Архітектура як вид мистецтва
Архітектура (від грец. АгсЬіїекїоп - будівельник) - мистецтво створення споруд, які формують просторове середовище для життя та діяльності людини.Архітектурний образ невід'ємний від функції споруди і органічно виражає як його призначення. так і художню концепцію світу та особистості а також уявлення людини про себе та про суть своєї епохи.Загалом, як вид мистецтва, архітектура починає формуватися у давніх культурах Месопотамії, Єгипту, Вавилону, Персії, Індії, Китаю. Вона безпосередньо була пов'язана з розвитком рабовласництва. Майже всі споруди - піраміди, храми, зікурати, палаци - були збудовані, щоб славити могутність богів та правителів, і вражали своєю величчю, розмірами та маштабністю.Архітектура Давньго Риму пов'язана з культурологічними цінностями цього періоду та відбивала ідею державності та військової могутності Римської імперії (Колізей, Пантеон, тріумфальні арки).
Середньовічна архітектура пов'язана з розвитком феодального ладу і утвердженням влади релігії. Зодчество стає провідним видом мистецтва епохи середньовіччя, а його головними стилями - готичний (яскравим взірцем якого є Реймський собор у Франції") та романський.Процеси, що відбуваються в архітектурі наприкінці XIX - поч. XX ст. яскраво свідчать, що розвиток цього виду мистецтва безпосередньо пов'язаний з проблемами науково-технічного прогресу. Винахід залізобетону та його різновидів, вдосконалення будівельної техніки, залучення нових матеріалів (алюміній. пластик) привели до виникнення напрямів функціоналізму та конструктивізму, яскравим взірцем яких стає феномен американських хмарочосів (арх. Р.Шрив, У/Харрісон, Р.Худ).
Скульптура як вид мистецтва.
Скул.ьптура - це вид мистецтва, який пов'язаний із створенням об'ємних художніх форм у реальному просторі, об 'єктом якого переважно виступає людина, або тварина..
Гегель визначав скульптуру як "тілесне втілення духовного". Власне, мистецтво, яке не переслідує ніяких утилітарних цілей, починається з скульптури, яка хоча і оперує об'ємним матеріалом, проте прагне виключно до художнього результату.
Скульптура - один з найдавніших видів мистецтва, що бере свій початок з глибини століть. Етапи розвитку даного виду мистецтва чітко відображають особливості становлення культури кожного історичного періоду. Так, головною метою давньогрецьких майстрів було відображення образу прекрасної і гармонійної людини, що відповідало цілі даної культури. Скульптурний портрет Стародавнього Риму пов'язаний з релігією римлян та надзвичайно розвиненим у них культом пращурів, яких увічнювали в скульптурних зображеннях, пізніше ця традиція поширилась і на зображення видатних особистостей імператорів, філософів тощо, а скульптура Відродження виступає гімном людині, яка починає усвідомлювати себе й свої можливості, так що навіть переможений герой в інтерпретації Мікеланджело сприймається як сильна та прекрасна особистість.
Суперечливість та складність мистецтва XX ст. знайшли своє відображення і в скульптурі, яка поглиблює психологічний зміст зображення, розширює можливості вираження у пластиці духовного життя епохи.
Живопис як вид мистецтва.
Живопис - відтворення художніх образів на площині.
Мовою живопису є колір та малюнок. Колір - душа живопису, малюнок відіграє додаткову роль. Якщо картина неприємна по кольору, найкращий задум залишиться невтіленим. Світ багатобарвний, й це його багатство передає живопис. Гармонійне поєднання кольорів називається колоритом.
Давній малюнок ніс важливе смислове навантаження, адже для давнього художника, який ще не володів законами перспективи, малюнок виконував певну знакову функцію. Ця сама тенденція мала свій розвиток у мистецтві давньогрецького вазопису. Розвиток живописного мистецтва середньовіччя передувсім пов'язаний з розквітом іконопису. На зміну чуттєвим образам античного мистецтва прийшли релігійно-канонізовані зображення, що водночас вражали своєю духовно-психологічною насиченістю. Видатних представників іконопису, наприклад, Феофана Грека, Андрія Рубльова насамперед цікавило відображення внутрішнього світу людини. Нову добу у розвитку мистецтва живопису пов'язують -з культурою Ренесансу (ХІУ-ХУ ст.), яка принесла з собою нові теми, форми, художні образи. У цей період живопис стає провідним видом мистецтва і дарує цілу плеяду яскравих особистостей (Джордоне, Тінторетто, Рафаель, Мікеланджело, Леонардода Вінчі).
В XIX ст. поглиблюється та завершується процес розмежування живопису та графіки, який принципово завершують імпресіоністи. Вони нічого не передають поза кольором, все лінійне для них другорядне. Не малюнок, а кольорові співвідношення зображуємих предметів стають основним носієм естетичного сенсу живописних творів. Живопис отримує_незалежність від малюнка, який раніше був її головною ціллю, наближується до музики, та відділяється від літератури.
Різко змінюється характер живопису в XX ст., що безпосередньо пов'язано з культурологічною ситуацією цього періоду. На живописне бачення світу впливає фото-, кіно- телебачення, широта, багатоманітність та багатство вражень сучасної людини, котра сприймає реальність із більших висот, і на більших швидкостях, і в неочікуваних ракурсах, поглиблюється її інтелектуальний та психологічний світ. Культура і мистецтво XX ст. пов'язані також з виникненням феномену модернізму - художньо-естетичної системи, що складається на поч. XX ст. і об'єднує художників, які знаходилися на позиціях нереалістичної методології. (Наприклад, фовізм А. Матіса; кубізм П.Пікассо, експресіонізм Е.Мунка, сюрреалізм - С.Далі, Р.Магрітта. Серед українських художників-модерністів виділяється творчість А.Петрицького, М.Бойчука, започаткований яким стиль пізніше стали називати бойчукізм).
Театр як вид мистецтва.
Театр - це вид мистецтва, що художньо опановує світ у формах драматичної дії.
В театрі акт творчості (створення образу актором) протікає на очах у глядача, що поглиблює духовний вплив на нього. Якщо в кіно глядач бачить результат творчого процесу, то в театрі - сам процес. Мистецтво театру слушно вважають колективним: лише в процесі співтворчості драматурга, режисера, художника, композитора, актора спектакль перетворюється на твір мистецтва.
Театральне мистецтво, що розпочалася в давнину, й було пов'язане з давніми ритуалами, обрядовими дійствами доісторичної людини, пройшло довгий етап становлення, перш ніж набути сучасного вигляду.
Загалом, театр завжди намагався акцентувати увагу на філософсько-естетичному осмисленні світу. опанувати художню спадщину минулого, розкрити морально-психологічний стан особистості. Естетичний вплив справжнього театрального мистецтва, що викликає почуття емпатії - співпереживання у глядача, призводить його до катарсису - духовного очищення, а саме в цьому і полягає надзавдання мистецтва взагалі.
У театральному мистецтві України оригінальним явищем був театр "Березіль", заснований видатним українським режисером Л.Курбасом (1887-1937). Створений у 1922 році театр "Березіль" був втіленням вимріяного Курбасом мистецького об'єднання, зорієнтованого на світову естетику. інтелектуалізм, активну участь в оновленні культури. Художні пошуки Л.Курбаса вплинули на подальший розвиток українського театрального мистецтва, зокрема на творчість А.Бучми, Н.Ужвій, М. Крушельницького, Б.Ступки, Ф.Стригуна та ін.