Матеріальна культура Київської Русі (архітектура, містобудування, образотворче та декоротивно-прикладне мистецтво тощо)
Архітектурний образ міст і сіл Київської Русі визначався насамперед дерев’яними будівлямиОкремі з них являли собою справжні шедеври народної архітектури. Такими, очевидно, були будинки заможних верств населення, відомі в писемних джерелах під назвою «хороми». У великих містах князівсько-боярські й купецькі хороми мали два і більше поверхи. Житлами бідноти були однокамерні будинки площею до 20 квадратних метрів. На півдні Русі вони мали переважно каркасно-стовпову конструкцію, обмазувалися глиною та білилися, нагадуючи пізнішу українську хату.
Із дерева зводились укріплення давньоруських міст – кліті, заборола, башти, а також церкви. Але традиційна дерев’яна архітектура на певному етапі розвитку Київської Русі перестала відповідати уявленням про престижність.
Перші кам’яні будівлі на Русі зводились, безперечно, під керівництвом візантійських зодчих. Масштабні роботи по створенню ансамблю монументальних споруд князівського центру в Києві розгорнулися наприкінці Х - на початку ХІ ст. Кращою будівлею ансамблю «міста Володимира» була Десятинна церква, збудована у 989-996 рр. грецькими майстрами. Довгий час Десятинна церква була осередком усього ідеологічного життя Києва. Новий етап розвитку монументальної архітектури на Русі репрезентують насамперед будівлі «міста Ярослава» в Києві. Якщо побудовані за Володимира Святославича кам’яні споруди витримані у візантійських традиціях, то вже за Ярослава Мудрого давньоруське зодчество набуває і чітко виявлених національних рис. Це засвідчує такий шедевр архітектури першої половини ХІ ст., як Софіївський собор (1037 р.). Величні та гармонійні архітектурні форми, урочисто-святкове внутрішнє оздоблення викликали захоплення сучасників.Споруда являє собою зразок візантійсько-руського архітектурного стилю.
Крім Києва, монументальне будівництво першої половини ХІ ст. велося й в інших містах Київської Русі. У Полоцьку, Новгороді, за прикладом Софії Київської, зводяться однойменні собори (1045-1050 рр.).
У Чернігові, за наказом брата Ярослава Мудрого Мстислава, розгорнулося будівництво єпископського Спаського собору, подібного до Десятинної церкви.
Друга половина ХІ ст. характерна поширенням культового (церковного) кам’яного будівництва в багатьох давньоруських центрах. У цей час масово засновуються монастирі (першим був Києво-Печерський, що утворився 1051 р.), у яких зводяться нові кам’яні храми. В Києві – це собори Дмитрівського (пізніше Михайлівського Золотоверхого собору), Михайлівського Видубицького, Печерського, Кловського монастирів. Тоді був вироблений новий тип монастирського храму, який поширився згодом по всій Русі й став особливо характерним для ХІІ ст. Першим його зразком став Успенський храм Печерського монастиря (1078 р.).
Масштабне монументальне будівництво в останні десятиліття ХІ ст. розгорнулось у Переяславській землі. Впливи київської архітектури помітні в будівництві князівсько-монастирських храмів ХІІ ст. у Суздалі, Новгороді, Чернігові.
Наприкінці ХІІ – на початку ХІІІ ст. монументальна архітектура Русі розвивалась шляхом ускладнення зовнішніх форм. Будівлі цього часу мають висотні композиції, нагадують башти. Особливу увагу архітектори приділяли профільованим пілястрам, вертикальні лінії яких надають храмам незвичайної стрункості, а також порталам. У цих елементах, можливо, виявився вплив давньоруської дерев’яної архітектури. В цей час з’явились храми Трьохсвятительський (1189 р.) у Києві, св. Василія (1190 р.) в Овручі, Апостолів (1197 р.) в Бєлгороді. Ймовірно, що будівничим, принаймні одним з них, був знаменитий київський архітектор Петро Милоніг, який працював при дворі великого київського князя Рюрика Ростиславича. Він особливо уславився зведенням складної гідротехнічної споруди, яка мала запобігти руйнуванню дніпровськими водами церкви св. Михаїла Видубицького монастиря.
Новий архітектурний стиль найбільш виразно проявився у П’ятницькій церкві (початок ХІІІ ст.) Чернігова. Це чотиристовпна баштоподібна споруда з трилопастевим стрільчастим завершенням. Придніпровський архітектурний стиль кінця ХІІ – початку ХІІІ ст. справив помітний вплив на архітектуру Полоцька, Смоленська, інших центрів Русі.
Образотворче мистецтво Київської Русі було представлене п’ятьма основними видами, а саме: фрескою, мозаїкою, іконописом, рельєфною скульптурою та книжковою мініатюрою. Перші чотири тісно пов’язані з культовою архітектурою, оскільки були її безпосереднім опорядженням.
Мозаїка – вид монументального образотворчого мистецтва, що являє собою зображення, викладене на стіні чи підлозі з різнокольорових шматочків смальти (непрозорого скла).
Грандіозні мозаїчні зображення були виконані у Софії Київській. Вони прикрашали головний вівтар і купол собору.
Прекрасне опорядження мав храм Михайлівського Золотоверхого монастиря у Києві. Його мозаїки нагадували за схемою композиції софіївські У створенні мозаїк цього храму взяв участь видатний київський художник кінця ХІ – початку ХІІ ст. Алімпій.
Фрески (від італ. «свіжий», «вологий») – вид монументального живопису, що являє собою малюнок на вогкій, щойно потинькованій стіні водяними фарбами. Зразки фресок тієї доби також знаходимо у Софії Київській.
Фрески покривали всі стіни собору. Стилістично вони близькі до мозаїк.
Поряд зі стінним (монументальним) живописом значне місце на Русі посідало іконописання – різновид станкового живопису, твори якого присвячувалися зображенню біблійних героїв і виконувалися на дошках, укритих особливим ґрунтом, до складу якого входили клей та крейда, темперними фарбами (тобто розведеними яєчним жовтком).
Твори давньоруського іконопису збереглися в поодиноких екземплярах, хоча мали значне розповсюдження. Ними прикрашали храми, каплиці, палаци, житла бояр, купців. Найвідомішою іконописною майстернею в кінці ХІ – на початку ХІІ ст. була Печерська. Тут творив уже згадуваний Алімпій, який навчався у Константинополі. Особливого значення іконописці надавали кольору: білий і золотий символізували світло, перемогу, радість; чорний – горе; червоний – муку, біль, пролиту кров; синій і блакитний – колір неба, святості, вічного плину часу; зелений – юність і силу.
Ще одним видом образотворчого мистецтва, що був тісно пов’язаний з архітектурою, вважається рельєфна скульптура (різьба по каменю). Серед пам’яток художньої різьби по каменю, що прикрашали храми і палаци, найбільшу увагу привертають різьблені плити, виготовлені в техніці орнаментального та тематичного рельєфу. Одинадцять таких плит збереглося на хорах Софії Київської.
Окремим різновидом мистецтва Київської Русі була книжкова мініатюра, поява і розвиток якої пов’язані з поширенням писемності та книг. Цей вид живопису був прикрасою давньоруських рукописних книг. До наших днів збереглося кілька рукописних книг ХІ-ХІІ ст., переписаних та оздоблених київськими майстрами. Найдавніша з них – «Остромирове Євангеліє», написане у 1056-1057 рр.
Найпоширенішим видом мистецтва Київської Русі було декоративно-ужиткове мистецтво. Воно охоплювало всі верстви населення і тому ввібрало в себе і місцеві багатовікові традиції, і народні риси, і стилістичні тенденції світового художнього процесу, оскільки Київська Русь вела широкий торговельний та культурний обмін з іншими народами. Найрозвиненіші види декоративно-ужиткового мистецтва давньоруської держави: металообробка, гончарство, дереворізьблення, кісткорізьблення, ткацтво, склоробство.
Металообробка включала в себе ювелірне ремесло та художнє литво. Дуже досконалими виявилися такі техніки ювелірного мистецтва, як чернь (чорні або темно-сірі зображення, нанесені на метал – золото чи срібло – шляхом гравірування і заповнення заглиблених ліній спеціальним сплавом), зернь (дрібні золоті або срібні кульки діаметром 0,4 мм. напаювалися на орнамент, що прикрашав ювелірні вироби), скань (орнаменти з найтоншого скрученого дротика) та перегородчаста емаль (заповнення різнокольоровими емалями проміжків між металевими перегородками, напаяними ребром на поверхню металу).
Не менш розвинуте було й художнє литво. Давньоруські майстри відливали безліч різноманітних предметів – від малесеньких ґудзиків до великих панікадил-хоросів і церковних дзвонів.
Майстри Київської Русі порівняно рано оволоділи технікою склоробства, майолікової кераміки
Поширеним видом художнього ремесла на Русі була різьба по дереву і кості. Різьб’ярі по дереву прикрашали фасади зрубних будівель, одвірки, речі домашнього вжитку, човни, сани тощо. Різьба була плоскою, орнамент геометричний, рідше – рослинно-геометричний. Різьба по кості давньоруських майстрів здобула широке міжнародне визнання. Особливо славилися різьблені шкатулки, образки, руків’я ножів, дзеркал, ложки, шахові та шашкові фігури. Вони оздоблені геометричним та рослинним орнаментом, на деяких із них зустрічаються майстерно вирізані голови фантастичних звірів, сюжетні композиції.
Вироби художнього ремесла Київської Русі відзначалися високим технічним і технологічним рівнем, користувалися попитом не лише на внутрішньому, а й на зовнішньому ринку. Речі, що вийшли із майстерень Києва, Новгорода, Галича, Чернігова та інших давньоруських міст, зустрічаються під час археологічних розкопок практично в усіх європейських країнах.