Міжгалузеві й галузеві принципи 25 страница

Розпорядження голови державної адміністрації, що супере­чать Конституції України, законам України, рішенням Консти-

1 Урядовий кур'єр. - 1999. - № 89.


Розділ XX

І

туційного Суду України, іншим актам законодавства або є не­доцільними, неекономічними, неефективними за очікуваними чи фактичними результатами, скасовуються Президентом України, Кабінетом Міністрів України, головою місцевої державної адміністрації вищого рівня або в судовому порядку.

Нормативні правові акти оргші1іггш_посадових осіб місцевого самоврядування Згідно зі ст. 140 Конституції України місцеве самоврядування в Україні здійснюється через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи. Органами місцевого самовря­дування, що представляють спільні інтереси територіальних гро­мад сіл, селищ та міст, є районні та обласні ради. Органи місцево­го самоврядування при виконання функцій, делегованих їм дер­жавними органами, в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими для виконання на від­повідній території (ст. 144 Конституції України, ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»). Рішення Ради приймаються на її пленарному засідання після обговорення відкритим або таємним голосуванням більшістю депутатів від за­гального складу Ради.

Сільський, селищний, міський голова, голова районної в місті, районної, обласної ради, яким делеговані державні функції, в ме­жах своїх повноважень видає розпорядження.

Виконавчий комітет сільської, селищної, міської ради в межах своїх повноважень, делегованих державними органами, приймає рішення. Рішення приймаються на засіданні виконавчого комітету більшістю голосів від загального складу і підписуються сільським, селищним, міським головою.

^^ 6. Локальні нормативні правові акти. До локальних норматив­них правових актів належать акти, що видаються державними установами і організаціями різних форм власності для регламен­тації своїх внутрішніх питань і які поширюються на членів цих ор­ганізацій (наприклад, накази керівників підприємств, Правила внутрішнього трудового розпорядку, Положення про порядок накладення дисциплінарних стягнень тощо). Акти цієї групи спрямовані на деталізацію вимог загальної норми права стосовно умов діяльності відповідного колективу.

§ 6. Дія нормативно-правових актів у часі

Дію нормативного акта у часі характеризують чотири по-

казники:


ФОРМИ ПІ'ЛВЛ

1) момент набуття актом чинності, тобто початку його дії;

2) напрям темпоральної дії нормативного акта;

3) момент зупинення дії нормативного акта;

4) момент припинення (скасування) дії нормативного акта.

Отже, чинність закону (нормативного акта) у часі починаєть­ся з моменту набрання законом чинності. Набрання законом чинності означає, що з цього моменту всі організації, посадові особи і громадяни повинні керуватися ним, виконувати і дотри­муватись його.

Відомо, що порядок і терміни набрання законами чинності встановлюються в кожній державі особливими актами. В Україні ці правила сформульовані насамперед у ч. 2 і 3 ст. 57 Конституції України, згідно з якими «закони та інші нормативно-правові ак­ти, що визначають права і обов'язки громадян, мають бути дове­дені до відома населення в порядку, встановленому законом.

Закони та інші нормативно-правові акти, що визначають пра­ва і обов'язки громадян, не доведені до відома населення у поряд­ку, встановленому законом, є не чинними».

Як бачимо, в Конституції порядок набрання чинності норма­тивними актами викладено лише в загальних рисах. Більше того, в Конституції є пряма вказівка на необхідність прийняття з цього питання спеціального закону. На жаль, на сьогоднішній день в Україні такого закону все ще немає. Зараз з цього питання діє Указ Президента України від 10 червня 1997 року № 503/97 «Про порядок офіційного обнародування нормативно-правових актів і набрання ними чинності» (далі — Указ № 503).

Стаття 1 Указу № 503 визнає офіційними друкованими видан­нями «Офіційний вісник України», «Відомості Верховної Ради України», «Урядовий кур'єр». Регламент Верховної Ради Укра­їни додатково визнає офіційним виданням щодо актів Верховної Ради газету «Голос України».

Розглянемо порядок набуття чинності різними нормативними актами.

1. Згідно з ч. 5 ст. 94 Конституції та Указом № 503 нормативні
акти Верховної Ради України і Президента України набирають
чинності через 10 днів з дня їх офіційного оприлюднення, якщо
інше не передбачено самим нормативним актом,«але не раніше
дня їх опублікування в офіційному друкованому виданні.

2. Нормативні акти Кабінету Міністрів України, що визначають права та обов'язки громадян, набирають чинності не раніше дня їх опублікування в офіційних друкованих виданнях. Решта


РОЗДІЛ XX

з моменту їх прийняття, якщо пізніший термін не передбачений у самих актах.

3. Порядок набуття чинності нормативними актами міністерств
і відомств встановлено в Указі Президента України від 3 жовтня
1992 року № 493/92 «Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади».
Згідно зі ст. 1 Указу з 1 січня 1993 року нормативні акти, що видаються міністерствами, іншими органами виконавчої влади, орга­нами господарського управління та контролю і стосуються прав, свобод та законних інтересів громадян або мають міжвідомчий характер, підлягають державній реєстрації в Міністерстві юстиції України. Такі нормативні акти набувають чинності через 10 днів після їх реєстрації, якщо в них не встановлено пізніший термін набрання чинності. Нормативний акт включається до Єдиного державного реєстру нормативних актів і публікується в «Офіційному віснику України».

4. Рішення органів місцевого самоврядування згідно з п. 5 ст. 59
Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» набувають чинності з дня їх офіційного оприлюднення, якщо відповідною
радою не встановлено пізніший термін введення цих рішень у дію.

5. Згідно зі ст. 41 Закону України «Про місцеві державні
адміністрації» нормативно-правові акти місцевих державних
адміністрацій підлягають державній реєстрації у відповідних органах юстиції і набирають чинності з моменту їх реєстрації, якщо самими актами не встановлено пізніший термін введення їх у дію. У той же час акти, які стосуються прав та обов'язків громадян або мають загальний характер, набирають чинності з моменту їх оприлюднення, якщо самими актами не встановлено пізніший термін введення їх у дію.

Другою найважливішою характеристикою дії закону в часі є напрям темпоральної дії, що визначається як дія закону стосов­но фактів, які виникли вже після набуття ним чинності (нових фактів), а також тих, які виникли ще до цього (старих фактів) і тривають після набуття актом чинності.

Певний внесок у вирішення питань про напрями дії законів у часі зроблено Конституційним Судом України в рішенні у справі про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів від 9 лютого 1999 року № 1-рп/99. У цьому рішенні зазна­чається, що перехід .від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема, негайно (безпо­середня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма).310


ФОРМИ ПРАВА

Нормативні акти в правовій державі в основному діють лише «вперед» і не мають зворотної дії, тобто приводять до виникнен­ня юридичних наслідків тільки у зв'язку з тими фактами, що ви­никли після набрання ними чинності. Традиційно відзначається, що, виходячи з практики, загальний принцип, який визначає на­прям дії нормативних актів, може бути визначений як принцип негайної дії. Це пояснюється тим, що держава, як правило, зацікавлена в найбільш швидкій заміні старих відносин новими, старої норми новою нормою.

Що таке принцип негайної дії нормативного акта? За образ­ним висловом С. Алексєєва, новий нормативний акт ніби розти­нає триваючі відносини. Усі ті юридичні наслідки, які відповідно до фактів, що відбулися в минулому, вже настали, як правило, зберігають свою силу. Але й новий нормативний акт діє негайно; згідно з цим усі факти, що виникли після набрання чинності но­вим актом, підпадають під його дію.

Наведемо приклад негайної дії закону. Уявимо собі таку суто теоретичну ситуацію: за чинним Кодексом про шлюб та сім'ю май­но, яке отримано у спадщину одним із подружжя під час перебу­вання в шлюбі, вважається його приватною власністю. З 1 січня 2002 року набрав чинності новий Кодекс, що встановлює інше пра­вило: майно, яке отримано у спадщину одним із подружжя під час перебування в шлюбі, вважається спільною власністю подружжя. Чоловік отримує спадщину 1 грудня 2001 року, а дружина — 1 бе­резня 2002 року. Виникає питання: хто вважається власником май­на, успадкованого 1 грудня 2001 року та 1 березня 2002 року. За умови, що в новому Кодексі встановлено, що він має негайну дію, майно, успадковане чоловіком, є його приватною власністю (оскільки факт отримання цієї спадщини виник до набрання чин­ності новим Кодексом), а майно, успадковане дружиною, є спільною власністю подружжя (оскільки другий факт отримання спадщини виник вже після набрання чинності новим Кодексом).

Переживаюча дія, старого акта — це явище, за своїм характе­ром протилежне зворотній силі. Тут старий нормативний акт, скасований новим, якоюсь мірою продовжує діяти і після втрати ним юридичної сили. Він ніби «переживає» відведений йому тер­мін. «Переживання» закону можливе тільки у триваючих відно­синах. Воно застосовується, як правило, у разі, коли необхідно враховувати інтереси осіб, що вступили в правовідносини до ви­дання нового нормативного акта.

Повернемось до прикладу про негайну дію закону і подиви­мось, як зміняться наші висновки, коли старий Кодекс буде мати


 
 


РОЗДІЛ XX

переживаючу дію. Переживаюча дія означає, що за прямою вка­зівкою закону для тих шлюбів, що були укладені до 1 січня 2002 року, старий Кодекс продовжує регулювати майнові відносини, які виникають після набрання чинності новим Кодексом. А новий Кодекс регулюватиме лише ті відносини, що виникають у шлюбах, укладених після 1 січня 2002 року. У цьому разі як майно, успадко­ване чоловіком, так і майно, успадковане дружиною, буде їх при­ватною власністю, незважаючи на те, що факт отримання спадщи­ни дружиною виник після втрати чинності старим Кодексом.

Зворотна сила закону полягає в тому, що новий закон поши­рюється на факти, які виникли ще при старому законі. Тому наслідки, що були законно зроблені при старому законі, визна­ються неправильними і підлягають зміні відповідно до норм ново­го закону.

Знову повернемося до прикладу із спадщиною. Уявимо, що новий Кодекс має зворотну дію (тобто за прямою вказівкою зако­ну новий Кодекс регулює майнові відносини і для шлюбів, укладе­них до набрання чинності новим Кодексом, і для шлюбів, укла­дених після 1 січня 2002 року). У цьому разі наші висновки будуть такими: як майно, успадковане чоловіком, так і майно, успадко­ване дружиною, будуть їх спільною власністю, бо не має значен­ня, що факт отримання спадщини чоловіка виник до набрання чинності новим Кодексом. І наслідки, що були законно зроблені при старому Кодексі (визнання майна, успадкованого чоловіком, приватною власністю останнього), підлягають зміні відповідно до норм нового закону (майно визнається спільною власністю).

Для фізичних і юридичних осіб діють різні правила, які визна­чають можливість зворотної дії закону.

Стосовно фізичних осіб закони не мають зворотної дії (саме тому наведений вище приклад із зворотною дією Кодексу є суто теоретичним). Разом з тим ст. 58 Конституції передбачає виняток для тих законів, що пом'якшують або скасовують відпові­дальність фізичної особи. У цьому разі вони мають зворотну си­лу. Оскільки закони, що пом’якшують і скасовують відповідальність, для фізичних осібзавждимають зворотну силу, то для за­стосування цього правила не потрібна спеціальна вказівка про це в тексті закону — воно діє автоматично.

Стосовно юридичних осіб закони за загальним правилом теж не мають зворотної сили. Але і тут як виняток зворотна сила все-таки є можливою. Щоправда, на відміну від фізичних осіб, прави-312


ФОРМИ ПРАВА

■

ло про зворотну силу не діє автоматично в тих випадках, коли за­кон пом'якшує або скасовує відповідальність юридичної особи. Як указав Конституційний Суд України, надання зворотної ДІЇ в часі таким нормативно-правовим актам може бути передбачене шляхом прямої вказівки про це в законі або іншому нормативно-правовому акті.

Третій параметр, яким визначається дія нормативного акта в часі, — момент припинення його дії. Припинення чинності зако­ну означає і остаточну втрату ним юридичної сили. Проте, як відзначає С. Алексєєв, при оцінці правомірності фактів і ситуацій, що відбувалися в минулому, суду, іншому юрисдикційному орга­ну необхідно керуватися законом, що діяв у той час, коли відбу­валися відповідні події. А в ситуації з законом, що має пережива­ючу силу, скасованим законом слід керуватися і при оцінці сьо­годнішніх подій.

Традиційно в літературі наводяться такі підстави припинення дії нормативних актів:

1) закінчення терміну, на який вони були прийняті (наприклад, закон про Державний бюджет України на відповідний рік
втрачає силу в 0 годин 1 січня наступного року);

2) зміна обставин, на які вони були розраховані (наприклад,
втратили свій сенс і тому припинили дію акти періоду Великої
вітчизняної війни після її закінчення);

3) при скасуванні цього акта іншим актом (найпоширеніший
випадок).

Остання підстава може бути класифікована на:

а) пряме скасування нормативного акта уповноваженим на те
органом;

б) фактичну заміну нормативного акта іншим актом, що регулює ту ж групу суспільних відносин.

Останній момент, що підлягає з'ясуванню при розгляді питан­ня про дію закону в часі, — це зупинення (призупинення) дії нор­мативного акта. Під ним звичайно розуміють тимчасове, неоста­точне переривання його темпоральної дії, яке обумовлюється певними обставинами і здійснюється в порядку, передбаченому законодавством. Призупинити дію нормативного акта може як орган, що прийняв його, так і інший орган, якщо подібні повнова­ження надано йому законом. Наприклад, згідно зі ст. 137 Консти­туції України «з мотивів невідповідності нормативно-правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим Конституції України та законам України Президент України може зупинити


РОЗДІЛ XX

дію цих нормативно-правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим з одночасним зверненням до Конституційного чСуду України щодо їх конституційності».