ОСВІТА В УКРАЇНІ У XVIII СТ

У другій половині XVIII ст. культурний процес і культурний розвиток українського народу значно активізувалися, власне XVIII ст. стало періодом великого культурного піднесення, у суспільстві відбулося соціальне розмежування і почався природний процес форму­вання культурних блоків — феодального класу і народних мас.

В Україні спостерігається відносно високий порівняно з Росією рівень письменності. У багатьох селах функціонують школи, де навча­ються діти старшини, козаків і селян. Так, на Слобожанщині була 131 трирічна церковнопарафіяльна школа.

Наука й освіта вищого рівня зосередились у Київській колегії (з 1701 р. — Академія). Києво-Могилянська академія була першим і найкращим за значенням вищим навчальним закладом України. В її стінах здобували освіту українські діти і діти слов'янських народів. Студенти Академії продовжували навчання, що було нормою, у про­відних європейських навчальних закладах. З неї вийшло чимало тала­новитих і обдарованих державних діячів, науковців, письменників і митців: Ф. Прокопович, Г. Сковорода, М. Березовський, Д. Борт­нянський, І, Григорович-Барський, Н. Згурський, О. Шумлянський та ін. Академія мала велику бібліотеку, яка наприкінці XVIII ст. на­лічувала близько 10 тисяч томів з різних галузей знань на всіх євро­пейських мовах, якими вільно володіли студенти.

Соціальний стан студентів був досить різний — від дітей заможних родин до дітей міщан. Багато вихованців стали викладачами різних на­вчальних закладів України, Болгарії, Росії, Сербії, Чорногорії, Чехії та інших країн Європи й Азії.

В Академії крім наукових студій розвивалися мистецтва. Одними з найпопулярніших стали театральні вистави; авторами п'єс, режисерами й акторами були викладачі та студенти Академії. Вони відіграли важ­ливу роль у зародженні українського театру. Обов'язковою дисциплі­ною для всіх слухачів було вивчення поетики і музики, а любов до хо­рового співу українців загальновідома, тож і при Академії працювали великий зведений хор і оркестр. Театр, хор і оркестр зажили популяр­ності серед киян. Академія стала взірцем для навчальних закладів Ук­раїни. За її типом відкривають колегії в Чернігові, Переяславі, Хар­кові. Так, зокрема, Харківська колегія в 1727 р. на початку своєї діяль­ності стає центром освіти Слобожанщини; тут навчалося близько 500 студентів, викладались інженерні науки, геодезія, географія, арти­лерійська справа, іноземні мови.

Українська старшина, розуміючи роль і значення освіти для розвит­ку нації, настійно порушувала клопотання перед царським урядом про відкриття в Україні вищих навчальних закладів — університетів. Про­те ці клопотання ігнорувалися.

На Правобережній Україні та в західнослов'янських землях розвит­ку освіти і науки заважало іноземне панування. Польські реакційні кола всіляко перешкоджали українському спрямуванню Львівського універ­ситету, єдиного вищого навчального закладу в Галичині, але активно підтримувались єзуїтські колегії та уніатські школи у Львові, Луцьку, Вінниці, Барі та інших містах, які мали яскраво виражений польсько-католицький характер.

На Буковині стан був ще гірший. За турецького панування тут не було майже жодної школи, а з приходом австрійців відкрито лише кілька, але викладання велося переважно румунською та німецькою мовами. У За­карпатті при активній політиці мадяризації працювала невелика кількість церковно-уніатських шкіл, де викладання велося мовою "руською". І тільки наприкінці XVIII ст. у Мукачевому було відкрито семінарію.

У районах центральної України науковими осередками стали Київ, Харків, пізніше Одеса. Незважаючи на 30-річні репресії після мазе-пинського виступу, Академія продовжувала свої наукові традиції. Починаючи з 1844 р. вона активно працює; багато сил та енергії до цього доклали Д. Апостол і митрополит Р. Заборовський. Чергове своє підне­сення Академія пережила в період гетьманування К. Розумовського. Тут працювали професори Г. Кониський, Ю. Щербацький, М. Мак­симович, Д. Ніщинський, С. Ляскоронський. За словами О. Оглоб-ліна, вони зробили б честь кожному західноєвропейському університе­тові. Загалом за 150 років існування Академії в ній навчалося близько 25 тисяч українців, з її стін вийшла більша частина свідомої української інтелігенції, яка у XVIII ст. займала всі урядові місця, підготувала на­ціональне відродження XIX ст.

Наукова думка України активізувалася завдяки діяльності відомого філософа і просвітника Ф. Прокоповича. Він одним із перших приніс в українську наукову школу кращі набутки філософської наукової та світо­глядної системи Європи. Він уводить у науковий і навчальний обіг Ака­демії філософські погляди Р. Декарта, Дж. Локка, Ф. Бекона, новітні астрономічні дослідження, зокрема Г. Галілея. Активно бореться із схо­ластикою у читанні курсів, а після переїзду до Росії стає проповідни­ком та ідеологом абсолютизму, одним із засновників Всеросійської Академії наук. Його послідовником став відомий вчений, філософ Г. Сковорода. Він декларував у своїх філософських концепціях просвіт­ницьку діяльність, рівність народів, людей незалежно від їхнього соціаль­ного походження, мотивуючи тим, що кожен має право на особисте життя і свободу. Шлях до ідеального суспільства він вбачав у вихованні нової людини через самопізнання, через працю. Він був пропагандис­том матеріалістичних положень, де практика була основою пізнання, а віра в безмежні можливості людського розуму відкривала йому всі шля­хи. Г. Сковороді були притаманні ідеалістичні концепції, які знайшли вираження у спробі дуалістичної позиції бачення людини, що поєднує тілесне, тобто матеріальне, і внутрішнє, божественне.

Великий внесок, не менший, ніж у філософію, Г. Сковорода зробив у літературу. Він написав багато пісень, які широко розійшлися в на­роді, байок, де висміював гонитву дворян за титулами та інші людські пороки. Та одна з найбільших заслуг митця полягає в тому, що він пер­ший у літературному процесі почав користуватися живою українською мовою. Його філософська спадщина, літературні твори справили непе­ресічний вплив на наступні покоління, розвиток суспільно-політичної думки, формування свідомості українського народу.

Історичні твори, які виходять у першій половині XVIII ст., генетич­но пов'язують період Гетьманщини з княжою добою, щоправда, тут більше романтичних домислів і міфології. Найвизначнішими з них с-"Краткое описание Малороссии" (1730), твори Г. Покаса "Описание о Малой России" (1751), П. Симоновського "Краткое описание о ко-зацком малороссийском народе" (1765), С. Лукомського "Собрание историческое" (1770). Найбільша цінність усіх цих творів у тому, що їхні автори доводять: український народ — це єдина спільність, яка має глибокі історичні корені.

Відсутність воєнних конфліктів, високий соціальний статус дали можливість українській старшині, а особливо її дітям, уже у XVIII ст. здобути високу і блискучу освіту в українських, російських та євро­пейських навчальних закладах. Багато з них почали вести свої хро­ніки, щоденники, які стали цікавими документами епохи. На особли­ву увагу заслуговують "Дневник Петра Апостола" (1725—1727), "Дневник" (1735—1740) генерального підскарбія Я. Марковича. На­укову і пізнавальну цінність має "Дневник" генерального хорунжого М. Ханенка, сучасника гетьманів І. Скоропадського, П. Полуботка та Д. Апостола.

У XVIII ст. між українською старшиною та російською адміністра­цією через недосконалість законодавчої бази виникла конфліктна ситу­ація. Вона потребувала розробки перехідної системи, роботу над якою очолив гетьман І. Скоропадський. Він скликає комісію з українських правознавців, щоб зробити переклад, впорядкувати та пристосувати до місцевих особливостей Литовський Статут — "Саксон" і "Порядок". Незважаючи на активну і плідну діяльність комісії, роботу не було за­вершено. Комісії в 1734 р. було дано розпорядження зробити переклад "Прав, по которым судится малороссийский народ". Комісія повинна була внести поправки, скоротити чинні закони та скласти "Кодекс" — про­ект зводу нових законів для України. Працю було завершено в 1743 р.

Проте "Кодекс" затримав генерал-губернатор Д. Бібіков, потім се­нат і лише в 1756 р. його одержав гетьман К. Розумовський. Він скли­кав комісію з представників генеральної та полкової старшини. Однак у 1759 р. "Кодекс" знову не було затверджено. Гетьман у 1763 р. скли­кав на раду старшину із 150 найвидатніших представників козацтва, але й цього разу перевагу було надано Литовському Статуту, "Кодекс" так і не було затверджено.

До комісії, що працювала над Статутом, входило 49 чоловік. Це були найкращі правознавці України того часу: В. Стефанович, М. Ханенко, Ф. Чуйкович, Н. Нечай, Л. Філевич та ін.

Цей документ засвідчив наявність в Україні висококваліфікованого правознавчого кадрового потенціалу і, власне кажучи, української пра­вознавчої школи.