Піднесення і падіння давньоримської культури
Епоху Еллади змінила епоха Риму з його розважливим інтелектом, упорядкованістю та дисципліною.
Періодизація культурного розвитку Риму збігається із загальноісторичною. Фундаментом давньоримської культури була етруська культура – VІІІ – ІІ ст. до н. е.
Безсмертна латинська поезія, і Вергілій у чомусь заперечує собі своєю ж поемою. Елліни, безперечно, були найкращими скульпторами і дали більше науці, ніж римляни. Можна стверджувати, що римське мистецтво цілком виросло з грецького.
Дерев'яна скульптура з теракотовим орнаментом повністю панувала у Римі в ІІІ ст.. до н.е. і тільки в наступному столітті почала поступатися місцем кам’яним будівлям. Основним матеріалом був туф, оскільки свого мармуру ще не було. З м'якого шампанського туфу не вдавалося зробити довгі міцні балки, тому зодчим доводилося створювати арочні зводи. Поява обпаленої цегли, а потім й бетону відкривала можливість для швидкого будування. Все це тому, що римська архітектура мала інший, порівняно з грецькою, характер. У добу тріумвіратів місто почали прикрашати мармуровими будівлями. З'явилися новий Форум (Форум Цезаря), храми Сатурна, Божественного Юлія та ін.. У суворий старий Рим прийшли багатство та пишність.
Благоустрій великого міста всієї імперії – таким було найперше завдання, яке висунув імператор Август. У римській історії століття Августа мало для культури таке саме значення, як і століття Перікла в Елладі. Август поступово перетворив Рим у мармурове місто. Було збудовано Форум Августа, який разом із храмом Марса-Местника утворив новий цілісний архітектурний комплекс, якого в елліністичному світі не існувало. У храмах використовувався коринфський орден. З'явилися нові типи споруд, насамперед тріумфальна арка. Найхарактернішими пам'ятками епохи Августа є барельєфи, що прикрашали стіну Жертовника світу на Марсовому полі. Грецький класичний стиль барельєфів, що розміщувалися як всередині, так і з зовнішнього боку стіни, проникнутий тут типово римською «гравітас» - суворою серйозністю, що позначає й «Енеїду» Вергілія, і «Римську історію» від заснування міста, яку написав Тіт Лівій.
Масове будівництво у Римі відбувається при імператорові Адріані (ІІ ст. до н.е.), його головний архітектор грек Аполлодор з Дамаска був творцем Пантеону.
Однією з найпопулярніших громадських будівель були терми – лазні. У Римі їх було близько тисячі. Терми будували за часів Нерона, Тіта Андроніка, Траяна. Найбільш відомі з них звели у 211-216 рр. Це терми Каракалли.
У другій половині ІІ ст.. н.е. починають з'являтися негативні тенденції. Це епоха переоцінки цінностей, посилення східних впливів, визріваючого містицизму, нових романтичних настроїв, що провіщають кризу римської великодержавної гордині.
Втрата відчуття пластичності в скульптурі пізнього Риму, особливо у ІV ст.. н.е., виявляється двояко. В деяких рельєфах поверхня розпушується, від чого втрачається відчуття мармуру, а також матеріальність. В інших пам'ятках, навпаки, відчувається щільність обсягів, зростає окам'янілість форм. Мистецтво стає дедалі більше символічним.
Криза, що вплинула і на скульптуру, торкнулася всієї духовної сфери. Релігія стала дедалі більш еклектичною. Широко сповідувались культи східних божеств: Ісіди, Кібели, Мітри. Зі Сходу поширювалось християнство.
Духовна ситуація цього часу надзвичайно цікава. Існують епохи, коли людям жити легко, але дуже бридко. Саме таким був кінець Римської Імперії. З'являється потяг до чужих, малозрозумілих ідей.
До числа таких ідей належав гностицизм як логіка життєзаперечення. Його основна проблема – порятунок душі, чого практично не знала античність. Проте вивільнення душі у гностиків – це вивільнення від матерії через боротьбу з нею, це заперечення самого життя.
На зміну цьому йде «блага звістка Євангелія – звістка про першорідний гріх». З'являються перші грубі, примітивні зразки мистецтва, простого за формами, але які зберегли чисту радість дітей у єдиного Бога-рятівника, що, якщо не в цьому світі, то в іншому введе безгрішну людину, яка безневинно страждала на землі у злиднях і хворобах, у царство вічної радості і безмежного щастя.
КУЛЬТУРА СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ
РОЗДІЛ 5