Принцип позапартійності права, його відносної самостійності щодо політичних сил та ідеологізації права
Право в умовах плюралістичного суспільства, багатопартійності, проголошених Конституцією України (ст.15), позбавляється безпосереднього домінуючого впливу політики однієї чи декількох партій шляхом вимоги враховувати політичні настанови у нормотворчій діяльності органів державної влади, які перетворюються лише на політико-ідеологічні наміри партій. Засобом запобіганню відновлення партійності права в Україні стало також визнання її правовою державою, реальне впровадження принципів парламентаризму, запровадження принципу розподілу влад, позбавлення на практиці парламенту та органів виконавчої влади, які уповноважені приймати нормативно-правові акти, партійного керівництва. Тим самим право перестає бути корпусом правопорушуючих правил, набуває природних онтологічних властивостей і відновлює свою природу як феномен, набагато ближчий до моралі, економіки, соціальних відносин, ніж до політики, яка своїм впливом на право не повинна спотворювати сутність, першооснову правового регулювання суспільних відносин. Відтак, право набуває вищості щодо партійних норм та партійних директив, політики у цілому. Зазначене, звичайно, не означає повної відсутності будь-якого партійного впливу на нормотворчі органи, зокрема, на парламент, законодавчі рішення, рішення інших органів державної влади. Навпаки, в силу політичного характеру нині існуючої державної влади держава є головним засобом реалізації політики, а політичні мотиви виконуть важливі програмну і орієнтуючу функції при прийнятті рішень органами державної влади.
Що стосується парламенту, то саме у ньому знаходить найбільш концентроване своє відображення цивілізована боротьба, наявних політичних сил за переважний вплив на формування державної правової політики та прийняття конкретних законодавчих рішень.
В умовах правової держави право має бути позбавлено також ідеологізації, що означає, насамперед, відмову від визнання державою обов'язкової ідеології, а, відтак, перетворення права на засіб реалізації цієї ідеології. Конституція України закріпила вказану тезу, визнавши, що суспільне життя в Україні грунтується на засадах політичної, економічної і ідеологічної багатоманітності, і що жодна ідеологія не може визнаватися державою як обов'язкова (ст. 15). Адже існування у державі обов'язкової ідеології забирає у права життєдайні сили, ставить його на службу, а то й повністю підпорядковує інтересам держави чи партійним потребам. Первинними орієнтирами для права стають не моральні цінності, потреби суспільства та захисту прав людини, ідеали свободи, справедливості, а необхідність реалізації державної політики чи політичної програми. Рішення влади стають однобокими, не відображають усієї ідеологічної палітри, існуючої в суспільстві, і з часом втрачають правовий характер, перетворюючись у засіб насилля. Ось чому жодна обов'язкова державна ідеологія не може бути у цьому відношенні «доброю» для суспільства. «Прогрес», досягнутий за допомогою такої ідеології, перетворюється на суттєві втрати у царині моралі, прав і свобод особи.
Наведене не означає відсутності у права жодної ідеологічної основи; воно означає лише те, що ідеологія має завойовувати серця і розум не шляхом надання їй державної сили, а через свою привабливість, потенційні можливості враховувати намагання, ідеологічні погляди якомога ширшого кола людей.
Кожна держава потребує ідеологічного обгрунтування сутності влади, напрямів суспільного розвитку, вибору суспільних і особистісних цінностей, ідеологічної інтерпретації державної політики в різноманітних сферах суспільного життя. Особливої ваги ідеологічна мотивація набуває для становлення і розвитку молодих держав. Прикладом чого є й Україна, яка наполегливо шукає ідеологічні засади, здатні консолідувати націю, надати імпульс розвитку усім силам суспільства. Протягом тривалого часу і політики, і вчені-політологи розробляють модель ідеологічної орієнтації для України, яка дозволила б доповнити могутній ідеологічний стимул розвитку для розвитку Української держави, яким є потреба утвердження її незалежності, іншими складовими такої ідеологічної орієнтації. Які дозволили б подолати деякі тенденції надмірного збагачення, зберегти суспільство як цілісний організм. На наш погляд, досить привабливими є ідеали побудови соціально справедливого та соціально однорідного суспільства — суспільства заможних людей, утвердження правової держави, забезпечення пріоритету прав і свобод людини, ідея повноправного входження України у світове і європейське співтовариства як повноправного члена. Але подібна ідеологія має будуватись з врахуванням національної самоідентифікації українського суспільства, умов його розвитку, національної самосвідомості.
Що стосується шляхів впливу ідеології на право, то він має відбуватись через носіїв політичної влади у суспільстві, легальні форми впливу політичних сил, «третій сектор», вплив населення на правову політику держави.