Деонтологічний аспект філософських учень Відродження
Та Реформації
Розглядаючи в узагальненому вигляді деонтологічний аспект (вчення про належне, про обов’язок людини в суспільству, його обумовленность світоглядними положеннями) в філософських вченях Відродження і Реформаціі відзначимо, що Відродження і Реформація – найбільш значні події пізнього західноєвропейського середньовіччя. Термін «Відродження», введений в літературний обіг приблизно в середині XVI століття, на початках означав відновлення в духовній культурі тих видатних досягнень античної цивілізації, які були втрачені в епоху середньовіччя. Нині цей термін, не втративши свого початкового значення, трактується більш широко – він охоплює увесь комплекс змін, які відбуваються в Європі в цей період, – це формування антисхоластичного типу мислення і гуманістичної, антропоцентрично орієнтованої системи світоглядних і етичних цінностей, розквіт опертого на ідею гуманізму мистецтва, криза римсько-католицької церкви та ортодоксальної релігії, яку вона відстоювала, формування національної державності.
Слово-заклик «Реформація» дещо ранішого походження, ніж термін «Відродження». Вже в XIV–XV ст. воно часто фігурувало у тогочасних ідеологів, які висловлювали за його допомогою думку про необхідність вдосконалювати, покращувати церкву, світські порядки, правові інститути тощо. Пік реформаційного руху припадає на XVI століття. Якщо першою країною, з якої починається Відродження, була Італія, то центром Реформації була Німеччина. Тим спільним, що об'єднує Відродження і Реформацію в один соціокультурний феномен, є зміщення у сторону секуляризації суспільної свідомості, критика офіційної церкви та існуючих суспільно-політичних інституцій. Разом з тим, ці дві події мають і суттєві відмінності. Лейтмотив Відродження – гуманізм, тобто визнання самоцінності, неперехідної значимості людської гідності, всього багатства творчих проявів індивіда, як вищого життєвого блага. Відродження прагнуло перетворити існуюче суспільство, трансформувати його в розумне і гуманне суспільство. Воно було спрямоване проти середньовікової схоластики і догматизму, що сковували людський розум, проти всяких заборон на вільний і самостійний пошук істини. Провідна тенденція Реформації була спрямована на відновлення у початковій чистоті християнської релігійності. Для Реформації дуже показова обов'язковість жорсткого підпорядкування людини громаді, її ідеологічні концепції розроблялися у формі строгих доктрин, як релігійно-політичні програми, що підлягали беззаперечному прийняттю і виконанню. Реформація – це чітко і однозначно сформульована система істин, впроваджувана в життя. Релігійна нетерпимість для найбільш яскравих представників Реформації характерна не менше, ніж для представників римо-католицької церкви.
В цілому ж, слід зазначити, що найвищі результати Відродження і Реформації стали органічними і неперехідними компонентами всього наступного розвитку людської цивілізації, серед них є й певна сукупність ідей що стосуються належного в людині і сустільстві. Головна увага приділялася таким ідеям, як свобода індивіда, його самоцінність. Саме під цим оглядом актуалізувалась антична спадщина. Під поняття загального блага почали підводити уявлення про державу з республіканським устроєм, оперту на принципи рівності і справедливості. Гарантія рівності і справедливості – запорука свободи особи – вбачалася у виданні і дотриманні законів, зміст яких узгоджується з сутністю людини. У період Відродження оновлюється давня концепція суспільного договору, яким пояснювалась як причина виникнення держави, так і легітимність державної влади; акцент робився на значенні вільного виявлення своєї волі всіма організованими в державу людьми, звичайно добрими від природи. В цілому, в епоху Відродження і Реформації закладаються основи раціонально-логічного, вільного від схоластики і догматизму підходу до розуміння людиною свого обов’язку, ладу в державі а також явищ та їхньої сутності.
Розкриємо деонтологічні аспекти деяких філософських вчень Відродження та Реформації, як вченнь про належне, про обов’язок людини в суспільстві обумовленность деонтологічних положень світоглядними положеннями розширюючи наш попередній розгляд персоналій. Відзначимо, що наш розгляд спрямований і на розкриття положень філософських вчень, що стосуються формування держави та правових норм в ній на основі цінністних орієнтирів того часу.