Предметы, пределы и субьекты доказывания в уголовном процессе
Правильное определение пределов доказывания – это обеспечение такой совокупности доказательств, которая приводит к убеждению в реальном существовании обстоятельств, образующих предмет доказывания. Пределы доказывания указывают на достаточность доказательств для принятия того или иного решения. Пределы доказывания – оценочная категория. Они определяются по каждому конкретному уголовному делу в зависимости от имеющихся доказательств по внутреннему убеждению следователя и суда.
Структура процесса доказывания. Доказывание представляет собой процессуальную деятельность уполномоченных законом государственных органов и должностных лиц по собиранию, проверке и оценке доказательств.
Субъекты и обязанность уголовно-процессуального доказывания. Уголовно-процессуальное доказывание может осуществляться только определенным кругом субъектов, указанных в законе. Среди субъектов, которые в соответствии с УПК могут осуществлять доказывание, следует различать: а) тех, на ком лежит обязанность доказывания, б) тех, которые могут участвовать в доказывании.
Обязанность доказывания возложена на должностных лиц, осуществляющих функцию уголовного преследования: дознавателя, следователя и прокурора. Они должны при наличии повода и основания возбудить уголовное дело, собрать доказательства, подтверждающие событие преступления, виновность обвиняемого и все иные обстоятельства, имеющие значение по делу Закон запрещает этим должностным лицам перекладывать обязанность по доказыванию на других участников процесса, равно как запрещает осуществлять доказывание недозволенными средствами и способами.
Большое значение в распределении бремени доказывания принадлежит принципу презумпции невиновности, в соответствии с которым обвиняемый не должен доказывать свою невиновность. Если обвиняемый занимает пассивную позицию по делу и отказывается от дачи показаний, то это не может быть положено в обоснование вывода о его виновности.
Правом принимать участие в доказывании наделен широкий круг лиц. Это такие участники процесса, как обвиняемый, подозреваемый, потерпевший, гражданский истец, гражданский ответчик и их представители, которые имеют право собирать и представлять доказательства, заявлять ходатайство об их истребовании.
Особое место применительно к обязанности по осуществлению доказывания занимает защитник. Закон не называет его среди субъектов, на которых возложена обязанность доказывания. Но защитник не вправе и уклониться от участия в доказывании. Он не может занимать пассивную позицию в ходе производства по делу и должен использовать все не противоречащие закону средства и способы в целях выяснения обстоятельств, оправдывающих обвиняемого или смягчающих его ответственность.
Обязанность доказывания не лежит на суде. В соответствии с принципом состязательности уголовного процесса суд лишь исследует и оценивает те доказательства, которые представлены сторонами.
3.2. Поняття меж доказування і їх співвідношення з предметом доказування
Поняття предмета доказування тісно пов'язане з поняттям меж доказування.
Під межами доказування у кримінальному процесі розуміють такий обсяг доказового матеріалу, який забезпечує надійне і достовірне встановлення всіх обставин, що входять до предмета доказування. [11. C.113]
Більш точним і повним, на нашу думку, є визначення меж доказування в кримінальному процесі, яке вказує, що під межами доказування слід розуміти такий обсяг доказового матеріалу (доказів ті їх джерел), який забезпечує надійне, достовірне встановлення всіх обставин справи і прийняття процесуальних заходів для запобігання злочинам. [8. C.135]
Л.М. Лобойко вважає, що межі доказування – це такі межі доказової процесуальної діяльності, які констатують:
1) повноту версій, які перевіряють;
2) глибину дослідження обставин, що підлягають встановленню;
3) обсяг доказів і їх джерел, обов'язкових для визнання наявності або відсутності цих обставин;
4) достатність обґрунтування висновків у кримінальній справі. [7. C.124]
Щодо співвідношення предмету і меж доказування, то слід зазначити, що більшість процесуалістів співвідносять їх як мету і засіб її досягнення. Крім того, якщо поняття предмету доказування виражає, що повинно бути з'ясовано, встановлено по справі, то поняття меж доказування виражає кордони, обсяг і глибину дослідження всіх істотних обставин справи. Межі доказування визначають ступінь дослідження обставин, що підлягають встановленню, коло, обсяг доказів та їх джерел, доказових фактів, процесуальних дій, необхідних для цього.
Межі доказування є різними у кожній кримінальній справі. Однак вони обов'язково мають забезпечувати законність і обґрунтованість прийнятих у справі процесуальних рішень.
Наслідком неправильного визначення меж доказування може бути необґрунтоване звуження або розширення процесу доказування. При чому для кримінального процесу негативним є як перший, так і другий наслідок.
За необґрунтованого звуження деякі обставини, які належать до предмета доказування, залишаються недостатньо дослідженими через прогалини в доказовому матеріалі. Або ж їх неможливо буде визнати встановленими в результаті недостатньої глибини їх дослідження, що забезпечує надійність висновків.
Наслідком необґрунтованого розширення є невиправдане нагромадження доказової інформації, тобто збирання фактичних даних, що не стосуються справи, а також залучення додаткових процесуальних сил і засобів.
Розкриваючи питання про межі доказування в кримінальному процесі, не можна не звернути увагу на статтю 299 КПК України, яка визначає порядок дослідження та обсяг доказів, які підлягають дослідженню. Ч.3 ст.299 КПК України зазначає, що суд вправі, якщо цього не заперечують учасники судового розгляду, визнати недоцільним дослідження доказів стосовно тих фактичних обставин справи та розміру цивільного позову, які ніким не оспорюються. Однак, на нашу думку, це суперечить принципу всебічного, повного і об'єктивного дослідження обставин справи, закріпленого в статті 22 КПК України. Крім того, КПК України містить ст.323, яка вказує, що суд обґрунтовує вирок лише на тих доказах, які були розглянуті в судовому засіданні. Як бачимо, наведені статті суперечать одна одній, а тому це є прогалиною в законодавстві, яку необхідно усунути.
На нашу думку, стаття 299 КПК України не є правильною і існувати в такому вигляді, в якому вона є зараз, дана норма не може. Ми вважаємо, що всі докази, які мають значення для справи, мають бути досліджені і обговорені в судовому засіданні. Скорочений розгляд тієї чи іншої обставини справи з метою скорочення строку розгляду справи, економії коштів не є виправданим. Таке спрощення може призвести до порушення прав учасників процесу, адже слід врахувати те, що в подальшому, учасники судового розгляду будуть позбавлені права оспорювати ці фактичні обставини справи та розмір цивільного позову в апеляційному порядку.
Оскільки предмет доказування і вимога закону про всебічне, повне й об'єктивне дослідження всіх обставин справи однакові як для стадії досудового слідства, так і для стадії судового розгляду, то і межі доказування на цих стадіях повинні бути однаковими. Але через пошуковий, дослідницький характер процесуальної діяльності на цих стадіях, а також неправильне або неточне визначення меж доказування ці межі в них фактично можуть і не збігатися. Вони можуть бути ширшими на досудовому слідстві, аніж у суді, і навпаки. [6. C.120-121]
Межі доказування на досудовому слідстві та в судовому розгляді кримінальної справи можуть не збігатися внаслідок:
· необхідності перевірки в стадії судового розгляду нових версій;
· неоднаковості визначення предмета доказування;
· різниці в оцінці належності, допустимості, достовірності та достатності доказів.
Отже, межі доказування є індивідуальними у кожній кримінальній справі. Однак, в будь-якому випадку межі доказування повинні бути правильно визначені, щоб не привести до необґрунтованого їх звуження чи, навпаки, розширення, що в обох випадках є негативом. В кримінально-процесуальному законодавстві щодо меж доказування існують певні проблеми, зокрема суперечність статей, що стосуються необхідного обсягу доказового матеріалу. Дану проблему необхідно вирішувати шляхом перегляду відповідних норм та внесення необхідних змін до кримінально-процесуального кодексу України.
3.3. Суб'єкти доказування
Обов'язок доказування в кримінальному процесі закон повністю покладає на суд, прокурора, слідчого та особу, яка проводить дізнання. Вони зобов'язані вжити всіх передбачених законом заходів для всебічного, повного й об'єктивного дослідження обставин справи, тобто зібрати, перевірити й оцінити всю необхідну сукупність доказів і їх джерел і прийняти на цій підставі законне, обґрунтоване й справедливе рішення. Закон категорично забороняє їм перекладати свій обов'язок доказування на обвинуваченого. Звичайно, ця заборона поширюється також на захисника обвинуваченого й підозрюваного, їх законних представників, на відповідача та їх представників. Вони теж є суб'єктами доказування, але на відміну від суду, судді, прокурора, слідчого, особи, яка проводить дізнання, органу дізнання і начальника слідчого відділу, мають право, а не зобов'язані брати участь у доказуванні, тобто в збиранні, перевірці та оцінці доказів, висувати певні твердження на захист своїх законних інтересів і аргументувати їх. [8. C137]
Таким чином, усіх суб'єктів доказування можна поділити на дві групи:
1) державні органи і посадові особи, які зобов'язані висувати версії, збирати, перевіряти, оцінювати і використовувати докази. Це такі суб'єкти, як орган дізнання, слідчий, прокурор, суддя;
2) особи, які не зобов'язані, але мають право брати участь у процесі доказування певних обставин справи: обвинувачений, захисник, законний представник, потерпілий та інші суб'єкти, заінтересовані в результатах вирішення кримінальної справи. Вони можуть представляти докази, заявляти клопотання про витребування і приєднання доказів, висловлювати свою думку з приводу оцінки того чи іншого доказу тощо.
Отже, неабияке значення для кримінально-процесуального доказування мають предмет доказування та межі доказування. Певні особливості мають суб'єкти доказування в кримінальному процесі. Предмет і межі доказування співвідносяться між собою як мета і засіб її досягнення. При цьому особлива увага має бути приділена межам доказування, оскільки саме точне і обґрунтоване дослідження необхідного обсягу доказів є передумовою всебічного, повного і об'єктивного дослідження всіх обставин справи, а значить і правильного її вирішення. Щодо суб'єктів доказування, то для кримінальної справи характерним є те, що обов'язок доказування покладається лише на одну сторону – сторону обвинувачення, а саме на суд, суддю, прокурора, слідчого, особу, що проводить дізнання. Кримінально-процесуальний закон забороняє перекладати обов'язок доказування на сторону захисту, тобто на підозрюваного, обвинуваченого, їх захисників, представників.