Поняття тіла і тілесних практик у гуманітарних дослідженнях
Міністерство освіти і науки України
Національний педагогічний університет імені М.П. Драгоманова
Інститут філософської освіти і науки
Кафедра культурології
ДИПЛОМНА РОБОТА
на здобуття освітньо-кваліфікаційного рівня “магістр”
на тему:
Місце тіла і тілесних практик в українській культурі
(через аналіз образів українського телебачення)
Виконала:
студентка V курсу
заочного відділення
спеціальності “Культурологія,
менеджмент культурних проектів”
Рац Марія Сергіївна
Науковий керівник:
канд. філос. наук,
доц. кафедри культурології
Муха Ольга Ярославівна
Київ-2014
ЗМІСТ
Вступ. ………………………………………………………………………………..... 4
Розділ І. Поняття тіла і тілесних практик у гуманітарних дослідженнях.…… 8
1.1. Формування філософського інтересу до тіла та полісемантичність тілесності. ………………………………………………………….. 8
1.2. Тіло в різних культурологічних парадигмах. ………………....... 14
1.3. Тілесність як репрезентант культурного коду. ............................ 24
Висновки Розділу І. ........................................................................................... 35
Розділ ІІ. Тілесні практики наших пращурів....................................................... 37
2.1. Тілесні практики в дохристиянській культурі України. .......................... 37
2.2. Тілесний образ християнської України. .................................................... 44
2.3. Секуляризація теми тілесності в укр. культурі кін. ХІХ – ХХ ст. .......... 55
Висновки Розділу ІІ. ........................................................................................... 64
Розділ ІІІ. Сучасний контекст української тілесності через аналіз образів тіл на українському телебаченні................................................................................... 66
3.1. Форматування іміджу, стилю та тілесності у телевізійних ток – шоу на українському телебаченні. ........................................................................................... 66
3.2. Образи жіночого та чоловічого тіл у телевізійній рекламі. .................... 76
Висновки Розділу ІІІ. ......................................................................................... 85
Висновки...................................................................................................................... 87
Список літератури і джерел...................................................................................... 92
Додатки......................................................................................................................... 99
Вступ
Актуальність теми. Культура є складною системою людського буття. Поняття культура багатогранне і об’єднує в собі науку, освіту, мораль, уклад життя, світогляд і, звичайно, мистецтво. Приділяючи увагу мистецтву, давайте продумаємо, що найчастіше зображують митці у своїх роботах? Що оспівують в піснях? Вірно, неабияку увагу мистецтво приділяє зовнішній красі людини, її обличчю, а заразом і тілу. Найдосконалішим митцем є той, який вміє ідеально втілити всі риси людського тіла у своїй роботі, зображуючи фізичне тіло як біологічний організм, та водночас із його індивідуальними рисами ментальності та духовності.
Ще в давні часи люди звертали увагу на власне тіло, займались пошуком відмінностей між чоловіком і жінкою, зображували ці відмінності в наскельних малюнках та у вигляді глиняних статуеток, приділяли увагу оголеному тілу під час ритуальних танців, наносили різноманітні ритуальні малюнки на обличчя та різні частини тіла, з вірою в те, що це надасть їм сили та допоможе подолати ворога. Це говорить про те, що інтерес до тіла та тілесних можливостей має прадавню історію.
Знахідки трипільської культури та скіфсько-сарматського періоду свідчать про те, що інтерес до тіла людини був чималий. Одяг виконував захисну функцію їх тіла, а тримав одяг – пасок, отже неабияка увага приділялась паску. Вільні місця тіла прикрашають захисні талісмани, обереги-кільця, намисто, сережки. Домінування міфологічного світогляду дає свободу тілу та тілесним маніпуляціям.
В період християнської цивілізації увага зосереджується не на зовнішньому тілі, а більше на духовному існуванні людини, на тому, що існує під тілом. Вагомим стає внутрішній світ людини – відбувається пропаганда ідеї безсмертя, а отже й відмова від тіла, адже тіло може старіти та вмирати, а душа вічна.
Далі період розвитку української культури у складі російської імперії, де тіло людини штампується під певні рамки, яким мають відповідати усі. Робота, праця, дім, родина, країна рівні й однакові для всіх. Відверта увага тілесності і сексуальності не приділяється, адже в радянські часи, все що мало зв’язок з інтимом могли віднести до «пропаганди порнографії». Існує стереотип, що тема інтимності перебувала під знаком «табу». Це не означає, що тілесного нічого не було, але воно не піддавалось масовому означенню, і в побуті існувала думка, що про це не варто говорити, адже це особиста справа кожного. І основне слово, яким можна було передати сферу інтимного – «секс» було заборонено, і тому доводилось шукати альтернативи у вигляді «розмови про це». Лекції відомого радянського соціолога на тему сексу іноді мали дещо кумедні назви, наприклад, такі як: «Биолого-эволюционные аспекты сложных форм поведения» і навіть «Роль марксистско-ленинской философии в развитии научной фантастики» [25, с. 156].
Тіло сприймають, на жаль, лише як щось несумісне з внутрішнім світом, абсолютно забуваючи про те, що зовнішнє тіло є відображенням того, що відбувається всередині людини. Хочу підкреслити, що наші бабусі не вміють доглядати за собою, за власним тілом, не вміють сприймати його, і, відповідно, не розуміють нашого захоплення тілом. Коли людство підійшло до межі свого фізичного існування, як стан нашого тіла, так і його можливості цікавлять нас не менше, аніж нескінченні соціальні протистояння. Тут варто згадати О. Шпенглера, коли він казав, що фаустівське мислення починає пересичуватись технікою, прогресом і схиляється до більш природніх форм життя, до занять спортом.
Тіло є першоосновою всіх людських сил, і тут варто зазначити, що пізнання людиною самої себе та пошуку істини повинне ґрунтуватися на вивченні закономірностей її тіла в тому числі. Це однозначно суперечить християнській культурній парадигмі. Йдеться про те, що християнство не акцентує на фізичному розвитку тіла, тобто немає спорідненості духовного і фізичного розвитку, віруючих не заохочують слідкувати за своєю зовнішністю, лише за думками, помислами, бажаннями, словами, поглядами, але ніяк не за чистотою тіла, а чистотою думок. Зрештою, батюшки своїм зовнішнім виглядом теж не заохочують слідкувати прихожан за вагою свого тіла, але це важливо! Але, як відомо, від 1991 року в українському суспільстві домінує постхристиянська культурна парадигма.
Ці та інші дискусійні питання, а також суб’єктивна причетність кожного з нас до справи людської тілесності, зумовлюють актуальність досліджуваної тематики. Попри популярність відповідних досліджень, обраний нами ключ культурологічного дослідження (а саме, через докладний культурологічний аналіз тілесних образів на українському телебаченні) становлять суттєвий елемент наукової новизни дослідження.
Ступінь розробки проблеми. Пізнання феномену людського тіла та тілесності в самопізнанні сучасної людини представлено в роботах М.М. Бахтіна, І.М. Биховської, Л.В. Жарова, В.І. Іванченка, І.С. Кона, Б.В. Маркова, П.Д. Тищенка та ін.; із залученням знань про тілесне з філософії життя (В. Дільтей, Г. Зіммель, Т. Лессінг, Ф. Ніцше, О. Шпенглер), екзистенціальних і феноменологічних концепцій буття (М. Гайдеггер, Е. Гофман, Е. Гуссерль, А. Камю, М. Мерло-Понті, Ж.-П. Сартр, А. Франк, К. Ясперс), психосоматики (В.Ю. Баскаков, Г.А. Бондарєв, Е. Канетті, А. Менегетті, В.М. Нікітін, Г.А. Сєрова, О.С. Суворова, А. де Сузнель, В.Д. Тополянський, М.В. Струкова та ін.), із «філософії нової тілесності» (Н.Т. Абрамова, Р. Барт, Г. Буркхард, Ж. Дельоз, Ф. Гватарі, Ж. Деріда, Л.В. Карасьов, Ж. Лакан, Л.П. Мальцева, В.А. Подорога), філософії фемінізму (С. де Бовуар, О.В. Вороніна, І.А. Жеребкіна, Л. Ірігарей, Ю. Кристєва, Е. Шоре), філософії статі (О. Вейнінгер, Є.П. Ільїн, Г.І. Кабакова, О. Лоуен, В. Райх, В.В. Розанов, М. Теун, Е. Фром, М. Фуко, Н. Хамітов, М. Шелер).
Методологічно значимими для поліепістемного розгляду тілесності людини є також дослідження В.П. Івановим тілесності у контексті світоглядних проблем становлення людини і діяльності, а також роботи українських дослідників, присвячені різноаспектному філософському осмисленню феномену тілесності на початку XXI ст. (А.П. Возний, Л.М. Газнюк, О.Є. Гомілко, Ю.Д. Доброносова, Г.П. Ковадло, В.Л. Кулініченко, В.Ф. Чешко, А.О. Осипов, В.Г. Табачковський, Е.Г. Шестакова та ін.).
Для виявлення «тілесних складових» у міфології, містиці і магії проведений розподіл та аналіз текстів, які прямо (Н.С. Автономова, А.В. Амфітеатров, Е. Вандерхілл, Гомер, П.С. Гуревич, І.Т. Касавін, Ф.К. Кессіді, Е.М. Мелетинський, Папюс, М.М. Стеблін-Каменський, А.А. Тахо-Годі, Д.Д. Фрезер, К. Хюбнер та ін.) і опосередковано (М. Волошин, Вольтер, І.А. Герасимова, Е.І. Ільєнков, С.Б. Кримський, О. Лоуен, В. Петров, Г. Померанц та ін.) пояснюють ці різновиди тілесності.
Роботи, які присвячені первісним релігіям – «релігіям тіла», відображають домінування тілесного в язичницьких релігіях і мистецтві античності, зниження поклоніння християнським символам в епоху Відродження обґрунтовані аналізом Біблії. Це простежується в роботах В.В. Бичкова, Р. Бультмана, В. Зеньковського, Е. Косідовського, Ю.В. Книшенка, Б. Рассела, Е.Ж. Ренана, В.В. Розанова, Еразма Роттердамського, Е. Сведенборга, Г. Спенсера, Е.Б. Тайлора, П. Тілліха, С.О. Токарєва, Д.Д. Фрезера, Н. В. Хамітова, П.Д. Юркевича та ін.
Сьогодні постановка проблеми трансформації тілесності відповідає викликам часу, громадськості, що є досить актуальним в період розвитку демократичного суспільства. Трансформацію тіла та тілесних практик ми будемо досліджувати саме в українській культурі та будемо аналізувати образи тіл на українському телебаченні.
Об‘єкт дослідження – тіло і тілесні практики як складна багаторівнева соціальна і культурна система.
Предмет дослідження – трансформація тілесності в українській культурі (від наших предків до сучасності).
Мета: на основі аналізу особливостей формування українського образу тілесності виявити та обґрунтувати образи тіл на українському телебаченні.
Для досягнення цієї мети в дипломній роботі поставлені і вирішені наступні завдання:
1. визначити поняття тіла і тілесних практик в різних філософських парадигмах та в культурологічних дослідженнях;
2. дослідити розвиток понять «тіла» і «тілесності» в історичному аспекті;
3. окреслити тілесність як один із репрезентантів культурного коду в людській комунікації;
4. здійснити історичний огляд-аналіз тілесних практик наших пращурів-українців від первісних суспільств до сьогодення;
5. проаналізувати сучасні тілесні практики українців на прикладі українського телебачення.
Наукова новизна дослідження полягає в осмисленні тіла, як культурного об‘єкта, котре активно практикується культурологами, а також глибокий розгляд проблеми питання «тіло як засіб комунікації», через аналіз образів жіночих та чоловічих тіл в засобах масової інформації.
Методи дослідження зумовлені обраним предметом та метою, реалізація якої вимагала системного підходу, феноменологічного та структуралістського методу дослідження, вивчення літературних джерел з цієї тематики, опис, аналіз, синтез, абстрагування, узагальнення, пояснення, систематизація знайденого матеріалу. В процесі аналізу застосовувалися також принципи системності, об’єктивності, причинності, зіставлення, порівняння, історизму, діалектичного розуміння взаємозв'язку і цілісності.
Логіка дослідження зумовила структуру дипломної роботи: вступ, 3 розділи, висновки, список використаних джерел із 91 найменувань. Загальний обсяг сторінок: ….
РОЗДІЛ І
Поняття тіла і тілесних практик у гуманітарних дослідженнях