Семінар 4. Культура Візантії
План
1. Світоглядна основа візантійської культури – православ’я.
2. Розвиток освіти, науки, літератури.
3. Візантійський художній стиль в архітектурі і образотворчому мистецтві.
Теми рефератів
1. Значення кодексу Юстініана для формування правових систем.
2. Філософська думка Візантії.
3. Сутність та причини іконоборського руху у Візантії.
4. Традиції візантійського іконопису.
5. Розвиток візантійської музики.
6. Візантія в історії світової культури.
.
Список рекомендованої літератури
1. Банк А.В. Прикладное искусство Византии ІХ-ХII вв. Очерки/ А.В. Банк. - М. : Советский художник, 1978. – 446с.
2. Балух В.О. Візантиністика: Курс лекцій/ В.О. Балух. – Чернівці: Книги – XXI, 2006. – 606с.
3. Каждан А.П. Византийская культура (Х-ХІІ вв.)/ А.П. Каждан. - М.: Наука, 1968. – 232 с.
4. Кулаковский Ю.А. История Византии/ Ю. А. Кулаковский. - СПб.: Алтейя, 1996. - Т.1. – 446 с.
5. Культура Византии IV - первая половина VII в. /З.В.Удальцова, С.С. Аверинцев, А. Д. Алексидзе и др. - М.: Наука, 1984. - 723 с.
6. Культура Византии: вторая половина VII в. - II в. /З.В. Удальцова, С.С. Аверинцев, А.Д. Алексидзе и др. - М.: Наука, 1987. – 678 с.
7. Лазарев В.Н. Византийское и древнерусское искусство: Статьи и материалы/ В.Н. Лазарев. - М.: Наука, 1978. - 335 с.
8. Любимов Л.Д. Искусство Древней Руси. Византийская художественная система. Книга для чтения/ Л.Д. Любимов. - М.: Просвещение, 1981. – 112с.
9. Успенский Ф.И. История Византийской империи VІІ-Х вв/ Ф.И. Успенский. – М.: Мысль, 1999. - 827 с.
1. За рівнем освіти, духовного життя, за силою виразності та одухотворенням образотворчого мистецтва Візантія багато століть стояла попереду всіх країн середньовічної Європи. Прямий нащадок греко-римського світу та елліністичного Сходу, Візантійська імперія завжди залишалась центром своєрідної і воістину блискучої культури.
Довгочасне постійне спілкування східного та західного світів, змішування греко-римських та східних традицій відбилися на культурі та мистецтві візантійського суспільства, його житті, релігійно-філософських ідеях, державному устрою. Разом з тим Візантія пішла своїм історичним шляхом, багато в чому відмінним від долі як Сходу, так і Заходу.
2. Система освіти візантійців умовно ділиться на початкову, середню і вищу школу. Елементарні основи грамотності протягом 12 років навчання давала учням початкова школа. Школа була приватною, і її учні продовжували навчатися за античними посібниками. В середній школі в програму навчання входили орфографія, граматика, риторика, віршування, історія та філософія. В середніх школах, які існували і при монастирях, викладалися також тахіграфія (мистецтво короткого листа) та навички складання документів.
Навчальні заклади вищого рангу спочатку були приватними та існували в таких містах імперії, як Афіни, Олександрія, Бейрут, Газа, Кесарія Палестинська. Державний університет Аудиторій було відкрито в 425 р. в Константинополі. У VІІ ст. Аудиторій залишався єдиним навчальним закладом, що давав вищу освіту. Світські науки у вищій школі розподілялись на 2 групи:
1) тривіум (граматика, риторика, діалектика);
2) квадривіум (арифметика, музика, геометрія і астрономія). Вивчались також право, медицина і, зрозуміло, богослов`я.
На відміну від феодальної культури раннього західного середньовіччя візантійська культура ніколи не була виключно церковною. Навпаки, світські елементи в ній іноді переважали. Так само візантійська школа, а, отже, й освіченість суспільства, менше залежали від церкви, ніж на Заході. Ось чому проникнення на Русь візантійських культурних впливів, що хоч і йшло під прапором християнства і церковного будівництва, було у свій час плодотворним і для розвитку давньоруської світської культури.
Якщо в галузі філософської наукової думки Візантія не пішла далі засвоєння і коментування наукової спадщини античного світу, то в галузі літописів вона дала багато оригінальних творів.
Візантійська культура VІ ст. представлена кількома видатними іменами письменників, твори яких дійшли до нашого часу. Можна навести, як приклад, видатного історика часів Юстиніана Прокопія Кесарійського. Прокопій написав цілу низку історичних творів з історії царювання Юстиніана: “Історія війн” (з персами, готами і ін.), “Будови”, “Таємна історія”. Видатним істориком Візантії VІ ст. був також Агафій. Його робота “Царювання Юстиніана” вносить дуже цінне доповнення до праць Прокопія.
У Візантії було дуже розвинене літописання. В VІІ–Х ст. Іоанном Малалою, Феофаном Сповідником та Георгієм Амартолом були зроблені перші спроби написання всесвітньої історії (“від Адама”) з позицій християнського світогляду. Більшість цих творів були перекладені на слов’янську мову і були відомі руським літописцям вже періоду Київської Русі.
Серед найвидатніших візантійських учених VІ ст., що вивчали точні науки, можна назвати математиків і механіків Олександра Тралльського і Павла Егінського, Ісідора Мілетського і Анфімія Тралльського (які були й головними будівниками собору Святої Софії). У творі географа Козьми Індікоплавта хоч і було чимало географічних неточностей, але в ньому була так само і ціла низка цінних відомостей про країни Африки й Індії, про Червоне море та Індійський океан. Його геоцентричні погляди на всесвіт мали великий вплив на географічні уявлення середньовічних людей до самого ХV ст. Взагалі, візантійська картографія та географія підтримувалися на належному для середньовіччя рівні. Основоположником географії вважається Ісрокл, який в 535 р. склав опис 64 провінцій імперії.
Розвивалися астрологія, мантика (гадання), кабала (магічна дешифровка Біблії), магія, спіритизм (спілкування з духами) та алхімія, що згодом стала ключовою наукою середньовіччя. Студенти на семінарі повинні більш докладно розказати про основні наукові досягнення Візантії, зокрема в галузі точних наук, на прикладі діяльності Льва Математика.
Візантійська література не дала згаснути основним літературним жанрам у важкі для культури часи і її часто називають “архівом еллінізму”. Твори літераторів Візантії протягом століть залишались зразками, на яких училися письменники країн, що перейняли з Візантії християнство.
Серед інших літературних жанрів однозначно домінувала релігійна література. В ній головною стала поезія церковних гімнів, писати які бралися всі: і патріархи, і василевси, і єретики. До ІХ ст. було написано таку кількість гімнів, що церква наказала припинити їх створення. Виконання гімну було містерійним дійством, що перетворювало співаків на ангелів, а церкву на небо. В релігійній літературі великої популярності набули також збірники оповідань про життя святих пустельників.
У часи іконоборства перші позиції захопив жанр “житій” (міней). З’явилися величезні 12-місячні збірники житій, відповідно присвячені дням святих. У VІІІ ст., у зв’язку з іконоборством і реформаторською діяльністю Ісаврів, світська наукова думка і світська література відступають на задній план перед богословськими творами. До цього часу відноситься літературна діяльність двох стовпів іконошанування Іоана Дамаскіна і Федора Студіта.
У ХІ ст. найяскравішою фігурою візантійського вченого світу був Михаїл Псел: юрист, філософ, філолог, історик і поет, що поєднував із широкою енциклопедичною освіченістю таланти улесливого царедворця й інтригана. Його політичні мемуари “Хронографія” і книга “Логіка” були дуже популярними.
Художня література в культурній спадщині Візантії займає порівняно незначне місце. Своєю тематикою і формою вона була спочатку зв’язана з античною літературою, але згодом тут стали переважати церковні впливи.
3. В галузі архітектури візантійці запропонували новий план забудови міста. Посередині його знаходилась площа із собором, від якої, переплітаючись, розходилися вулиці. Головні пам’ятники візантійської архітектури в основному представлені будівлями культового характеру. На храмових будівлях відбивалося те, що християнство вимагало присутності в храмі всієї общини. Визначною пам'яткою ранньої візантійської архітектури є храм Святої Софії, збудований в Константинополі у період 532–538 рр. (на честь “Божественної премудрості”).
Головними видами образотворчого мистецтва стали: мозаїка, фреска та іконопис. Мозаїка робилася із різнокольорового каміння та смальти (кубиків різнокольорового скла). Фреска являла собою малюнок мінеральними фарбами по сирій штукатурці. З традиції єгипетських фаюмських поховальних портретів розвинулося мистецтво ікони. Ікона – це зображення образу святого на дошці. В V–ІХ ст. формується іконографічний канон, складається система храмового інтер’єру: певний порядок розміщення ікон, біблейських сцен на стінах та куполах храму. На куполі зображувався Христос Пантократор (Вседержитель), на барабані куполу – чотири ангели, що стережуть сторони світу і т.д.
Найбільш характерною та виразною деталлю візантійських храмів стає центральний купол. Так, діаметр купола храму Святої Софії в Константинополі має діаметр 31,5 м. Опираючись на 40 арок, він підноситься на висоту в 55 м і при сонячному освітленні здається таким, що висить у повітрі. Тонку оболонку його основи прорізають 40 вікон, які створюють подобу світового кільця.
Собор прекрасно відобразив особливості раннього візантійського архітектурного стилю. Він нагадує в основному тип римських урядових будинків періоду пізньої імперії, так званих базилік.
На прикладі Святої Софії можна побачити складний характер візантійської культури, в якій перехрещувались різноманітні впливи. Храм представляє собою своєрідне поєднання класу західної базиліки зі східним конструктивним типом грандіозного купольного перекриття. А в різнобарвних мозаїках та у мереживному орнаменті карнизів, якими прикрашені верхні частини храму, видно злиття східних і античних західних мотивів.
У зразках візантійських узорчатих шовкових тканин, у мотивах узорів простежуються іранські, індійські та інші східні впливи (стилізовані слони, леви, геральдичні птахи), в той час як у технічному відношенні це лише пряме продовження античних традицій. Візантійські ювелірні вироби відзначаються великим художнім смаком, так само відбивають вплив античного мистецтва, відтворюючи поряд з релігійно-християнськими сюжетами і сцени з античної міфології.
У VІІІ ст. Візантію потрясла іконоборча війна. Борючись проти поклоніння іконам, іконоборці на чолі з царем Левом III Ісавром висунули положення, що іконовшанування є викривленням християнства, бо ікони – це ідоли. Студенти повинні розкрити причини, зміст та наслідки іконоборчого руху у Візантії, зокрема його вплив на подальший розвиток іконопису.
Музика займала особливе місце у житті візантійців. Своєрідне сполучення авторитарності та демократизму, що було характерним для суспільного устрою ранньої Візантії, відбилося і на характері музичної культури. Зберігає свій колорит музика міських вулиць, театральних та циркових вистав, народних свят. У V–VІІ ст. відбувалося становлення християнської літургії, розвивалися нові жанри вокального мистецтва. Музика отримує особливий громадський статус. Саме культова музика зайняла домінуюче місце у середньовічній Візантії. Вона була виключно вокальна.
У житті більшості візантійців величезну роль мали масові видовища. Місце театру зайняв цирк (іподром) з його кінними змаганнями, що користувались широкою популярністю. Саме цирк був центром соціальних битв, місцем зіткнення спортивних та політичних пристрастей.
Культура Візантії була міською культурою. Великі міста імперії, і в першу чергу Константинополь, були не тільки осередками ремесел та торгівлі, але й центрами високої культури. Саме значна роль міст та світської міської культури є важливою відмінністю візантійської цивілізації від культури Західної Європи. Більшість особливостей візантійської культури були наслідком суттєвої різниці між східною, православною та західною, католицькою церквами.
З кінця першого тисячоліття н.е. почався могутній вплив візантійської культури на країни Сходу, Півночі та Заходу.
Тестові завдання
1. Грошовою одиницею Візантії, найстабільнішою для свого часу був:
а) систерції;
б) дінар;
в) безант.
2. Перший навчальний заклад у Візантії вищого типу називався:
а) колегіум;
б) аудіторій;
в) університет.
3. Жанр літератури, що описує життя святих і діячів церкви називається:
а) агіографія;
б) патерик;
в) псалтир.
4. Вважається, що традиція іконопису походить від:
а) поховальних обрядів східних слов’ян;
б) від фаюмських поховальних портретів;
в) поховальних обрядів варварських народів, що прийняли християнство.
5. Як називались майстерні, де працювали переписувачі книг?
а) скріпторії;
б) базиліка;
в) аудиторіум.
6. Коли під тиском турків-сельджуків відбулося падіння Константинополя?
а) у 1353 році;
б) у 1453 році;
в) у 1553 році.