Навчально-виховні завдання уроку історії
Завдання уроку: 1) перевірка знань учнів з закріпленням нового матеріалу; 2) осмислення нового матеріалу - аналіз; 3) формування вмінь і навичок. Мають співвідноситися тема і план уроку: план має розкривати тему, урок повинен мати ідею; відбір і розташування матеріалу; вчителю не потрібно детально зупинятися на викладі матеріалу, - загально оцінка дій робота з картою.
44. Структура уроку.– це поєд-ня певних ланок процесу навчання, обумовлене дидактичною метою заняття і реаліз-не в конкр-у типі уроку. 1). Організаційний момент; 2. Актуал-я опорних знань, ум та уяв учнів або підгот до сприйн нов теми; 3. мотивація навч-ї діяльн – це ет, метою якого є сфокусувати увагу уч на проблемі й викликати інтерес до обговорюваної теми; 4. Оголош, представл теми та очікуваних навч рез; 5. вивч нов мат-лу (його первинне сприйняття); 6. Осмислення нов зн і умінь (відновл в пам та усвідомл гол іст подій, які засво-ся, дат, понять і теор-х положень ур і відпрац нов прийомів навч роб; 7.Систем-ція й узугальн нов зн і ум на перетворюючому і творч рівнях; 8. Підведення підсумків ур; 9. Інструктаж з д/з; 10. Перевірка зн і ум. №1-4,8,9-є у всіх типах, інши не завжди.
45.Типи уроківОбираючи тип уроку, учитель керується місцем цього уроку в темі, його завданнями, особливостями змісту нового матеріалу, педагогічним задумом, віком учнів, їхніми уміннями і навичками. Тип уроку залежить також від наявних у школі засобів навчання, підготовленості вчителя й інших факторів. Уроки одного типу можуть бути проведені у різних формах, в залежності від домінуючого методу. Наприклад, урок засвоєння нового матеріалу можна провести у вигляді лекції, екскурсії чи бесіди, поєднання розповіді і бесіди. Визначаючи систему уроків з розділу і теми, варто мати на увазі, що вивчення нового спирається на вже відоме, а в процесі вивчення нового закріплюється раніше вивчене. Різноманітність форм проведення уроку - одна з умов розвитку в учнів інтересу до історії як до предмета, підвищення якості навчання. Одні форми уроку носять традиційний характер, інші з'явилися останнім часом і усе більш завойовують популярність серед вчителів і учнів. У сучасній дидактиці існує кілька підходів до класифікації урокін: за дидактичною метою, за метою організації пізнавальної діяльності, основними етапами навчального процесу, методами навчання, способами організації навчальної діяльності учнів. Дидактична мета є найважливішою складовою, пусковим моментом процесу навчання, тому класифікація за цією ознакою найбільш близька до реального уроку. У цій класифікації розрізняють:уроки засвоєння нового навчального матеріалу; уроки формування і вдосконалення умінь та навичок; уроки закріплення та застосування знань, умінь та навичок;уроки узагальнення та систематизації знань; уроки контролю і корекції знань, вмінь та навичок; комбіновані уроки. Питання вибору типу і відповідно структури уроку потребує ретельного обмірковування і врахування таких умов: змісту навчального матеріалу, віку учнів, місця конкретного уроку в системі уроків з певної теми, дидактичних можливостей і функцій різних методів та навчальних технологій. Тобто спочатку вчитель визначає, що планує зробити, а потім як і якими засобами. Уроки вивчення нового навчального матеріалу. Метою цього типу уроків є оволодіння учнями новим матеріалом та новими способами діяльності. Найбільш ефективно процес засвоєння нових понять, умінь і навичок здійснюється учнями в ході активної діяльності, зумовленої застосуванням учителем різноманітних методів, засобів навчання та технологій. Уроки формування і вдосконалення вмінь та навичок. На уроках цього типу вирішуються такі дидактичні задачі: повторення і закріплення раніше засвоєних знань із застосування вже сформованих умінь та навичок;формування нових умінь та навичок; контроль за вивченням нового навчального матеріалу і вдосконаленням знань, умінь та навичок. Уроки закріплення та застосування знань, умінь та навичок передбачають наявність в учнів певної кількості попередньо засвоєних знань, умінь та навичок, які шляхом послідовного розв'язання учнями навчальних завдань ведуть до досягнення дидактичної мети. Уроки узагальнення та систематизації знань. Уроки цього типу націлені на вирішення двох основних дидактичних завдань: перевірку і встановлення рівня оволодіння учнями основами теоретичних знань і способами пізнавальної діяльності; повторення, корекцію і більш глибоке осмислення навчального матеріалу. Уроки контролю та корекції знань, умінь та навичок. Уроки цього типу призначені для:контролю за рівнем засвоєння учнями теоретичного матеріалу, сформованістю вмінь та навичок; корекції засвоєних учнями знань, умінь та навичок. Структура уроку, тобто послідовність його частин і елементів, залежить передусім від мети та змісту уроку і не може будуватись стихійно. Проте не може бути й універсальних схем, придатних для всіх випадків організації навчання171. Комбінований урок традиційно переважає в навчанні, особливо в середніх класах. Такий урок поєднує дві-три провідних дидактичних цілі (наприклад, засвоєння і застосування знань). Тому він може містити в собі елементи інших типів уроку.
46. Методика закріплення історичних знань учнів норм.засвоєння історичних знань пов'язаний з рівнем розвитку у неї мислення, уяви, емоційної сфери особистості. У процесі навчання розвиваються здібності учнів розуміти, здобувати, засвоювати та застосовувати історичні знання. Молодший школяр прагне до нагромадження історичних знань, багато розпитує вчителя. Його цікавлять деталі одягу лицарів, доблесть і мужність у походах. Старшокласник прагне не стільки нагромадження історичних фактів, скільки їх осмислення й узагальнення, встановлення логічників зв'язків між історичними фактами, розкриття закономірностей, теоретичних узагальнень. У старших класах зростає питома вага знань, що учні одержують самостійно. У цьому віці розвивається інтерес до тих елементів знань, що відносяться до питань політики, моралі, мистецтва. Відбувається диференціація інтересів школярів: одні цікавляться точними науками інші гуманітарними.
47. Контроль(перевірка) знань учнів з історії Критерії оцінювання.Початковий рівень 1)Учень може назвати одну-дві події, дати, історичні постаті чи історико-географічні об’єкти 2-Учень називає декілька подій, дат, історичних постатей або історико-географічних об’єктів; вибирає правильний варіант відповіді з двох запропонованих (на рівні "так-ні"); має загальне уявлення про лічбу часу в історії, визначає послідовність однієї події (на рівні "раніше-пізніше"). 3-Учень може двома-трьома простими реченнями розповісти про історичну подію чи постать; впізнати історичну подію, постать за описом; співвіднести рік зі століттям, століття з тисячоліттям (на рівні "так-ні"); має загальне уявлення про історичну карту. Середній 4-Учень може репродуктивно відтворити (у межах чотирьох-шести простих речень) частину навчального матеріалу теми; дати визначення історичних термінів, поданих у тексті підручника або вчителем; назвати одну-дві основні дати; показати на карті історико-географічний об’єкт. 5-Учень може відтворити основний зміст навчальної теми, відповідаючи на запитання вчителя; визначити окремі ознаки історичних понять, назвати основні дати; за допомогою вчителя може показати на історичній карті основні місця подій. 6-Учень у цілому самостійно відтворює фактичний матеріал теми; може дати стислу характеристику історичній постаті (за алгоритмом); встановити послідовність подій на основі знання їх дат; у цілому правильно вживає історичні терміни; може показати на карті місця основних подій, користуватись за допомогою вчителя (зразок, пам’ятка, алгоритм) джерелами історичної інформації (наочними та текстовими, що подаються у підручнику).Достатній рівень. 7-Учень у цілому послідовно і логічно самостійно відтворює навчальний матеріал теми,виявляє розуміння історичної термінології, дає загальну характеристику події (причини, наслідки, значення), виокремлює окремі ознаки явищ та процесів; "читає" історичні карти і картосхеми з опорою на їх легенду; встановлює послідовність і тривалість історичних подій; використовує наведені у дідручнику документи як джерело знань.8-Учень володіє навчальним матеріалом і використовує за аналогією, дає у цілому правильне визначення історичних понять, аналізує історичні факти на основі їхнього опису і наочного відображення, порівнює однорідні історичні події та явища, характеризує причинно-наслідкові зв’язки між історичними явищами у межах теми, встановлює синхронність подій у межах теми; використовуючи легенду карти, супроводжує показ історичних об’єктів їх словесним описом.9-Учень у достойній мірі оперує навчальним матеріалом, узагальнює окремі факти і формулює нескладні висновки, обгрунтовує свої висновки конкретними фактами, залученими з підручника (наочних посібників,історичних документів); може дати порівняльну характеристику історичних явищ, визначення поняттям; у цілому самостійно встановлює причинно-наслідкові зв’язки; встановлює синхронність подій у межахкурсу; може аналізувати зміст історичної карти,узагальнювати та застосовувати ці знання.Високий. 10-Учень володіє набутими знаннями та використовує їх для розв’язання нової навчальноїпроблеми; виявляє розуміння історичних процесів; робить аргументовані вмсновки;характеризує історичні явища і процеси,використовуючи різні джерела інформації; рецензує відповіді учнів; співставляє і систематизує дані історичних карт і застосовує їх під час характеристики подій, явищ, процесів; встановлює синхронність подій вітчизняної та всесвітньої історії. 11-Учень володіє глибокими і міцними знаннями, може вільно висловлювати власні судження і переконливо їх аргументувати; може аналізуватиісторичну інформацію, співвідносити історичні процеси з періодом (епохою) на основі наукової періодизації історії; має дастатньо міцні навики роботи з історичною картою.12 Учень у повному обсязі опанував програмований матеріал; має глибокі й міцні знання, здатний, відповідно до вікових особливостей, презентувати власну інтерпретацію (версію, розуміння, оцінку) історичних явищ.
48. етапи підготовки студента-практиканта до уроку історії.ІПедагогічна практика студентів освітньо-кваліфікаційного рівня “бакалавр” має передусім навчальний характер і складається з двох частин — пасивної (2 тижні) і активної (4 тижні). Студенти вчаться проводити уроки й організовувати позакласну роботу школярів. Під час пасивної частини практики студент повинен: Познайомитися з дирекцією та колективом навчального закладу, в якому визначено практику; ознайомитися з документацією навчального закладу (програми, тематичне планування, шкільні журнали, плани виховної роботи школи і класних керівників, гурткової роботи, роботи кабінету історії, методоб’єднання тощо); Зустрітися з учнями закріпленого за практикантом класу (академічної групи); за класним журналом і за допомогою класного керівника (наставника академгрупи) вивчити успішність учнів, особливості їх характеру та сімейно-побутових умов, з’ясувати психологічну атмосферу в класі; визначити учня як об’єкта психолого-педагогічного спостереження; Ознайомитися з різного типу підручниками історії (синтези, універсальні підручники аналітико-синтетичного характеру), збірниками матеріалів і документів, робочими зошитами з історії, які використовуються в даному навчальному закладі; підготувати письмову рецензію на підручник з історії; Відвідати у різних класах щонайменше 10 уроків історії та 5 уроків із суміжних предметів досвідчених учителів (географії, літератури, правознавства), щоб ознайомитися з методикою їх викладання та навчально-виховними традиціями навчального закладу; Ознайомитися зі сутністю роботи класного керівника і планом виховних заходів; визначити із вчителем-наставником та класним керівником графік, форми і тематику навчальної та виховної роботи з учнями (обрати тему, форму позакласного виховного заходу; обрати об’єкт (конкретного учня) для психолого-педагогічного спостереження і підготовки психолого-педагогічної характеристики тощо).Під час активної частини практики студент повинен: Підготувати і провести щонайменше 5 уроків, з них два залікових, а також один колективний виховний (позакласний) захід; відвідувати та брати участь в обговоренні й аналізі уроків і виховних заходів своїх колег студентів-практикантів; Використовувати на уроках монологічні й діалогічні методи усного повідомлення історичного матеріалу; Використовувати неписемні й писемні історичні джерела з мотиваційною, ілюстративною, інформаційною і верифікаційною метою; Використовувати в навчанні історії науково-популярну й художню літературу; Уміти інформувати учнів про техніку користування книжкою; заохочувати учнів до читання художньої літератури на історичну тематику; Використовувати символічні засоби (карти, начерки крейдою на дошці, схеми, діаграми); Уміти пояснити учням правила користування і техніку читання узагальнюючих, тематичних та інших карт; організовувати роботу учнів з контурними картами; Використовувати картинні та аудіовізуальні засоби в навчанні історії; Проаналізувати у письмовій формі навчальне заняття свого колеги (студенти, які проходять педагогічну практику за індивідуальним планом, аналізують своє навчальне заняття; Здійснювати психолого-педагогічне спостереження за поведінкою та навчальною діяльністю одного з учнів класу для написання психолого-педагогічної характеристики на нього. Індивідуальні завдання. Під час активної частини практики студенти (за бажанням) можуть виконувати індивідуальне навчально-дослідне завдання. Його мета — сприяти надбанню студентом умінь самостійного розв’язання виробничих, наукових або організаційних питань, а саме: а) розуміти проблеми теорії і практики навчально-виховного процесу, співвідносити їх із конкретним фактологічним матеріалом; б) висувати педагогічно доцільні ідеї-гіпотези, проектувати середовище для їх реалізації та передбачати можливі наслідки втручання у реальний педагогічний процес; в) визначати конкретні заходи щодо реалізації ідей і послідовності їх впровадження; г) здійснювати оптимальний вибір у спектрі методик дослідної діяльності. Навчальне завдання індивідуальної науково-дослідної роботи студента-практиканта полягає у поетапному виконанні та письмовому оформленні таких дій: а) визначення актуальної проблеми навчально-виховного процесу в сучасній школі та формулювання її як предмета для наукового пошуку; б) уточнення об’єкта, що досліджується; в) визначення мети і завдань дослідження; г) окреслення теоретичної бази дослідження — поглядів, ідей та концепцій, власних або запозичених у конкретних наукових школах; д) висунення гіпотези, яка передбачатиме одно- або багатоваріантні способи вирішення сформульованої проблеми; е) визначення можливих способів розв’язання проблеми, вибір найбільш оптимального з них (вивчення педагогічного досвіду, спостереження, аналіз учнівських робіт, бесіда, інтерв’ю, анкетування, тестування, написання творчих робіт, педагогічний екперимент тощо); ж) підтвердження або спростування гіпотези; з) оформлення результатів, отриманих під час науково-дослідної роботи відповідно до стандартних вимог обраної методики. Орієнтовна тематика індивідуальних науково-дослідних завдань (щодо дослідження особливостей навчально-пізнавальної діяльності учнів): 1) Вивчення причин неуспішності учнів; 2) Вивчення причин успішності у певного вчителя; 3) Визначення рівня розвитку історичних чи загальнонавчальних умінь і навичок учнів; 4) Дослідження ставлення учнів до навчання, пізнавальної діяльності, знань, навчального предмета, школи тощо (за вибором студентів); 5) Вияв чинників, що впливають на розвиток у школярів позитивної мотивації учіння; 6) Вияв чинників, що сприяють негативній мотивації учіння; 7) Вивчення читацьких інтересів учнів; 8) Вивчення навчальних пріоритетів учнів у кількох школах; 9) Дослідження ставлення учнів до методів, форм організації навчання (способів навчально-пізнавальної діяльності, типів навчальних завдань, форм і типів організації навчальних занять); 10) Вияв і характеристика труднощів у навчально-пізнавальній діяльності учнів; 11) Вивчення впливу успіху учнів у навчальній діяльності (психологічної атмосфери у процесі навчання) на їхній особистісний розвиток (самооцінку, здібності, поведінку, мотивацію учіння тощо); 12) Дослідження ставлення школярів до домашньої навчальної роботи (колективної навчальної роботи, індивідуальної навчальної роботи, групових навчальних завдань).