Сутність філософії, її предмет і функції

Історія західної філософії

В контексті вчень про етику обов’язку, державу і право

(античність – друга половина XIX століття)

Навчальний посібник

ББК 87я73

Рецензенти:

Бандура О.О – доктор філософських наук, доцент, професор кафедри філософії права та юридичної логіки Національної академії внутрішніх справ;

Тарароєв Я.В. – доктор філософських наук, професор, професор кафедри теорії культури та філософії науки філософського факультету Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна;

Бостан С.К. – доктор юридичних наук, професор, професор кафедри теорії та історії держави і права Класичного приватного університету ім. В. Сташиса.

Укладачі:

Кузьменко В.В. – завідувач кафедри філософії та політології ДДУВС, доктор філософських наук, професор;

Наливайко Л.Р. – завідувач кафедри загальноправових дисциплін ДДУВС, доктор юридичних наук, професор;

Обушенко О.М. - начальник кафедри цивільного права та процесу ДДУВС, кандидат юридичних наук, доцент;

Савіщенко В.М. - директор навчально-наукового інституту права та безпеки ДДУВС, кандидат педагогічних наук, доцент;

Антіпова О.П.– науковий співробітник відділу організації наукової роботи та редакційно-видавничої діяльності ДДУВС, кандидат філософських наук.

Історія Західної філософії в контексті вчень про етику обов’язку, державу і право (Античність – друга половина ХІХ століття): навчальний посібник / За заг. ред. В.В. Кузьменка. – Дніпропетровськ: Дніпропетровський державний університет внутрішніх справ, 2013. – ___ с.

Рекомендовано Міністерством освіти і науки, молоді та спорту України як навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів (лист МОНМС України від 27.12.2012 № 1/11-20157).

У навчальному посібнику розкривається хід історії Західної філософської думки в контексті вчень про етику обов’язку, державу і право, починаючи з періоду Античності до другої половини ХІХ століття. Особливу увагу приділено деонтологічному характеру філософського дискурсу як умові формування світогляду майбутнього правознавця.

Навчальний посібник розраховано на аспірантів, курсантів, студентів і слухачів юридичних вузів, а також усіх, хто цікавиться етичними та державно-правовими проблемами філософії.

Зміст

Вступне слово

У пошуках структури та змісту даного навчального посібника авторським колективом вироблено чітку позицію про те, що правознавча діяльність, до якої готується людина зі студентських років, має низку специфічних особливостей. По-перше, якщо говорити про гегелівське «абстрактне право» як «в собі і для себе вільну волю», то діяльність кожного правознавця є основою всієї юриспруденції. По-друге, з цієї ж позиції правознавчу діяльність необхідно розглядати як діяльність, узяту в її зовнішньому прояві – феноменологічному. По-третє, професіоналізм правознавця передбачає безпосередньо й якість діяльності суб’єкта в сфері, де «добром» називаємо саме те, чого вимагає обов’язок.

Таким чином, під діяльністю правознавця слід розуміти єдиний психічний і фізичний процес, який конкретизується ознаками професіоналізму у сфері юриспруденції. Відзначимо той важливий аспект, що трактування категорії «діяльність» вже багато століть викликає гострі суперечки серед філософів. Не викликає сумнівів, що тільки філософія як саморефлексія культури через світоглядне відношення «я – світ» здатна привести мислення до меж, за якими знаходиться лише метафізика як узагальнення у сфері невербального досвіду.

Автори наполягають на тому, що практична філософія як основа правознавчої діяльності є наскрізно деонтологічною. Саме деонтологія робить філософський дискурс етичним.

Тому основний фактор у викладанні філософії при підготовці правознавця – це не тільки ознайомлення його з історико-філософським процесом у схематизованому вигляді, але й постійне виявлення деонтологічної складової кожного філософського вчення, починаючи з Античності. Деонтологічний контекст, як модель того, чого вимагає обов’язок, яскраво представлений у філософських вченнях Античності, християнської середньовічної культури, культури Нового часу. Саме аналіз деонтологічної складової кожного філософського вчення в історії філософської думки дозволить повноцінно формувати світогляд майбутнього правознавця, розвивати його категоріальне мислення.

Деонтологія (від давньогрецького «δέον», родовий відмінок «δέοντος» – борг, обов’язок і «λόγος» – слово, вчення) – це вчення про належне. Термін «деонтологія» вперше був використаний Ієремієм Бентамом як синонім наукової етикив праці «Деонтологія, або Наука про мораль», що вийшла в 1834 році. Згодом цей термін набув вужчого значення, що повніше відповідає його етимології.

У сучасній філософії термін «деонтологія» трактується як етика боргу (обов’язку), відмінна від етики добраабо аксіології. Підставою для такого розмежування є наявність у моралі двох формально і функціонально різних способів декларування етичної позиції – у вигляді імперативів, що висловлюють вчення про обов’язок або заборону, а також у вигляді оцінок, що виражають схвалення або засудження. Визнання обов’язку і добра специфічними і разом з тим рівноправними поняттями приводить до уявлення про деонтологію і аксіологію як про два відносно самостійних розділи етики, кожен із яких має власну проблематику. Нерідко деонтологія виступає і як особлива концепція, що відстоює логічний пріоритет, «первинність» обов’язку перед добром і, тим самим, заперечує самостійний статус аксіології. Так, І. Кант, якого прийнято вважати основоположником цього підходу, стверджував, що саме поняття добра похідне від поняття обов’язку. Добром слід називати те, чого вимагає обов’язок. Спроба ж визначити добро окремо від обов’язку дає лише емпіричне уявлення про предмет задоволення, але не поняття про мораль і добро самі по собі.

Сутність філософії, її предмет і функції

Предмет філософії.

12
• 3
• Далее ⇒