ОСОБЛИВОСТІ УКРАЇНСЬКОЇ ІСТОРІОГРАФІЇ XVIII СТ

• Суспільно-політична основа і загальні риси
української історіографії XVIII ст. • Українська
історіографія першої половини XVIII ст. • Історична
думка в Україні другої половини XVIII ст. • Мемуарна
література XVIII ст. • І.Мазепа в українській та
зарубіжній літературі

• Суспільно-політична основа і загальні риси української
історіографії XVIII ст.У XVIII ст. історичні знання розвивалися в
умовах, коли Україна не становила єдиної цілісної державної території.
З кінця XVII ст. визначився її поділ між Польщею та Росією, що тривав
до кінця XVIII ст., аж до розподілу Речі Посполитої. Але, незважаючи
на це, Київ та інші міста продовжували залишатися центрами
національної культури, охоронцями багатих традицій українського
народу, що знайшло своє відображення в народній творчості, а також в
різних жанрах літератури, особливо історичної. Разом з тим історичні
знання в цей період розвивалися в суперечливих, а під кінець XVIII ст.
тяжких соціально-політичних умовах. Реакційна політика царизму
гальмувала цей розвиток.

Реформи Петра І посилили панування кріпосницьких відносин в Україні, всі заходи царського уряду проводилися за рахунок тяжкої експлуатації селянства, яке мусило нести не лише панщину, а й державні

Коцур В.П., Коцур А.П. Історіографія історії України

повинності — військові постої, постачання продуктів і різних матеріалів для потреб тривалої Північної війни, будувати укріплені лінії, канали та ін. Петро І вживав жорстоких заходів проти опозиції в Україні, особливо після спроби І.Мазепи вирватися з-під руки царя і домогтися повної незалежності українських земель, крутими засобами принизив політичну роль старшини, позбавивши її автономістичного урядування шляхом скасування гетьманства і утворення Малоросійської колегії. Поступове введення російських самодержавно-кріпосницьких порядків сприяло безцеремонним засобам грабунку і експлуатації посполитих і козаків, загарбанню їх земель та поступового закріпачення.

Після приходу до влади в Росії Катерини II автономії Гетьманщини було завдано смертельного удару; в 1764 р. скасовано остаточно гетьманство і запроваджено чисто московські порядки. Протягом 1765-1797 рр. були проведені заходи по реорганізації адміністративно-територіального устрою Гетьманщини, його уніфікації до загально-російського, реформуванню українських військових частин, завершенню уніфікації українського права. В 1775 р. було ліквідовано Запорізьку Січ - останній оплот української вольниці і захисника прав та свобод України.

XVIII ст. характеризується масовими селянськими й козацькими рухами на всіх частинах поділеної території України. У 50-60-х рр. розгорнувся рух гайдамаків на Правобережжі, що здобув своє могутнє завершення у відомій Коліївщині 1768 р. В Галичині діяли загони опришків.

У зв'язку з новими явищами в суспільних, політичних і культурних відносинах змінюється характер та зміст історичних знань, що служили завданням епохи. Характерною рисою української історіографії XVIII ст. є той факт, що вона більшою мірою, ніж будь-які інші жанри літератури цього періоду, порвала з середньовічною схоластикою і стала галуззю, що служила виключно громадянським інтересам. Вже в XVII ст. окремі пам'ятки історіографії монастирського походження були лише віддаленим відгомоном давнього церковного літописання. Разом з тим XVII ст. знаменує його кінець. Взагалі літописання, як головний вид історичної літератури, під кінець XVII ст. втрачає своє значення. Воно поступається місцем історичним повістям і цілеспрямованому прагненню до розв'язання певного питання. Значне

Особливості української історіографії XVIII ст._________ 119

місце у виразі історичних поглядів освічених кіл старшинської інтелігенції займають також мемуари, або так звані діаріуші, та різного роду офіційні записки.

Отже, характерною рисою української історичної літератури XVIII ст. є те, що вона вийшла зовсім за межі монастирських мурів і цілком перейшла від церковних діячів до рук цивільних представників освічених кіл старшини. Історичні твори XVIII ст. можуть називатися старшинською історіографією, іноді непозбавленою народних рис, в силу багатьох джерел народного походження, якими користувалися історики. • Українська історіографія першої половини XVIII ст.Провідне місце в українській історичній літературі XVIII ст. належить літописам

» №. а»чи или*^ ктия ттяі ДОДДІІ ЦІЛИМИ, гпчии»

К^ч>« №іп

ГСКГСПІ

>л**ільс:к*

*»»к"г*!»* X [^на

*»**

Літопис Григорія Грабянки

Григорія Грабянки і Самійла Величка. Ці твори певною мірою наслідують попередні козацько-старшинські літописи і продовжують історико-літера-турні традиції другої половини XVII ст. в нових умовах, що наклали на них відбиток. Літописами їх назвали умовно видавці Київської Тимчасової Комісії для розбору давніх актів. Під такою назвою вони продовжували залишатися в історіографії другої половини XIX і початку XX століття. Справді ж твори Грабянки і Величка є жанром історичної літератури, дещо відмінним від того, який прийнято називати літописами. Твір Грабянки є цілеспрямованою компіляцією, ідейно підпорядкованою певному завданню - розкриттю і показу на широкому тлі однієї найголовнішої теми - визвольної

120______ Коцур В.П., Коцур А.П, Історіографія історії України

боротьби українського народу проти польсько-шляхетського панування. Григорій Грабянка дав своєму творові такий заголовок: «Действия презельной и от начала поляков крвавшой небивалой брани Богдана Хмельницкого, гетмана Запорожского с поляки за найяснейших королей польских Владислава, потом Казимира, в 1648 отправоватися начатой и за лет десять по смерти Хмельницкого неоконченной, з розних летописцев и из диариуша на той войне писанного, в граде Гадячу, трудом Григория Грабянки собранная и самобитних старожилов свидетельстви утвержденная. Року 1710».

Літопис Г.Грабянки був відомий дослідникам XIX ст. в дуже багатьох списках. Цей факт підкреслив у свій час досконалий знавець джерел з історії України О.М.Лазаревський, зазначивши, що «жоден з малоруських літописів не дійшов до нас у такому значному числі списків, як літопис, що має заголовок «Действия презельной брани Богдана Хмельницкого». Незважаючи на велику кількість варіантів літопису Грабянки, жоден з них не зберігся в оригіналі. Київська Тимчасова Комісія для розбору давніх актів змушена була обрати з багатьох примірників повніший і найбільш ранній рукопис, складений скорописом часів життя автора, початку XVIII ст.

Григорій Грабянка був відомий серед старшини Гадяцького полку спочатку на посадах полкового осавула, судді, а пізніше полковника; його діяльність відноситься до першої третини XVIII ст. - за часів Петра І, правління «временщиков» і Анни Іванівни.

Мету написання свого твору Грабянка визначив у вступі, який він назвав - «Объявление к читателю, кое ради вини сия история начатся писать», тобто, які причини збудили у автора інтерес до написання «Действия презельной брани».

Своїм твором Грабянка ставить за мету показати народ український як рівний серед усіх народів, «описаних в книгах давніми історіографами римськими і польськими, Кромером, Бєльським, Стрийківським, Гвагнігом, Коховським, також німецьким Пуфендорфом і Гібнером складеними, а нині по повелінню Петра першого, імператора Всеросійського на слов'янську мову переведених». Він ставить перед собою завдання чіткіше, ніж його попередники, показати історію боротьби народу за свою землю, яка нанесена «ясно землемірами на мапах світу, відбивши на них воєводства Київське, Чернігівське,

Особливості української історіографії XVIII ст.

Брацлавське і Подільське, де течуть ріки Дністер, Буг, Горинь, Дніпро, Десна і Сурож аж до Чорного моря».

Отже, автор чітко окреслив предмет свого заняття. В своєму творі Грабянка ставить за мету описати події минулого на землях України, розмежованих між Північно-Східною і Західною Руссю. Особливо це цікаво щодо останньої. До кінця XVII ст. українські історики і діячі літератури в дуже рідких випадках відрізняли землі українські і білоруські. Довготривале перебування цих земель в складі Великого князівства Литовського та Польщі майже стерло поняття про межі і різницю між Україною і Білорусією. На початку XVIII ст., як бачимо з писань освічених кіл України, це поняття існує. Незважаючи на поділ України за Андрусівським договором 1667 р. і Вічним миром 1686 р., продовжує існувати тверда думка про Україну як цілісне географічне, територіальне і етнографічне поняття, поняття про єдиний народ, що проживає від Дністра до верхів'я Десни з заходу на схід і від Чорного моря до верхів'я Дніпра - з півдня на північ.

Особливо цікавить автора «Действия презельной брани» героїчна сторінка переможного козацького народу - це визвольна його боротьба, вкрита «любострастною славицею» під проводом «благоразумного вожда» Богдана Хмельницького, що Росію «от тяжчайшого іга лядського козацким мужеством свободившого и российскому монарси из стольними гради в первобытность приведшего». Своєю працею автор прагне також показати, що не лише монархи могли «наповнювати страхом всесвіт», а за справу вітчизни, за її зневагу можуть і раби, тобто народ, проти чужих монархів і завойовників повстати.

Для переконливості читача Грабянка не хоче бути голослівним; від підкреслює, що пише історію не від свого «умствования», а зібрав вірогідний матеріал з творів різних істориків і свідків-очевидців, від «діаріушів наших воїнів, в обозі написаних і від духовних і мирських літописців».

Отже, одним з найголовніших джерел для Грабянки послужили попередні козацькі літописи, хроніки, різного роду щоденники, або діаріуші, а також твори польських письменників та істориків - Кромери, Бєльського, Стрийковського, Гван'їні, Коховського, а особливо Твардовського. Нарешті, Грабянка використав офіційні акти - привілеї, листи, договори, різні матеріали гетьманської канцелярії.

Коцур В.П., Коцур А.П. Історіографія історії України

Особливості української історіографії XVIII ст.

Основному текстові літопису Грабянки передують два вірші — «Похвала віршами Хмельницькому от народа Малоросійського» і «Вірша на герб Малоросійський». Перед першим віршем мусив бути в книзі портрет Богдана Хмельницького, перед другим - герб війська Запорізького - козак, озброєний мушкетом.

Обидва вірші є ніби епіграфами до військової історії козацтва, написати яку поставив за мету автор. «Действие презельной брани» Григорія Грабянки ми можемо назвати історією козацьких війн від часів появи козаків до 1664 р. у вигляді окремих історичних повістей, оповідань, а далі, до 1708 р., у вигляді рік за роком викладеного короткого переліку важливих історичних подій, на зразок останніх записів у літопису Самовидця. Записи про кінець XVII і початок XVIII ст., особливо короткі нотатки про Північну війну, зроблені, ймовірно, автором на підставі власних спостережень і живих свідків подій.

Центральне місце в літопису Грабянки займає історія Визвольної війни середини XVII ст.

В оцінці подій Визвольної війни Грабянка близький до автора літопису Самовидця. Він, як представник панівного класу, негативно ставиться до повстань всередині українського суспільства, виправдовує придушення народних виступів проти старшини. В оповіданнях про події XVIII ст. він стриманий в оцінках і висновках про них. У 1723 р., в зв'язку з ув'язненням в Петропавлівській фортеці, Грабянці довелося залишити справу дальшого описання історії України часів Петра І після виступу Мазепи і розгрому шведів під Полтавою. Грабянка довів виклад своєї історії лише до 1708 р.

У 1992 р. київське видавництво «Дніпро» перевидрукувало літопис гадяцького полковника Григорія Грабянки.

Поряд з твором Грабянки визначне місце в українській історичній літературі першої третини XVIII ст. займає літопис Величка - «Летопись собитий в юго-западной России в XVII веке. Составил Самоил Величко, бывший кацелярист канцелярии войска Запорожского, 1720», виданий Київською Тимчасовою Комісією для розбору давніх актів.

Дослідники і видавці назвали твір Величка літописом також умовно. Насправді він, так само, як твір Грабянки, не може бути віднесений до літопису в повному розумінні цього слова. Це літературно оброблений твір, що складається з великої кількості оповідань,

часті

■%>

_ ~П"",Г--- р-'«»«».»іи₍ По(*ЛЬА(н( Г(Т*.ЛнАмъ £;<пл«_в/п ІІл.;Іл'"Ц^/

А "^н"^т"*^

А:

шг м />*

аг

.Ш