Центральні образи: Руська земля, Ігор, Святослав, Ярославна, Всеволод, автор та ін

Час відкриття рукопису.

1800 – перше видання «Слова…»

Єдність змісту і форми художнього, зокрема літературного твору, зумовлена тим, що зміст твору (проблематика, ідеї, зображувані події і персонажі, висловлені думки і почуття) створений уявою автора і тому існує лише завдяки формі його вираження — словесним обра­зам, композиції, певному порядку розміщення подій у сюжеті, мов­ним засобам відтворення інтонації тощо. Форма є способом органі­зації змісту в художньому творі. Компоненти форми твору можуть або бути більшою мірою пов'язаними з його змістом, як сюжет, ком­позиція, або бути відносно самодостатніми прийомами художньої виразності, як асонанси й алітерації (повтор однакових чи подібних за звучанням голосних і приголосних звуків поезії).

1)композиція;

2)жанр;

3)особливості мови (з прикладами, узятими з твору).

Відповідати на питання:

1) Чому так багато творів прадавньої і давньої літератури загину­ло, не збереглося?

2) Яка гіпотеза про авторство «Слова...» є найвірогіднішою?

3) Назвати основні проблеми, що їх порушує автор твору.

4) Який центральний образ «Слова...»?

5) Якою і як змальована природа у творі?

6) Про події якого року розповідається у «Слові…»?

7) «Слово…» - це пам’ятка літератури (давньої, прадавньої, нової).

8) Ігор пішов у похід проти (татар, хозарів, половців).

9) «Золоте слово» промовив (Святослав, Володимир, Ігор). Його зміст.

10)Довести, що «Слово…» не літопис, а художній твір.

11)Чому народ продовжує любити й шанувати Ігоря, незважаючи на його поразку?

 

Центральні образи: Руська земля, Ігор, Святослав, Ярославна, Всеволод, автор та ін.

Головний персонаж твору — Ігор. Це руський князь, який любить свою рідну землю , мужній, відважний, вольовий, гордий, відкритий, зневажає смерть, полон для нього – найбільша ганьба (його вислів «Лучче ж бо потятим бути, аніж полоненим»став крилатим), але необачний, надміру запальний.

Усі ці риси викликають симпатію і в автора, і в читача, але разом із тим ми засуджуємо Ігоря за необачність, адже навіть сили природи попереджали про небезпечний похід про­ти половців. Він знехтував пересторогою і, програвши вирішальну битву, сам потрапляє до полону. За твердженням інших критиків, затемнення сонця – авторський прийом, за допомогою якого повністю реабілітується князь Ігор і його похід. Згідно з уявленнями ХІІ ст. затемнення було провісником можливої біди, яка, однак, не вважалася неминучою. Тому князь Ігор приймає рішення вийти в похід назустріч небезпеці і відвести біду від рідної землі навіть ціною власного життя. Це і є найвищий подвиг в ім’я Вітчизни.

Ніби врівноважуючи два характери, зображений у творі ве­личний князь Святослав. Це видатний державний діяч, полково­дець, мудра і благородна людина. Боляче Святославу за спусто­шену Руську землю, він картає необдумані вчинки Всеволода й Ігоря. Прагнучи зберегти велич руської землі, Святослав звер­тається з палким словом до інших князів, щоб вони не тратили сили на міжусобиці, а об'єднували зусилля для спільного захис­ту Русі.

Ярославна (справжнє історичне ім’я Єфросинія, дочка галицького князя Ярослава Осмомисла). Надзвичайно привабливим є образ Ярославни, дружини Ігоря(єдиний жіночий образ твору), її плач за чоловіком, що потрапив у полон до половців, є неперевершеним взірцем вияву ніжності й вірності почуттів, коли вона звертається до сил природи, щоб вони допомогли врятувати і її чоловіка, і його воїнів. Вона не лише дружина Ігоря, вона — пат­ріотка своєї землі, тому й уболіває не тільки за чоловіком, а й за іншими воїнами, які вирушили в похід захищати рідну землю. Саме цей образ надихав багатьох поетів, і вони створювали пре­красні переклади й переспіви «Плачу Ярославни». Для багатьох широко відомим є переклад Т. Г. Шевченка. Образ Ярославни у творі узагальнений. Це і мати-вітчизна, яка послала своїх синів захищати рідну землю від ворога, це водночас і ліричний образ жінки. Це історична особа, але разом із тим — художній образ, створений автором.

У поемі є ще один образ, про який у творі не сказано жодного слова, але він присутній у кожному рядку. Це — сам автор твору. Він всебічно освічена й обдарована людина, яка добре знала усну народну творчість, історію, географію, розумілася на політиці, у військовій справі. Це не лише великий митець, а й пристрасний громадянин, палкий поборник єдності руських земель.

Ритмічна проза — використання у прозовому творі упорядкова­ного чергування мовних одиниць. Ритмічними засобами в прозі є упорядковане розміщення слів і словосполучень у реченні, а та­кож чергування наголосів, асонанси та алітерації: «О Дніпре-Славутичу! Ти пробив єси кам'янії гори через землю Половецькую.»

Цитати

Князь Ігор

... укріпив ум силою своєю

і вигострив серця свойого мужністю;

сповнившись ратного духу,

він навів свої хоробрі полки

на землю Половецькую

за землю Руськую.

Лучче ж би потятим бути,

Аніж полоненим бути.

 

...з вами, русичі,

хочу голову свою положити

або напитися шоломом з Дону!»

Всеволод

Яр-туре Всеволоде!

Стоїш ти в обороні,

прищепі ти на воїв стрілами,

гримиш ти об шоломи мечами харалужними.

та його воїни-куряни:

під трубами повиті,

під шоломами злеліяні,

кінцем списа згодовані,

...самі скачуть, як тії сірії вовки в полі,

шукаючи собі честі, а князю - слави.

Князь Святослав

Святослав грізний великий ...

... своїми сильними полками і харалужними мечами

наступив на землю Половецькую,

притоптав горби і яруги, змутив ріки і озера,

висушив потоки і болота.

Ви ж сказали: «Мужаймося самі -

славу минулу самі візьмемо

і прийдешню ми самі поділимо!»

Вступіте, господарі, в золоті стремена

за обиду часу нашого, за землю Руськую,

за рани Ігореві, смілого Святославича!

Всеслав Полоцький

Скочив од них лютим звіром опівночі...

... одчинив ворота Новгороду,

розтрощив славу Ярославу,

скочив вовком до Немиги з Дуток.

... Всеслав-князь людям суд чинив,

князям городи рядив,

а сам вночі вовком бігав...

Осмомисл Галицький

«...підпер гори Угорськії своїми залізними полками,

заступив королеві путь, зачинив Дунаю ворота...»

Ярославна

На Дунаї Ярославнин голос чути, вона, чайка незнаєма, рано квилить...

Боян

Боян-бо віщий,

якщо кому хотів пісню творити,

то розтікався він мислю по древу,

сірим вовком по землі,сизим орлом під хмарами.

не десять соколів на стадо лебедів пускає,

а свої віщії персти на живії струни накладає, -

і вони самі князям славу рокотали.