Історична наука тоталітарної доби. формуванню дійсно наукової концепції соціально-політичного розвитку України



 


формуванню дійсно наукової концепції соціально-політичного розвитку України.

• Сучасний етап історіографії історії України: проблеми та перспективи розвитку.Всю літературу, що вийшла в Україні після 1991 року можна умовно розділити на декілька груп. Це роботи які безпосередньо присвячуються тим чи іншим аспектам соціально-політичних процесів в Україні 1920-х - 30-х років у контексті утвердження тоталітаризму. Серед них слід назвати праці С.В.Куль-чицького «УСРР в добу нової економічної політики (1921-1928 рр.»), «Комунізм в Україні: перше десятиріччя (1919-1928)». Перша робота стала продовженням книги СВ.Кульчицького «УСРР в добу «воєнного комунізму» (1917-1920 рр.)», яка була надрукована в Інституті історії України НАН України у серпні 1994 р. Як відомо, у 1995 р. вийшли ще дві книги автора, присвячені «великому перелому» (1929 - 33 рр.) і передвоєнному періоду (1934-39 рр.). Усі чотири книги підпорядковані ідеї побудови концептуальних засад реальної історії України. Тому наукові розвідки мають саме таку назву підзаголовків. В той час тираж виданих праць у 1994-1995 рр. був настільки мізерним (300 екземплярів), що, як визнає сам дослідник, «варто говорити радше не про публікацію, а про фіксацію результатів науково-дослідної роботи». Тому, закономірно, книга «Комунізм в Україні: перше десятиріччя (1919-1928)» включає попередні видання, враховує найновіші історіографічні дослідження. Автор висловлює цілий ряд нових концептуальних підходів, на базі яких можуть розгортатися сучасні історичні дослідження. Це, зокрема, висловлені вченим думки про позбавлення суспільства в цілому і окремих його членів самостійних засобів існування, їх залежність від тоталітарної держави; соціальну ціну модернізації суспільства в кінці 1920-х - 30-ті рр.; форму і зміст української радянської держави; способи комунізації села; партійно-радянський апарат у системі влади; громадські організації як «передавальні паси» від влади до мас та ін. Книга характеризується нестандартною інтерпретацією подій і причинно-наслідкових зв'язків між ними в контексті соціально-економічної політики першого десятиріччя радянської влади.

Проте на сьогоднішній день ще глибоко не вивчена проблема тих змін, які відбулися в соціальному складі робітників в результаті масового напливу сільського населення в промисловість під час індустріалізації,


яким чином цей процес вплинув на виробничу дисципліну, кваліфікацію, політичну свідомість виробничників.

Важливо дослідити питання соціальної адаптації колишніх селян в робітничому середовищі, як воно змінювало їх психологію. Цікавим є вияснення ставлення селянського поповнення до дисципліни заводського життя, як воно переносило незадовільні умови побуту тощо. Потребує уваги дослідників і таке непросте питання, як незадоволення селян колективізацією, що позначилося на настроях молодого поповнення робітників.

Ці та інші проблеми, які потребують розв'язання в історіографії історії робітників, зумовлюють перегляд корінного питання: чи відбулися якісно-кількісні зміни робітників за п'ять років, щоб у 1936 р. розглядати їх як «зовсім новий клас?» На наш погляд, говорити про це в середині 30-х років рано. Адже процес «пролетаризації» нових робітників, який без сумніву швидко відбувався в 30-ті роки, не міг завершитися в лічені роки. За півдесятиріччя не можна було перебудувати психологію робітника - колишнього селянина, який зберігав традиційні патріар­хальні цінності в робітничій сім'ї. На грунті переселення величезних мас людей, побутових негараздів, зловживання керівниками службовим становищем, поширення неформальної мережі блатів на житло, дефіцитні товари тощо виникало незадоволення серед робітників, зумовлювало різні форми протесту, соціальну апатію, а також породжувало алкоголізм, злочинність та інші антиподи суспільного життя.

Тому ідеалізований в радянській історіографії образ робітника 1930-х рр. був далекий від істини. Потребують подальшого вивчення питання соціального протесту, який існував серед робітників у 1930-ті роки, особливо, на великих індустріальних будовах, де були незадовільні соціально-побутові умови. З'ясування усіх цих питань дозволить історикам змалювати справжню картину життя, їх реальну, а не міфічну роль в радянському суспільстві.

Важливі аспекти історії робітників, які заново сьогодні переглядаються, - це кампанії та рухи на виробництві кінця 1920-х -30-х рр.(передова праця, виробничі змагання, стахановський рух і т.д.). Звичайно, не можна поставити під сумнів енергію та ентузіазм учасників змагання, як і їх вагомий внесок у збільшення валового продукту, удосконалення навичок праці, раціоналізацію виробництва. Проте



Коцур В.П., Коцур А.П. Історіографіяісторії України


Історична наука тоталітарної доби



 


урочисто-піднесений пафос наукових праць з історії виробничого змагання радянської доби не сприяв об'єктивному висвітленню цього явища, оцінці реального значення та наслідків. Більшість дослідників обмежилася вивченням деталей трудового змагання, уточненням дат появи нових форм, перевиконання планів, установлення рекордів, вияснення процентів участі робітників у змаганні по республіці, галузі, на окремих підприємствах тощо.

У той час необхідно знайти відповіді на непрості питання: як часто рекорди були дутими, за рахунок приписок на виробництві; чому керівний склад на підприємствах часто критично і негативно ставився до робітничих ініціатив; необхідно дати належну оцінку тому факту, що до передовиків виробництва товариші по роботі часто ставилися упереджено; якими були наслідки штурмовщини для техніки і устаткування? А головне: якщо «соціалістичне змагання» мало велике економічне значення, то чому продуктивність праці, дисципліна, а також якість продукції поступалася іншим індустріально розвиненим країнам. Чому «соціалістичне змагання», як прояв нового свідомого ставлення до праці, не викорінювало такі негативні явища, як прогули на виробництві, симптоми антигромадської поведінки і т.п.

Разом з тим, не можна погодитися з думкою, яка висловлювалася на Заході про те, що соціалістичне змагання було новою формою експлуатації робітників, а також із окремими твердженнями англійського дослідника Д.Ж.Барбера, котрий у статті «Рабочий класс в период индустриализации: достижения и провалы советской историографии» (1995 р.) пише про те, що виробниче змагання необхідно розглядати в історичному аспекті, як «спосіб залучення новобранців з села до звичок і менталітету, які вимагалися від промислової робочої сили.» Радянські дослідники, самі не помічаючи того, показали, що виробниче змагання в значній мірі організовувалося і поширювалося партією «зверху» через засоби масової агітації і пропаганди, партійні організації на підприємствах. Але до цього питання необхідно підійти історично, враховуючи конкретну обстановку в суспільстві та ті гасла, які висувала державна партія, обіцяючи трудящим швидку побудову справедливого суспільства загального достатку і щастя. Як відомо, свого часу Гітлеру також удалося нацистською ідеологією обдурити націю, примусити її повірити у реальність фашистських планів. Передова праця, виробниче


змагання покликані були наблизити «соціалістичний рай» для трудящих. На наш погляд, дослідникам Заходу, при всіх ґрунтовних зауваженнях і багатьох оцінках, які можна прийняти, бракує знання атмосфери радянської дійсності, особливостей менталітету людини, яка вірила в те, що будує «нове життя». Раціональний і виважений підхід західного дослідника не завжди спрацьовує, коли досліджується соціально-політичне життя в Україні 1920-х - 30-х рр. Разом з тим, можна погодитися з дослідником П.М.Кравченком у тому, що на окремих будовах відсоток учасників виробничого змагання не був показником зростання виробничої активності працюючих. Більше того, намагаючись виконати постанови партійних органів про перетворення соціалістичного змагання у масове явище, місцеві структури часто вдавалися до приписок та окозамилювання.

Ще один важливий аспект історії робітничого класу, який потребує ревізії — це роль робітників в управлінні суспільством. Радянські історики доклали чимало зусиль, щоб розкрити членство робітників у комуністичній партії, в радах, профспілках, різних громадських організаціях, розкрити їх роль в організації виробництва. Всі ці дослідження покликані були розкрити «провідну роль» робітників в управлінні суспільством. Але виникає питання: чи могли робітники в умовах політичної системи 1930-х рр. виконувати свою провідну роль у прийнятті ключових рішень в господарських, політичних і громадських справах? На сьогоднішній день статистика партійного членства 30-х рр. серед різних груп робітників все ще не містить даних про співвідношення загального числа членів партії і робітників-партійців від верстата, (а не за соціальним походженням). Це співвідношення, як нам здається, зменшилося на початку 30-х рр. Мало досліджене питання ролі робітників у прийнятті фактичних рішень у партійних і державних органах. Радянськими дослідниками їх роль пояснювалася опосеред­ковано, через робітниче походження керівників організацій, установ, інженерно-технічної інтелігенції, які діяли від імені і в інтересах робітників. Але ці твердження виступають як гіпотеза, і потребують фактичного доказу. На сьогоднішній день вони викликають сумніви. Залишається спірним питання провідної ролі робітників у суспільстві ще по одній причині. Радянськими істориками вже після XX з'їзду КПРС був засуджений культ особи Сталіна, розкриті (в дозволених тоді рамках)



Коцур В.П., Коцур А.П. Історіографія історії України


Історична наука тоталітарної доби



 


його негативні наслідки для суспільства. У той час чисельні наукові публікації, матеріали преси кінця 1920-х - 30-х рр. засвідчують масові мітинги, на яких підтримувався сталінський курс, одноголосно приймалися рішення про розправу над «ворогами народу.» Наприклад, спілка письменників «Плуг» під час судового процесу по інспірованій ДПУ УСРР справі Спілки Визволення України (СВУ) (1930 р.) оголосила «нещадну» боротьбу з «єфремівщиною» в науці, літературі і мистецтві, а робфаківці Харківського інституту народної освіти відверто вимагали суворого покарання злочинців-інтелігентів ще до початку суду. У зв'язку з цим логічно виникає дилема: або робітники підтримував масові репресії, розправи над «ворогами народу» і тоді слід взяти під сумнів їх прогресивну «провідну роль» в суспільстві, або робітники виступали сліпим знаряддям репресивного апарату, більше того, були своєрідним «прикриттям» беззаконня, яке творилося в суспільстві під гаслом інтересів диктатури пролетаріату. Усе це відкидає попередні підходи істориків до радянського «робітничого класу», його «прогресуючої ролі в суспільстві», спонукає до всебічного і об'єктивного дослідження реального, а не міфічного, місця і ролі робітників у командно-адміністративній системі 1930-х років.

Крім названих проблем є ще один аспект історії робітників, який потребує принципового вивчення - це їх рівень життя. Слід відзначити, що тема життя і побуту робітників найменше досліджена в радянській історіографії. Про що свідчить проведений 25 років тому історіо­графічний аналіз літератури, який не втратив актуальності й сьогодні. Розглядати рівень життя робітників як такий, що постійно покращувався в кінці 1920-х - 30-ті роки, коли відбувалися безпрецендентні темпи капітальних накопичень для промислового будівицтва, а колективізація підривала основи сільськогосподарського виробнитцтва, масові репресії керівних та інженерно-технічних кадрів породжували хаос у промисло­вості - означає піти проти історичної правди. Звичайно, у цей час спостерігається деяке зростання заробітної плати, але номінальної, забезпечення населення житлом, проте тимчасовим, продуктами харчування, споживчими товарами низької якості.

Далекі від реальності і заяви про постійне покращення житлових умов робітників у 1930-ті роки. Статистика новобудов може бути точною, але мати об'єктивне значення тільки при порівнянні із збільшенням


числа міських жителів. І тут стає ясно, що житлова площа на душу населення в 30-ті роки була меншою, ніж у 20-ті роки. Більше того, говорити про нове житло, яке покращувало умови життя робітників, не беручи до уваги, що збудованим помешканням часто були дерев'яні бараки, знову ж таки означає фальсифікувати реальний стан речей. Крім того, те що в 1920-ті роки відкрито називалося «житловою кризою», продовжувалося і ускладнювалося наступного десятиріччя, хоча в офіційній літературі, а також в засобах масової інформації ці проблеми або не згадувалися взагалі, або фальсифікувалися.

Як відзначалося, при наявності певної кількості публікацій про рівень життя робітників, все ще не вистачає об'єктивного узагаль­нюючого дослідження, в якому б висвітлювалися питання оплати їх праці, прибутків, сімейного бюджету. Перша в цьому плані робота О.М.Малафеєва, котра указувала на ціни в 1930 році і заробітну плату в 1928,1932,1937 і 1940 рр., була опублікована більш ніж чверть століття тому. В цілому ж в радянській літературі показником добробуту виступало зростання номінальної заробітної плати, яке не відбивало реальної картини задоволення повсякденних потреб робітників. Недостатня дослідженість питання рівня і якості життя робітників в 1920-ті - 30-ті рр. не тільки робила неповними наші знання з цієї проблеми, але й применшувала ті жертви, які понесли робітники, забезпечуючи могутність і безпеку держави.

Ознаки нового підходу до цієї проблеми з'явилися в кінці 80-х рр. в роботі Л.О.Гордона і Є.В.Клопова. Вперше в радянській історіографії було поставлено під сумнів ідеологізоване твердження істориків про неухильне зростання добробуту населення в 30-ті роки. На основі нових статистичних даних автори спробували показати, що такі основні показники життєвого рівня, як реальна заробітна плата, продукти харчування і житлові умови в 30-ті роки знизилися. Незважаючи напевне покращення соціального забезпечення, ліквідацію безробіття в цілому, — вважають автори, — якість життя населення міст погіршилася.

У 1997 р. дослідником П.М.Кравченком була захищена кандидат­ська дисертація на тему: «Індустріальне будівництво в Україні (друга половина 20-х - 30-ті рр. XX ст.)», де в спеціальному розділі «Соціально-побутові умови і політичні настрої будівельників» висвітлюється


470_____ Коцур В .П., Коцур А.П. Історіографія історії України

комплекс проблем, пов'язаних із станом їх житлових умов, постачанням продовольчих та промислових товарів, медичним обслуговуванням тощо. Автор приходить до висновку, що «соціально-побутові умови будівельників не відповідали їх елементарним потребам», а це негативно вплинуло на реалізацію індустріального «стрибка». Зусилля партійних, радянських та громадських органів виправити ситуацію на краще шляхом директивного управління не приводили до бажаних результатів. Політика ВКП(б) на селі стала причиною різкого зменшення виробництва продовольства, що призвело до введення карткової системи, яка в умовах гострого дефіциту не могла суттєво поліпшити ситуацію. Ціни у вільній торгівлі на початку 1933 р. перевищували державні у 12-15 разів.

Поряд з названим дослідженням вийшли в світ брошури, статті, присвячені соціальному становищу міського населення в умовах непу 1921 -1928 рр., де частково розглядається і робітнича проблематика. Разом з тим, спеціального дослідження про становище робітничого населення в 1920-ті - 30-ті роки, його умови життя і побуту на сьогоднішній день так і не підготовлено. Хоч, як відзначалося вище, потреба у появі роботи з такої надзвичайно актуальної проблеми очевидна.

Є нагальна потреба у вивченні проблеми взаємовідносин робітників з іншими соціальними групами міста: робітників і директорів підприємств, партійних, профспілкових і державних чиновників. Було б цікаво дослідити якісно-кількісні особливості робітників окремих регіонів, промислових районів, а також кваліфікованих і неквалі-фікованих виробничників, молоді та осіб з великим стажем, за національністю, статтю, сімейним станом тощо.

Заслуговує більш ґрунтовного вивчення спосіб життя робітників, їх побут. Настав час вияснити справжні погляди робітників, їх життєві засади і цінності, розкрити звичаї, традиції, способи праці й відпочинку, а також субкультуру різних категорій робітників. Вирішення цих завдань вимагає тісного співробітництва істориків з філософами, соціологами, етнографами, демографами.

Сьогодні дослідникам слід зосередити увагу на розробці проблеми: яким чином диспропорції в розвитку промисловості, нестача робочих рук і матеріалів, елементи хаосу на будівництві і транспорті, відсутність стимулів відбилися на роботі прибувшого поповнення з села, яке звикло добре працювати, а також їх культурі; важливо з позицій «морального