Князювання Данила Романовича Галицького. 4 страница
49.Національно-визвольне повстання під проводом Б. Хмельницького: характеристика основних етапів.
Здійснюється у 4 етапи:1 етап (зима 1648 – весна 1649): Хмельницького проголосили гетьманом. Публікує універсали і закликає населення до боротьби з поляками. Домовляється з Кримським ханством про союз (хан Іслам Гірей III), бо не вистачало кінноти. Назустріч його війську – польське військо на чолі з Потоцьким. Зустрілись в травні 1648 р. Битва на Жовтих Водах. Перемога. 25-26 травня 1648 р. – Битва під Корсунем (козаки наздогнали польських недобитків). За літо, Лівобережжя було звільнено від шляхетського панування повністю. Далі 11-13 вересня 1648 р. відбувається Пилявська битва, яка закінчилась перемогою. Х. рушає на Львів, почалась облога, але через 2 тижні вирішив, що не має потреби, зібрав контрибуцію і пішов на Варшаву. Починається облога м. Замостя, але через зиму, початок чуми, нестачі харчів Х. укладає з поляками перемир’я і повертається назад. 1 січна 1649 р. Х. на чолі війська проїжджає Києвом, і його наміри змінюються. Розробляє план визволення України2 етап (Літо 1649 – весна 1651): влітку 1649 р. збирається нове козацьке й польське військо. Біля м. Збараж: козаки не змогли штурмом взяти Збараж, облога тривала 2 місяці. Полякам війшло на допомогу військо з Польщі на чолі з Яном Казимиром. Хмельницький кидається напереріз війську, але Іслам Гірей зупинив битву й облога була знята. Зборівський договір (1649 серпень): Автономія Київщини, Брацславщини, Чернігівщини і частини Волині – козацьке самоуправління; адміністрація – тільки православна; скасовувалась унія; було домовлено про місця у сенаті для 3 православних владик; гетьман отримав Чигиринське староство; всім учасникам повстання – амністія; дозволялось 40 тис військ. Селяни змушені були повернутись, невдоволені інші козаки.3 етап (Літо 1651 – січень 1654): Обидві сторони готуються до конфлікту. Зустрілись під Берестечком (28 червня – 10 липня 1651 р). Військо татарів тікають, Хмельницький кидається за ними, його в полон. Іван Богун організував відступ козацького війська. Білоцерківський мирний договір 18 вересня 1651 р: автономія тільки київського воєводства; шляхта отримала право повернутись до своїх маєтків; заборонялась самостійна зовнішня політика; реєстр – 20 тис. Х. знайшов союзника – молдавського господаря Василя Лупула. Для цього він хотів поріднитись з дочками Василя: 1652 Тиміш йде в похід на Молдавію за Розандою, на нього напало полько-німецьке військо під Батогом. Були вщент розбиті поляки. Наслідок: укладання шлюбу між Тимішем й Розандою. Активізувалась Москва (починає стосунки з Хмельницьким). Далі 1653 р. жовтень-грудень – битва під Жванцем. Татари зраджують. Закінчується усним мирним договором. 4 етап (Січень 1654 – 1657): починається пошук союзників. Вибір падає на Москву, звертається за допомогою. Москва скликає Земський собор 1653 р.: прийнято рішення прийняти Х. під високу царську руку. Посольство на чолі з Бутурліном відправляється, Переяславська рада 8 січня 1654 р. де Х. проголошує промову. Березневі статті: Україна зберігала територію, уряд, суд, фінансову систему, гетьман отримує всю повноту влади, реєстр 60 тис, васальна залежність від короля, заборона дипломатичних відношень з Туреччиною й Річчю Посполитою і т.к. Пишуться жалувані грамоти. У 1655 р. - Охматівська битва, де полько-татарське військо проти українсько-російського. Перемога. Польща пропонує Москві мирну угоду 1655 р. – Віленське перемир’я. Обурений Хмельницький починає укладати союзи з країнами, але 1657 р. вмирає від інсульту.
50.Формування Української держави в ході національної революції пц проводом Б. Хмельницького.
У ході Національно-визвольної війни під проводом Б. Хмельницького на-звільненій території формувалися підвалини самостійної української національної держави у вигляді козацької республіки, започаткованої традиціями Запорозької Січі. Визволену територію поділено на 16 військово-адміністративних одиниць - полків. Найвідомішими серед них були Київський, Брацлавський, Черкаський, Чернігівський, Полтавський, Чигиринський, Переяславський. Крім адміністративно-територіальних, існували полки й суто військові, які формувалися на відповідних адміністративних територіях і були основою нової держави - її збройні сили.Полки поділялися на сотні. їхня кількість у кожному полку була різною і коливалася від 10 до 20 сотень. У реєстрах сотень кількість козаків теж була різною. В одних - кілька десятків, в інших - до 300 осіб. У полку влада належала полковнику, а також полковому писарю, обозному, судді, осавулам та іншим військово-адміністративним чинам. Вони й утворювали старшинську раду полку. Всіма військовими і громадськими справами сотні управляв сотник, а козацькими сільськими громадами - отаман.Центральна влада на визволеній території належала гетьману, який спирався на Раду генеральної старшини. До неї належали: генеральний писар, що відав гетьманською канцелярією і зовнішніми відносинами, генеральний обозний - керівник артилерії та виробництва зброї і спорядження; генеральний суддя - начальник у судово-адміністративних питаннях; підскарбій, який відав збиранням податків і фінансовими справами війська; безпосередні помічники гетьмана у військових справах - осавули, бунчужні та хорунжі. Символами верховної влади гетьмана в Україні були клейноди: булава, бунчук, прапор, литаври для скликання ради. Центр влади перемістився в Чигирин, де була військова і адміністративна ставка гетьмана. Тут розміщувалася його резиденція з генеральною старшиною, яка разом з полковниками об'єднувалася військову раду при гетьманові. Це ж була і своєрідна старшинська рада міністрів, яка вирішувала адміністративні, політичні й економічні проблеми звільненої України. Гетьмана і генеральну старшину обирали на загальній військовій раді. Обиралися також полковники і сотники, хоча інколи кандидатів визначали зверху.Держава Богдана Хмельницького вперше у міжнародно-правових відносинах визнана урядом Речі Посполитої Зборівським договором 1649 р. як автономія у складі трьох воєводств. A 1654 p. на Переяславській раді - царем Московської держави.Сукупність документів, за якими практично втілено рішення Переяславської ради про протекторат над Україною Москви, відомі під назвою Березневі статті. Це - низка кількаразових звернень гетьмана - "Статей Богдана Хмельницького", а також указів і жалуваних грамот царя. Березневими вони названі тому, що 14 березня 1654 р. їх остаточно схвалено й підписано царем.Відповідно до Березневих статей московський уряд визнавав політичну автономію України як окремого державного утворення у союзі з Москвою зі збереженням самоуправління, яке на той час склалося. Збройні сили України (реєстр) включали 60 тис. козаків. Україна обирала гетьмана на козацькій чи народній раді з наступним схваленням царем. Українці обирали собі старшину, місцеву адміністрацію, збирали кошти на платню старшині та на утримання війська. Всі привілеї і права старшини, козаків, української шляхти залишалися непорушними, у володіння гетьмана передавалося Чигиринське староство. Цілком зберігалися права київського митрополита і української автокефальної православної церкви. За гетьманом зберігалися державні права мати зносини з усіма іноземними державами. Про стосунки з Польщею і Туреччиною треба було доповідати цареві. Податки мали збиратися на місцеву адміністрацію і на місцеві потреби.Отже, у 50-ті pp. XVII ст. в Центральній Україні формувалася повноцінна державність з усіма відповідними ознаками, функціями, механізмом, на чолі з гетьманом.
51.Зовнішня політика Б. Хмельницького.
Перша коаліція була українсько-кримсько-турецькою. Ця коаліція мала певні здобутки, як, насамперед., Зборівська угода 1649р. Проте з іншого боку й певні прорахунки, адже кримський хан не раз зраджував Хмельницького, наприклад, під Зборовим, 1649р., Берестечком1651 р. та Жванцем 1653р... Певну небезпеку для гетьмана становила спроба Криму використати союзницькі відносини з козаками для організації спільного походу на московські землі, що неминуче втягувала б Україну у відкриту конфронтацію з і без того ненадійним північним сусідом.Друга коаліція – українсько-московська, з царем Олексієм Михайловичем, укладена в Переяславі 1654 (додатково затверджена березневими статями 1654 р), згідно з якою Україна ввійшла до складу Московської держави на конфедеративній основі, й скерована також проти Польщі. Ця угода не принесла Україні всіх тих воєнних і політичних успіхів, задля яких її було створено. 1656 р. російський цар підписав у Вільно договір між Московією та Польщею, без участі українських представників, і фактично зрадив переяславські домовленості.Третя коаліція – антипольська – союз між Україною, Швецією, Семигородом та іншими державами (Бранденбург, Молдавія, Валахія), – за планом Хмельницького, мала створити незалежну Руську державу (Велике князівство Руське) в межах цілої етнографічної території України та Білорусі під владою гетьмана й Війська Запорізького. Однак військові невдачі та нереалізація дипломатичних планів Б. Хмельницького прискорила його смерть.
Корсунська битва.
Битва під Корсунем (15-16 (25-26) травня 1648) - битва між військами Речі Посполитої та українськими козацько-селянськими військами Богдана Хмельницького та його кримськими союзниками під Корсунем в ході національно-визвольної війни 1648 - 1657. 1. Передумови Навесні 1648 козаки вели переговори з послами коронного гетьмана Миколая Потоцького, на яких висували умови: вивести урядові війська, збільшити кількість реєстрового козацтва, зрівняти його в правах до шляхти, дозволити Запорозькому війську вільно укладати договори з зарубіжними володарями і розпочати війну проти Туреччини. Офіційні представники Речі Посполитої відхилили умови. Недооцінивши сили повстанців, шляхетське військо, зазнало першої поразки в битві під Жовтими Водами. 2. Хід битви 14 травня 1648 Хмельницький направив вперед полк Кривоноса та частину кримчаків з наказом затримати противника до приходу основних сил козацько-кримського війська. Увечері цей полк розпочав діяти за Россю, у тилу Потоцького. Під Стеблевом, в милі на захід від Корсуня, козаки Кривоноса загатили ріку Рось, щоб полегшити доступ до польського табору. На світанку 15 травня, в район Корсуня підійшла основна козацько-кримська армія і переправилася через Рось, згрупувавшись в Корсуні. Дізнавшись про підхід супротивника, Потоцький наказав запалити прилеглі хутора. Пізно увечері 15 травня в штабі М. Потоцького відбулася військова рада. Серед командування Речі Посполитої однозначного рішення знайдено не було. Про наміри ворога Хмельницький дізнався від козака-розвідника Самійла Зарудного. Щоб перерізати їм шляхи до відступу, був посланий Корсунській полк на чолі з Кривоносом, який вранці 16 травня, зупинився в березовому гаї, в урочищі Горохова Діброва. Козаки перекопали шлях глибокими ровами, завалили стовбурами дерев, а в частіше поставили гармати. На світанку 16 травня, під захистом табору з возів, військо Речі Посполитої рушило з-під Корсуня по Богуславському дорозі. Козаки і кримці пр. пустили його, однак супроводжуючи, тиснули з флангів і тилу. Кілька разів піднімалася перестрілка. Долаючи перешкоди і яри під постійним обстрілом козаків і кримських татар, сили Речі Посполитої наблизились до пагорбів, між якими проходила широка (близько 3,5 км.) І глибока балка. Затиснуте ліворуч болотом, а праворуч кручами, шляхетське військо наткнулося на Перекоп і завали на шляху і змушене було зупинитися. Битва завершилася приблизно в другому-третій годині дня. Переважна більшість солдатів противника загинуло. Незабаром Богдан Хмельницький з усім військом, рухаючись вгору по річці Рось, підійшов до Білої Церкви. Відсвяткувавши перемогу і укріпивши місто, він відпустив полки на відпочинок, а сам переїхав до Чигирина. 3. Наслідки В результаті перемог під Жовтими Водами і Корсунем була знищена урядова армія Речі Посполитої на землях "українних". Держава раптом втратило монарха і контроль над Україною. Створилися умови для росту козацького повстання. Безвладдя розв'язало руки невдоволеним селянам, міщанам і міським козакам, які заходилися нападати на маєтки.
53.Битва під Пилявцями.
Хід битвиПід Пилявцями, на правому березі ріки Ікви (за іншими даними Пиляви) українське військо збудувало добре укріплений табір. Окремо, на лівому фланзі головних сил української армії, розташувалась кіннота Максима Кривоноса. Козацька піхота, зайняла греблю, що сполучала обидва береги річки і збудувала на ній шанці. 19 вересня 1648 надійшло польське військо і стало табором на протилежному березі річки. Вирішальна битва розпочалась 21 вересня 1648 запеклими боями за греблю через р. Ікву. Польські корогви під командуванням Я. Тишкевича, Иордана і Осінського розпочали штурм українського табору і зуміли відкинути козацькі застави, що обороняли греблю. Коронні підрозділи відразу ж через неї почали переходити на правий берег і утворили плацдарм для подальшого наступу. Протягом другого дня козацька піхота відбила свої позиції на греблі. У ніч на 23 вересня 1648 у козацький табір прибув на допомогу 4-тисячний загін буджацьких татар очолюваний Айтимир-мурзою та Адлаєт-мурзою (на думку деяких дослідників, татари прибули лише 25 вересня 1648, а гучні вигуки і мушкетна стрілянина у козацькому таборі нібито на честь прибулих союзників мали, за задумом Б. Хмельницького, ввести в оману польське командування. Вранці 23 вересня 1648 українська армія (лівим флангом командував М. Кривоніс, центром — I. Чернята, правим — Півторакожух) вишикувалась в бойові порядки на полі бою. Першими нанесла удар шляхетська кіннота. Витримавши потужній натиск ворожих хоругв, українська піхота при підтримці артилерії розпочала контрнаступ. Козацькі полки швидко повністю оволоділи греблею, перейшли на лівий берег і почали шикуватись у бойові порядки. Не витримавши натиску і піддавшись всезростаючій паніці, польські війська почали безладно відступати. Щоб уникнути повного розгрому, польське командування відкликало з поля бою всі підрозділи і розпорядилось підготуватись до відходу табором. Під вечір в погоні за ворогом українська піхота на чолі з самим гетьманом Б. Хмельницьким дійшла аж до перших рядів польського табору. В ніч на 24 вересня 1648 польське командування розпочало відступ, який незабаром перетворився в панічну втечу.Наслідки битвиУкраїнська армія захопила всю ворожу артилерію (92 гармати) та величезний обоз з матеріальними цінностями. Загальна вартість трофеїв перевищувала 7 млн. злотих. Блискуча перемога української армії в Пилявській битві мала велике воєнно-політичне значення. В результаті Пилявської битви польську армію було розгромлено, повністю звільнено Волинь і Поділля, створились сприятливі умови для визволення всіх західноукраїнських земель. Після перемоги під Пилявцями польську шляхту в Україні ще довго глузливо називали “пилявчиками”.
54.“Статті про устрій Війська Запорозького’' Б. Хмельницького.
У цей час розробляється військовий статут – “Статті про устрій Війська Запорізького”, розпочинається формування центрального і державного апарату, в якому функції уряду виконували генеральний старшина і гетьман, обозний, суддя, осавули, писар, хорунжий, бунчужний, підскорбій.Центральною установою вважалась гетьманська канцелярія, яка перебувала у Чигирині, де була і гетьманська резиденція.Українські війська за звичаями і традиціями поділялись на полки і сотні. У реєстрі Війська Запорізького (1649 р.) названо 16 полків: Чигиринський, Черкаський, Канівський, Корсунський, Білоцерківський, Уманьський, Брацлавський, Київський, Переяслівський, Миргородський, Полтавський, Прилуцький, Ніжанський, Чернігівський тощо. В них нараховувалося 271 сотня.У цей час Україна перетворювалась на суб’єктміжнародних відносин. Встановлювалися стосунки з Росією, Портою, Кримом, Трансільванією тощо. У той же час велися переговори з польськими комісарами, після яких, виконуючи волю народних мас, вирішено продовжувати війну.Нове державне формування, створене вперше у вітчизняній історії прости народом, докорінно відрізнялось від більшості тогочасних держав. Внутрішня соціально-економічна ситуація та становище України у світі вимагали організації дієвого функціонування всіх ланок (знизу догори) виконавчої влади, а відтак — зміцнення гетьманської влади. Важливу роль у цьому відіграли "Статті про устрій Війська Запорозького" Богдана Хмельницького, якими визначалися основи розбудови Української незалежної держави, передбачалася недоторканість державного устрою у політико-адміністративній, судовій сферах, сфері соціальних відносин тощо. Спираючись на це, Хмельницький вимагав від полкових і сотенних органів виконавчої влади беззаперечного виконання своїх розпоряджень і наказів. Гетьман скликав ради, брав активну участь в обговоренні й ухваленні рішень, що приймалися ними, контролював судочинство, організовував фінанси, очолював військо та визначав зовнішньополітичний курс уряду. У своїх державотворчих задумах Богдан Хмельницький спирався, з одного боку, на українські традиції, елементи громадянського суспільства та республікансько-демократичні засади Запорізької Січі, а з другого – на передові європейські здобутки. Гетьман залишався виборною особою, хоча деякі з них (зокрема сам Богдан Хмельницький, Іван Самойлович, Іван Мазепа та Кирило Розумовський) виразно тяжіли до монархічної моделі влади. Виборність панувала й на інших рівнях та гілках державної влади. Самого гетьмана обирала Генеральна рада, вона ж могла і позбавити його повноважень. Загалом Хмельницький усі свої здібності, силу й авторитет використовував для зміцнення державності України, утвердження її незалежності. Історичні джерела переконливо свідчать, що в ході Національно-визвольної боротьби українського народу проти шляхетської Польщі на території Брацлавського, Київського і Чернігівського воєводств (близько 200 тис. кв. км) в основному було процес формування Української національної держави. Оскільки державний апарат тут створювався на зразок установ, що існували в Запорізькій Січі, то Українська держава за формою правління й устроєм основних інститутів політичної влади істотно відрізнялась від тогочасних монархій Європейського континенту – вона була республікою. Враховуючи провідну роль козацтва в її утворенні, можна з повною підставою вважати нову державу, яка з’явилась на політичній карті Європи в середині XVII ст., Українською козацькою республікою, що мала: * політичну владу, яка перебувала на території України та Запоріжжя в руках гетьмана та старшини; * територію, по закінченні Визвольних війн були описані кордони української козацької держави;* політико-адміністративний устрій, знищення органів влади Речі Посполитої та створення на місцях сотенно-полкової системи;* право, суд та судочинство – усі види польського гніту були ліквідовані, установлені покарання за зраду українському народові, видавались універсали гетьмана, вони носили правовий характер;* фінансову систему та податки – впровадження правильної податкової системи, мита, введення до обігу власної монети;*соціальну структуру – було визначено п’ять станів: козацтво, шляхетство, духовенство, міщанство, селянство;*наявність власного війська – яке складалося з представників різних верств суспільства й уперше в історії носило загальнонародний характер;*активну зовнішню політику –Гетьманщина Богдана Хмельницького здобула широке міжнародне визнання. Україна підтримувала постійні дипломатичні зв’язки з Росією, Кримом, Туреччиною, Польщею, Трансільванією, Молдовою. Українську державу визнали Венеція, Волощина, Швеція та інші країни.За роки Національно-визвольної війни Україна постала перед усім світом як суверенна держава. Висновок. Таким чином, у процесі створення державних органів влади Богдан Хмельницький спирався на традиції Запорізької Січі та реєстрового козацтва. Але політична ситуація, що склалася в цей період, вимагала від гетьмана внесення певних змін у справу державного будівництва. На основі комплексного підходу до вивчення української козацької держави можна констатувати, що козацька держава періоду Богдана Хмельницького мала всі характерні, для будь-якої держави, ознаки, як-от: політичну владу; територію; політико-адміністративний устрій; право, суд та судочинство; фінансову систему та податки; соціальну структуру; наявність власного війська; активну зовнішню політику.
55.Західний похід української армії під проводом Б. Хмельницького.
Похід на західні землі. З новоорганізованою армією Хмельницький рушив проти польських військ, що йшли з Волині під проводом трьох вождів ("перина, латина, дитина")*, і одним ударом розбив їх під Пилявцями (23 вересня 1648 р.). Він скористувався тут мало уживаною в тих часах стратегією розтрощування: велику масу війська кидав у центр ворога, татарська кіннота своїми наскоками викликала дезорієнтацію, а козацьке військо тісним перстенем оточувало шляхетські полки і рушничним боєм їх перемагало. Польські полководці перші кинулися втікати, за ними пішло все військо. Вперше селянсько-козацька армія зустрілася з шляхетським посполитим рушенням і з великої битви вийшла переможцем. Це високо піднесло самопочування українців супроти поляків: "Минули ті часи, коли нас ляхи сідлали! Тепер ми їх не боїмося! Дізнали ми того під Пилявцями: це не ті ляхи, що давніше бували, що били турків, Москву і татар — не Жолкєвські, Ходкевичі, Конєцпольські, Хмелецькі — це Тхоржевські, Зайончковські, діти, в залізо повбирані! Померли зі страху, як тільки нас побачили!" Це свіжонароджене почування вищовартості супроти шляхетського світу стало основою перемог українського війська.Дальший похід відбувався без ніяких перешкод, бо польського війська вже не було. Волинь, Галичину, Холмщину охопив огонь повстання. Західні землі, що пережили найгостріший гніт і здавна вели боротьбу проти польської влади, з особливим захопленням зустрічали козацьку армію, творили повстанчі загони і винищували польську шляхту. Міста, в яких здавна діяли братства, відразу приймали козацький лад (Городок, Рогатин). На Покутті Семен Височан* зорганізував кількатисячне військо за запорізькими зразками. Але мета походу Хмельницького не була вже стратегічна, а тільки політична — добитися миру з Польщею. Він не здобував Львова, а прямував на Варшаву; під Замостям він уклав перемир'я з новим польським королем Яном Казимиром*.
56.Збаразько-Зборівська кампанія.
100-тисячна армія Б.Хмельницького спільно з 40 тис. татар на чолі з Ісламом Гіреем на початку липня оточила велику частину польсько-шляхетського війська під Збаражем і тримала її в облозі півтора місяця. У боях біля міста було знищено чимало поляків, серед шляхти почалися паніка та дезертирство. Не обійшлося без тяжких втрат і в українській армії: тут загинули відомі полковники С Морозенко і К.Бурляй.Тим часом на допомогу обложеним поспішали головні сили польської армії, які очолював король Ян Казимир. Непомітним маневром Б.Хмельницький зняв частину війська (близько 40 тис. українців і 25-30 тис. татар) з-під Збаража і вирушив до Зборова назустріч 20 —30-тисячній армії поляків. Несподіваним ударом гетьман відрізав частину польської армії від головних її сил і 15 серпня 1649 р. під час переправи через р. Стрипу завдав їм великих втрат. Наступного дня почався генеральний бій, який загрожував неминучою капітуляцією короля з усією його армією. Але в найкритичніший момент канцлер Оссолінський підкупив татарського хана і той категорично зажадав від Хмельницького припинити бій та почати переговори. Така поведінка хана пояснювалася його політикою «рівноваги сил», яка вела до взаємного виснаження України і Польщі, давала можливість Криму безкарно грабувати ці землі та відігравати провідну роль у Південно-Східній Європі.18 серпня 1649 р. було підписано Зборівський договір, за яким козаки здобували численні права: 1) Українська держава мала охоплювати територію Київського, Брацлавського й Чернігівського воєводств; на ній не мали права з'являтися коронні війська. Урядові посади тут могли займати тільки православні; 2) козацький реєстр встановлювався у кількості 40 тис. чол., а селяни, які не потрапили до нього, поверталися у кріпацтво. Підтверджувалися всі права і вольності Війська Запорізького; 3) всім учасникам повстання проголошувалася амністія. Водночас магнати і шляхта мали право повернутися до своїх маєтків; 4) Католицька і православна шляхта зрівнювалися у правах, а православний митрополит отримував місце у польському сенаті. Питання про унію передавалося на розгляд сейму; 5) польський король погодився на виплату щорічних упоминок Криму та у таємній статті дозволив татарам «вільно спустошувати край, повертаючись назад», тобто грабувати й брати ясир на українських землях.Зборівський трактат не відповідав ні фактичному успіху національно-визвольної боротьби, ні тим широ-ким надіям, які плекали українські народні маси. За Зборівською угодою велика частина селян поверталася в кріпацтво. На феодальне гноблення була приречена козацька міська біднота. До того ж, татари жорстоко пограбували землі Волині, Галичини й, особливо, Поділля. Так, замість повного звільнення всього українського народу і створення своєї власної держави доводилося задовольнятися національно-територіальною автономією, і то лише для козацької верстви. Це викликало в Україні надзвичайне обурення та стрімке наростання антифеодальної боротьби. Було зрозуміло, що перемир'я триватиме недовго.
57.3борівський мирний договір.
Під літо 1649 р. війна розгорілася наново. Хмельницький розумів, що це вирішальні події: "Стіна з стіною зудариться, одна впаде, друга встоїться". Польські пани зі своїми військами перейшли річку Случ, якою ішла демаркаційна лінія, і почали громити пограничні українські залоги. Одночасно литовські магнати рушили в напрямі на Київ. Щоб убезпечити Наддніпрянщину, Хмельницький вислав на Полісся полковника Михайла Кричевського; він поляг у бою під Лоєвом, але спинив похід литовського війська. Сам гетьман рушив на Волинь і своїми передніми полками загнав поляків до Збаража. Потім з головною армією рушив назустріч Янові Казимирові під Зборів. Українські і татарські полки виявили таку дисципліну і самоопанування, що польський штаб не дізнався про їх прихід і гетьман зміг вибрати відповідне місце і час наступу на ворога. Він кинув кінноту на польські обози, що розтягнулися на великому просторі, змішав їх і знищив, а піхотою звідусіль оточив короля з його вибраними відділами. Поляки пробували були звести бій і пробитися через козацьку блокаду, але Хмельницький з кожним днем сильніше затискав перстень своїх полків. Врешті Ян Казимир був примушений просити перемир'я.Дня 18 серпня 1649 р. укладено зборівський мир. Число реєстрового війська визначено на 40 000. Козаки мали право жити трьох воєвідствах: київськім, брацлавськім і чернігівськім,— від Случа і Дністра на заході і по московський кордон. На козацьку територію королівським військам увіходити не вільно; не вільно також проживати жидам. Державні посади в названих трьох воєвідствах мала діставати тільки шляхта грецької віри. Справу унії мали вирішити на найближчому соймі; київський митрополит мав увійти до сенату. В Києві не вільно єзуїтам закладати шкіл. За всі воєнні провини проголошено амністію; шляхта, що була в повстанні, мала дістати назад сконфісковані маєтності.Зборівський договір був укладений під натиском хана, який не хотів допустити до зросту сил України і підпирав польські домагання. Хмельницький був примушений прийняти ряд некорисних умов: обмеження території, заведення реєстру, поворот польської адміністрації. Але Хмельницький не надавав великої ваги паперовим актам, розуміючи, що справу вирішить фактична сила, і позірно прийняв постанови договору. Зборівська умова все-таки давала Україні широкі права, і гетьман використав їх для державної будови. Хоч і мала вернутись на козацькі землі польська адміністрація, проте вона без військової допомоги була безсила.Організація держави. Фактична влада перейшла в руки Запорізького Війська. Військовий штаб гетьмана, генеральна старшина, набрав функцій кабінету міністрів і зайнявся організацією держави. Цілу територію поділено на полки і сотні, військові старшини виконвали також функції цивільної влади.Всі суди набрали козацького характеру. Всі податки і данини, що належали польській владі, надходили тепер до військового скарбу. Не в'яжучися формальною приналежністю до польської держави, Хмельницький повів широку дипломатичну діяльність за кордоном. Так ступнево йшла вперед будова Української Держави — на тій базі, яку забезпечував зборівський договір.Козацька старшина в цей момент цілком щиро спирала свою політику на зв'язки з Польщею; вона уявляла собі, що козаччина зможе осягнути свій повний розвиток у Речі Посполитій, якщо тільки король скріпить свою владу, буде "самодержцем" і не допускатиме до впливу магнатів,— козаки все ще вірили в добру волю короля. Тому Хмельницький утримував поправні відносини до Польщі і лояльно виконував постанови зборівського миру. В першу чергу почав складати реєстр Запорізького Війська. Шляхта не втрачала надії, що усунене з реєстру селянство вернеться під панську владу, і польський уряд особливо натискав на проведення цієї постанови. Адам Кисіль, що став київським воєводою, всіма способами намагався переконати козацьку старшину, що й для неї краще буде, як "козаки будуть воювати, а мужики орати". Але проведення реєстру спричинило небезпечну кризу в козацькій державі, бо селянство не хотіло зрікатися військових прав і підняло грізний бунт. Ще більше невдоволення викликала поява панів, що верталися до своїх земель і намагалися повернути свої давні домініяльні права*.Але на лояльність гетьмана Польща не відповіла рівною лояльністю і не поспішала виконувати зобов'язань зборівського миру. Православний митрополит не дістав обіцяного місця в сенаті, бо цьому спротивилося католицьке духовенство; не повернено православним спірних церковних маєтностей. Польський уряд не провів навіть амністії, яку запоручив учасникам повстання: багато повстанців покарано смертю. Це викликало в Україні незвичайне обурення.