Адаптація, як технологія соціальної роботи з вихованцями дитячих будинків
Соціальна адаптація — пристосування індивіда до умов соціального середовища, формування адекватної системи відносин із соціальними об'єктами, рольова пластичність поведінки, інтеграція особистості у соціальні групи, діяльність щодо освоєння стабільних соціальних умов, прийняття норм і цінностей нового соціального середовища, форм соціальної взаємодії. Адаптація може здійснюватись у формі акомодації (повного підпорядкування вимогам середовища без їх критичного аналізу), конформізму (вимушеного підпорядкування вимогам середовища) та асиміляції (свідомого й добровільного прийняття норм та цінностей середовища на основі особистісної солідарності з ними). Адаптація пов'язана з прийняттям індивідом різних соціальних ролей, адекватним відображенням себе і своїх соціальних зв'язків. Вона відіграє вирішальну роль в соціалізації особистості. Порушенням адаптації вважають асоціальну поведінку, маргінальність, алкоголізм, наркоманію [56, 87].
Соціальна адаптація — це взаємозумовлений процес пристосування індивіда до соціального середовища і пристосування суспільства до потреб особистості через їх задоволення. Відповідність між рівнем соціальних потреб і рівнем їх задоволення визначає рівень соціальної адаптації.
Виділяють такі компоненти соціальної адаптації: соціально-побутова, економічна, комунікативна, регулятивна і самореалізація.
Соціально-побутова адаптація — пристосування індивіда до нових умов життя, побуту, що передбачає поліпшення його становища, психологічного самопочуття, узгодженість із намірами, інтересами, уподобаннями. Особливо це стосується осіб, які проходять реабілітацію у спеціалізованих закладах, відірвані від сім'ї і звичайного способу життя [56, 123].
Економічна адаптація здійснюється зазвичай в нових соціально-економічних умовах життя і стосується всіх цільових груп населення. У такому випадку держава законодавчо регулює її механізми на різних рівнях соціального захисту населення через надання пільг, субсидій, допомог тощо. У більш вузькому розумінні слова соціальна адаптація здійснюється в умовах безробіття шляхом працевлаштування, перекваліфікації чи підвищення кваліфікації, а також надання допомоги з безробіття, соціально-психологічної підтримки і допомоги. Економічна адаптація залежить від задоволення фізіологічних потреб людей (якісне харчування, одяг тощо).
Комунікативна адаптація зумовлює пристосування індивіда до нових взаємозв'язків і взаємостосунків, розвиток соціальних навичок і умінь, соціальної компетенції. Особливо це стосується позитивної адаптації осіб з адиктивною поведінкою, клієнтів, які зазнали посттравматичного стресу, пережили екзистенційні проблеми тощо. Комунікативна адаптація виявляється ефективною тільки в умовах включення індивіда в нормальне соціальне середовище зі збереженням власної індивідуальності та унікальності. Люди, які зазнали інвалідності, потребують прийняття свого стану і формування активної життєвої позиції, орієнтації на власні збережені можливості й потенціал. Соціальна адаптація необхідна при введенні людини в різні сфери суспільних взаємовідносин, розширенні чисельності контактів, формуванні диференційованої поведінки відповідно до її потреб і особливостей психічного стану.
Регулятивна адаптація пов'язана з життєвими циклами людини, переходом від одного віку до іншого, перебігом різних життєвих подій і змін, що потребують формування нових якостей характеру, рис особистості та вимог до суспільства, яке має забезпечувати гідне існування громадян. Особливо важливою соціальна адаптація виявляється для статево-рольових взаємовідносин і взаємостосунків на різних вікових стадіях життя людини. Регулятивна адаптація пов'язана із задоволенням потреб у безпеці й повазі.
Метою виховної роботи у дитячому будинку є соціальна адаптація.
Адаптація (від латинського adaptare – пристосовувати) – процес пристосування живого організму до оточуючих умовам [23, 65].
Соціальна адаптація (від латинського adapto – пристосовувати і socialis – громадський) – постійний процес активного пристосування індивіда до місцевих умов соціального середовища. Важливий аспект соціальної адаптації є прийняття індивідом соціальної ролі. Цим зумовлено віднесення соціальної адаптацію соціалізації особистості [23, 67].
Існує безліч визначень поняття «соціальна адаптація». З іншого боку, різні науки – філософія, соціальна психологія, соціальна педагогіка, соціологія також мають варіанти трактування цього поняття. Підсумовуючи загальне, що є у на них можна вивести таке визначення цього поняття: соціальна адаптація – це процес і результати активного пристосування до місцевих умов соціального середовища. Соціальна адаптація – одного з головних механізмів соціалізації особистості.
Соціальна адаптація дитини – процес активного пристосування дитини, що у важкою життєвої ситуації до прийнятих у суспільстві правилами і нормам поведінки, а як і процес подолання наслідків психологічної чи моральної травми.
Соціальна адаптація здійснюється шляхом засвоєння і цінностей цього товариства. Основні прояви соціальної адаптації – взаємодія людини навколишнім світом та її активна діяльність. Найважливішим засобом досягнення соціальної адаптації є загальну фармацевтичну освіту і, трудова і також фахова підготовка. Процес соціальної адаптації проходить кожна людина під час свого індивідуального розвитку та професійно трудового становлення.
Повна соціальна адаптація людини включає фізіологічну, управлінську, економічну, педагогічну, психологічну й професіональну адаптацію.
Управлінська адаптація без управління неможливо надати людині сприятливі умови (на роботі, у побуті), створити передумови у розвиток його соціальній ролі, проводити нього, забезпечувати діяльність, що відповідає інтересам нашого суспільства та особистості.
Економічна адаптація – це дуже складний процес засвоєння нових соціально-економічних і принципів економічних відносин індивідів, суб'єктів.
Педагогічна адаптація – це пристосування до системи освіти, навчання і виховання, які формують систему ціннісних орієнтирів індивіда.
Психологічна адаптація – це процес пристосування органів почуттів до особливостей діючих ними стимулів з метою їхнього кращого сприйняття й запобігання рецепторів від зайвої навантаження. Процес психологічної адаптації людини відбувається безупинно.
Професійна адаптація – це пристосування індивіда новим видом професійної діяльності, новому соціальному оточенню, умов праці і особливостями конкретної спеціальності. Успіх професійної адаптації залежить від схильності людини до конкретної професійної діяльності, збіги громадського та особистого мотивації праці та інших причин [26, 41].
Спеціалісти ВООЗ зазначають основні типи адаптації людини:
1) через пристосування до існуючим обставинам шляхом вростання у середу чи зміни себе (активність людини у цьому випадку іде на краще й дедалі більше повне пристосування до середовища у своїх власних резервів і особистісних ресурсів);
2) самоусунення, те що з середовища, якщо неможливо прийняти цінності оточення як свої погляди і зірвалася змінити й підкорити світ довкола себе. Крайня форма звільнення з середовища (повне самоусунення) – самогубство.
Соціальна адаптація може й як процес відтак. З педагогічної погляду для нас важлива, аби цей процес був цілеспрямованим і керованим. Основною метою (результатом) цілеспрямованої роботи з соціальної адаптації сучасних умов вважати формування соціально активної особистості, здатної до творчої діяльності, націленої на самореалізацію, установивши стійку гармонійну систему ставлення людини-спеціаліста до іншим, суспільству, праці, себе.
Соціальна адаптація вихованців, одна із основних компонентів соціального захисту та показником соціального захисту вихованців дитячих закладів [21, 45].
Соціальна адаптація вважає успішне освоєння вихованцями соціальних ролей у системі громадських відносин. Процес соціальної адаптації відбувається після формування та розвиток навичок ведення домашнього господарства, самообслуговування, трудових умінь і навиків.
Процес соціальної адаптації складається з кількох етапів:
Перший етап – підготовчий. Він протікає досі включення вихованця на соціальну групу пов'язаний з визначенням його статусу, проведенням соціальної діагностики, яка передбачає ознайомлення з його особистісними особливостями.
Другий етап – включення до соціальну групу, яка передбачає допомогу новому вихованцю в адаптацію реальним умовам установи.
Третій етап – засвоєння соціально корисних ролей через що у соціальної діяльності, новий соціального досвіду, знань, умінь і навиків.
Четвертий етап – стійка соціально – психологічна адаптованість, що характеризується здатністю дозволити будь-яку проблемну ситуацію, виникає у природних умовах соціального середовища [19, 41].
Антонімом соціальної адаптації є поняття соціальна дезадаптація.
Соціальна дезадаптація – це непристосованість індивіда соціальної життя жінок у суспільстві. Соціальна дезадаптація проявляється у асоціальних формах поведінки. У підлітків соціальна дезадаптація виражена в бродяжництві, аморальну поведінку, правопорушення і злочинах, алкоголізмі і наркоманії, а остаточному підсумку – в невміння знайти своє у житті, неможливо дістати нормальної освіти і професію, створити сім'ю.
Установи для вихованців дитячих будинків – освітні установи, у яких утримуватися (навчаються, виховуються) вихованці; установи соціального обслуговування населення (дитячі будинки-інтернати для дітей інвалідів із розумовою відсталості і фізичними вадами, соціально-реабілітаційні центри допомоги дітям, соціальні притулки); установи галузі (Будинку дитини) та інші установи, створювані у встановленому законом порядку [1, 5].
Соціальний сирота – дитина, батьки якого позбавлені правий чи з будь-яких причин, не може виконати свої батьківські функції.
Дитячий будинок – це - державний соціальна інституція, покликаний хоча у певною мірою замінити дитині сім'ю. Ми розглянемо, які соціальні функції виконує сім'я, й зможемо визначити, які функції має виконувати дитячий будинок як соціальна інституція – «замінник» сім'ї.
Соціолог О. Г. Харчев виділяє такі соціальні функції сім'ї [27, 49]:
- репродуктивна – біологічне відтворення населення громадському плані, задоволення потреб у дітей в особистісному плані;
- виховна – соціалізація покоління, підтримку культурного відтворення суспільства;
- господарсько-побутова – підтримку фізичного здоров'я членів товариства, те що дітей і старими членами сім'ї;
- економічна – підтримка неповнолітніх і непрацездатних членів сім'ї;
- первинний соціальний контроль – відповідальність і реструктуризувати зобов'язання щодо подружжів, дітей;
- духовне спілкування – розвиток особистості членів сім'ї, духовне взаємозбагачення;
- соціально-статусна – уявлення певного соціального статусу членів родини; відтворення соціальної структури суспільства;
- дозвілева – організація раціонального дозвілля, взаємозбагачення інтересів;
- емоційна – отримання психологічного захисту, емоційної підтримки.
Якщо спроектувати цих функцій сім'ї на дитячий будинок, то, очевидно, що дитячий будинок має виконувати найважливішу функцію залучення дитини соціальної життя (тобто соціально - адаптивну функцію) [28, 59].
Дитячий будинок для вихованців – тимчасове місце перебування, по закінченні навчання хлопці випускаються у життя. Від, наскільки зуміє підготувати дитячий будинок випускників до цієї самостійного життя, і залежатиме успішність їхнього подальшого життєвого шляху.
Випускники установ для вихованців – особи, які були на повному державному забезпеченні енергетичної і які закінчили свого перебування даній установі у зв'язку з завершенням навчання [17, 34].
Конвенція «ООН» про права дитини декларує, що «дитина, тимчасово або не містить свого сімейного оточення чи що у його власних найкращих інтересах неспроможна залишатися у такому оточенні, має право особливу захист й економічну допомогу, що надає держава».
У відповідність до міжнародних актів й українським законодавством визначено ряд форм устрою дітей-сиріт, решти без піклування батьків. Отримали поширення такі форми: усиновлення; опіка і піклування; прийомна сім'я; патронажна сім'я; установи для вихованців.
Отже, ми розглянули поняття «адаптація» і «соціальна адаптація». З'ясували, що метою соціальної адаптації є виховання в дитини відчуття обов'язку, соціальної захищеності та підготовка до майбутньої дорослого життя. Основний місією дитячого будинку є підготування вихованців до самостійного життя в суспільстві, але у час рівень цієї підготовки не можна визнати достатнім. Від, наскільки зуміє підготувати дитячий будинок вихованців до цієї самостійного життя, і залежатиме успішність їхнього подальшого життєвого шляху. Тому педагогам слід формувати в дітей віком «спосіб життя, гідної Людини», має три підстави «Добро, Істину, Красу». «Гідне Людині життя – це життя, яка йому максимально реалізувати сутнісні властивості й усю повноту функцій, характерних тільки до людину, як представника найвищої щаблі біологічного світу».