Національно-визвольні повстання українського народу 20-30 рр. ХVIIст
Стурбований створенням окремої „козацької республіки”, уряд Речі Посполитої розпочав підготовку до чергового карального походу проти козаків. Для приборкання козаків король у серпні 1625 р. спрямував в Україну військо Конецпольського. Назустріч йому вийшли козаки під проводом нового гетьмана Марка Жмайла. Вирішальні бої відбулися біля Крилова.
Битві передували затяжні переговори. Польська сторона зажадала від козаків видачі ватажків морських походів, видачі листування з Москвою, зменшення реєстрового війська до кількості, яка була перед Хотинською війною, повернення самовільно зайнятих у королівнах земель тощо. Великого удару завдала козацтву перша зрада татар, які забули щойно укладений союз з Україною.
В урочищі Мед вежі Лози козаки протягом однієї ночі спорудили укріплення й успішно відбили кілька польських штурмів, завдаючи шляхетському військові великих втрат. Мало не загинув при цьому й сам Конецпольський. Це змусило польське командування вдатися до мирних переговорів, які було завершено укладанням компромісної угоди. Від козаків Куруківську угоду підписував Михайло Дорошенко, обраний гетьманом замість Жмайла.
Договір передбачав козацький реєстр на 6 тис.; ті ж хто не увійшов до списку, мусили повернутися до маєтків своїх власників. Одна тисяча козаків мала постійно перебувати на Запоріжжі, щоби перешкоджати втечам селян. Козаків забою’взували не втручатися в релігійні справи, відмовитися від морських походів, а також не підтримувати зносин з іншими державами.
Куруківська угода посилила суперечності між козаками – тими, хто потрапив до реєстру і тими, хто лишився поза ним. А що останніх була більшість, то загроза нових спалахів козацького невдоволення залишалася. До того ж ситуація в Україні ускладнювалась запровадженням нового загальнодержавного податку.Мешканці міст і сіл бралися до зброї. Десятки тисяч утікачів збиралися на Січі. Так визріло нове повстання.
Нереєстрові обрали гетьманом Тараса Федоровича більше відомого під прізвиськом Трясила. Низівці під його проводом 1630 р. вирушили в напрямку до Черкас, прихопивши й гармати. Козаки напали на польський табір і захопили три найбільші гармати. Загалом бої точилися з середини травня до початку червня і не принесли вирішального успіху жодній стороні. 8 червня в Переяславі було укладено компромісне перемир’я, яке, між іншим, передбачало „взаємну амністію” для учасників повстання і реєстрових козаків, котрі залишились на боці коронного війська. Козацький реєстр збільшувався до 8 тисяч. Козаки отримували право самі обирати собі гетьмана. Деяке пом’якшення уряду Речі Посполитої у ставленні до козаків, засвідчене Переяславською угодою, було пов’язане з наближенням кінця терміну перемир’я з Московською державою, поновленням воєнних дій та участю в них козацьких загонів.
В лютому 1635 р. сейм Речі Посполитої затвердив спеціальну постанову „Про припинення козацького свавілля”, і на територію Наддніпрянщини було введено загони коронного війська. Крім того, з метою контролю над козаками передбачалося збудувати в пониззях Дніпра, поближче до Запорізької Січі потужну фортецю, в якій постійно перебувала би польська залога. Вояки залоги мали б перешкоджати втікачам, які хотіли потрапити на Низ, а також перекрити головний шлях постачання Запоріжжя провіантом і боєприпасами. Будівництво Кодака вкрай обурило запорожців. Вони обрали гетьманом Івана Сулиму, який розробив план зруйнування Кодака й розіслав універсали із закликом до боротьбі. На початку серпня 1635 р. козацьке військо виступило з Січі.
Незабаром козаки підійшли до Кодака. Сулима скористався відсутністю коронного війська й частини реєстровців, які тоді воювали в Прибалтиці. Діючи швидко й несподівано, запорожці легко оволоділи Кодаком і частково зруйнували фортецю, потім відійшли до Запоріжжя, де на одному з островів спорудили табір.
Наприкінці серпня розпочався похід проти запорожців. Тим часом становище повстанців ускладнювалося. Похолоднішало, забракло продуктів і палива. У таборі зростало невдоволення. Цим і скористалися зрадники. Вони схопили козацького ватажка та його найближчих помічників і видали їх полякам. У листопаді 1635 р. справу Сулими та його сподвижників було розглянуто на надзвичайному сеймі. Івану Сулиму засудили до страти.
Жорстока розправа над Сулимою та його сподвижниками сама по собі не здатна була придушити козацький рух. Тому уряд Речі Посполитої вирішив переглянути реєстр Війська Запорізького та вилучити з нього всіх неблагонадійних. Це стало приводом до нового повстання, на чолі якого стали такі ватажки як Павло Бут, або Павлюк, Дмитро Гуня, Яків Острянин, Карпо Скидан. Наприкінці літа 1637 р. Павлюк вийшов із Запоріжжя, захопив артилерію реєстрових у Корсуні й закликав їх розправитися зі старшиною. На його палкий заклик реєстровці розстріляли частину своєї старшини, почавши від гетьмана. Здібний організатор і політик, Павлюк своїми універсалами підняв на повстання не тільки козаків, а й селянство, яке почало громити панські маєтки, розправлятися з орендарями. Народний рух охопив усю Україну. До нього приєдналася й частина реєстрових.
Наприкінці 1637 р. проти повстанців вийшло польське військо під проводом Миколи Потоцького. Під Кумейками поблизу Черкас відбулася вирішальна битва. Повного розгрому зумів уникнути досвідчений полководець Гуня. Тим часом біля Боровиці Павлюк зі Скиданом уже зібрали підкріплення і об’єднані сили знову дали бій полякам, але програли. Втративши надію на перемогу, козаки вирішили капітулювати й на вимогу Потоцького видали Павлюка і ще чотирьох ватажків, яких згодом стратили у Варшаві. Скидан з Гунею, які на той час були в Чигирині, відійшли на Запоріжжя. Акт капітуляції під Моровицею підписав і Богдан Хмельницький, тодішній військовий писар.
Повстання, хоч і зазнали поразки, сприяли зростанню національної свідомості українців та накопиченню ними досвіду для майбутніх визвольних змагань.