Оцінка кредитоздатності позичальників банку
Необхідного умовного застосування комерційними банками ефективних методів видачі позик клієнтам є мінімізація кредитного ризику за всіма напрямки вкладення коштів. Основним і найефективнішим методом такої мінімізації є якісна оцінка банком кредитоспроможності позичальників. Під кредитоспроможністю позичальника розуміють здатність юридичної чи фізичної особи повністю і в зазначені терміни виконати всі умови кредитної угоди. У світовій банківській практиці кредитоспроможність клієнта завжди була і лишається одним з основних критеріїв при визначенні доцільності встановлення кредитних відносин. Кредитоспроможність тлумачиться не лише як можливість повернути основну суму боргу і відсотки за ним, а й як бажання клієнта виконати свої зобов’язання. Тому здатність до повернення кредиту пов’язується з моральними якостями клієнта, його репутацією, майстерністю і сферою діяльності, ступенем вкладених капіталів в нерухоме майно, можливістю декларувати грошові потоки у процесі виробництва та обігу.
Кожен комерційний банк повинен сформувати власну документально оформлену та затверджену правлінням банку методику оцінювання кредитоспроможності позичальника. Банк повинен визначити ґрунтовні та технічно виважені критерії економічної оцінки фінансової діяльності клієнтів-позичальників та методи проведення аналізу.
Банки у процесі аналізу можуть розробляти й застосовувати власні системи показників та групи методів, вибір яких залежить, насамперед, від специфіки того сегменту ринку, який обслуговує банк (галузеві особливості, категорія позичальників), а також від рівня спеціалізації банку (іпотечний, інвестиційний, торговельний), видів кредитів (короткострокові, довгострокові), рівня кваліфікації працівників, рівня організації та технічного забезпечення аналітичної роботи банку. Узагальнена схема оцінки кредитоздатності клієнтів вітчизняними комерційними банками показана в додатку В
У процесі аналізу банк може використати різноманітні джерела інформації, які в цілому складаються з трьох груп[31,406]:
– інформація, отримана безпосередньо від клієнта;
– внутрішньо банківська інформація;
– зовнішні джерела інформації.
До першої групи належить: 1) фінансова та бухгалтерська звітність; 2) документація, яка підтверджує правовий юридичний статус клієнта: статут, договір засновників, свідоцтво про реєстрацію, дані про юридичну адресу та ін.; 3) документація, пов’язана з кредитним заходом – техніко екологічне обґрунтування, розрахунки очікуваних надходжень від реалізації проекту – бізнес – план, копії контрактів та ін. документів; 4) інформація, одержана в процесі попередньої бесіди з майбутнім позичальником , під час якої кредитний працівник має оцінити моральні, етичні та професійні якості працівників підприємства (директора, головного бухгалтера), виявити специфічні особливості та деталі, пов’язані з даним кредитом; 5) додаткова інформація подається за вимогою банку – довідки про наявність рахунків в інших банках, виписки з рахунків в інших банках, довідки з податкової інспекції та інші.
Внутрішньобанківські джерела складаються з відомостей про попередні контакти з клієнтом, у сфері як кредитних, так і не кредитних відносин. Велике значення в цьому разі мають архіви банку, такі як картотека кредитної інформації (ККІ), де зберігаються дані про кредити, які раніше були видані клієнтові, про затримки та порушення при погашені позики.
У деяких розвинених країнах банки зобов’язані вести такі картотеки, які стають складовими частинами загальнодержавної системи контролю за кредитами. Близько тридцяти років діє така державна інформаційна система в Канаді, і будь-який банк може одержати інформацію про кредитні відносини з будь-яким клієнтом, котрий протягом цього часу звертався за кредитом до різних установ. Крім інформаційної, така загальна система виконує і контрольну функцію, оскільки кожний клієнт знає, що інформація про порушення умов кредитної угоди зберігається і, можливо, стане перепоною при одержані нового кредиту.
До третьої групи джерел інформації належать відомості, здобуті за межами банку, що надійшли : 1) від департаменту банківського нагляду; 2) інших банків, які обслуговували даного клієнта; 3) ділових партнерів, які мали контакти з позичальником; 4) засобів масової інформації (реклами, рейтинги, оголошення, тощо); 5) статистичних агенцій та статистичних інформаційних збірників, звідки можна взяти дані про загальний стан виробництва в галузі та перспективи розвитку, а також про місце підприємства та його продукції на ринку.
У процесі аналізу кредитоспроможності клієнта використовуються такі методи аналізу: метод коефіцієнтів, метод групувань, метод порівнянь, рейтингові системи оцінки. Вибір методу зале6жить від типу економічної системи, ступеня розвиненості ринкових відносин, особливості побудови балансу та різних форм звітності клієнта, галузевих особливостей, виду діяльності тощо.
Згідно рекомендації щодо визначення фінансового стану позичальників, затверджених постановою правління НБУ № 323 від 29 вересня 1997 р. НБУ рекомендує комерційним банкам у процесі аналізу кредитоспроможності позичальника - юридичної особи використовувати такі коефіцієнти :
1) Коефіцієнти загальної ліквідності КЛ1 характеризує настільки обсяг поточних зобов’язань за кредитами можна погасити за рахунок усіх мобілізованих оборотах актив:
КЛ1 = Розділ ІІ активу – Витрати майбутніх періодів + Розділ ІІІ активу
Розділ ІІ пасиву - Позики, непогашені витрат + Розділ ІІІ пасиву.
Теоретичне значення КЛ1 не менше за 2,0 – 2,5%
2) Коефіцієнти абсолютної (термінової) ліквідності КЛ2 показує, наскільки короткострокові зобов’язання можуть бути негайно погашені за рахунок грошових коштів та ліквідних цінних паперів:
КЛ2 = Каса + Розрах. рахунок + Інші рахунки в банках + Короткостр. вклади
Розділ ІІІ пасиву
Теоретичне значення КЛ2 не менше як 0,2 – 0,25%;
3) Коефіцієнти співвідношення залучених і власних коштів К3 (коефіцієнти автономності), що характеризує розмір залучених коштів та 1 грн. власних коштів:
К3 = Розділ ІІ пасиву + Розділ ІІІ пасиву
Розділ І пасиву
Теоретичне значення – не більше як 1,0
4) Коефіцієнти маневреності власних коштів КМ показує ступінь мобільності використання власних коштів:
КМ = Розділ І пасиву – Розділ І активу
Розділ І пасиву
Теоретичне значення - не менше як 0,5
5) Коефіцієнти фінансової незалежності КМ показували питому вагу власних коштів у загальній сумі заборгованості.
КМ = Розділ І пасиву .
Розділ ІІ пасиву + Розділ ІІІ пасиву 
Нормативне значення не менше 0,2
Деякі банки крім цих розраховують і інші показники і оцінку здійснюють на ЕОМ. Банки самі встановлюють кількість класів рівня кредитоспроможності. Зрозуміло, що чим більша кількість класів, тим кращі можливості має банк в мінімізації кредитного ризику шляхом віднесення клієнта до певної групи. Однак, важливішим моментом в оцінці кредитоздатності клієнта є встановлення єдиного рівня класності за сукупністю показників, тобто розрахунку “рейтингу” клієнта. Такий розрахунок може здійснюватись на основі питомої ваги кожного показника у загальній їх сукупності, залежіть від його значимості для оцінки клієнта:
P = 
pіdі, де
P – загальний рейтинг позичальника, як сума набраних балів (інтегральний пошук);
n – кількість показників;
рі - кількість і-го показника;
dі - питома вага і-го показника у загальній сукупності показників.
В залежності від величини інтегрального показника позичальник відноситься до одного із п’яти класів надійності:
Клас А – відноситься підприємство з дуже стійким фінансовим станом. Відносно нього не має сумнівів щодо своєчасності і повноти погашення позики і відсотків за неї. Ризик незначний або нульовий. Інтегральний показник більше 270 балів.
Клас Б – належить підприємство із стійким фінансовим станом. Відносно нього претензії щодо своєчасності повернені позики і сплати відсотків не має.
Але передбачена у його діяльності реорганізація, диверсифікація виробництва, зміна профілю чи регіону діяльності і інші фактори, що не дозволяють відносити його до вищого класу. Отже, ризик звичайний. Універсальний показник від 247 до 228 балів.
Клас В – підприємство має ознаки напруги. Якість джерел погашення позик більше не влаштовує банк. Внаслідок появи фактів періодично затримується погашення позик та відсотків за нею. Це ризик, за яким клієнти схильні відстрочити сплату платежів. Універсальний показник від 227 до 153 балів.
Клас Г – підприємство підвищеним ризиком діяльності. Позичальники не можуть повернути повну суму позики у строк та за умов, що передбачені кредитним договором. Ризик значний. Інтегральний показник від 152 до 106 балів.
Клас Д – підприємство із незадовільним фінансовим станом. Його подальше кредитування не припустиме. Повернути позики не зможе. Ризик неприйнятний.
Інтегральний показник менших 105 балів. За кожним показником в банку будують і аналізують його динаміку. Це дозволяє простежити еволюцію діяльності позичальника і зробити припущення щодо його майбутнього фінансового стану. Такі спостереження проводяться на ЕОМ за картиною таблиці і стовпчикових діаграм .
Після здійснення оцінки кредитоздатності клієнта – позичальника банки оцінюють забезпечення кредиту. Найбільш поширеною формою забезпечення є застава. Вартість застави визначається за окремими методиками залежно від предмета застави (нерухомість, транспорт, готова продукція та ін.), керуючись оптовими цінами, що склалися на ринку. При оцінці застави враховуються додаткові витрати, які виникають в процесі її реалізації (витрати на транспортування продукції зі складу, посередницькі послуги торгових фірм та ін.), котрі на практиці становлять близько 30% вартості продукції.
Таким чином загальна сума застави повинна покривати суму кредиту та процентів за користування кредитом а також непередбачені додаткові витрати, які можуть виникнути в процесі відчуження майна. Отже загальну суму застави (S3) можна визначити за наступною формулою
S3=(Sкр+Кпр)K, де
Sкр= сума кредиту; Sпр = cума процентів по кредиту; K – коефіцієнти на відшкодування не передбачуваних додаткових витрат.
Окрім суми застави для банку є дуже важлива оцінка надійності застави, яка визначається співвідношенням вартості заставленого майна та суми кредиту, ліквідність предметів застави, а також можливість здійснювати контроль за заставою .
Отже, після ретельної оцінки кредитоздатності позичальника, застави банк встановлює плату за кредит і укладає кредитну угоду.
При здійснені оцінки кредитоздатності фізичної особи враховують соціальну стабільність клієнта (громадянства, наявність нерухомості, цінних паперів, власного бізнесу і місце роботи, сімейний стан, місце та тривалість проживання в одному місті)
Здійснимо оцінку потенційного кліента банку.Припустимо що кооефіцієнт загальної ліквідності становить 1,2 на початку року і на звітну дату. Коефіцієнт абсолютної ліквідності відповідно – 0,05 і 0,3, коефіцієнт співвідношення власних і залучених коштів – 4,25 і 3,2 , коефіцієнт фінансової незалежності 0,23 і 0,3, коефіцієнт маневреності власними коштами – 0,8 і 0,6.
Як бачимо із даних розрахунків дане підприємство дотримується лише трьох показників – коефіцієнта абсолютної ліквідності, коефіцієнта фінансової незалежності і коефіцієнта маневреності власними коштами.
Побудуємо модуль розрахунку платоспроможності клієнта .
Показник загальної платоспроможності (ПЗП)=(0З+ЗЗ)/ДКП, де
03 - основні засоби та інші позаоборотні активи;
33- запаси і затрати;
ДКП – довго – та короткотермінові пасиви;
Розрахуємо загальний коефіцієнт покриття, яке вказує на можливість покрити заборгованість підприємства за рахунок використання ліквідних засобів. ЗКП = (ЗЗ+ГЗР-ВМП-ІОА)/ДКП, де:
ГЗР – грошові засоби, розрахунки і інші активи,
ВМП – витрати майбутніх періодів
ІОА – інші оборотні активи
Теоретичне значення 2-2,5
Будуємо модель розрахунку:
ДКП = ДП + РМ; ДП- довгострокові пасиви
РП = КК + РК + ІП, де
КК- короткострокові кредити; РК – розрахунки з іншими кредиторами; ІП – інші пасиви.
Припустимо,що ДП=288,3,РМ=52,4,ОЗ=28,4,ЗЗ=270
2 
(29,3+288,3+52,4)/(28,4+270) 2,5;
2 369.6/298.4 2.5;
2 1,2 2,5
Отже, розрахунки показують, що дане підприємство не є ідеальним для кредитування. Банк відніс підприємство до групи В, тобто підприємство, яке має ознаки фінансової наруги.
Слід зауважити, що головною метою процесу аналізу кредитоспроможності є оцінювання кредитного ризику й виявлення джерел повернення основної суми боргів та відсотків за нею, а не аналіз фінансового стану клієнта, як такого.
2.3.Аналіз динаміки та структури кредитного порфелю ПАТ «Банк Національний кредит»
Національний кредит банк – соціально значимий банк. Проводячи послідовну політику зміцнення стабільності банку і вдосконалення якості обслуговування, Національний кредит банк вважає одним із пріоритетних напрямків своєї роботи розвиток комплексу сучасних послуг для індивідуального клієнта. На сьогодні банк пропонує громадянам України понад 150 видів послуг, серед яких поточні, вкладні операції, карткові продукти, різноманітні програми споживчого кредитування, здійснювані в партнерстві з провідними вітчизняними торговими, ріелторськими компаніями й автовиробниками.
Національний кредит банк – банк загальнонаціонального масштабу. Регіональна мережа, Інноваційна політика Національного кредит банку орієнтована на впровадження на українському ринку принципово нових, передових банківських послуг, котрі надають клієнтам нові можливості управління своїми фінансами.
Банк має право здійснювати банківські операції, визначені пунктами 1-4 частини другої та частиною четвертою статті 47 Закону України "Про банки і банківську діяльність", згідно з додатком до цього дозволу:
1. Операції з валютними цінностями:
- неторгівельні операції з валютними цінностями;
- ведення рахунків клієнтів (резидентів та нерезидентів) в іноземній валюті та клієнтів-нерезидентів у грошовій одиниці України;
- ведення кореспондентських рахунків банків (резидентів та нерезидентів) в іноземній валюті;
- ведення кореспондентських рахунків банків (нерезидентів) у грошовій одиниці України;
- відкриття кореспондентських рахунків в уповноважених банках України в іноземній валюті та здійснення операцій за ними;
- відкриття кореспондентських рахунків у банках (нерезидентах) в іноземній валюті та здійснення операцій за ними;
- залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України;
- залучення та розміщення іноземної валюти на міжнародних ринках;
- операції з банківськими металами на валютному ринку України;
- інші операції з валютними цінностями на міжнародних ринках.
2. Емісія власних цінних паперів.
3. Організація купівлі та продажу цінних паперів за дорученням клієнтів.
4. Здійснення операцій на ринку цінних паперів від свого імені (включаючи андеррайтинг).
5. Здійснення інвестицій у статутні фонди та акції інших юридичних осіб.
6. Перевезення валютних цінностей та інкасація коштів.
7. Операції за дорученням клієнтів або від свого імені:
- з інструментами грошового ринку;
- з інструментами, що базуються на обмінних курсах та відсотках;
- з фінансовими ф’ючерсами та опціонами;
8. Довірче управління коштами та цінними паперами за договорами з юридичними та фізичними особами.
9. Депозитарна діяльність зберігача цінних паперів.
10. Діяльність з ведення реєстрів власників іменних цінних паперів.
Наступним етапом дослідження є аналіз динаміки кредитного портфелю за 2011-2012 роки (табл. 2.4) .
Таблиця 2.4
Аналіз динаміки кредитного портфелю за 2011-2012рр
(тис. грн.)
| Найменування статті | За 2011 | За 2012 | Відхилення, (+,-) | Темп приросту, % |
| Овердрафт | 111,0 | |||
| Враховані векселі | -2886 | -30,5 | ||
| Кредити в поточну діяльність | 114,3 | |||
| Кредити в інвестиційну діяльність | 8,4 | |||
| Іпотечні кредити | 238,8 | |||
| Разом | 131,6 |
Отже, на основі даних табл. 2.4 можна побачити, що найбільшу питому вагу в кредитному портфелі «Національного кредит банку» мають кредити в поточну діяльність, при чому їх приріст протягом досліджуваного періоду склав 114,3%. Слід зауважити, що найбільший приріст прослідковується по статті "Іпотечні кредити" 238,8%, на кінець 2012оку суми кредитів під іпотеку становили в сукупності 4766414 тис. грн. В підсумку по всіх статтях протягом досліджуваного періоду відбулося зростання кредитного портфеля на 131,6%. Необхідно зазначити, що в баланс заноситься сума відкоригована на величину резерву під заборгованість за кредитами.
Формування спеціального резерву під стандартну та нестандартну заборгованість для покриття кредитного ризику «Національного кредит банку» проводить у відповідності з вимогами "Положення про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків", затвердженого постановою Правління НБУ від 06.07.2000 року № 279 зі змінами та доповненнями.
З метою розрахунку резерву під кредитні ризики Банк здійснює класифікацію кредитного портфеля за кожною кредитною операцією залежно від фінансового стану позичальника, стану обслуговування позичальником кредитної заборгованості та з урахуванням рівня забезпечення кредитної операції. За результатами класифікації кредитного портфеля визначається категорія кожної кредитної операції: "стандартна", "під контролем", "субстандартна", "сумнівна" чи "безнадійна".
Резерв під кредитні ризики формується в тій валюті, в якій враховується заборгованість.
Резерв під кредитні ризики використовується лише для покриття збитків за непогашеною позичальниками заборгованістю за кредитними операціями за основним боргом та нарахованими і несплаченими відсотками, стягнення якої є неможливим.
Банк здійснює розрахунок спеціальних резервів під стандартну та нестандартну заборгованість протягом місяця, в якому здійснено кредитну операцію. Формування резервів банк здійснює щомісячно в повному обсязі, незалежно від розміру своїх доходів, за групами ризику відповідно до сум фактичної кредитної заборгованості станом на перше число місяця, наступного за звітним.
Формування загального резерву під заборгованість для можливих збитків за кредитами банк не здійснює.
Дана ситуація свідчить про обережність банку, адже більшість кредитів були спрямовані саме на поповнення обігових коштів підприємств, дані операції є досить ліквідними. Про таку спрямованість досліджуваної фінансової установи свідчить також великий розрив між кредитами в поточну діяльність і кредитами в інвестиційну діяльність, що можна наочніше прослідкувати на рис. 2.5.
Рис. 2.5
Структура кредитного портфелю «Національного кредит банку» за 2012рік.
Отже, на рис.2.5 чітко видно, що найбільші інтереси банку в галузі поточного кредитування та надання позик під іпотеку, їх частки складають 68,27% і 26,17% відповідно. Щодо довгострокового кредитування, то в цьому напрямку діяльність банку є не досить активною, це також стосується і операцій по овердрафту. Найменшу частку займають враховані векселі, що в принципі є нормальним явищем.
Для більш детального дослідження кредитної діяльності банку проведемо аналіз структури кредитного портфеля за видами економічної діяльності ,що наведена у додатку Г.
На основі наведеної табл.(дод.Г) можна зробити висновок, що найбільші вкладення капіталу банку відбулося в кредитування фізичних осіб. В 2011 році частка таких операцій становила 40,37% (3174235 тис. грн.), а в 2012 році вона склала 53,81% (9799782 тис. грн.). В більшості це надання коштів на придбання нерухомості чи транспорту, а також кредитування поточної діяльності фізичних осіб суб’єктів господарювання. Вагомі частки кредитів було спрямовано в сферу оптової торгівлі (13,88% в 2012 році) та у виробництво продуктів харчування (5,42% в 2012 році). Щодо інших видів діяльності, то в ці галузі «Національного кредит банку» спрямовував значно менші кошти. Зокрема в 2012 році було видано кредити юридичним особам-нерезидентам на загальну суму 252015 тис. грн.
Загалом по діяльності «Національного кредит банку» можна сказати, що дана установа, як і більшість інших комерційних банків, досить активно працює на ринку кредитних послуг, в основному вкладаючи кошти в поточну діяльність і в надання позик під іпотеку.
Отже, в підсумку можна зробити висновок, що банківські кредити в Україні є досить популярним і затребуваним продуктом. Сукупний кредитний портфель комерційних банків України перевищує 70% в структурі балансу, середній щорічний темп приросту становить 50,6%, що свідчить про наявність в країні так званого "кредитного буму".
Зумовлюючи аналіз структури, дохідності та рівня ризику кредитного портфелю банку ПАТ «Національний кредит», слід наголосити, що в досліджуваному періоді діяльність банку щодо управління кредитними ризиками спрямовувалась на налагодження ефективної системи управління вищезазначеними ризиками, оптимізацію витрат, пов'язаних з проведенням активних операцій, забезпечення врахування кредитних ризиків при прийнятті управлінських рішень, а також уніфікацію процедур управління кредитними ризиками.
Так, у 2010 році банком затверджена Політика управління кредитними ризиками в системі структурних підрозділів ПАТ «Національний кредит».
Крім того, постійно здійснювалася робота з удосконалення порядку класифікації кредитних операцій в установах банку, який регламентує основні процедури здійснення оцінки фінансового стану позичальників (крім банків), визначення рівня кредитного ризику, оцінки стану обслуговування боргу за кредитними операціями, класифікації кредитних операцій з метою визначення розміру резерву для відшкодування можливих втрат за ними та розміру мінімальної договірної процентної ставки.
Банком удосконалювалась система поточної оцінки дотримання політик з управління ризиками. Оцінка ризиків підтверджувалась відокремленими службами (що виконують функції ризик-менеджменту, внутрішнього аудиту), які мають ресурси, повноваження та досвід, достатній для оцінки ризиків, тестування ефективності заходів з управління ризиками та надання рекомендацій для здійснення коригуючих дій.
Також здійснювалось постійне доопрацювання системи внутрішнього контролю для забезпечення дотримання встановлених лімітів з метою обмеження рівня ризиків відповідно до пруденційних стандартів та внутрішніх положень, політик та процедур. Система внутрішнього контролю забезпечувала своєчасне інформування керівництва відповідного рівня про будь-які відхилення від прийнятих політик, процедур та лімітів для вжиття необхідних заходів.
Для зниження кредитного ризику Банк активно використовує забезпечення: заставу майна та майнових прав, гарантій, порук і т.п. Таким чином, банк забезпечував ефективне управління кредитними ризиками.
В умовах нестабільного розвитку національної економіки України в банківській сфері збільшується значення правильної оцінки ризику, який бере на себе банк, здійснюючи різні операції. Для банківської діяльності важливим є не уникнення ризику взагалі, а його передбачення та зниження до мінімального рівня, тобто застосування різних методів управління ризиками [32,159].
Одним з найважливіших інструментів мінімізації кредитного ризику є постійний моніторинг фінансової діяльності клієнта. Банки стежать за позичальниками для того, щоб упевнитися в благополучності їх фінансового стану і у виконанні ними умов кредитного договору; а також для пошуку нових можливостей ділового співробітництва. Мета постійного моніторингу полягає у виявленні можливих труднощів з погашенням кредиту. Це необхідно зробити на ранній стадії для того, щоб максимально збільшити ефект від коригувальних дій банку та знизити збитки. Спостереження за кредитами особливо важливо на етапі їх погашення або коли вони стають простроченими, або ж у разі порушення встановлених кредитним договором умов мінімальної суми застави або величини фінансових коефіцієнтів..
Незалежно від того, чи є ознаки проблемності кредиту фінансовими чи нефінансовими, вони повинні насторожити співробітників кредитного відділу банку. Раннє їх виявлення дозволяє виграти час на збір необхідної інформації і розробку стратегії. Якихось універсальних заходів тут не існує; все залежить від конкретного кредиту. Ефективні підприємства самі справляються зі своїми падіннями та проблемами. У компаній з більш низьким рівнем ефективності виникають у зв'язку з цим більш складні проблеми. Коли співробітник кредитного відділу помічає ознаки погіршення кредиту, він повинен вжити наступні заходи:
- проаналізувати проблеми позичальника;
- проконсультуватися із співробітниками відділу, які займаються проблемними кредитами або керівництвом;
- дати кредиту нижчу класифікацію та припинити відображення відсотків за кредитом у доходах банку;
- зібрати інформацію про те, де ще банк може зіткнутися з ризиком в роботі з даним клієнтом;
- щодня стежити за рахунком клієнта на предмет виникнення овердрафту;
- проглянути всю кредитну документацію, гарантії, векселі, забезпечення, іпотеку;
- вивчити можливість отримання забезпечення (у разі, якщо кредит незабезпечений);
- виробити план коригувальних заходів.
Зазвичай банки намагаються допомагати клієнтам у вирішенні їхніх фінансових проблем, але це потрібно робити дуже обережно. З одного боку, банки намагаються захистити свої активи і в процесі цього можуть вплинути на рішення керівництва позичальника або навіть змусити його прийняти те чи інше рішення. Клієнти ж, з іншого боку, можуть вимагати невтручання в їхні справи, або ж вітати конструктивний рада. З юридичної точки зору, рада - це рекомендація, що надається банком клієнту.
Чітке управління портфелем кредитів вимагає постійного спостереження за всіма видами ризиків: географічним, секторним, ризиком позичальника, групи позичальників. Щомісяця повинні готуватися відповідні звіти. Головна мета при цьому - уникнути надмірної концентрації кредитів шляхом їх диверсифікації.
Управління кредитним портфелем банку в цілому завдання істотно більш складна, так як кількість кредитних продуктів у Банку може досягати десятків тисяч, а за обсягом - десятків мільйонів доларів США. Тим не менш, для управління кредитним портфелем доцільно використовувати:
- ліміт обсягу кредитних операцій;
- ліміт ризику кредитного портфеля Банку;
- ліміт уповноваженої особи.
Пропонований перелік лімітів не має розцінюватися як остаточний. Практика кредитування показує, що ліміти формуються виходячи з поточних потреб банку. Так, наприклад, можуть бути розроблені і впроваджені ліміти на кредитування окремих галузей економіки, регіонів та ряд інших.
Контроль за розгалуженою системою лімітів потрібно від банку організації відповідної служби та витрат на її утримання. Однак як показує досвід багатьох зарубіжних банківських інститутів витрати на створення та утримання підрозділів, що розробляють систему лімітування та контролю за нею, дозволяють скоротити втрати від кредитування до 50-80% від рівня, коли такого підрозділу не існувало.