Література та усна народна творчість

XVIII століття справедливо вважають періодом розквіту української лі­тератури. Підвищене зацікавлення до віт­чизняної історії спонукало до створення ба­гатьох історико-літературних творів. Велику популярність у кількох поколінь українців мала рукописна «Історія Русів» невідомого автора, який зосередив увагу на історії української державності від Ки­ївської Русі до Національно-визвольної війни під проводом Б. Хмельницького, відстоював ідею са­мостійності українського народу. Щоправда, де­які вчені (О. Лазаревський, В. Горленко, І. Борщак) приписують авторство цієї книги Григорію Андрійовичу та Василю Григоровичу Полетикам.

У 1767 році відбулися вибори представників дворянства Росії до комісії для складання «Но­вого уложення» (кодексу дворянських прав). Де­путатом від дворянства Лубенського полку був обраний Григорій Полетика, представник відо­мого козацького роду з Полтавщини, який рішу­че обстоював скасовані російським царизмом ав­тономні права України.

Аналогічної думки дотримувався і земляк Г. Полетики Василь Капніст. Його «Ода на рабство», написана після офіційного запровадження крі­посного права в Україні, була яскравим виявом протесту проти царської сваволі на українських землях, зокрема проти остаточної ліквідації в 1783 році козацьких полків і запровадження крі­посного права в Слобідській Україні та Лівобереж­жі. В. Капніст, виконуючи доручення групи ко­зацької старшини, у 1791 році відвідав з таємною місією Берлін. Там він виклав свій план відок­ремлення України від Росії та включення її до складу Прусської держави.

Однак наприкінці XVIII ст. ці позитивні прик­лади були поодинокими, а переважна більшість української національної еліти не підтримувала таких радикальних задумів і була лояльною до царської влади. Тому «Ода на рабство», написа­на 1783 року, була видана лише 1806 року. До літературної скарбниці України можна віднести й твори українського гетьмана в еміграції Пилипа Орлика. Він був останнім українським гетьманом періоду Гетьманщини, який відкрито поставив питання про створення української незалежної держави. П. Орлик — автор книжок, присвячених І. Мазе­пі («Алкід російський», 1695 рік) та І. Обидовському («Гіппомен Сармат­ський», 1698 рік), а також низки блискучих політичних маніфестів: «Ви­від прав України» (1712 рік), «Маніфест до європейських урядів» (1712 рік) та цінного «Діаріуша» («Щоденника подорожнього», 1720-1732 pp.), який 1989 року опублікував Гарвардський університет (США).

 

Найвидатніші діячі доби:Василь Григорович-Барський, Іван Котляревський, Семен Дівович, Василь Капніст

Василь Капніст (1758-1823)

Народився в Обухівці на Полтавщині. Протягом деякого часу пере бував на військовій службі, у 1782—1783 pp. письменник працював контролером головного поштового управління в Петербурзі. У 1783 році повернувся в Україну, де деякий час був директором училищ Полтавської губернії. Мав великий авторитет серед українського дворянства.

У 1787 році В. Капніст разом з гру пою аристократів-автономістів підготував проект відновлення козацьких формувань в Україні, який, незважаючи на підтримку П. Рум'янцева-Задунайського і Г. Потьомкіна, був відкинутий царським урядом.

У 1798 році В. Капніст опублікував поему «Ябеда», у якій у гострій формі критикував російську колонізаторську політику на українських землях. Також переклав «Слово про Ігорів похід» ро­сійською мовою й зробив цікавий ко­ментар, підкресливши українське похо­дження й українські особливості цього твору. Помер 1823 року. (За «Довідником з історії України»)

 

У XVIII ст. шалену популярність мали видання, авторами яких були мандрівники або прочани. Серед палом­ницької літератури виділяється твір «По­дорож» Василя Григоровича-Барського.

Великий інтерес викликав твір перекла­дача Генеральної військової канцелярії Семена Дівовича «Разговор Великороссії с Малороссією».

«Разговор Великороссіи с Малороссіею» написаний 1762 року, має форму віршова­ного діалогу. Сюжет твору дуже оригінальний, у віршованій формі розмовляють Ро­сія та Україна, яка доводить своє право на суверенність. Головною метою цього твору було відстоювання ідей державної самостій­ності козацької держави та висловлення протесту проти політики російського уря­ду щодо України. У своїй праці письменник широко використав «Короткий опис Малоросії», написаний у 1734 році, та інші історичні джерела. Крім того, змалював історію України від найдавніших часів до середини XVIII ст. Особливу увагу звернув на події Національно-визвольної війни під керівництвом Б. Хмельницького в 1648—1657 pp.

Та справжнім тріумфом української літератури стало ви­дання наприкінці XVIII ст. «Енеїди» Івана Котляревського. Це був перший твір, написаний народнорозмовною україн­ською мовою.

Серед народу були дуже популярні історичні пісні, думи, балади, присвячені улюбленим героям: Богданові Хмель­ницькому, Іванові Богуну, Семенові Палію, Олексі Довбушу, Максимові Залізняку, Іванові Ґонті.

 

Персоналії

Василь Григорович-Барський (1701-1747)

Український письменник і мандрівник, відомий також під псевдонімами Плака та Альбов. Народився в Києві. У 1715—1723 pp. навчався в Київській академії, а в 1723— 1724 pp. — у Львівському єзуїтському ко­легіумі. У 1724—1747 pp. подорожував по Угорщині, Болгарії, Австрії, Румунії, Греції, Італії, Палестині, Сирії, Аравії та Єгипту. Після себе залишив цінні записки про свої подо­рожі, у яких описував життя, побут і культуру відвіданих країн. Свої подорожні записи манд­рівник оформив 150 малюнками — видами міст, пам'ятками архітектури. Помер 1747 року. Уперше твори В. Григоровича-Барського на­друковано в 1778 році. (За «Довідником з історії України»)

 

Театр і музика

З давніх часів Україна славилася теат­ральним мистецтвом. Особливого розвитку в цей час набула шкільна драма, яку пле­кали в Києво-Могилянській академії, Хар­ківському та Чернігівському колегіумах. Студенти академії мандрували містами й селами України, ставили вистави, освічу­вали народ.

На ярмарках і базарах актори влашто­вували балаган — імпровізований тимча­совий театр, який відвідувало багато лю­дей. У XVIII ст. виник кріпосний театр, у якому пани збирали найталановитіших селян-кріпаків. Справжньою подією теат­рального життя України було відкриття 1789 року в Харкові першого постійного театру.

Як і раніше, Україною мандрували коб­зарі, бандуристи, лірники, пісні яких бу­ли зрозумілі й популярні серед простих людей.

Найвидатніші діячі доби:Максим Березовський, Дмитро Бортнянський, Артем Ведель

Персоналії

Максим Березовський (1745-1777)

Видатний український композитор. Навчався в Києво-Могилянській академії, де почав писати музику. Володіючи гарним голосом, у 1758 році був запрошений співати » придворній капелі в Петербурзі. У 1762 році став співаком італійської оперної трупи вОрієнбаумі, протягом 1765—1774 pp. жив у Італії, де й завершив музичну освіту у відомого теоретика музики Дж. Мартіні. У 1771 році українець був обраний академіком Болонської філармонічної академії. У цей період свого життя композитор написав оперу «Демофонт», яка була поставлена з великим успіхом у Ліворно в 1778 році. У 1774 році повернувся до Петербурга. Постійні придворні інтриги й неможливість знайти застосувати своїм творчим силам підштовхнули композитора до самогубства в 1777 році. (За «Довідником з історії України»).

 

Справжнім музичним центром України став Глухів, резиденція К. Розумовського. Тут виконувалася італійська музика та ставилися італійські опери. Поширеним явищем стали «крі­пацькі капели», які існували при панських маєтках.

Далеко за межами України була відома творчість ви­пускників Києво-Могилянської академії Максима Березовського та Артема Веделя. їхні твори були надзвичайно популярні, особливий успіх мали «Вірую» М. Березовського та «На ріках вавилонських» А. Веделя.

Велику музичу спадщину залишив видатний україн­ський композитор і диригент Дмитро Бортнянський — 45 концертів та інших музичних творів. Проте талановиті українські музиканти не знаходили належного визнання в царській Росії.

Архітектура та живопис

У XVIII ст. в Україні поширився стиль бароко, що вирізнявся пиш­ністю й багатством оздоблення. Його характерною ознакою є ліплення, різьблення, позолота тощо. У цей час були зведеш величні архітектурні споруди.

У 1752-1755 pp. у Києві за проектом Бартоломео Франческо Растреллі, придворного архітектора російської імператриці Єлизавети Петрівни, був збудований царський (Маріїнський) палац. У 1731-1745 pp. Під керівництвом Йогана-Готфріда Шеделя, який раніше працював у Петер­бурзі та Москві, була збудована 93-метрова дзвіниця Києво-Печерської лаври.

За наказом імператриці Єлизавети в 1747-1753 pp. у Києві була також побудо­вана одна з найяскравіших пам'яток тієї епохи — Андріївська церква, зведена за проектом геніального зодчого Б. Растрел­лі. Щоправда, церкву мав звести Й. Шедель, але через його смерть будівництво пе­редоручили Б. Растреллі. Цей храм став найдосконалішою спорудою видатного митця. Для оздоблення Андріївської церкви залучали таких відомих митців, як Іван Вишня­ков, Олексій Антропов, Григорій Семенко та Платон Борисполець.

Учнем Й. Шеделя був Іван Григорович-Барський, автор численних київських будівель. До найвідоміших його творів належать Покровська церква і церк­ва Миколи Набережного на Подолі в Києві, надбрамна церква з дзвіницею в Кирилівському монастирі, а також бурса Київської академії.

Найвидатніші діячі доби:Йоган Шедель, Бартоломео (Варфоломій) Растреллі, Степан Ковнір, Іван Григорович-Барський, Дмитро Левицький, Володимир Боровиковський, Іван де Вітте, Олекса Новаківський, Павло Гродзицький, С Строїнський, II. Сенковацький, Я. Зайка, Ф. Олендзький

Джерела