Закрита зрошувальна мережа

Види осушених земель

Надлишково-зволожені землі поділяються на мінерально-надлишкові зволожені; болота;заболочені. Мінерально-надлишкові зволожені це землі більша частина твердої фази, яких представ. мінер. речовиною глинистими або пилуватими часточками. Вони поділяються на тимчасове перезвол.(землі розміщені на водорозділах і пологих схилах,які перезволожуються періодично під час весняного сніготанення); постійно надлишкове (замкнуті пониження у заплавах річок). Болотом назив.частина земної поверхні, що характер. застійним або слабо-проточним режимом зволоженням верхніх.гориз.грунтів на якому виростає типова болотна рослинність. Розрізняють низинні, перехідні та верхові болота. Грунти з шаром торфу до 50см. називають заболоченими. Основні властивості та харак.торфяних грунтів – ботанічний склад торфу, ступінь розкладання торфу, потужність

торфу, просідання і осідання торфу у процесі осушення.

 

12.Полив дощуванням, умови застосування, переваги і недоліки

Дощування – розпилення зрошувальної води під дією штучно ств. напору на дрібні краплини, які у вигляді дощу падають на рослин і грунт зволожуючи їх. Види:при звичайному дощув. воду подають на поля у вигляді дощу із значним інтервалом. Над кронове дощування – це спосіб поливів дощів при якому розпилення води здійснюється над кронами плодових дерев - це покращує ріст дерев. Підкронове дощув – це спосіб поливу садів, де розпилення води здійсн. під кронами або гілками. Переваги:ефективне викор.зрошув.терит.,збільшується НКД зрошув.мер.високий рівень механіз;поліпшується мікроклімат. Недоліки: великі витрати металу; нерівномірність поливу під час вітру; негативна реакція окремих культур.

 

59. Ландшафтна сфера як частина географічної оболонки землі.

Географічна оболонка землі – це комплексне природне утворення що скл.із літосфери, гідросфери, атмосфери, біосфери, які взаємодіють між собою і ств.зовн. вигляд планети. Ландшафтна сфера це сукупність природних комплексів на зем.поверхні, що є місцем трансформації сонячної енергії в різні види земної енергії і середовищем, найбільш сприятливим для розвитку життя.

 

Типи водного живлення

Типи водного живлення об’єднує в собі всі основні джерела перезволоження земель. Встановлюють його на основі аналізу, причин перезволож. грунтів та інших досліджень та вишукувань. Типи ВЖ:атмосферне, основним джерелом перезволоження є атмосферні опади;ґрунтовий, перезволоження проходить під впливом неглибокого залягання рівнів ґрунтових вод і притоків ґрунтових вод збоку схилів;грунтово напірний характерний для грунтів на яких нижче без запірних вод залягають водоносні горизонти, що містять напірні води;схиловий(делювіальний)характерний для рівнин на яких поверхневий стік поступає зі схилів;наливний(алювіальний) для річкових і озерних заплав – звичайний. Перезволоження за рахунок періодичного затоплення водами, що надходить на заплави річок під час розливів.

61. Морфологічні частини ландшафту та їх класифікація.

Основні частини ландшафту(геосистема)урочище, місцевість, фація. Фація – це геосистема яка складається з урочиш(місцевість широкої річкової заплави і зайнятті с/г угіддя).Урочище – це окрема мезоформа рельєфу з однорідною будовою та направленість фізико-географічних процесів(ліс). Місцевість – це елементарна геосистема в межах одного елемента рельєфа з однаковими грунтами мікрокліматом і живими організмами.

17. Постійна зрошувальна мережа.

Постійна зрошувальна мережа – служить для транспортування води від джерела до ділянки що зрошується.Конструкція каналів:1)поперечний переріз:прямокутний, трапецеїдальний,параболічний.2)за умовами прокладання на місцевості з урахуванням рельєфу:у виївці,в насипу,в напів виїмці,напів насипі, схилові.

 

1. Поняття меліорація. Види меліорації.

Меліорація на земній кулі поч.застосов.3 тис.р.до н.е. в Єгипті,Китаї,Індії.Необхідність мелор.земель в Україні обумовлена природніми несприятливими для організації стабільного с/г виробництва. Меліорація від латинського поліпшення – це науково обґрунтована система організаційно-господарських заходів спрямованих на збагачення та збереження природно-ресурсного потенціалу місцевості. Меліорація земель повинна проводитися з метою забезпеч.: захисту земель від деградації вітрової,водної ерозії, охорони грунтів від виснаження, засолення, заболочення,охорони поверхневих вод,збереження природних ландшафтів та територій що підлягають особливій охороні. Є такі види меліорації:с/г гідротехнічні – включають в себе зрошення, осушення, обводнення;агротехнічні- передбачають освоєння нових земель, забезпечують підвищення родючості грунту,вкл.правельний вибір глибини і напрямку оранки;лісотехнічні-перед.поліпшення земель шляхом вирощування деревної або травянистої рослиності;хімічні – вкл.вапнування,нанесення гіпсу,сірчаної кислоти. До хім.меліорації належать викор.пестецидів для боротьби з заростями мелор.каналів;культурно-хімічні – дають змогу поліпшити стан поверхні грунту шляхом видалення каміння,кущів, пеньків;об’єкти с/г мелор.- можуть бути болота заболочені землі, засушливий степ,засолені важкі грунти,яри,схили. При проведенні меліорації враховують інтереси багатьох галузей народного господарства – сільського,лісного,рибного.

 

60. Основні ландшафтоутворюючі компоненти і процеси.

Ландшафт – це однорідна ділянка території за рельєфом ґрунтовими і кліматичними умовами,яка скл. з взаємо діючих природних компонентів. В розвитку ландшафтної сфери виділяють три періоди:стародавній – до появи життя;середній – до появи людини;сучасний або антропогенний після появи людини. Ландшафтна сфера розвивається під впливом які відбуваються:безпосередньо в ландшафтах;в середині землі;у світовому просторі. До ланшафто утворюючих чинників відносяться:геологічна будова, рельєф, клімат, вода, грунт,живі організми. Рельєф земної кори є результатом взаємодії яка розвивається історично з двох протилежних сил ендогенних і екзогенних. Ендогенні процеси – це фізичні та хімічні явища що проходять у середині землі. Екзогенні відбуваються на поверхні землі або на невеликій глибині під впливом сил тяжіння сонячної енергії живих організмів це вивітрювання гірських порід ерозія грунтів діяльності підземних вод ці процеси утв.невеликі форми рельєфу.

 

9. Зрошувальна система,її види і складові елементи за призначенням.

Зрошувальна система – це комплекс гідро технічних споруд,каналів і трубопроводів призначених для збору воду з джерела зрошення, трасування і розподілу її на зем.тереторії.Складові елементи:гідротехнічні споруди і арматура,експлуатаційні споруди,природоохороні споруди,виробничі будівлі,водозабірні споруди,джерела зрошення.

 

5. Поняття про зрошування. Види зрошувальних меліорацій.

Зрошування – це штучне зволоження грунту для одержання високих і стійких врожаїв с/г культур. Зволоження грунту сприяє поліпшенню повітряного і теплового режимів, прискорює внутрішні біологічні процеси в грунті. Обводнення – це комплекс гідротехнічних споруд і заходів призначених для забезпечення водою безводних і маловодних прийомів. Джерела обводнення – підземні води, опади. Обводнення пустель, степу і напівпустель здійснюється за централізованою і комбінованою системати. Зрошування поділяють на зволожувальне, удобрювальне і спеціальне. При регулярно діючому вода у зрошувальну мережу із джерела зрошення надходить самопливом, зрошення називається

самопливним. При механічному піднятті води насосами зрошення

називається механічним. Одноразово діюче поділяється на паводкове і лиманне.Удобрювальне зрошення поділяється на зрошування весняними водами,стічними водами.Спеціальне зрошення поділяється на отоплювальне,окислювальне та ґрунтозахисне. Існують 5 основних способів подачі та розподілу води на зрошувальних землях:поверхневе,дощування,аерозольне,внутрішньогрунтове та субіригація.

 

7. Вплив зрошення на грунт, мікроклімат, рослини.

Зрошення – це найбільш радикальний шлях впливу на грунт, рослини, мікроклімат. Це проявлення в змінні водно-фізичних,біологічних та інших властивостей грунту. Під впливом зрошення знижується температура грунту, підвищується теплоємкість і теплопровідність. При надмірному зволожені руйнується структура грунту,погіршується волого обмін,вимиваються як шкідливі так і корисні солі. Позитивно зрошення впливає на мікроклімат приґрунтового шару повітря на зрошуваних полях. Вплив зрошення на мікроклімат підсилюється при наявності лісосмуг. Зрошення нетільки забезпечує рослини водою а й змінює умови їх розвитку. Наявність достатньої кількості вологи сприяє нормальному протіканню фізіологічних процесів, позитивно впливає на продуктивність с/г культур і якість врожаїв.

 

4. Водно-фізичні властивості грунту і його показники.

Грунти складаються із твердої,рідкої і газоподібної фази.Газоподібна фаза це повітря яке заповнює всі пори і пустоти.Тверда фаза включає в себе мінеральні речовини.Рідка фаза складається із води.До загальних властивостей грунту відносяться щільність грунту,пористість,обємна маса.Щільність це маса грунту в одиниці її об’єму.Обємна маса – маса грунту в одиниці її об’єму з непорушеною структурою в сухому стані.Водні властивості грунту визначаються водопроникністю, вологоємкістю та водопідйомною силою.Вологоємкість залежить від механічного складу грунту, вмісту гумусу і структури.Суглинисті і глинисті грунти мають найбільшу вологоємкість в порівнянні з супісками і пісками.Доступну рослинам воду ділять на продуктивну і ефективну.

 

8. Роль зрошення в розвитку сільськогосподарського виробництва.

Зрошення – найдієвіший фактор гарантованого землеробства в посушливі роки. Основна роль зрошення полягає в тому що завдяки підвищенню родючості грунту збільшуєтьсяя виробництво сільськогосподарської продукції. За багаторічними даними із зрошувального гектара одержують врожаї в 2-3 рази вищі ніж з незрошувального.Правельне поєднання зрошення, удобрення й агротехніки дає змогу одержувати високі і стійкі врожаї сільськогосподарських культур.

 

10. Основні способи поливу, їх загальна характеристика і вимоги до них.

Спосіб зрошення – це захід за допомогою якого здійснюють проектний режим зрошення с/г культур шляхом розподілу води по полю в необхідних кількостях і в потрібні строки. Кожному способу зрошення відповідають певна зрошувальна мережа і техніка подиву. Техніка поливу – це комплекс заходів, споруд,обладнання і машин за допомогою яких здійснюється той чи інший спосіб зрошення. У меліоративній практиці розрізняють 5 способів зрошення це поверхневий, дощування, дрібнодисперсне дощування, внутрішньогрунтовий і підземний.

 

11. Поверхневі способи поливу, умови застосування, характеристики.

Поверхневий спосіб зрошення найбільш давній і найбільш поширений. При поверхневому поливі грунт зволожується шляхом поглинання води, яка подається на поверхню зрошуваного поля суцільним шаром. Цей спосіб зрошення має 4 різновиди; по борознах,смугах,суцільним затопленням та вибірковим затопленням. При поливі вибірковим затопленням водою затоплюють невеликі ділянки окремих рослин. Полив по борознах переважно застосовується для широкорядних посівів просапних культур. Полив напуском по смугах застосовується для вузькорядних культур.При поверхневих способах поливу спостерігаються недоліки:нерівномірне зволоження грунту;великі витрати води;невисока продуктивність праці поливальників.

 

16. Провідна зрошувальна мережа.

Зрошувальна провідна мережа – система зрошувальних каналів які транспортують поливну воду із джерела зрошення до зрошувального масиву, розподіляючи між окремими господарствами. Провідна мережа складається із магістрального каналу або трубопроводу. Зрошувальна мережа проектується чотирьох типів: лотокова,трубчаста, відкрита та комбінована. Для ефективнішої роботи зрошувальної мережі розміри, розміщення і роботу всіх її елементів узгоджують з організацією території, природними і господарськими умовами праці.

 

Закрита зрошувальна мережа.

Закриті зрошувальні системи мають такі переваги:можливість використання природного напору на підвищених похилах місцевості;відсутність втрат води на фільтрацію і випаровування;високий коефіцієнт земельного використання. Залежно від способу подачі води розрізняють 2 типи закритої зрошувальної мережі це з механічною подачею води у закриту мережу та з самопливно-напірною закритою мережею. Всю мережу можна розбирати і переміщувати на іншу ділянку, застосовують її на невеликих ділянках.

 

Лиманне зрошення

Лиманне зрошення це одноразова весняна вологозарядка грунту талими водами способом затоплення. Перевагами є мала вартість капітальних вкладень, мала кількість гідротехнічних споруд,зменшення водної ерозії грунту.Недолікакми є одноразове зволоження у період паводка, нерівномірність зволоження грунту,застосування тільки на ділянках з малим похилом.Лиманне зрошення підвищує врожайність всіх с/г культун. Лимани поділяються на природні і штучні,обно і багатоярусні,постійні і тимчасові.

 

22.Технічні вимоги до якості поливної води

Придатність води для зрошення визначається взаємодією різних факторів. Найважливіші: загальний вміст солей у воді та грунті,тренованість території. Оцінка якості поливної води повина бути комплексною з урахуванням усіх факторів.експертна оцінка якості поливної води повиннв складатися з оцінок санітарно-токсикологічної та меліоративної.Меліоративна оцінка може визначатися за декількома методами.Критична мінералізація поливних вод це мінералізація яка не збільшує засолення грунту на одну градацію при зрошенні оптимальними нормами.

 

23.Поверхні джерела зрошення. Ріки як джерела зрошення,їх водозабезпеченість і способи регулювання.

Основні джерела зрошення і обводнення є річки. Річки поділяються на рівнинні і гірські.Рівнинні річки мають малі похили і займають низьке положення відносно зовнішньої території.Різновидом рівнинних є степові річки.Джерелом живлення є зимові атмосферні опади.Гірські річки мають великі похили, несуть багато наносів, живляться за рахунок снігів та льодовиків.Взалежності від тривалості накопичення води і наступного її використання регулювання може бути добовим,сезонним,багаторічним.

 

25.Засолення і заболочення зрошувальних земель, причини їх виникнення.

Засоленими називають землі що мають надлишкову кількість легкорозчинних солей які пригнічують с/г культури і призводять до зниження врожаю і його якості.Найбільш шкідливими водорозчинними солями є CaCl2,NaCl,Na2SO4.значна кількість солей утворюється при вивітрюванні порід.За генезисом засолення поділяються на сучасне та реліктове.Засолені грунти поділяються на сильно,слабо та середньо засолені та на солончаки і солонці.Солонці це грунти у поглинальному комплексі яких є обмінний натрій.Вони мають несприятливі фізико хімічні властивості.

26. Метод меліорації засолених грунтів.

Для поліпшення засолених земель застосовують різні методи меліорації це будівельні,фізичні,біологічні,хімічні та експлуатаційні і гідротехнічні.Гідротехнічні методи меліорації найбільш ефективні і включають промивання засолених грунтівна фоні дренажної мережі,нагірних і ловильних каналів. Фізичні методи включають глибоку оранку на глибину 60-90см ,розпушення для сприяння поліпшення водопроникності грунту.Основою хімічних методів меліорації є нейтралізація вільної соди і заміна поглинутого натрію іона кальцію у солонцевих грунтах.

28.Осушувальна система та її елементи.

Осушувальна система – це комплекс заходів та споруд, спрямованих на запобігання або ліквідацію надмірного зволоження земель та призначених для видалення з осушуваної території надлишкової поверхневої і ґрунтової води.Основні елементи осушувальної системи: водоприймач(призначений для прийому води з осушувальної тереторії);осушувальна мережа;зрошувальна мережа;гідротехнічні споруди(призначенні для керування потоком води у каналах і трубопроводах);експлуатаційні споруди;дорожна мережа(служить для проїзду транспорту і с/г машин на осушувальній системі).Осушувальна система може включати всі перелічені елементи або тільки деякі з них за потребою.

 

 

3.Класифікація підґрунтових вод.

Вода в гірських породах знаходиться у вигляді пари,в гігроскопічній,плівковій,капілярній,гравітаційній формах. Також розрізняють: грунтову воду,тверду,хімічно- зв’язану, кристалізаційну. У вигляді пари знаходиться в незаповнених пустотах і порах порід,дуже рухома,може конденсуватися. Гігроскопічна - обволікає тонкою плівкою частки породи,міцно утримуючи молекулярними й електричними силами. Максимальна гігроскопічність:у піщаних грунтах біля 1 %;у суглинистих 5-8%;у глинистих 10-12%. Плівкова обволікає частинки природи більш товстою плівкою,може рухатися,але не підкоряється силі тяжіння.Капілярна - заповнює всі дрібні пори і може підніматися всупереч гравітації. Гравітаційна - заповнює великі пори і пустоти,підкоряється силі тяжіння. Міститься в грунті після поливу,випадання значних атмосферних опадів та згодом переходить в стан капілярної води. Підгрунтова вода - це волога відносного шару грунту,який лежить нижче грунтового горизонту. Тверда вода(лід) - це перехід вологи із рідкого стану в твердий.Здійснюється у вільній формі,при температурі нижче нуль градусів. Хімічно-звязана вода - входить в склад молекул мінералів у вигляді іонів.Кристалізаційна вода - знаходиться в складі кристалічних речовин у вигляді молекул. Рослинам ці форми недосяжні.

 

2.Водний баланс території та його рівняння.

Вода займає 71 % поверхні Земної кулі. Розподіл води на планеті дуже нерівномірний: у північній півкулі займають – 61 % площі півкулі, а в південній – 81 %. Водна оболонка Землі називається гідросферою. Вода знаходиться у постійному русі, її кількість і якість змінюється в просторі і часі. Водні ресурси характеризуються віковим запасом і відновлювальними ресурсами. До вікових природних запасів відносять води, які знаходяться в озерах, річках, льодовиках. До відновлених водних ресурсів відносять води, які щорічно відновлюються в процесі кругообігу води на Землі. Процес кругообігу води в природі характеризується рівнянням водного балансу: Eo+Ec=Oo+Oc, де Eo, Ec – випаровування з поверхні океану і суші, а Оо і Ос – опади на поверхі океану і суші. Рівняння водного балансу кореневмісного шару грунту: дельтаW=(О+Пп+Пг+К)-(E+S+Bг), де дельта w – зміна запасів вологи в грунті; О – опади; Пп – надходження поверхневих вод зі схилів; Пг – надходження підґрунтових вод; К – це конденсація водяної пари в грунті; Е – сумарне випаровування; S – поверхневий стік; Bг – відтік грунтових вод.

 

6.Режим зрошення сільськогосподарських культур і його визначення.

Режим зрошення с.-г. культур – сукупність зрошувальних і поливних норм, кількості та строків поливів. Кількість поливів n =M /m. Способи визначення строків поливів: 1) за вологістю грунту (складно, ведуться спостереження за вологістю грунту, полив призначається, коли вона наближається до βмін = 0,7 βнк;) 2) за критичними фазами розвитку рослин (пшениця: вихід в трубку, налив зерна); простий, дешевий, але не враховується вологість грунту; 3) за фізіологічними ознаками рослин (концентрація клітинного соку, ширина відкриття продихів – показники, які характеризують вологозабезпеченість рослин, дорогий, складний спосіб, але точний; 4) за зовнішніми ознаками рослин (рослини в’януть, жовтіють, засихають; простий дешевий спосіб, але поливи завжди запізнюються, втрачається частина урожаю. 5)біокліматичний метод (метод Алнатьєва ).Сутність методу С.М. Алнатьєва: 1) розрахунок сумарного водоспоживання с.-г. культури по декадах вегетації. 2) Розрахунок дефіциту вологи в грунті за кожну декаду

Д = Е – Н. 3) побудова кривої суми дефіцитів по декадах. 4) встановлення строків поливів графічно за допомогою кривої суми дефіцитів.

 

13. Імпульсне і дрібнодисперсне (аерозольне ) дощування.

Дощування – це подача води на поле у вигляді штучного дощу. Імпульсне дощування – один з найбільш м’яких методів автоматичного поливу, при якому вода надходить малими дозами і розбризкується з малою інтенсивністю. Імпульсні системи дощування складаються з : насосної станції, розподільних сталевих труб різного діаметру(на вибір клієнта), поливних поліетиленових імпульсивних дощовиків, контролерів, пульту управління, підкормщика. В останні десятиліття найпоширенішим способом захисту садів від приморозків у провідних садівничих країнах є дрібнодисперсне дощування. Цей метод ґрунтується на тому, що вода – дуже енергомістка речовина; до того ж при замерзанні вона виділяє велику кількість тепла, що дозволяє в буквальному розумінні підігрівати повітря.

 

38. Методи і способи зволоження осушуваних земель.

Рекомендуються такі основні методи зволоження осушуваних земель: підґрунтове зволоження(шлюзування) і дощування. Підгрунтове зволоження – передбачає підвищення, уповільнення або повне припинення зниження рівня грунтових вод, шляхом створення підпору води в осушувальні мережі завдяки стоку з власного водозабору або за рахунок подачі води зовні. Відбувається підґрунтове зволоження за принципом періодичного підйому рівня грунтових вод; створення у кореневмісному шарі грунту оптимальної влогості. Дощування здійснюють дощувальними машинами або установками. Підгрунтове зволоження осушених земель здійснюється: 1)інфільтрацією води з одиничного каналу або систематичної відкритої осушувальної мережі; 2)по кротових деренах; 3)За допомогою дренажу. Спосіб зволоження визначає характер регулюючої зволожувальної мережі і конструкцію осушувально-зволожувальної системи.

39. Водоприймачі осушувальних систем.

Водоприймачами осушувальних систем можуть бути при­родні або штучні водотоки і водойми, здатні приймати воду з осушуваної території, а саме: річки, струмки, канали, балки, моря, озера, водосховища, ставки, карстові воронки. Природні та штучні водоприймачі повинні задовольняти такі вимоги: забезпечувати пропуск річкових літньо-осінніх паводків без затоплення осушуваних площ, а затоплення весняними паводками не повинно перевищувати допустимий строк, що виз­начається початком польових сільськогосподарських робіт і по­сівом культур; не створювати підпору в осушувальних каналах і закри­тих колекторах, підпір з боку водоприймача допускається ли­ше при проходженні весняного наводка; повинні мати сталість і стійкість русла; річки-водоприймачі повинні мати такий режим проходжен­
ня паводків, при якому виключалась би можливість відкладан­
ня у заплавах великих піщаних наносів; вздовж річок-водоприймачів слід передбачати водоохорон­ні та лісозахисні смуги. Основні причини незадовільного стану водоприймачів- водотоків, природні та штучні: 1)малі розміри поперечного перерізу русел, недостатні для пропуску розрахункових витрат; 2)заростання русел водною рослинністю, кущами, забруд­нення наносами, камінням, що призводить до зменшення попе­речного перерізу і збільшення коефіцієнта шорсткості; 3)звивистість русел, яка зменшує поздовжні похили; 4)бурхливе проходження паводків, що призводить до над­ходження на заплаву наносів; 5)високі затоплення та розмиви; 6)високе положення водоприймача відносно осушуваної те­риторії;

7)підпір води гідротехнічними спорудами — греблями, мос­тами, шлюзами, трубо переходами з недостатніми розмірами от­ворів.

 

40. Заходи по регулюванню водоприймачів.

Регулювання водоприймачів з метою усунення перелічених вище причин їх незадовільного стану виконують за допомогою таких заходів: 1.розширення, поглиблення і випрямлення русла; 2.розчистка русла від рослинності і забруднень; 3.випрямні роботи для рівномірного руху води; 4.влаштування розвантажувальних і обвідних каналів; 5.усунення місцевих підпорів; 6.зниження рівня води в озерах і водоймах. Розширення, поглиблення та випрямлення русла водоприймача:збільшення поперечного перерізу русла шляхом розширення і заглиблення застосовується у тих випадках, коли русло прямолінійне у плані, але не може пропустити розрахункові витрати без підпорів в осушувальній мережі. Випрямлення русел найчастіше роблять на річках, що проті­кають по заболочених заплавах і долинах, яким властива знач­на звивистість. На звивистих ділянках річка має малий гідрав­лічний похил і пропускна здатність її дуже зменшується. Якщо звивисте русло має незначні розміри, то проекту­ють нове русло по можливості прямолінійним, не враховую­чи положення старого русла, таке випрямлення називають рішучим. Якщо звивисте русло має значні розміри, то випрямляють лише найбільші звивини. Такі випрямлення можуть бути оди­ночними або систематичними. Розчистка русел від рослинності та забруднення.

Високе стояння рівня у водоприймачі може пояснюватись заростанням русла водною рослинністю і кущами, а також забрудненням його хворостом, опалим листям, затонулими деревами та ін. У таких випадках русло розчищають екскаваторами, а водну рослинність скошують косилками. Випрямні роботи: для створення на всій протяжності річки-водоприймача однотипного русла, що має правильну і стійку форму поперечного перерізу, виконують випрямні роботи. Для надання руслу правильної форми його необхідно розширити у вузьких ділянках і звузити у широких з плавними поворотами динамічної осі потоку, при яких забезпечується рівномірний рух води. Випрямні споруди, які звужують русло і випрямляють динамічну вісь потоку, застосовуються у вигляді струмененапрямних дамб і водо-стискальних споруд. Струмененапрямні дамби розміщують вздовж берегів, що підмиваються, або у місцях різкого розширення водотоку на деякій відстані від берега, паралельно проектованій динамічній осі потоку. При такому розміщенні дамб вся витрата потягу проходить через звужене русло між дамбою і протилежним берегом або між двома дамбами. Огороджене русло між дамбою і берегом буде поступово замулюватись. У зонах осушувальних меліорацій водоприймачами можуть бути озера, ставки, водойми, рівні води, в яких підпирають осушувальні системи. У більшості випадків невелике зниження рівня води в них є достатнім для усунення підпорів. Повне осушення водойм виконують у рідких випадках, коли це необхідно для забезпечення повної норми осушення на прилеглих землях та коли ці водойми не, становлять особливої цінності для задоволення потреб інших галузей народного господарства.

 

41.Вимоги до водоприймачів та причини їх незадовільного стану.

Природні та штучні водоприймачі повинні задовольняти такі вимоги: забезпечувати пропуск річкових літньо-осінніх паводків без затоплення осушуваних площ, а затоплення весняними паводками не повинно перевищувати допустимий строк, що визначається початком польових сільськогосподарських робіт і посівом культур; не створювати підпору в осушувальних каналах і закритих колекторах, підпір з боку водоприймача допускається лише при проходженні весняного наводка; повинні мати сталість і стійкість русла; річки-водоприймачі повинні мати такий режим проходження паводків, при якому виключалась би можливість відкладання у заплавах великих піщаних наносів; вздовж річок-водоприймачів слід передбачати водоохоронні та лісозахисні смуги. Основні причини незадовільного стану водоприймачів водотоків, природні та штучні: 1)малі розміри поперечного перерізу русел, недостатні для пропуску розрахункових витрат; 2)заростання русел водною рослинністю, кущами, забруднення наносами, камінням, що призводить до зменшення поперечного перерізу і збільшення коефіцієнта шорсткості; 3)звивистість русел, яка зменшує поздовжні похили; 4)бурхливе проходження паводків, що призводить до надходження на заплаву наносів; 5)високі затоплення та розмиви; 6)високе положення водоприймача відносно осушуваної території; 7)підпір води гідротехнічними спорудами — греблями, мостами, шлюзами, трубо переходами з недостатніми розмірами отворів.

 

42.Способи регулювання річок-водоприймачів.

Регулювання водоприймачів з метою усунення перелічених вище причин їх незадовільного стану виконують за допомогою таких заходів:розширення, поглиблення і випрямлення русла; розчистка русла від рослинності і забруднень; випрямні роботи для рівномірного руху води; влаштування розвантажувальних і обвідних каналів; усунення місцевих підпорів; зниження рівня води в озерах і водоймах. Розширення, поглиблення та випрямлення русла водо­приймача.

Збільшення поперечного перерізу русла шляхом розширення і заглиблення застосовується у тих випадках, ко­ли русло прямолінійне у плані, але не може пропустити розра­хункові витрати без підпорів в осушувальній мережі. Роботи, пов'язані із збільшенням перерізу русел водоприймачів, вико­нують екскаватором. На великих річках-водоприймачах, а та­кож на заболочених ділянках роботи з розширення і поглиб­лення русла виконують за допомогою плавучих екскаваторів,землечерпальних машин і землесосів. Якщо на окремих ділян­ках водоприймача є виходи скальних порід або накопичилось багато великих валунів, то заглиблення і розширення русел ви­конують вибуховим способом.

Випрямлення русел найчастіше роблять на річках, що проті­кають по заболочених заплавах і долинах, яким властива знач­на звивистість. На звивистих ділянках річка має малий гідрав­лічний похил і пропускна здатність її дуже зменшується.

Якщо звивисте русло має незначні розміри, то проекту­ють нове русло по можливості прямолінійним, не враховую­чи положення старого русла, таке випрямлення називають рішучим.

Якщо звивисте русло має значні розміри, то випрямляють лише найбільші звивини. Такі випрямлення можуть бути оди­ночними або систематичними.

Розчистка русел від рослинності та забруднення.

Високе стояння рівня у водоприймачі може пояснюватись заростанням русла водною рослинністю і кущами, а також забрудненням його хворостом, опалим листям, затонулими деревами та ін. У таких випадках русло розчищають екскаваторами, а водну рослинність скошують косилками.

Випрямні роботи.

Для створення на всій протяжності річки-водоприймача однотипного русла, що має правильну і стійку форму поперечного перерізу, виконують випрямні роботи. Для надання руслу правильної форми його необхідно розширити у вузьких ділянках і звузити у широких з плавними поворотами динамічної осі потоку, при яких забезпечується рівномірний рух води. Випрямні споруди, які звужують русло і випрямля­ють динамічну вісь потоку, застосовуються у вигляді струмене-напрямних дамб і водостискальних споруд.

Струмененапрямні дамби розміщують вздовж берегів, що підмиваються, або у місцях різкого розширення водотоку на деякій відстані від берега, паралельно проектованій динаміч лій осі потоку. При такому розміщенні дамб вся витрата потягу проходить через звужене русло між дамбою і протилежним берегом або між двома дамбами. Огороджене русло між дамбою і берегом буде поступово замулюватись.

Водостискувальні дамби, які називають напівзагатами або бунами, розміщують у руслі впоперек течії води з одного або з обох боків розширеного русла. У деяких випадках в кінці кожної напівзагати влаштовують короткі відрізки дамб, які ут­ворюють переривчасті струмененапрямні дамби, що називають траверсами.

Дія поздовжніх струмененапрямних дамб відбувається від­разу ж після будівництва, але їх влаштовують по глибоких місцях русла, а це складно і дорого.

Дія поперечних напівзагат починається лише після того, як проміжки між ними заповняться відкладеними наносами, але їх будівництво значно простіше і дешевше, оскільки його ве­дуть з берега з просуванням до найглибших місць.

На малих і середніх водотоках струмененапрямні дамби і напівзагати влаштовують у вигляді двох паралельних огорож з відстанню між ними 1...2 м, які через кожні 2...З м стягують поперечними огорожами. Клітки, які при цьому утворилися, заповнюють камінною накидкою або утрамбованим ґрунтом. На крупніших річках дамби і напівзагати влаштовують з камінної накидки, важких фашин, габіонів або залізобетонних блоків.

Фашинні дамби та напівзагати будують шириною по верху 2...З м, з закладанням укосів 1:1; з камінної накидки — шири­ною по верху 1...2 м з закладанням укосів 1:1,5. Для запобіган­ня обходу з боку берега струмененапрямні дамби і напівзагати врізають у корінний берег річки не менш як на 1...2 м. Гребені напівзагат і дамб роблять на 0,3...0,4 м вище побутового рівня води у водоприймачі.

При стискуванні русел протилежні дамбам береги можуть руйнуватись, для запобігання цьому на небезпечних ділянках їх укріплюють. Залежно від характеру руйнувань та ступеня небезпеки розмиву застосовують такі типи кріплення берегів: посів травосумішей; покриття дерном; кріплення нижніх час­тин відкосу фашинами; закріплення плотовими клітками з ук­ладанням у них дерну або камінної накидки. Круті укоси, що підмиваються, закріплюють камінною кладкою або суцільною камінною накидкою.

Розвантажувальні та обвідні канали. У ряді випадків гори­зонти води у водоприймачі можна знижувати шляхом його роз­вантаження за допомогою розвантажувальних або обвідних ка­налів.

Розвантажувати водоприймачі можна шляхом затри­мання паводкових вод за допомогою регулювальних водоймищ.

Перехоплювальні канали трасують по підвищених ділянках ближче до корінного берега заплави. Вони одночасно можуть служити і нагірними каналами для осушуваного масиву.

Усунення місцевих підпорів. У багатьох випадках місцеві підпори води у водоприймачах викликаються довільним влаш­туванням штучних перепон (загат для побутових потреб, за­валів для переїздів, переходів або прогонів худоби та інше). Якщо підпір води у водоприймачі викликаний побудованими на ньому греблями, то питання про їх знесення або перебудо­ву вирішують, виходячи із міркувань економічної та народно­господарської діяльності. У більшості випадків протилежні ін­тереси осушення, лісосплаву, риборозведення та використання гідроенергії взаємно пов'язуються.

Зниження рівня в озерах і водоймах. У зонах осушуваль­них меліорацій водоприймачами можуть бути озера, ставки, водойми, рівні води, в яких підпирають осушувальні системи. У більшості випадків невелике зниження рівня води в них є достатнім для усунення підпорів. Повне осушення водойм ви­конують у рідких випадках, коли це необхідно для забезпечен­ня повної норми осушення на прилеглих землях та коли ці во­дойми не, становлять особливої цінності для задоволення пот­реб інших галузей народного господарства.

Обґрунтування параметрів відрегульованих русел

Основне завдання регулювання річки-водоприймача — створення такого русла річки, яке б задовольнило всі вимоги, що ставляться до водоприймачів. Роботи по складанню про­ектів регулювання річок-водоприймачів виконують у такій пос­лідовності: 1)за матеріалами топографічних і гідрологічних досліджень встановлюють характерні ділянки водоприймача, на яких пот­рібне регулювання; 2) згідно водно-фізичних та фізико-механічних властивостей грунту встановлюють форму поперечного перерізу русла. На малих річках і струмках, де відрегульованим водоприймачем є магістральний канал глибиною до 2 м і розрахунковою витра­тою до 15 м3/с, проектують русло трапецієвидного перерізу.

Проектують поперечні перерізи русла і роблять остаточний гідравлічний розрахунок. Розрахункові створи по водоприйма­чах приймають у таких точках: 1.у найнижчому перерізі регульованого русла; 2.безпосередньо вище кожної точки зміни поздовжнього по­хилу; 3.у найверхній точці регульованої ділянки; 4.вище і нижче великих притоків та магістральних каналів.

 

43.Основні види заплав.

Понижена частина річної долини або низини, яка періодично затоплюється весняними паводками або літніми зливовими дощами називається заплавою. Заплавні землі дуже різноманітні. Заплава на окремих ділянках річки може повністю бути відсутньою, бути односторонньою, двосторонньою, мати ділянки з розширенням в декілька кілометрів. Тип водного живлення: намивний, схилів, підґрунтовий. Заплави бувають: односторонні, двосторонні; широкі і вузькі або взагалі відсутніми можуть бути. Будова заплави: 1 – притерасна частина; 2 – центральна частина; 3 – прируслова частина(1-тальвег; 2-прилусловий вал; 3-притерасна річка; 4-корінний берег).

 

44.Затоплення земель, причини, заходи щодо боротьби із затопленням.

Способи захисту заплав від затоплення: 1)обвалування; 2)регулювально-виправні роботи на річках; 3)штучне нарощування поверхні(кольматаж); Захист земель від затоплення: 1. обвалування незатоплювальними(весняними) дамбами; 2.затоплювальними дамбами(літні). Застосування незатоплювальних дамб – захист населених пунктів та будівельних майданчиків. А застосування затоплю вальних дамб – обмежені можливості використання, загроза розливу дамб весною. Схема осушувальної системи на заплавах: 1- річка; 2 – дамба; 3 – корінний берег; 4 – осушувальні канали; 5 – шлюз; 6 – нагірний канал.

 

45.Види і зміст культуртехнічних меліорацій.

Культуротехнічні меліорації — система заходів, направлених на приведення поверхні і родючого шару ґрунту в придатний для сільськогосподарського використання стан. Культуротехнічні заходи включають: 1)підготовку або поліпшення поверхні ділянки; 2)створення орного шару на поліпшуваних сільськогосподарських угіддях і на новоосвоєних землях; 3)окультурення орного шару. Для цих заходів з підготовки поверхні належать: очистка території від деревної та кущової рослинності, від каміння і пеньків, планування поверхні. До заходів зі створення орного шару належать: первинна обробка цілини, вирівнювання поверхні, вапнування кислих грунтів, первинне внесення добрив і вирощування попередніх культур. Заходи з окультурення орного шару включають: заглиблення і оструктурнення орного шару, глинування і піскування торфових грунтів. Види культуротехнічних робіт: 1.Знищення чагарників та дрібнолісся; 2.Збирання каміння; 3.Знищення купин; 4.Розробка дернини; 5.Планування поверхні; 6.Ліквідація дрібноконтурності; 6.Обєкти КТР; 8.Осушення землі. Заходи по підготовці поверхні грунту та технологія їх проведення: 1.Знищення деревної рослинності – здійснюється вручну, механічним способом(кущорізані); хімічним способом – обробка арборицидами. 2.Знищення купин. 3. Очищення площ від каміння, дуже велике каміння підколюють або підривають, потім збирають. Велике каміння корчують корчувачем, потім вивозять за межі ділянки, дрібне каміння збирають вручну.

 

46.Первинне освоєння осушених земель.

Для нормального росту і розвитку сільськогосподарських культур необхідні одночасно світло, тепло, вода, повітря, елементи живлення. Основні вимоги сільськогосподарських культур до водно-повітряного режиму ґрунту наступні.У грунтах завжди повинен бути достатній запас ефективної вологи. Водний режим ґрунту визначається вмістом води та її витратами. Для задовільнення цих вимог вологість ґрунту повинна бути завжди близькою до найменшої вологоємкості. Вода в ґрунті необхідна для живлення рослин, мікроорганізмів та інших живих істот, бере участь в процесах ґрунтоутворення. Вміст її залежить від глибини залягання ґрунтових вод, кліматичних і метеорологічних умов, гранулометричного складу ґрунту, рослинності тощо. У ґрунті вона досить динамічна. Зрошувальні меліорації спрямовані на створення і регулювання на полях водного режиму, що забезпечує одержання проектного врожаю сільськогосподарських культур. Отже, водний режим — це зміна запасів вологи в ґрунті залежно від процесів, пов'язаних з поступанням, витратами, рухом води та зміною її стану.

 

 

47.Рекультивація земель.

Рекультивація земель — це комплекс робіт, спрямованих на відновлення продуктивності і господарської цінності порушених земель, а також на поліпшення умов довкілля відповідно інтересам суспільства. Основне завдання рекультивації полягає в тому, щоб виконати комплекс спеціальних робіт і заходів, довести порушені землі до стану, придатного для їх використання у сільському, лісовому, рибному господарствах, для промислового та комунального будівництва, створення тепличних господарств і зон відпочинку.

Роботи з рекультивації порушених земель виконують поетапно і поділяють на технічну та біологічну рекультивацію. Технічна рекультивація є комплексом інженерних робіт, до складу якого входять: 1)знімання та складання родючого шару і потенційно родючих порід; 2)формування відвалів шахт, кар'єрів, а також гідровідвалів; 3)вирівнювання поверхні, виположування, терасування та закріплення укосів відвалів, бортів і кар'єрів, засипання шахтних провалів, закріплення їх бортів; 4)хімічна меліорація токсичних ґрунтів; 5)покриття вирівняної поверхні шаром родючого ґрунту або потенційно родючих порід; 6)інженерне впорядкування рекультивованої території (дренажна мережа, дороги, виїзди тощо); 7)вирівнювання дна та бортів кар'єру при створенні водойм.

Біологічна рекультивація — це комплекс заходів щодо створення сприятливого водно-повітряного та поживного режимів ґрунту для сільськогосподарських і лісових культур. Цей комплекс охоплює запровадження сівозмін, насичених культурами на сидеральне добриво, внесення підвищених норм органічних і мінеральних добрив, мульчування тощо. До комплексу робіт технічного етапу належать: вирівнювання, формування укосів, знімання, транспортування та нанесення на рекультивовані землі ґрунту, докорінна меліорація, будівництво доріг, спеціальних гідротехнічних споруд. Біологічний етап рекультивації — це етап загальної рекультивації, що охоплює комплекс агротехнічних і фіто-меліоративних заходів для підвищення родючості порушених земель. Біологічна рекультивація може бути сільськогосподарською або лісовою.

 

48.Поняття про ерозію грунтів. Види ерозії. Причини, що викликають ерозію.

Ерозія ґрунтів — це відокремлення і переміщення верхніх найродючіших шарів ґрунту з одного місця на інше під впливом води або вітру. Змивання, розмивання ґрунтів, утворення ярів внаслідок неурегульованого поверхневого стоку весняних, дощових і зливових вод називається водною ерозією ґрунтів. Процес водної ерозії складається із трьох етапів: відокремлення часток ґрунту; перенесення ґрунту — рух часток ґрунту на місця ерозії; відкладання часток ґрунту в новому місці. За походженням розрізняють: 1)Природну ерозію, яка відбувається під дією атмосферних опадів. 2)Іригаційну ерозію, що виникає внаслідок діяльності людини. За характером дії води на ґрунт розрізняють: 1)Крапельну ерозію — процес руйнування ґрунту від ударної дії краплин дощу або зливи. Для попередження крапельної ерозії необхідно застосовувати ґрунтозахисні сівозміни з багаторічними травами. 2)Поверхневу ерозію — процес змивання верхніх шарів ґрунту нерегульованим поверхневим стоком, внаслідок чого утворюються змиті ґрунти з укороченим профілем. 3)Лінійну або глибинну ерозію — процес руйнування ґрунту більш значними потоками води, які заглиблюються у породи, що залягають під орним шаром.

Вимоїни — тимчасові наслідки процесу ерозії. Боротьба з ерозією на такій стадії полягає у засипанні промоїн ґрунтом, засіванні травами. 4)Ефемерно-яружну ерозію — коли вимоїни перетворюються на постійні улоговини. Після загортання тимчасові ярки знову з'являються на тому самому місці з року в рік. Як правило, це місця поглиблень і найбільших понижень рельєфу на полі. За розмірами ефемерні ярки бувають від кількох сантиметрів до 25 і більше, в ширину від ЗО см до 1 м. Глибина ефемерно-яружної ерозії найчастіше дорівнює глибині оранки. Інколи можна спостерігати сліди оранки на дні вимоїни.5)Яружну ерозію — яка відбувається там, де ефемерні ярки з'єднуються з більш великою, постійною вимоїною. Ці русла з крутими берегами, що еродуються, зазнають дії повеней. Яруги та прилеглі до них ділянки, як правило, непридатні для сільськогосподарського виробництва, їх не можна пересікти або знищити за допомогою звичайного ґрунтообробного знаряддя. Більша частина яружної ерозії відбувається у верхів'ї (на початку) ярка через різні зміни висоти.6)Підземну ерозію, яка відбувається безпосередньо під крутими вертикальними укосами ярів у місцях, де ґрунти мають легкорозчинні солі. Ґрунтові води розчиняють солі, створюючи пустоти. 7)Берегову ерозію, що відбувається тоді, коли річки чи струмки розмивають свої береги. Ефемерно-яружиа, яружна і берегова ерозія становить близько ЗО % ерозії. Із них найбільшими проявами характеризується ефемерно-яружна ерозія. За темпом проявлення ерозію ґрунтів поділяють на: 1.Нормальну (природну або геологічну) — відбувається тоді, коли знесення ґрунту не перевищує темпу ґрунтоутворення. 2.Прискорену (антропогенну) — коли знесення ґрунту перевищує темп ґрунтоутворювального процесу, в результаті чого знижується ґрунтова родючість.

Значну частину території займають яри і балки. Не дивлячись на відповідні заходи, площа ярів з кожним роком збільшується. На інтенсивність ерозійного процесу впливають п'ять основних факторів: погодні умови, фізико-хімічні властивості, або протиерозійна стійкість ґрунтів, рельєф місцевості, агротехнічні фактори і структурні ґрунтоводоохоронні заходи.

 

49.Комплекс заходів щодо попередження ерозії ґрунтів.

Для захисту ґрунтів від ерозії застосовують такі протиерозійні заходи: організаційно-господарські, агромеліоративні, лісомеліоративні та гідромеліоративні. Організаційно-господарські заходи передбачають створення умов для запобігання і припинення ерозійних процесів, раціонального використання земель і підвищення родючості ґрунтів. Агромеліоративні протиерозійні заходи являють собою прийоми протиерозійної технології вирощування культур на схилах. До них належать: 1)фітомеліоративні агрономічні прийоми, які передбачають вирощування багаторічних трав та однорічних культур для захисту ґрунтів від ерозії, відновлення їх родючості; 2)прийоми протиерозійної обробки ґрунтів (контурна обробка, глибока оранка, щілювання, кротування) спрямовані на затримання і нагромадження вологи в ґрунті; 3)спеціальні прийоми затримання снігу і регулювання сніготанення (розстановка щитів, валкування снігу, смугове укочування снігу); 4)внесення збільшених доз органічних, мінеральних та мікродобрив, вапнування кислих змитих ґрунтів і гіпсування засолених змитих ґрунтів. Лісомеліоративні протиерозійні заходи характеризуються водорегулювальною і кольматуючою дією лісної підстилки, вітроломною дією, що сприяють більш рівномірному розподілу зимових опадів і сніготаненню, зниженню величини випаровування з поверхні ґрунту. Гідромеліоративні протиерозійні заходи передбачають використання гідротехнічних споруд, призначених для регулювання поверхневого стоку і закріплення балкових систем, а також виконання робіт, пов'язаних з меліорацією зруйнованих ерозією земель і освоєння крутих схилів (засипання промоїн і ярів, виположування укосів ярів, планування схилів, терасування та ін.). Залежно від призначення гідротехнічні споруди поділяються на водозатримуючі, водонапрямні, водоскидні і донні. Вони створюються відповідно на водозбірній площі, у вершинах балок, ярів і по дну гідрографічної мережі.

 

50.Технічна рекультивація.

Технічна рекультивація є комплексом інженерних робіт, до складу якого входять: 1)знімання та складання родючого шару і потенційно родючих порід; 2)формування відвалів шахт, кар'єрів, а також гідровідвалів; 3)вирівнювання поверхні, виположування, терасування та

закріплення укосів відвалів, бортів і кар'єрів, засипання шахтних провалів, закріплення їх бортів; 4)хімічна меліорація токсичних ґрунтів, покриття вирівняної поверхні шаром родючого ґрунту або потенційно родючих порід; 5)інженерне впорядкування рекультивованої території (дренажна мережа, дороги, виїзди тощо); 6)вирівнювання дна та бортів кар'єру при створенні водойм. 7)Знімання родючого шару ґрунту є обов'язковим при всіх видах робіт по видобуванню корисних копалин, промисловому будівництві, будівництві житлових і комунальних об'єктів, доріг і гідротехнічних споруд, а також при відведенні родючих земель під териконники, відстійники, ложа ставків, водосховищ тощо. Знятий шар складають або вивозять на малопродуктивні землі, розташовані неподалік для подальшого відновлення родючості порушених земель. Глибина знімання родючого шару визначається глибиною гумусового профілю ґрунту та вмістом в ньому гумусу. Знімається гумусово-акумулятивний горизонт ґрунту. Глибина шару торфу, що залишається при торфорозробках, необхідного для забезпечення водно-повітряного та поживного режимів на торфовищах при рекультивації торфовищ повинна становити:1.для вирощування сільськогосподарських культур — не менше 0,5 м; 2.для лісорозведення — не менше 0,3 м; 3.для використання під водойми, ставково-рибні господарства та інші цілі — 0,15 м.