Світ і людина в індо-буддійському типі культури

Індійська культура посідає одне з чільних місць в історії світової культури. Спадкоємність індійської культури значною мірою грунтується на соціаль­них інститутах (варни, касти, сім'я) і великому поширенні загальновживаного переліку релігійних цінностей серед станів та общин. Характерною рисою культури Індії є те, що в ній ми зустрічаємось з численними релігіями, які взаємодіють між собою. Другою такою рисою є те, то вся індуїстська література, як релігійна, так і світська, вщент сповнена натяками сексуального змісту та статевої симво­ліки і відверто еротичних описів; ідеї поклоніння богу кохання — Камі. Грунтувався цей зміст на тому, що індійці розглядали шлюбну пару бога і богині як уособлення процесу косміч­ного творення. Тому зображення божественної пари в міцних взаємних обіймах досить поширене і сьогодні в індійських храмах.

Справжнього розквіту індійської культури досягла в II тис. до и. е., в епоху "Рігвед". На основі великого зібрання гімнів "Рігвед" було витво­рено своєрідну духовно-світоглядну систему індуїзму — серцевину індійської культури. В цю ж епоху склався поділ суспільства на касти — явище, без з'ясування якого не­можливо зрозуміти характер та своєрідність індійської культури. Саме в "Рігведах" були обгрунтовані морально-правові мотиви поділу суспільства на чотири стани (вар­ни) — брахманів (жерців), кшатріїв (воїнів), вайшвів (землеробів, ремісників) і шудрів (слуг).Було вироблено цілу систему життя і поведінки люди­ни залежно від стану. Наприклад, законним вважався лише шлюб у межах однієї варни (ендогамія), це ж стосувалося вибору професії, заняття певним ремеслом.Індійська каста — результат тривалого процесу станов­лення виробничих, правових та культурних відносин між людьми, які поділені між собою за походженням, про­фесією, звичаями та законами. З індійського епосу найвідоміша поема "Рамаяна" (IV— II ст. до н. е., написана на санскриті). У центрі поеми — бо­ротьба царя Рами проти демонів (ракшасів). Значною частиною культури народу є його релігія, віросповідання. Індуїзм – це система релігійних вірувань, що склалася в Індії на основі первісних релігійних форм (анімізм, тотемізм, фетишизм), місцевих землеробських культів ведичної релігії і особливо буддизму і брахманізму. Особливість індуїзму, або ведичної релігійної традиції, полягає в тому, що протягом усієї своєї історії ця традиція існувала як сукупність багатьох відносно самостійних релігійних груп. В цій релігії зберігся пантеон богів, серед яких головлу роль відіграє трійця богів брахманізму (тримурті): Брахма – бого-творець, Вішну – бог-охоронець, Шіва – бог-руйнівник. Характерною її рисою було обожнювання сил природи, часто в міфологічних розпливчастих образах. Основа культу — жертво­приношення, що супроводжується складним ритуалом, який виконується брахманами, велике значення мали магічні обряди.

Людина, що випливає з Дхарме, схожа на людину, що ввійшла з вогнем у темну кімнату. Пітьма перед ним розступиться, і його оточить світло. (З наставлянь Буди)

Буддизм — найдавніша зі світових релігій, що одержала назву від імені, а точніше від почесного титулу, її засновника Будди, що означає “Прояснений”. За два з половиною тисячоріччя свого існування буддизм створив і розвив не тільки релігійні представлення, культ, філософію, але і культуру, літературу, мистецтво, систему утворення — іншими словами, цілу цивілізацію.

Буддизм увібрав у себе безліч різноманітних традицій народів тих країн, що потрапили в сферу його впливу, а також визначив спосіб життя і думки мільйонів людей цих країн.

Буддизм був і залишається релігією, що приймає різні форми в залежності від того, де вона поширюється. Китайський буддизм — це релігія, що говорить з віруючими мовою китайської культури і національних представлень про найважливіші цінності життя. Японський буддизм — синтез буддійських ідей, міфології синто, японської культури і т.п. Багатьох віруючих буддизм залучав саме тим, що не вимагав корінного ламання їхнього способу життя і звичок, у тому числі і відмовлення від обрядів, присвячених місцевим богам. Будда не відкидав богів інших релігій і не забороняв своїм послідовникам поклонятися ім. Він просто попереджав, що шанування богів, якими б могутніми їх ні вважали, принесе тільки тимчасове полегшення, але не остаточний порятунок. В міру формування буддійського пантеону в нього входили боги брахманізму й інших релігій. Буддист може одночасно сповідати даосизм, синтоїзм чи будь-яку іншу “місцеву” релігію, тому досить складно установити точну кількість буддистів у світі.

Буддизм уперше звернувся до людини не як до представника якого-небудь стану, клану, чи племені визначеної підлоги, а як до особистості (на відміну від послідовників брахманізму Будда вважав, що жінки нарівні з чоловіками здатні досягти вищої духовної досконалості). Для буддизму в людині важливі були тільки особисті заслуги. Так, словом “брахман” Будда називає будь-якої шляхетної і мудрої людини незалежно від його походження.

“Я не називаю людину брахманом тільки за його чи народження за його матір. Я називаю брахманом того, хто вільний від прихильності і позбавлений благ, хто відмовився від світу і скинув ношу, хто навіть у цьому світі знає знищення свого страждання. Як і інші релігії, буддизм обіцяє людям рятування від самих тяжких сторін людського існування — страждань, негод, пристрастей, страху смерті. Однак, не визнаючи безсмертя душі, не вважаючи її чимось вічний і незмінної, буддизм не бачить змісту в прагненні до вічного життя на небесах, оскільки вічне життя з погляду буддизму й інших індійських релігій — це лише нескінченна низка перевтілень, зміна тілесних оболонок. У буддизмі для її позначення прийнятий термін “сансара”. Буддизм учить, що сутність людини незмінна; під впливом його вчинків міняється лише буття людини і сприйняття світу. Надходячи погано, він пожинає хвороби, бідність, приниження. Надходячи добре, укушає радість і умиротворення.

Цикл існування у світі сансари: кожна думка, кожне слово і справа залишають свій кармічний слід, що приводить людини до наступного втіленню. Ціль буддиста — жити так, щоб залишати якнайменше кармічних слідів. Це значить, що його поводження не повинне залежати від бажань і прихильності до об'єктів бажань.

“Немає уз у тих, у яких немає приємного чи неприємного”.

Світ сансари для буддистів — це безупинний потік народжень, смертей і нових народжень, виникнення, руйнування і нового виникнення. У нього втянуте все живе і неживе на всіх рівнях існування.