення значної кількості відходів. які не включаються в природний кругообіг речовин і змінюють властивості багатьох екосистем у регіоні.
5. Принцип погодження виробничого і природного ритмів. Динаміка біосфери в часі має ритмічний характер. Подібне погодження дотримується в сільськогосподарському виробництві, де ритмічно функціонують сировинні й переробні ланки АПК. Цим принципом часто нехтували при спорудженні ГЕС на рівнинних ріках, не беручи до уваги, що періодичність падіння рівня води позначається на роботі ГЕС та підприємств, які споживають енергію. Принцип погодження виробничого і природного ритмів випливає з того, що будь-яка екосистема і кожний її компонент підпорядковується своєму часовому ритмові. Щоб екосистема зберігала рівновагу необхідно, щоб загальна швидкість її внутрішніх процесів керувалася найповільнішою її ланкою, оскільки будь-який антропогенний вплив, що змушує якусь частину циклу працювати швидше, ніж працює вся екосистема, призведе до порушення стабільності екосистеми. Циклічна ритмічність природних процесів веде до їх повторюваності, що дозволяє враховувати багато процесів у перспективному плануванні, погоджуючи належним чином у часі діяльність господарських підрозділів.
6. Пріоритетність екологічної оптимальності на довгострокову перспективу під час визначення економічної ефективності поточного природокористування. Природні процеси, що перебігають у часі, визначаються факторами як короткочасними, так і тривалої дії. Тому слід враховувати їх в поточній та перспективній виробничій діяльності. У сфері природокористування всі екологічні негативні наслідки господарської діяльності безповоротні. Особливо чітко безповоротність життєвих процесів простежується на живих організмах, у яких В.Вернадський визначав асиметрію на відміну від симетрії неживої матерії. Втрата того чи іншого генотипу невідновлювальна, еволюційний процес відбувається за своїми законами, згідно з якими кожний живий організм є ланкою в еволюційному ланцюзі.