Фактори і методи ринкового ціноутворення

1.Коливання цін, ціна рівноваги

2.Фактори і методи ринкового ціноутворення

Методи ціноутворення

1, Розрахунок ціни за формулою: середні витрати виробництва плюс прибуток.

2.Встановлення ціни ні основі рівноваги попиту і пропозиції.

3. Аналіз беззбитковості та забезпечення цільового прибутку.

4. Встановлення цін, виходячи з відсутності та цінності товару. (.Сутність його полягає в тому, що головним чинником ціноутворення є не витрати продавця, а купівельне бажання покупця, врахування обставин, в яких здійснюється купівля-продаж.)

5.Урахування рівня поточних цін.( На думку підприємців, рівень поточних цін відображує справжню норму прибутку, гарантує певну рівновагу вме­жах галузі.)

6. Встановлення цін закритих торгах.

7.Встановлення цін на новий товар.

Цінова політика

Основними складовими стратегії фірми у вирішен­ні проблеми ціноутворення є:

Ø — встановлення цін на новий товар (на новинку й імітатор);

Ø — ціноутворення в межах товарної номенклатури;

Ø — встановлення цін за географічною ознакою;

Ø — встановлення цін зі знижками і заліками;

Ø — встановлення цін для стимулювання збуту;

Ø — встановлення дискримінаційних цін. Реалізуючи вироблену стратегію, фірма встановлює

Етапи визначення цінової політики:

1) визначення цільового ринку;

2) аналіз торгової марки;

3) аналіз інших елементів стратегії маркетингу;

4) визначення загальної цінової політики;

5) розробка цінової стратегії;

6) встановлення конкретних цін.

Головними цільовими завданнями у фірми можуть бути:

— максимізація поточного прибутку;

— завоювання лідерства за часткою реалізованого на ринку товару й окремо за його якістю тощо

Етапи формування ціни:

1) фірма ретельно визначає цілі маркетингу: забез­печення виживання, максимізація поточного прибут­ку, завоювання лідерства за показниками частки рин­ку або якості товару;

2) фірма виводить криву попиту, що відображає ймовірну кількість товару, яку вдається продати на ринку протягом конкретного проміжку часу за цінами різного рівня;

3) здійснюється розрахунок зміни суми витрат фір­ми за різних рівнів виробництва;

4) вивчаються ціни конкурентів для використання їх як основи цінового позиціювання власного товару;

5) фірма обирає один із методів ціноутворення;

6) фірма встановлює остаточну ціну на товар з ура­хуванням її найповнішого психологічного сприйняття і обов'язковою перевіркою ціни, отриманої дистриб'ю­торами, дилерами, торговим персоналом, конкурента­ми тощо.

Вибираючи метод ціноутворення, зважають на такі фактори:

— за надто низької ціни отримання прибутку проб­лематичне;

— за мінімально можливої конкурентної ціни її ме­жею буде собівартість;

— за максимальної ціни межею є наявність у това­ру унікальних якостей і, зрештою, середньою межею буде ціна товару конкурентів і ціна товару-замінника.

У практиці ціноутворення фірми домінують такі методи:

— середні витрати плюс прибуток;

— беззбитковість і забезпечення цільового прибутку;

— встановлення ціни, орієнтуючись на прогнозова­ну цінність товару;

— встановлення ціни на основі рівня поточних цін;

— встановлення ціни на основі закритих торгів.

Вибір визначальних цілей формування цінової політики здійснюється за допомогою:

а) орієнтира на покупця,

б) орієнтира на поточні витрати,

в) орієнтира на прибуток.

Оцінка споживчого ринку здійснюється в процесі аналізу кон'юнктури ринку на підставі трьох видів можливостей:

• диференціацією цін на товари в рамках сформованого "конкурентного полю" чи на даному сегменті;

• диференціацією цін на окремі товари в розрізі окремих категорій покупців з урахуванням диференціації рівня їхнього торгового обслуговування;

• розширенням обсягу продажу за рахунок зниження цін.

Вибір моделі, розрахунку рівня торгової надбавки визначається конкретним цільовим орієнтиром:

а) при орієнтирі цінової політики на покупця базовим елементом розрахунку рівня торгової надбавки приймається рівень ціни товару, застосовуваний для відповідних категорій покупців і розраховується по формулі:

Рт.н1=((Цр - Цз)*100))/Цз,

 

Р.т.н.1- рівень торгової надбавки до ціни закупівлі товару, у %;

Цр _рівень ціни реалізації одиниці товару, прийнятний для конкретної категорії покупців;

Ц3- ціна закупівлі одиниці товару в постачальника

б) при орієнтирі, цінової політики, на поточні витрати базову елементом розрахунку рівня торгової надбавки приймається cyма витрат обігу, що приходиться на одиницю реалізованого товару за формулами:

П=(ІС*Рп)/100; Ртн 2= ((ІС+П)*10000)/(Цз*(100-Спдв.))

Ртн 2 - рівень торгової надбавки до ціни закупівлі товару, у %;

ІС- середня сума витрат обігу, що приходиться на одиницю реалізованого товару;

П - розрахункова сума прибутку , що приходиться на одиницю, реалізованого товару;

Спдв - ставка податку на додаткову вартість п інших податків, що сплачуються за рахунок доходів торгового підприємства), у %;

Рп - рівень прибутку до витрат обігу, у %.

в) при орієнтирі на прибуток приймається цільовий рівен^ рентабельності витрат обігу по формулі:

Ут.н.з.=((ЦП+ІС)*10000)/(Цз*(100-Спдв)); ЦП=(ІС*Урц)/100

 

де ЦП - розрахункова сума цільового прибутку, що приходиться щ одиницю реалізованого товару;

УРЦ - середній по підприємству цільовий рівень рентабельності витрат обігу, у %

Моно­польна фірма максимізує прибуток, встановлюючи ці­ну, за якої граничний дохід більший від граничних витрат. Однак, оскільки МК < Р, то звідси випливає, що МС < Р.

У перспективі, тобто у довгостроковому періоді, мо­нополія збільшує випуск продукції, щоб Р = МК = МС.

Цінова дискримінація — монополістична практика встанов­лення різних цін на однаковий товар, що, як правило, застосо­вується стосовно товару, який покупці не можуть перепродати.

Війна цін —цикли послідовного зниження цін фірмами-суперниками.

Війна триває доти, поки ціна не буде знижена до рівня середніх витрат. За досягнення рівноваги серед­ніх витрат продавці встановлюють одну й ту ж ціну: Р =АС =МС.

На олігополістичних ринках можна спостерігати ціноутворення за принципом: витрати плюс надбавки до них (кост-плас) або ціноутворення з надбавкою. Ці­ноутворення за принципом «кост-плас» формує таку структуру олігополістичної ціни:

Р - АVС + т (АVС),

Капітал і наймана праця

1. Робоча сила як товар

2.Суть, функції, форми заробітної плати

3.Номінальна і реальна заробітна плата

Робоча сила, здатність людини до праці — це сукупність її потреб, фізичних, інтелектуальних і організаторських здібностей, набутих знань і досвіду, які використовуються у процесі вироб­ництва матеріальних благ і надання послуг.

Наймання праці— це письмовий чи усний договір між влас­ником підприємства або його представником і працездатною особою про використання робочої сили суб'єкта, що працевлаш-товується, у виробничому процесі підприємства за відповідну гро­шову винагороду.

Юридична свобода робітника за відсутності в нього джерел до життя є тим економічним чинником, який перетворює його здатність до праці у товар.

З виникненням капіталізму створюється особливий ринок —ринок праці.

Влас­тивості товару робоча сила:

Ø товаром є не річ, а здатність людини до праці;

Ø здатність до праці, від­чужується на строк через ринок праці у формі наймання;

Ø реальне відчуження здатності здійснюється у процесі праці найманого виробника;

Ø корисність робочої сили про­являється в її продуктивній силі, якості, культурному розвитку, сумі інших здатностей.

Ø вартість товару робоча сила виступає як вартість життєвих засобів, необхідних для нормаль­ного відтворення робочої сили індивіда та членів його родини

Заробітну плату у загально­економічному контекстіможна визначити як грошове вира­ження вартості та ціни товару "робоча сила" та частково резуль­тативності функціонування робочої сили.

Політекономічном у контексті заробітну плату можна визначити як грошове вираження тимчасового відчуження влас­ності на робочу силу, а також вартості та ціни робочої сили та відносини між капіталістами і найманими працівниками з при­воду формування умов праці, ефективності її функціонування та привласнення необхідного продукту.

Функції зарплати:

Ø відтворювальна - означає забезпечення розширеного відтво­рення власності на робочу силу, ЇЇ вартості, а отже, й величини привласнюваного необхідного продукту на основі якісного та сутнісного збагачення рис людини-працівника.

Ø стимулююча - передбачає, що заробіт­на плата, її форма та системи стимулюватимуть високоефектив­ну працю.

Ø , розподільча функція, що передбачає стимулювання припливу робочої сили в одні сфери і галузі та її відпливу з інших.

Ø соціальна функція, яка повинна сприяти досяг­ненню певної соціальної справедливості в суспільстві.

Форми зарплати:

Почасова заробітна плата - це оплата вартості та ціни робочої сили за її функціонування протягом певного робочого часу. Для визначення рівня оплати робочої сили з'ясовують погодинну ставку зарплати, яку називають ціною праці.

Ціна робочої сили = Денна вартість робочої сили / Середня тривалість робочого дня

Відрядна - величина заробітку залежить від кількості створеного за цей час продукту. Величина зарплати обчислюється як добуток розцінки одиниці виробу і кількості виробів. Розцінка одного виробу визначається рівнем зарплатомісткості продукту, яка показує, скільки зарплати містить у собі одиниця продукту.

Існують системи: тарифні, преміальні, колективні.

Відрядно-прогресивна — обсяг заробітку становиться у прогресивну залежність від міри перевищення норм виробітку.

Відрядно-регресивна система - полягає у тому, що перевиконання норм виробітку передбачає застосування певного коефіцієнту регресії у розцінках.

Відрядно-прогресивна стимулює перевиконання норм виробітку, регресивна - зацікавлює працівника у підвищенні самої норми.

Преміальні системи оплати праці передбачають надбавки за скорочення ручної праці , за дотримання технологічної дисципліни, безаварійну роботу.

Система колективного преміювання колективна : по-перше, передбачає додаткове джерело для виплати зарплати частини прибутку, по - друге , узгоджується з колективним характером праці , по -третє, ті впровадження має на меті контроль самих найманих працівників над кількістю і якістю виготовленої продукції, та кількістю і якістю витраченої праці.

Номі­нальна заробітна плата — це номінальна грошова сума, яку отримує найманий працівник за відчуження власності на свою робочу силу на певний період.

Реальна заробітна плата — кількість товарів і послуг, які робітник може придбати за отриману ним номінальну заробітну плату за певного рівня цін після сплати податків

Рівень реальної заробітної плати залежить від:

1) номі­нальної заробітної плати;

2) рівня цін на предмети споживання та послуги (індекс вартості життя);

3) податків, які сплачують робітники до бюджету держави і фондів соціального страхування

Зміну реальної заробітної плати визначають за до­помогою індексу вартості життя, який обчислюють зіставленням суми товарних цін, які в різні періоди сплачують робітники за придбання необхідних засобів до існування.

Мінімальна заробітна пла­та — це грошове вираження вартості, ціни та частково резуль­тативності праці найманого некваліфікованого працівника, який виконує просту роботу (наприклад, землекопа). Вона встановлюєть­ся законодавчо державою як норматив мінімально допустимого рівня оплати робочої сили та результатів праці (частково — в межах необхідного продукту) у формі місячного заробітку або погодинних тарифних ставок.

Ринок праці

1.Суть і особливості ринку праці

2.Умови рівноваги ринку праці

Особлива сфера економічних відносин, в межах якої здійснюється певним чином організована взаємодія покупців та продавців робочої сили, утворює ринок робочої сили.

Ринок праці є найважливійшою ланкою розвинутій ринковій системі та означає надання прав кожній людині на вільний продаж свої робочої сили за власним бажанням і вибором на правах трудового найму.

Об’єктом купівлі продажу робоча сила стає за умов існування з іншого боку вільного вибору професії або виду діяльності, що передбачає вільне переміщення людини в межах країни та за її межами

Форми надання страхової підтримки та соціальної допомоги без­робітним досить різноманітні й залежать від таких чинників, як ка­тегорія безробіття, наявність страхування, його тривалість, термін, сімейний стан безробітного тощо. Наприклад, у разі, якщо безробіт­ний ще ніколи не мав постійної роботи (шукає її вперше чи є тимча­сово зайнятим), він може розраховувати на соціальну допомогу в твердо визначених межах (сума чи відсоток від мінімальної зарпла­ти). У решті випадків страхові виплати комбінуються з соціальною допомогою. Розміри страхових виплат дедалі зменшуються залежно від тривалості періоду безробіття. Відбувається поступовий перехід до виплат соціальної допомоги, яка може й не мати обмежень щодо терміну, особливо коли вона є формою соціального забезпечення.

Не обмежується тривалість допомоги з безробіття у Бельгії та Данії. В інших країнах вона лімітується термінами безробіття за ка­лендарний рік (Італія — 180 днів, Канада — 38 тижнів, Норвегія — 40 тижнів, Велика Британія —- 312 днів за кожним випадком втрати роботи) чи тривалістю страхового стажу (Франція — від 3 до 30 міс, Німеччина — від 4 до 12 міс). У Японії тривалість виплат залежить від страхового стажу та віку й коливається від 90 до 300 днів. У США вона становить 26 тижнів, але може тривати до 39 — за видом безро­біття та 56 тижнів — у разі стихійного лиха

Існування ринку робочої сили дозволяє підприємцям наймати робітників, що є неодмінною умовою будь-якої господарської діяль­ності. При цьому необхідно розуміти, що попит на робочу силу є по­хідним, залежним від 1) попиту на товари та послуги, для виготов­лення яких треба наймати робітників, і 2) технічного оснащення виробництва. Основним економічним фактором попиту на робочу силу є фонд заробітної плати підприємства: висока заробітна плата обмежує роботодавця у наймі працівників, і навпаки.

Рішення про пропозицію робочої сили приймають самі робітни­ки. Основним матеріальним стимулом при цьому виступає реальна заробітна плата: чим вище її рівень, тим більше робітників пропону­ють свої здібності до праці. Важливу роль у формуванні пропозиції робочої сили відіграють такі фактори: прихильність до професії, пре­стижність праці, моральне задоволення, яку вона приносить, мож­ливість реалізувати творчі здібності, культурні та релігійні інтереси тощо. Для пропозиції робочої сили характерні два явища: "ефект за­міщення" та "ефект доходу". Пропонуючи свої трудові послуги, пра­цівники порівнюють свій дохід (реальну заробітну плату) з втратами

вільного часу через необхідність роботи за наймом. При цьому спо­чатку вони віддають перевагу робочому часу, а не вільному, оскіль­ки можливе збільшення останнього сприймається як втрата частини доходу (ефект заміщення). Але коли матеріальна забезпеченість і рі­вень життя істотно зростають, працівники намагаються якнайбільше використовувати можливості вільного часу (ефект доходу). Пропо­зиція робочої сили знижується, тобто високі доходи стимулюють до­звілля, а не працю, яка в цьому випадку розглядається як товар більш низької якості.

Взаємодія попиту та пропозиції на ринку робочої сили забезпечує його орієнтацію на формування рівноважного рівня заробітної пла­ти. При такому рівні заробітної плати в економіці встановлюється повна зайнятість, оскільки попит на робочу силу дорівнює пропози­ції робочої сили

Якщо заробітна плата є низькою (на рівні 3,), то за цих умов по­пит перевищує пропозицію і на підприємствах не вистачає праців­ників. З метою залучити працівників підприємці збільшуватимуть заробітну плату. При цьому все більше людей намагатимуться отри­мати роботу (рух по лінії пропозиції к). Проте заробітна плата, яка зросла, змушуватиме роботодавців наймати меншу кількість праців­ників (рух по лінії попиту т).

У розвинених ринкових країнах профспілки також мають певну систему заходів, за допомогою яких вони впливають на механізм функ­ціонування ринку праці. За сучасних умов профспілки таким чином регулюють взаємовідносини між суб'єктами цього виду ринку:

1. Обмежують пропозицію праці, що досягається: обмеженням робо­ чого часу за допомогою законодавства, забороною приймати на роботу нечленів профспілки, обмеженням навантаження та інтен­сивності праці;

2. Здійснюють тиск на підприємців у період укладення колективних угод в бік підвищення ставки заробітної плати;

3. Сприяють розвиткові тих видів виробництв, які викликають по­пит на працю і тим самим забезпечують підвищення заробітної плати;

4. Протидіють монополізації виробництва. Відомо, що монополія добивається підвищення цін за рахунок скорочення виробництва, це негативно впливає на рівень заробітної плати. Виступи проти монополії стримують тенденції до падіння заробітної плати.