Методи навчання за джерелами знань
Методи навчання – це упорядковані способи діяльності вчителя й учнів, спрямовані на ефективне розв’язання навчально-виховних завдань.
виділяють три групи методів навчання: словесні, наочні, практичні.
Словесні методи навчання
Розповідь – це метод навчання, який передбачає оповідну, основну форми розкриття начального матеріалу з метою спонукання учнів до створення в своїй уяві певного образу.
Пояснення – вербальний метод навчання, за допомогою якого учитель розкриває сутність певного явища, закону, процесу.
Бесіда – питально-відповідальний метод навчання. Проводиться на основі отриманих знань.
Диспут, дискусія. Ці методи навчання близькі до бесіди.
Диспут – це суперечка на наукову або суспільну тему.
Дискусія – суперечка, обговорення будь-якого питання.
Лекція – усний виклад навчального матеріалу, великого за обсягом, складного за логічною побудовою.
Чільне місце у групі словесних методів посідає метод роботи з книгою.
Наочні методи
Наочні методи передбачають, передусім, використання демонстрації та ілюстрації.
Метод демонстрування передбачає демонстрування прикладів, дослідів, різних препаратів.
Метод ілюстрування передбачає ілюстрування статистичної наочності, плакатів, карт, зарисовок на дошці, картин та ін.
Спостереження як метод навчання передбачає сприймання певних предметів, явищ, процесів у природному і виробничому середовищі без втручання у ці явища і процеси.
Усі методи цієї групи тісно пов’язані. Наочні методи передбачають використання ТЗН і зокрема комп’ютерної техніки.
Практичні методи
Практичні методи спрямовані на досягнення завершального етапу процесу пізнання. Вони сприяють формуванню умінь і навичок логічного завершення ланки пізнавального процесу відповідно конкретної теми розділу.
Лабораторний метод передбачає організацію навчальної роботи з використанням спеціального обладнання та за визначеною технологією для отримання нових знань або перевірки певних наукових гіпотез на рівні досліджень.
Практична робота спрямована на використання набутих знань у розв’язанні практичних завдань.
Вправи – багаторазове повторення певних дій або видів діяльності для їх розв’язання, яке опирається на розуміння і супроводжується свідомим контролем і коректуванням.
26. Методи навчання за характером логіки пізнання
Це аналіз, синтез, індукція, дедукція.
Аналітичний метод передбачає мисленнєве або практичне розкладання цілого на частини з метою виокремлення суттєвих ознак цих частин.
Синтез— це метод, який передбачає теоретичне або практичне поєднання виділених аналізом елементів чи властивостей предмета, явища в єдине ціле.
Індуктивний метод передбачає вивчення предметів, явищ від одиничного до загального. В результаті розуміння сутності ознак, властивостей одиничних предметів, явищ чи понять є можливість усвідомити суттєві, типові закономірності чи властивості однопорядкових предметів або явищ.
Дедуктивний метод передбачає вивчення навчального матеріалу від загального до окремого, одиничного. Учні знайомляться із загальною закономірністю, а потім на основі цієї закономірності, закону чи правила, характеризують інші явища, предмети.
Індуктивний і дедуктивний методи перебувають у діалектичному взаємозв'язку.
27.Процес виховання, його специфіка , структурні елементи, рушійні сили.
Процес виховання - система виховних заходів, спрямованих на формування всебічно і гармонійно розвиненої особистості.
Щодо формування особистості структура процесу виховання має такі компоненти: свідомість особистості, емоційно-почуттєва сфера, навички та звички поведінки.
Свідомість — властива людині функція головного мозку, яка полягає у відображенні об'єктивних властивостей предметів і явищ навколишнього світу, процесів, що відбуваються в ньому, своїх дій, у попередньому мис-ленному накресленні їх і передбаченні наслідків, у регулюванні відносин людини з людиною і соціальною дійсністю.
Структурними елементами свідомості є відчуття, мислення, емоції, воля, самосвідомість.
Почуття — психічні стани і процеси, в яких відображено емоційний бік духовного світу людини, її суб'єктивне переживання подій та емоційне ставлення до навколишнього світу.
Навичка — психічне новоутворення, завдяки якому індивід спроможний виконувати певну дію, раціонально, з належною точністю і швидкістю, без зайвих затрат фізичної та нервово-психічної енергії.
Звичка — схильність людини до відносно усталених способів дій.
Навички і звички поведінки формуються у процесі цілеспрямованої, систематичної діяльності учнів, у якій вони набувають необхідного досвіду поведінки.
Процес виховання — динамічний, неперервний, безупинний. Його рушійними силами є сукупність суперечностей, вирішення яких сприяє просуванню до нових цілей. Розрізняють внутрішні й зовнішні суперечності.
Хоча зовнішні суперечності є тимчасовими, вони можуть знижувати ефективність виховного процесу. Тому виявлення їх і усунення повинні перебувати завжди в центрі уваги педагогів. Але найважливіший чинник — профілактична робота щодо запобігання таким суперечностям.
28.Сутність виховання , його мета. Концепції національного виховання про завдання складових виховання.
Всебічно і гармонійно сформована особистість є метою цивілізованого суспільства. Цей ідеал не втратив своєї значимості протягом сторіч, починаючи з афінської системи виховання, де й зародилося розуміння гармонійності людини (калокагатія — ідеал фізичної і моральної досконалості).
Національне виховання — виховання дітей на культурно-історичному досвіді свого народу, його звичаях, традиціях та багатовіковій мудрості, духовності.
Головною метою національного виховання на сучасному етапі є передача молодому поколінню соціального досвіду, багатства духовної культури народу, своєрідності на основі формування особистісних рис громадянина України, які передбачають національну самосвідомість, розвинуту духовність, моральну, художньо-естетичну, правову, трудову, фізичну, екологічну культуру, розвиток індивідуальних здібностей і таланту.
Ідеал — уявлення про взірець людської поведінки і стосунків між людьми, що виникають із розуміння мети життя.
Кінцевою метою виховання особистості єїї підготовка до повноцінного суспільного життя, яке передбачає виконання ролей громадянина, трудівника, громадського діяча, сім'янина, товариша.
Зміст національного вихованнявідображає в єдності його загальну мету, завдання й складові частини.
Основними складовими виховання, реалізація яких забезпечує всебічний і гармонійний розвиток особистості, є:
— громадянське виховання:формування громадянськості, яка дає змогу людині відчувати себе юридично, соціально, морально й політично дієздатною;
— розумове виховання:озброєння учнів знаннями основ наук, формування наукового світогляду та національної самосвідомості, оволодіння основними мислительними операціями, вироблення умінь і навичок культури розумової праці;
— моральне виховання:формування в учнів загальнолюдських норм гуманістичної моралі (добра, взаєморозуміння, милосердя, віри у творчі можливості людини), моральних понять, поглядів, переконань, моральних почуттів, вироблення навичок і звичок моральної поведінки, культури спілкування, культивування інтелігентності;
— трудове виховання:ознайомлення учнів з науковими основами сучасного виробництва, практична й психологічна підготовка їх до праці, свідомого вибору професії;
— естетичне виховання:формування естетичних понять, поглядів, переконань, виховання естетичних смаків, вироблення вмінь і навичок привносити в життя красу, розвиток в учнів творчих здібностей;
— фізичне виховання:виховання здорової зміни, підготовка до фізичної праці, захисту Батьківщини.
Завдання сучасної системи виховання, які випливають із суспільних потреб сьогодення, полягають у реальному переході до педагогічної творчості та індивідуального впливу, у переорієнтації учнівських і вчительських колективів на подолання авторитарно-командного стилю у ставленні до учнів. Пріоритетним стає гуманістичне виховання — створення умов для цілеспрямованого систематичного розвитку людини як суб'єкта діяльності, особистості, індивідуальності.
29.Самовиховання : суть, умови, етапи, прийоми.
Самовиховання —свідома діяльність людини, спрямована на вироблення у себе позитивних рис і подолання негативних.
Самовиховання успішно здійснюється за певних умов. Передусім воно потребує від людини знання самої себе, вміння оцінювати власні позитивні й негативні риси. Щоб збагатити учнів відповідними знаннями і вміннями, проводять цикл бесід про психічну діяльність людини, свідомість, волю, почуття, характер, мотиви поведінки, інтереси, здібності, потреби, темперамент, а також розкривають сутність самовиховання, методи і прийоми роботи над собою.
Важливий аспект самовиховання — логічне мислення, вміння проаналізувати кожен свій вчинок, що сприяє виробленню вимогливості до себе як постійної риси характеру, без якої неможливо досягти успіху в цій справі.
Підвищує ефективність процесу самовиховання ідеал, до якого прагне учень.
Перший етап. Педагоги передусім виявляють ставлення учнів до процесу самовиховання, проводячи анкетування за такими запитаннями: Чи займаєшся самовихованням?
На цьому етапі в учнів формують спонукальні мотиви, свідоме ставлення до самовиховання.
Другий етап починається з появою в учня бажання самовдосконалення. Педагог на цьому етапі повинен допомогти сформувати ідеал, до якого слід прагнути, виробити в учня стійке бажання наслідувати його.
Третій етап. Учень починає систематично працювати над собою, реалізовуючи програму самовиховання. Цей процес здійснюється в різноманітних видах діяльності: навчанні, праці, самообслуговуванні, виконанні громадських доручень, участі в роботі гуртків тощо. Педагог допомагає учневі контролювати результати втілених рішень
У процесі організації самовиховання учнів навчають спеціальним прийомам роботи над собою.
Прийом самопереконання
Прийом самонавіювання. Його пропонують використовувати у випадках, коли необхідно подолати в собі страх перед труднощами, невпевненість у власних силах, нерішучість.
Прийом самопідбадьорювання. Він ефективний, коли учень губиться в складних ситуаціях, зневірюеться у власних билах та можливостях
Прийом самозаохочення. Застосовують у випадках, коли учень, долаючи певні труднощі, виконав складне завдання. До них вдаються, коли необхідно подолати негативні риси особистості
Прийом самопримусу. Допомагає у боротьбі з внутрішньою неорганізованістю, небажанням вчитися чи працювати, з лінощами
Прийом самоаналізу Йому належить вирішальна роль у самовихованні. Він передбачає уміння аналізуватисвоївчинки, давати їм певну оцінку,,
30.Основні закономірності та принципи виховання.
Закономірності виховання — стійкі, повторювані, об'єктивно існуючі істотні зв'язки у ньому, реалізація яких сприяє забезпеченню ефективності розвитку особистості школяра.
У виховному процесі виявляються такі закономірності.
Виховання органічно пов'язане із суспільними потребами й умовами виховання.
Людина виховується під впливом найрізноманітніших чинників. Недарма кажуть, що виховує все: і люди, і речі, і явища. Важлива роль у вихованні належить людям, насамперед батькам і педагогам. Це покладає на них особливу відповідальність.
Результати виховання залежать від виховного впливу на внутрішній світ дитини, її духовність. Це, зокрема, стосується формування її думок, поглядів, переконань, ціннісних орієнтацій, емоційної сфери. Виховний процес повинен постійно трансформувати зовнішні виховні впливи у внутрішні, духовні процеси особистості (її мотиви, установки, орієнтації, ставлення).
Визначальними у вихованні є діяльність та спілкування. Діяльність — головний чинник єдності свідомості та поведінки під час здійснення учнем певних видів діяльності (навчальної, трудової, ігрової, спортивної та ін.).
Ефективність виховного процесу залежить від стосунків в учнівському в колективі.
Ефективність виховного процесу зростає, коли учні займаються самовихованням, тобто коли поєднується виховання і самовиховання.
Принципи виховання — керівні положення, що відображають загальні закономірності процесу виховання і визначають вимоги до змісту організації та методів виховного процесу.
Процес виховання ґрунтується на таких принципах.
Цілеспрямованість виховання. Передбачає спрямування виховної роботи на досягнення основної мети виховання — всебічно розвиненої особистості, підготовки її до свідомої та активної трудової діяльності. Реалізується цей принцип за умови підпорядкованості виховної роботи загальній меті, знання цієї мети вихователями і вихованцями, недопущення стихійності у вихованні, наявності перспективи, проектування рівня вихованості особистості відповідно до запланованої мети.
Зв'язок виховання з життям. Його суть — виховна діяльність школи має орієнтувати учнів на те, що вони повинні жити життям суспільства, брати посильну участь у ньому вже за шкільною партою і готуватися до трудової діяльності
Єдність свідомості та поведінки у вихованні. Поведінка людини — це її свідомість у дії.
Виховання в праці. В основі цього принципу — ідея, що формування особистості безпосередньо залежить від її діяльності, від особистої участі в праці.
Комплексний підхід у вихованні. Ґрунтується на діалектичній взаємозалежності педагогічних явищ і процесів. Втілення його в життя передбачає: єдність мети, завдань і змісту виховання; єдність форм, методів і прийомів виховання; єдність виховних впливів школи, сім'ї, громадськості, засобів масової інформації, вулиці; врахування вікових та індивідуальних особливостей учнів; єдність виховання і самовиховання; постійне вивчення рівня вихованості учня і коригування виховної роботи.
Виховання особистості в колективі.
Поєднання педагогічного керівництва з ініціативою та самодіяльністю учнів.
Поєднання поваги до особистості вихованця з розумною вимогливістю до нього. У цьому — головний сенс гуманістичної педагогіки щодо формування необхідних взаємин вихователів і вихованців. Цей принцип передбачає: єдність вимог до вихованців з боку педагогів, контроль за їх поведінкою, гуманне ставлення до них, поважання їхньої думки та ін.
Індивідуальний підхід до учнів у вихованні.
Принцип системності, послідовності й наступності у вихованні. Виходить з того, що для формування свідомості, вироблення навичок і звичок поведінки потрібна система певних послідовних виховних заходів
Єдність педагогічних вимог школи, сім'ї і громадськості.
Концепція національного виховання розглядає такі його принципи:
— народність — єдність загальнолюдського і національного.
— природовідповідність — урахування багатогранної й цілісної природи людини, вікових та індивідуальних особливостей дітей, їх анатомічних, фізіологічних, психологічних, національних та регіональних особливостей;
— культуровідповідність — органічний зв'язок з історією народу, його мовою, культурними традиціями, з народним мистецтвом, ремеслами і промислами, забезпечення духовної єдності поколінь;
— гуманізація — створення умов для формування кращих якостей і здібностей дитини, джерел її життєвих сил; гуманізація взаємин вихователя і вихованців;
— демократизація — усунення авторитарного стилю виховання, сприйняття особистості вихованця як вищої соціальної цінності, визнання її права на свободу, на розвиток здібностей і вияв індивідуальності. Глибоке усвідомлення взаємозв'язку між ідеалами свободи, правами людини і громадянською відповідальністю:
— етнізація — наповнення виховання національним змістом, що передбачає формування самосвідомості громадянина.
31.Перевиховання, його функції , етапи, принципи.
Перевиховання - виховний процес, спрямований на подолання негативних рис особистості, що сформувалися під впливом несприятливих умов виховання.
Важковиховувані діти байдуже ставляться до навчання, періодично порушують правила поведінки, дисципліну. Їм притаманні грубість, нечесність.Педагогічно занедбаніпідлітки негативно ставляться до навчання й суспільне корисної діяльності. Вони систематично порушують дисципліну й норми моралі.Підлітки-правопорушники перебувають на обліку в Службі у справах неповнолітніх або направляються до спеціальних навчальних закладів для їх виправлення у спеціальних умовах.Неповнолітні злочинці — педагогічно занедбані підлітки та юнаки, які скоїли кримінальні злочини, порушили правові норми й за рішенням суду направлені до виховно-трудових колоній на виправлення.
Перевиховання здійснюють поетапно.
На першому (підготовчому) етапі детально вивчають і аналізують позитивні й негативні якості педагогічно занедбаного учня, умови, що призвели до їх виникнення, визначають шляхи нейтралізації негативних і посилення позитивних якостей особистості, конкретні завдання та зміст процесу перевиховання.
На другому (початковому) етапі перевиховання починається реалізація наміченої програми роботи з учнем: підліток долає помилкові погляди і переконання, негативні звички поведінки.
На третьому (переломному) етапі триває реалізація програми роботи з підлітком, але вже в умовах, коли він прийняв її, добровільно виконує свої обов'язки, виявляє самостійність і активність
На завершальному етапі створюють умови для залучення учня до активної участі в усіх видах системної діяльності, нагромаджується позитивний досвід поведінки, розширюється сфера самовиховання.
Специфічними принципами перевиховання є:
Поєднання переконання з примусом. Передбачає використання методів виховного впливу на вихованця залежно від рівня розвитку його свідомості — що вищий рівень свідомості, то більша частка методів переконання, і навпаки.
Гуманне ставлення до важковиховуваних учнів.Вони не зможуть пізнати моралі гуманізму, якщо не відчують гуманного ставлення до себе дорослих і однолітків.
Об'єктивне ставлення до важковиховуваного учня у процесі його перевиховання. Передбачає виявлення в такого учня не лише негативних, а й позитивних якостей, на які спираються у процесі перевиховання.
Ставлення до важковиховуваного учня як до всіх школярів. Йому не слід дорікати перед колективом, що він не такий, як усі, гірший за інших, бо це озлоблює і викликає бажання стати ще гіршими, справдити "прогнози" вихователів.
Педагогічний вплив на важковиховуваного учня в неафектному стані. Виключає вплив на нього відразу після скоєння негідного вчинку, "по гарячих слідах", адже в такому стані ні педагог не може виявити об'єктивність, ні учень зрозуміти справедливість педагогічного впливу. У таких випадках А.Макаренко пропонував "відстрочену бесіду", яка дає вихованцеві можливість "охолонути", обдумати свій вчинок, а педагогові — підготуватися до розмови.
Випереджувальне формування позитивних якостей, а не боротьба з недоліками. Полягає у не "вип'ячуванні" негативних рис особистості, зосередженні уваги на формуванні позитивних якостей.
32. Поняття про методи, методичні прийоми, засоби виховання та їх класифікації.
Виховання — це двосторонній процес, що об'єднує в собі діяльність учителя і діяльність учнів.
Метод виховання — спосіб впливу на свідомість, почуття, волю, поведінку і систему відносин учня з метою формування активних громадян незалежної України.
Метод виховання — спосіб взаємопов'язаної діяльності вихователів і вихованців, спрямованої на формування в останніх поглядів, переконань навичок і звичок поведінки.
Метод виховання складається з прийомів.
Прийом — це частина, деталь методу, необхідна для більшої ефективності виховання.
Засобами виховання називають доцільно організовані шляхи розв'язання виховних завдань.
До засобів належать книги, засоби масової інформації (преса, телебачення, радіо), засоби мистецтва (кінофільми, вистави). Проте найважливішу роль відіграє вчасно і мудро сказане слово вчителя, якого потребує учень.
Найбільш поширеним групуванням методів виховання за їх ознаками є класифікація Ю.К.Бабанського:
Методи формування свідомості учнів — словесні: розповідь, пояснення, бесіда, лекція, диспут; метод прикладу.
33. Зміст, шляхи, форми і методи естетичного виховання.
Зміст естетичного виховання, орієнтованого на формування естетичної культури школярів, передбачає: розвиток у школярів здібності сприймати в природі, в праці, в творах мистецтва, оточуючій дійсності, поведінці людей, які бажають насолоджуватися цим прекрасним.
Структурними компонентами естетичного виховання є естетичне сприйняття, естетичне ставлення, естетичне почуття, естетичне судження, естетичний ідеал, естетичний смак, естетична діяльність. Вони визначаються розумовою, моральною, емоційною, духовною діяльністю людини і зумовлюють істотні зміни в її світосприйнятті, переконаннях, поведінці, сприяють естетичній діяльності особистості, розвитку її творчих сил та здібностей відповідно до об'єктивних законів розвитку краси.
34. Методи формування свідомості.
Це методи різнобічного впливу на свідомість, почуття і волю з метою формування поглядів і переконань.
До них належать бесіда, лекція, диспут і метод прикладу.
35. Методи стимулювання діяльності поведінки.
Гра — один із видів діяльності дитини, що полягає у відтворенні дій дорослих і стосунків між ними.
Заохочення— схвалення позитивних дій і вчинків з метою спонукання вихованців до їх повторення.
Полягає в тому, що відчуття задоволення, радості, зумовлені громадським визнанням зусиль, старань, досягнень зміцнює впевненість у своїх силах, викликає приплив енергії, піднесений настрій, готовність до роботи, забезпечує хороше самопочуття.
Покарання — осуд нєдостойних дій та вчинків з метою їх припинення, запобігання у майбутньому.
Покарання, як і заохочення, слід використовувати тільки як виховний засіб.
36. Методи організації діяльності учнів і формування досвіду позитивної поведінки
Діяльність — основа здорового способу життя, важливе джерело збагачення досвідом суспільних відносин і суспільної поведінки.
учні включаються у такі види діяльності: навчальну, самообслуговуючу, громадсько-корисну, продуктивну, ігрову, творчу.
До діяльнісних методів виховання належать: педагогічна вимога, громадська думка, вправи, привчання, доручення, створення виховних ситуацій, колективні творчі справи (КТС).
Педагогічна вимога— це педагогічний вплив на свідомість вихованця з метою спонукання його до позитивної діяльності або гальмування дій і вчинків, якщо вони мають негативний характер.
Громадська думка — відображення колективної думки, активна впливова сила в руках умілого вихователя.
Вправи— багаторазове повторення певних дій, вчинків, це не механічний, а свідомий творчий процес.
Привчання — організація планомірного і регулярного виконання дітьми певних дій з метою перетворення їх у звичні форми громадської поведінки.
Доручення — це метод виховання, який своєю метою має вправляння в позитивних діях і вчинках.
А. С. Макаренко часто застосовував прийом паралельної дії, тобто не прямий вплив на вихованця, а через колектив.
Колективна творча справа (методика колективного творчого виховання І.П. Іванова) — це спільний пошук кращого розв'язання важливих завдань збагачення колективу і особистості щодо поліпшення навколишнього життя.
37. Організаційні форми виховної роботи
Форми виховної роботи - це системне утворення, в якому системотворчим чинникам виступає заздалегідь поставлена виховна ціль, а як складові компоненти - методи, засоби, зміст, що взаємодіючи, породжують ту емерджентну (системну) властивість, яка, виражаючи результативність конкретного виховного закладу, засвідчує педагогічну майстерність його організаторів.
За кількістю учасників їх поділяють на індивідуальні, мікрогрупові, групові (колективні), масові.
За місцем проведення - на класні, позакласні, позашкільні.
За складністю організації - на прості та комплексні.
За цільовою спрямованістю - на інформаційні, традиційні, народні форми дозвілля, сучасні форми культурно-дозвільної діяльності, специфічні форми сфери туризму, специфічні форми сфери спорту.
За засобами виразності - на вербальні, наочні, художньо-видовищні.
38. Форми та методи професійної орієнтації молоді
Упродовж останніх років накопичено великий та різноманітний соціально-педагогічний досвід щодо сприяння професійному самовизначенню молоді.
Найбільш ефективними виявились наступні форми роботи:
• надання групової профконсультаційної допомоги у формі лекцій, зустрічей із представниками різних професій, “круглих столів” із проблем профорієнтації та працевлаштування, семінарів, конференцій;
• проведення індивідуальної профконсультаційної роботи у спеціально створених консультативних пунктах – тестування, анкетування, реалізація тренінгових програм для безробітної молоді;
• проведення профдіагностичної роботи, яка значно полегшується в умовах комп’ютеризації, спрямованої на надання допомоги молодим людям при професійному самовизначенні;
• залучення підлітків і молоді до профінформаційних масових заходів – проведення днів соціального захисту молоді, днів відкритих дверей, ярмарків вакансій;
• створення та поповнення банку даних про навчальні заклади, фірми із працевлаштування, вакантні робочі місця тощо;
• організація клубних об’єднань, що сприяють формуванню у молодих людей вміння самовизначитися у виборі професії, підвищенню готовності до конкурентоспроможності молодої людини на ринку праці, оволодінню знаннями з основ психології.
• телефонне інформування, яке надає клієнтам об’єктивну інформацію стосовно наявності вакансій на ринку праці, тактики поведінки при пошуку роботи та бесіди з роботодавцями;
• надання клієнтам інформації про можливість перекваліфікації чи підвищення кваліфікації.
39. Завдання, зміст, методи і засоби розумового виховання сучасних дітей дошкільного віку
Завдання розумового виховання дітей дошкільного віку можна об’єднати в кілька груп:
1) набуття елементарних знань про довкілля - природу, життя, працю людей, суспільні явища;
2) формування навичок і вмінь розумової діяльності, що полягає у виробленні в дітей певних способів сприймання, розвитку всіх пізнавальних процесів;
3) розвиток пізнавальних психічних процесів: відчуття, сприймання, пам’яті, уяви;
4) розвиток зацікавленості дітей, допитливості, розуму і формування на їх ґрунті стійких пізнавальних інтересів, розвиток розумових здібностей.
Педагог послуговується такими методами:
- наочними (спостереження, екскурсія, екскурсія-огляд, демонстрування картин, показ кіно- та діафільмів);
- словесними (розповідь, бесіда, вивчення художньої літератури);
- практичними (вправи, ігри, праця в природі).
До прийомів розумового виховання належать:
- наочні (зразок, показ);
- словесні (пояснення, запитання, оцінювання);
- ігрові (ігрова дія, ігрова ситуація).
Засоби розумового виховання в педагогіці дошкілля такі:
- ознайомлення з навколишнім світом (збагачується кругозір дитини, її пізнавальні процеси, розвивається спілкування з дорослими, збільшується обсяг інформації);
- гра - специфічна діяльність дітей, в якій віддзеркалюється навколишня дійсність, виявляються знання; різні види ігор по-різному впливають на розумовий розвиток дітей;
- праця, в процесі якої відбувається практичне ознайомлення з якостями і властивостями предметів; знаряддями праці, матеріалами;
- навчання - цілеспрямований вплив, що здійснюється систематично, забезпечуючи послідовність нагромадження знань і умінь.