Вклад українців у світове оперне мистецтво

Лі́дія Я́ківна Липко́вська (* 28 квітня (10 травня за новим стилем) 1884, село Бабин, нині Кельменецького району Чернівецької області — † 22 березня 1958, Бейрут, Ліван) — російська і українська співачка (колоратурне сопрано).
Партії
Наталка («Наталка Полтавка» Миколи Лисенка).
Татьяна («Євгеній Онєгін» Петра Чайковського).
Голос та артистизм
Лідія Липковська мала надзвичайно красивий голос «сріблистого» теплого тембру та широкого діапазону (три октави, вільно брала фа третьої октави), легко виконувала віртуозні пасажі. Її голос порівнювали із флейтою та скрипкою. Зарубіжні музичні критики називали артистку «північною зіркою», ставили її в один ряд із видатними співачками Марією Ван Зандт, Аделіною Патті, Марією Малібран, Амелітою Галлі-Курчі.
Відзначали також драматичний талант співачки: «Вона — завершена трагедійна актриса. Патетична гра, сильна промовистість і скульптурно гармонійна жестикуляція роблять Лідію Липковську однією з найвидатніших артистичних фігур епохи».
Анатолій Борисович Солов'яненко(* 25 вересня 1932, Донецьк — †29 липня 1999, Козин) — Герой України (2008, посмертно), всесвітньо відомий український співак та видатний громадський діяч.
В 1962 був запрошений до Київського Театру Опери та Балету, проходив стажування в театрі Ля Скала (Мілан), де став лауреатом конкурсу «Неаполь проти всіх». З 1965 — соліст Київської опери. У 1967 році був удостоєний звання заслуженого артиста УРСР, в 1975 — народного артисат СРСР.
У репертуарі Солов'яненка — 17 оперних партій, багато арій, романсів, народних пісень. Широкою є географія гастролей співака: Болгарія, Румунія, НДР, Японія, Австралія, Канада… Кілька сезонів він проспівав у нью-йоркському «Метрополітен-опера», де виконав партії в операх Р. Штрауса, Д. Верді, П. Масканьї.
Народні українські пісні в його виконанні стали взірцем майстерності для всіх наступних співаків.
Серед найкращих партій: Андрій («Запорожець за Дунаєм» С. Гулака-Артемовського), Фауст (в однойменній опері Ш. Ґуно), Альфред («Травіата» Дж. Верді), Надір («Шукачі перлин» Ж. Бізе), Рудольф («Богема» Дж. Пуччіні) та ін. Світові знавці оперного співу визнали, що виконання Солов'яненком пісеньки герцога в "Ріголетто" Дж. Верді було найкращим - вершиною майстерності.
Вільно володів італійською мовою. Такі видатні майстри оперної сцени, як Пласідо Домінґо і Лучано Паваротті, вважали, що майстерність Солов'яненка не поступається їхній власній.

46. Епоха Просвітительства в Європі і в Україні.

Культурний рух Просвітительства був започаткований в Англії у другій половині XVII ст., де під впливом буржуазної революції зародилось багато ідей, характерних для всієї «епохи Просвітительства». В усіх країнах Європи розвиток культури у XVIII ст. тією чи іншою мірою проходив під знаком ідей Просвітительства. Проте найчисленніший, осяяний талантами загін просвітителів сформувався у Франції в XVIII ст. Саме звідси, несучи на собі відбиток французького генія, ідеї Просвітительства поширились по всій Європі. Під їх впливом відбувся розвиток революційного руху в Західній Європі, що залишило величезний слід у світовій культурі.В історичній зміні культурних епох Просвітительство привертає увагу напруженою концентрацією ідей у занадто стислому часовому просторі, в основному XVIII ст. Панівною ідеєю Просвітительства є розум, його здатність пізнати сутність речей і явищ. Мислячий розум став єдиним мірилом усього сущого на землі.Ідеї, народжені європейською культурою епохи Просвітительства, поширилися у світі, стали частиною його надбання. Під їх впливом в Україні епоха Просвітительства характерна для часу з кінця XVIII до середини XIX ст. У цей період розвиток української культури, її стан та головні культуротворчі завдання багато в чому зумовлені соціально-політичними подіями другої половини XVIII ст. Втрачалися рештки української державності. Україна перетворювалася у провінцію двох великих імперій з деякими етнографічними особливостями. Це призвело до того, що ренесансно-барокова (козацька) культура занепадала, породивши барокове розмаїття та перехід до рококових і класичних форм.

47. Стиль рококо і класицизм в європейському та українському мистецтві.

Рококо.На зміну буйному й пишному бароко прийшов у тогочасній столиці світу — Парижі легкий і безтурботний стиль рококо.

Як звичайно в моменти переламу, нові мистецькі ідеї та форми не з’являються відразу у своїй чистій формі. Якийсь час в українському мистецтві тривають відгомони старих смаків і навичок, поступово тільки поступаючись новій «моді». Такий перехідний характер має, наприклад, церква в Сорочинцях, фундована гетьманом Данилом Апостолом. Перехідний — бароково-рококовий — характер має також будівництво київського митрополита Рафаїла Заборовського. Збудована ним дзвіниця і брама в огорожі Київської Софії — це дві характеристичні пам’ятки того образотворчого переламу, свідками яких були в нас перші десятиліття XVIII в.

Закінчена в 1748 р. дзвіниця Київської Софії виведена в три поверхи, полегшені віконними прорізами й декоровані колонами та штукатурок). Легка за своєї масивності, софійська дзвіниця послужила зразком для пізніших дзвіниць, між іншим, для дзвіниці Михайлівського Золотоверхого монастиря в Києві. Не виключено, що в будові софійської дзвіниці брав участь німецький архітектор Шедель, що саме тоді переїхав із Москви в Україну.

Розквіт рококо. Св. Юр у Львові. Першим на українському ґрунті твором чистого рококо була церква св. Андрія в Києві, побудована на основі планів придворного царського архітектора Бартоломео Растреллі-молодшого в 1744 р. В поземому плані Андріївська церква хрещата, п’ятиверха, з тим, що її чотири бічні бані здіймаються не над раменами, а в кутках перехрестя планового хреста. Збудована вона на високій кручі над Дніпром, на штучній підмурівці. Хоч і масивна своїми розмірами, але легкість її форм і пропорцій викликає враження радніше паркового павільйону, ніж церкви. Стіни корпусу розбиті пілястрами згідно із тридільністю внутрішньої конструкції, бані — легкі, з ажурними глорієтами — задихають радніше московською Північчю, ніж наближуються до устійненого в Україні типу бань і маківок.

Знаємо, що над різьбарською й малярською декорацією Андріївської церкви в Києві працювали й місцеві майстри, та поза картинами іконостасу, над якими під проводом москаля Антропова працювали українські малярі Левицькі (Григорій — батько й Дмитро — син), важко устійнити який-небудь зв’язок поміж тією привізною квіткою петербурзького рококо й українським ґрунтом.

Ровесником Андріївської церкви був Святоюрський собор у Львові. Його будова тяглася порівняно коротко — від осені 1744 р., коли було знесено середньовічну святоюрську церкву, до 1746, в якому церковний зруб було перекрито тимчасовою покрівлею. Правда, цілість будівлі закінчено в 1762 р., але як її план, так і основні частини її корпусу належать до першої половини XVIII в., тобто до часу всевладного володіння стилю рококо.