Тема: Культура епохи Відродження

Після вивчення матеріалу теми ви повинні вміти:

- визначати поняття «Відродження», хронологічні рамки та історико – культурний зміст нової епохи;

- розкривати основні риси та гуманістичні засади Ренесансу;

- називати основні риси та гуманістичні засади епохи Рененсансу;

- розповідати про творчість митців гуманістів.

 

План.

  1. Поняття „відродження” та історико-культурний зміст нової епохи.
  2. Гуманістичні засади ренесансної культури.
  3. Відродження як художньо-естетичний феномен.

 

Теоретичний мінімум: - природа (античність, ідеал, гармонія, філософія, міфологія, релігія, пантеїзм, антропоцентризм, раціоналізм);
- людина (гуманізм, індивідуальність, особистість, титан, індивідуалізм, традиційність, новаторство, естетика, мораль);
- суспільство (ренесанс, реалізм, наука, творчість, мистецтво, Мадонна, маньєризм, барокко, академізм).

Основна частина.

Під Відродженням слід розуміти перехідну епоху в рохвитку європейської культури від Середньовіччя до Нового часу, що охоплює період кінця 13 – 16 ст. включно.

Культура Відродження прийшла на зміну середньовічній культурі, для якої характерною була церковна монополія на духовне життя.

Нова культурна епоха була названа її творцями Відродженням: малось на увазі відродження традицій античної культури.

Грунтом Ренесансної культури були нові економічні відносини, що стали формуватися насамперед в Італії наприкінці 13 ст. (вільнонаймана праця на мануфактурах, перші банки, лихварські контори). Формуванню нового світогляду сприяли наукові відкриття й винаходи, розкопки старовинних пам’яток, віднайдення манускриптів з працями античних вчених і філософів.

 

 

 

 


Ренесансна культура дала світу митців нового типу – так званих титанів Відродження.

Епоха Відродження перетворила людину на активного суб’єкта культури.

Основною рисою Відродження є розвиток гуманізму (від лат. humanus – людяний), системи ідеї і поглядів на людину як на найвищу цінність.

Схема періодизації Відродження:

1. Передвідродження (2 пол. 13-14 ст.).

Головний центр - Флоренція, економічно розвинена і незалежна

( поет - гуманіст Данте Аліг*єрі (1265 - 1321), художник і

архітектор, „батько" Відродження Джотто (1266 - 1337),

„король поетів" Франческо Петрарка (1304 - 1374),

письменник Джованні Боккаччо (1313-1375).

2. Раннє Відродження (15 ст. - 80-ті роки). Творчість реформаторів мистецтва: живописця Мазаччо (1401 - 1428); скульптора Донателло (1386 - 1466); архітектора Філіппо Брунеллескі (1377 - 1446); діяльність флорентійської платонівської академії; елітарна творчість Сандро Боттічеялі (1445 - 1510).

3. Високе Відродження (1490 - 1530) - найвищий підйом і розквіт епохи Відродження.

Творчість титанів, яким не було рівних за потужністю думки, рівнем вченості і освіченості: Леонардо да Вінчі, Рафаель Санті, Мікеланджело, Альбрехт Дюрер, Тіциан, Еразм Роттердамський. Це люди - універсали, які сконцентрували в своїй творчості весь культурний потенціал попередніх епох.

4. Пізнє Відродження (1540 - поч. 17 ст.).

Термін досить умовний. Явище маньєризму як криза ідеалу Відродження в мистецтві. Досягненнялітератури ( Франсуа Рабле (1494 - 1553), Miгeль де Сервантес (1547 - 1616), Уільям Шекспір ( 1564-1616).Зміст цієї епохи виявився у переході від класичного Середньовіччя до Нового часу європейської цивілізації, який означений суттєвим переворотом у всіх сферах соціально-культурного життя.

Характерною рисою культури Відродження є її суперечливість. Антиклерикальна спрямованість творів гуманістів поєднується в них з глибокою вірою; гуманістичні погляди межують з містикою, а раціоналізм - з магією, алхімією та астрологією. Високі злети людського генія і духовність ідуть поруч з підступністю- і аморалізмом як в особистому житті, так і в політиці ( політичній трактат Ніколо Макіавеллі „Государ").

Не зважаючи на всі недоліки і суперечності культура Відродження залишила такі матеріальні і духовні цінності, які стали близькі й зрозумілі людям наступних поколінь.

Цей процес почався в Італії наприкінці ХІV ст. і розповсюдився у ХV – ХVІ ст. на інші європейські країни.ідейною основою культури епохи Відродження став гуманізм.

Обгрунтування величі людини діячі нової ренесансної культури знайшли в літературних працях античних філософів, істориків, поетів, драматургів та в мистецьких творах скульпторів і художників. Гуманісти творчо засвоїли античну спадщину.

Діячі нової ренесансної культури переосмислили відношення „Бог – людина”.

Гуманістичний світогляд у центрі своєї уваги поставив людину.

Гуманістична культура епохи Відродження стверджувала земне значення людини, сприяла розкриттю її творчих можливостей.

Гуманісти висунули ідею про право кожної людини на щастя у реальному житті. Вони розробили, виходячи з головної ідеї, ієрархію життєвих цінностей та ідеал гуманістичної культури.

Значний внесок у розвиток гуманістичних ідей зробили італійські мислителі.

       
 
 
   

 

 


АВТОРИ ТВОРИ
Піко делла Мірадола (1463 – 1494) „Промова про гідність людини”, „Проти астрології”, „Гептапл”
Джаноццо Манетті (1396 – 1459) „Трактат про безсметря душі”
П’єтро Помпонацці (1462 – 1525) „Трактат про безсмертя душі”
Франческо Петрарка (1304 – 1374) „Про засоби проти всілякої фортуни”, „Книга листів про діла повсякденні”, „Моя таємниця” („Про презирство до світу”), „Про неосвіченість власну та багатьох інших”
Лоренцо Валло (1407 – 1457) „Порівняння Нового заповіту”, „Про істинне і хибне благо”, „Про свободу волі”, „Про красоти латинської мови”
Марсіліо Фічіно (1433 – 1499) „Про християнську релігію”, „Платонівська теорія про безсмертя душ”
Поджо Браччоліні (1380 – 1459) „Про благородство”, „Проти лицемірів”
Леонардо Бруні (1369 – 1444) „Вступ до моральної науки”, „Історія флорентійського народу”, „Про лицемірів”
Бьондо (1388 – 1463) „Історія від занепаду Римської імперії”
Леон Батиста Альберті (1404 – 1527) „Десять книг про зодчество”, „Три книги про живопис”
Нікколо Макіавелі (1469 – 1527) „Государ”, „Історія Флоренції”, „Міркування на першу декаду Тита Лівія”

Художня література епохи Відродження є яскравим естетичним феноменом. Голосним об’єктом зображання стає реальна людина, але митці підходять до неї з позиції високого естетичного ідеалу.

У ренесансну епоху в суспільстві з’являється самостійна, творча особа митця. Художня творчість набуває великого значення у соціально-культурному житті.

Найбільш яскраво естетизація людини, культ людської краси віддзеркалювала тема мадонни. Вона стала однією з провідних тем літератури та мистецтва Ренесансу.

Художня культура епохи Відродження була світською та реалістичною за ідейно-художньою спрямованістю. Відповідного характеру набували міфологічні та релігійні сюжети, які використовували ренесансні митці.

Художній культурі, особливо образотворчим мистецтвом і архітектурі, відволилась активна роль у духовному житті суспільства. Діячі ренесансної культури називали мистецтво „другою культурою”, що створена і удосконалена людиною.

У скульптурі та живопису, які набувають самостійного статусу, провідну роль відіграє реалістичне зображення людини.

На картинах ренесансних художників з’являється реалістичний пейзаж.

Портрет і автопортрет – нові ренесансні жанри – займають центральне місце у розкритті духовного світу людини.

Епоха Відродження також була добою становлення нової реалістичної культури.

 

           
 
 
   
 
   

 


Питання для роздуму: *** Як ви розумієте такі висловлювання:
- Слава – у руках праці. (Леонардо да Вінчі).
- Хто йде за іншими, нікого не обгонить, і хто сам не уміє праціювати як слід, ніколи не зуміє як слід скористатися чужими творами. (Мікеланджело Буонарроті).
- Якщо людина бажає позбутися свого жалюгідного стану, бажає відверто і цілком, - таке бажання не може бути неуспішним. (Франческо Петрарка).
- Якщо будеш жорстоким до вад, тоді зробиш благодіяння до людини. (Еразм Роттердамський).
- У кого багато вад, у того багато і повелителів. (Франчека Петрарка).

Література: 1. Бокань В А. Культурологія: Навч. посіб. - К., 2000.

2. Бокань В.Л., Польовий Л.П. Історія культури України. -К, 1998.

3. Греченко В.А., Чорній І.В., Кушнерук В.А., Режко В.А. Історія світової та української культури. - К., 2002.

4.Історія української та зарубіжної культури / За ред. С. М. Клапчука, В. Ф. Остафійчука. - К., 1999.

5. Кордон М.В. Українська та зарубіжна культура: Курс лекцій. - К, 2002.

6. Кормич Л.І., Багацький В.В. Культурологія (історія і теорія світової культури XX століття): Навчальний посібник. - Харків, 2002.