Міжнародні валютно-фінансові відносини

1Сутність міжнародних валютних відносин

2.Валюта і валютний курс

Міжнародні валютні відносини— це сукупність валютно-грошових і розрахунково-кредитних зв'язків у світогосподарській сфері.

Валютна система - сукупність певних валютних відносин. Їх розрізняють 3.

Перша із них - система золотого паритету - склалась наприкінці 19 століття. У цій системі основою грошового обігу було золото. Друга світова валютна система базувалась на золотовалютному стандарті (Бретон-Вудська система); вона остаточно склалась у 50-х роках 20 ст., коли була введена взаємна конвертованість валют провідних країн світу. Сучасна світова валютна система (Ямайська) ґрунтується не на золотих, а на нерозмінних кредитних грошах - банкнотах.

За умов золотого стандарту найважливішим елементом валютної системи був золотий паритет -співвідношення грошових одиниць різних країн, виражене ваговою кількістю золота. Він був основою валютного курсу, за яким валюти обмінювались між собою.

Система золотого стандарту мала такі переваги:

Ø Стабільні валютні курси, що зменшувало ризики і стимулювало зростання обсягів міжнародної торгівлі

Ø Автоматичне вирівнювання дефіцитів платіжних балансів

Недолікиданої системи:

Ø Фіксований валютний курс змінював грошову масу в країні незалежно від державної економічної політики

Ø Золотий стандарт може функціонувати лише за наявності золотого запасу, при його вичерпанні в країні ця система не функціонує

Ці причини й зумовили крах цієї системи після світової кризи 1929-1933 рр.

В 1944 році була скликана конференція, на якій була досягнута домовленість про введення системи регульованих пов’язаних валютних курсів (Бретон-Вудська система) і створення Міжнародного валютного фонду (МВФ).

Основні принципиданої системи:

Ø Кожна країна-член МВФ встановлювала золоте забезпечення своєї валюти, визначаючи валютний паритет між своєю валютою і валютами інших членів МВФ

Ø Кожна країна зобов’язувалась зберігати курс своєї валюти відносно інших валют незмінним

За даної системи в якості міжнародних резервів використовувались золото і американський долар. Для забезпечення стійкості системи уряд США зобов’язався обмінювати долари на золото. У 1971 році і ця система потерпіла краху.

За Ямайською угодою, яку уклали члени МВФ, з 1978р. була введена нова валютна система - система регульованих гнучких валютних курсів(Ямайська).

За даною угодою золото було вилучено з обігу, валютний курс відірвався від золотого паритету, золотий вміст валют було відмінено. Новою основою став валютний паритет, що встановлюється на валютних ринках шляхом котирування валют, тобто встановлення однієї валюти в інших валютах. Цей курс значною мірою визначається попитом і пропозицією валют і стає основою для їх обміну.

За рішенням МВФ паритети валют встановлюються за СДР. Валютний кошик СДР включає 3 валюти: долар США, японську єну, євро; до цього включав 5 валют.

Конвертованість валюти— це можливість її обміну (конверсії) на ва­люти інших країн або на золото за офіційно встановленим паритетом (кур­сом).

Повністю оборотними, або вільноконвертованими (ВКВ).є валюти кра­їн, де відмінено всілякі валютні обмеження як для резидентів (фізичних і юридичних осіб цієї країни), так і для нерезидентів (іноземних фізичних

Частково оборотні, або частково конвертовані (ЧКВ),— це валюти тих країн, які відмінили валютні обмеження не на всі валютні операції або тільки для нерезидентів. До них належать валюти більшості західноєвро­пейських країн.

Необоротними (замкнутими), або неконвертованими (НКВ^І,є валюти країн, які повністю зберегли валютні обмеження на всі валютні операції як для резидентів, так і нерезидентів. Це, як правило, валюти залежних і економічно слаборозвинених країн, які здебільшого прикріплені до ва­лют колишніх метрополій.

У системі державного регулювання економічного життя виділяють су­купність заходів, які здійснюються країнами і їхніми центральними бан­ками у сфері грошового обігу та валютних відносин з метою впливу на купівельну спроможність грошей, валютні курси та на економіку зага­лом. У цьому полягає сутність певної валютної політики.Ця політика здій­снюється переважно у двох формах — обліковій (дисконтній) та девізній.

Облікова політикау сфері міжнародних валютних відносин спрямова­на на регулювання валютного курсу шляхом зміни відсоткових ставок за кредит. Підвищення їх призводить до припливу капіталів із країн, де такі ставки нижчі, що підвищує курс національної валюти і поліпшує стан її платіжного балансу. І, навпаки, зниження відсоткових ставок у країні призводить до відпливу капіталу в інші країни і зниження курсу національ­ної валюти.

Девізна політикаспрямована на регулювання валютного курсу шля­хом купівлі або продажу іноземної валюти (девіз).

Валютна політика нерідко набуває форми валютної інтервенції— пря­мого втручання держави через центральний банк або державну скарбни­цю в операції на валютному ринку для впливу на курс валюти своєї краї­ни чи іноземної шляхом продажу або купівлі іноземної валюти чи золота з одночасним уведенням обмежень у сфері валютних операцій на внутріш­ньому ринку.

Валютні блоки— це угруповання країн, засновані на валютно-еконо­мічному домінуванні держав, що очолюють цей блок, шляхом прикріп­лення до їх валюти валют країн — учасниць блоку

Міжнародна валютна система— це форма організації міжнародних валютних (грошових) відносин, що історично склалася і закріплена між­державною домовленістю. Це сукупність способів, інструментів і міждер­жавних органів, за допомогою яких здійснюється взаємний платіжно-роз­рахунковий оборот у рамках світового господарства

Світовий грошовий товарє носієм міжнародних валютно-грошових від­носин і приймається кожною країною як еквівалент вивезеного з неї багат­ства

Сукупність усіх платіжних інструментів, які можуть бути використані у міжнародних розрахунках, називають міжнародною ліквідністю.

Міжнародний валютний фонд,згідно з проектом угоди, передбачав вста­новлення широкого міжнародного співробітництва у сфері валютних від­носин, забезпечення стійкості валютних курсів, поступову відміну валют­них обмежень і запровадження оборотності валют. МВФ почав діяти з березня 1947 р.

Міжнародний банк реконструкції і розвиткурозпочав свою діяльність у 1946 р. Його головне завдання полягає у наданні допомоги країнамчленам банку в розвитку їхньої економіки у формі довготермінових кре­дитів (до 15—20 років) на виробничі цілі. Членами МБРР можуть бути лише члени МВФ.

Європейська валютна система включала три складові:

1)зобов'язання щодо узгодженої зміни ринкових валютних курсів у взаємо-домовлених кількісних межах за допомогою валютного втручання центральних банків, у тому числі підтримкою коливань ринкового курсу валют у звужених межах;

2)механізм кредитної допомоги урядам, які зустрічалися з фінансови­ ми труднощами за підтримки ринкового валютного курсу;

3)спеціальна європейська розрахункова одиниця — ЕКЮ, що була колективною міжнародною валютою і мала визначений валютний курс, розрахований на основі «валютного кошика» національних валют країн

Сучасний валютний ринок це розгалужена система механізмів, функціонування яких покликане забезпечити купівлю і продаж національних грошових одиниць та інозем­них валют з метою використання їх для обслуговування міжнародних платежів

Отже, важливим атрибутом валютного ринкує запроваджен­ня функціональних елементів його регулювання. Уся система міжнародних валютних операцій, союзів і угод, що діють на міждержавних та регіональних засадах,є відповідними атрибу­тами регулювання валютно-ринкової діяльності

Світовий валютний ринок— це система стійких економічних та орга­нізаційних відносин, пов'язаних з операціями купівлі-продажу іноземних валют і платіжних документів в іноземних валютах. На ньому здійсню­ється широке коло операцій щодо зовнішньоторговельних розрахунків, туризму, міграції капіталів, робочої сили тощо, які передбачають вико­ристання іноземної валюти покупцями, продавцями, посередниками та банківськими установами і фірмами. Головними суб'єктами валютного ринку є великі транснаціональні банки, що мають розгалужену мережу філій і широко використовують в операціях сучасні засоби зв'язку, ком­п'ютерну техніку.

Платіжний баланс - це документ, що відображає всі операції з коштами, які опосредуют (обслуговують) зовнішньоекономічні зв'язки країни.

Облік платежів по всіх зовнішньоекономічних операціях здійснюється за принципом подвійної бухгалтерії.

Наприклад, гроші, що надходять у країну за рахунок експорту, прибуткуються зі знаком "плюс" (тобто як дохід), а гроші, що залишають країну (наприклад, на сплату за імпорт), записуються в платіжний баланс зі знаком "мінус" (тобто як видаток). Різниця між доходами й видатками по зовнішньоекономічних операціях називається "сальдо платіжного балансу". Воно може бути позитивним або негативним. В останньому випадку країна буде мати "дефіцит платіжного балансу". Інакше кажучи, така країна більше витрачає грошей за рубежем, чим одержує ззовні, а отже, у зовнішньоекономічній області живе "не по коштам". Це може негативно позначитися на стабільності обмінного курсу її національної валюти.

Платіжний баланс складається з 3-х великих розділів:

- рахунок (або баланс) поточних операцій,

- рахунок (або баланс) операцій з капіталом,

- розрахунки по офіційних міжнародних резервах.

У балансі поточних операцій відображається процес обміну товарами й послугами, а також однобічні разові платежі. Частина платіжного балансу, що відображає експорт і імпорт, називається торговельним балансом країни (отже, "платіжний баланс" ширше "торговельного"). Якщо експорт перевищує імпорт, то торговельний баланс уважається позитивним (або "активним"), а якщо імпорт перевищує експорт, те негативним (або "пасивним"). Крім того, у першому розділі платіжного балансу відображається торгівля послугами (туризм, послуги лінії зв'язку, утримування військових баз за кордоном, переклади грошей родичам за рубіж, передача спадщини, і т.п.). Сумарний підсумок по торговельному балансі, обміну послугами й разовими платежами показує "сальдо по поточних операціях".

Баланс руху капіталів відображає купівлю й продаж закордонних активів, надання й одержання довгострокових і короткострокових позик і позичок. Кошти, надані іншим державам або іноземним предприя тиям, 1эассматриваются як відтік капіталу, а позики, отримані в інших держав, розглядаються як приплив капіталу.

У третьому розділі виділяються операції, не пов'язані з комерційною діяльністю. Вони служать коштами зрівноважування сальдо платіжного балансу, наприклад зменшення його дефіциту. Із цією метою використовується продаж золота, залучення нових кредитів, відстрочка платежів по кредитах, отриманим раніше, і відсоткам за користування ними. Всі ці операції мають особбе призначення - поліпшити стан платіжного балансу й тому виділяються в особливий розділ.

Таким чином, платіжний баланс є головним статистичним документом, що відображає зовнішньоекономічні операції країни. Його стан має важливі наслідки для її економіки. Наприклад, сильні коливання сальдо по поточних операціях (у ту або в іншу сторону) небажані, тому що різке збільшення позитивного сальдо веде до швидкого росту грошової маси й тим самим стимулює інфляцію, а різке збільшення негативного сальдо може викликати "обвальне" зниження обмінного курсу, а отже, хаос у внешнеэкомичес-ких операціях країни. Саме тому держава активно регулює платіжний баланс, використовуючи прямій контроль, операції офіційними міжнародними резервами, зміни обмінного курсу.