Середюк Лариса Анатоліївна, кандидат педагогічних наук, доцент

Функціонування прислів'їв і приказок в різних сферах людського спілкування на прикладі німецької мови

Грабар Галина Петрівна, студентка факультету іноземної філології, магістрантка

 

Середюк Лариса Анатоліївна, кандидат педагогічних наук, доцент

 

Цілеспрямована людська діяльність неможлива без комунікації. Людина, являючись за своєю природою істотою соціальною, вступає в особливий ряд відносин та званих комунікативних. Відносини, які встановлюються між людьми в процесі їх спільної практичної і духовної діяльності визначаються як суспільні відносини. Це досить широка категорія, яка включає виробничі, моральні, психологічні відносини, що можуть бути офіційними (санкціоновані суспільством і закріплені документально) і неофіційними (не регулюються документально), діловими (пов'язані з навчальною і трудовою спільною діяльністю) і особистими (неособистими). Останні можуть бути оціночними (захоплення і популярність) і дійовими (пов'язані із взаємодією). Вони детерміновані суб'єктивною необхідністю в спілкуванні і її задоволенням. В структурі спілкування людей, їх взаємодії виділяють поведінковий, емоціональний і когнітивний комплекти . Поведінковий комплект включає результати діяльності і вчинки, міміку, жести, пантоміміку і мовлення, тобто все те, в чому проявляється особистість людини і може спостерігатись іншими людьми. Емоціональний компонент включає перш за все позитивні і негативні емоціональні стани, емоціональному чутливість, задоволення собою, роботою, партнером по комунікації. Когнітивний компонент особистості взаємодіючої людини включає всі психічні процеси, пов'язані із пізнанням оточення і самої себе. Це - відчуття, уявлення, пам'ять, уява, мислення. Крім того, цей компонент характеризується всіма особливостями взаєморозуміння партнерів, в тому числі адекватністю та ідентифікацією[1:с.37].

Міжособисті відносини виникають і розвиваються в процесі спілкування. Спілкування і відносини тісно пов'язані одне з одним [7:с.30].

Тільки при спілкуванні, як вищій формі взаємовпливу, можливий взаємний обмін знаннями, вмінням, інтересами, ціннісними орієнтаціями. Цей обмін виявляється особливо плідним, якщо між людьми встановлюються міжособисті відносини з урахуванням таких компонентів, як: сприймання і розуміння людьми одне одного, міжособиста привабливість, взаємовплив і поведінка [8:с.15]. Цікавою моделлю для вивчення міжособистісного спілкування є виробничі колективи і соціально-психологічний клімат в них, а також сім'я, готовність суб'єктів до взаємодії є міжособистісне відношення визначеного типу: приятельський, товариський, дружній, подружній. Мотиваційна структура типів міжособистісних відносин може бути різною. Так, при виникненні товариських відносин мотивом включення в контакт є необхідність в спілкуванні при можливості здійснити його з привабливою людиною. Виникнення і наступний розвиток товариських міжособистісних відносин визначаються мотивами співробітництва.

Товариські міжособисті відносини формуються вже в групі типу асоціації і кооперації. Мотиваційна структура цього типу відносин визначається особистістю значної для кожного учасника взаємодії змістом спільної діяльності. Дружні і подружні міжособисті відносини виникають як і приятельські, але в наступному їх розвитку характеризуються переходом від привабливості до взаємної прив'язаності.

Не секрет, що найважливішим засобом любого типу спілкування являється мова. Вже тому найбільш важливим є мовленнєве спілкування (комунікація). Ціллю комунікативного акту є управління поведінкою партнера по спілкуванню, тому інформація, яку отримує співрозмовник, повинна впливати на нього раціонально і емоціонально. Для досягнення такого ефекту теорія мовленнєвої комунікації повинна орієнтуватися не тільки на психологію особистості, але й на соціальну психологію.

Як відомо, кожен індивід в суспільстві - носій певних соціальних ролей. Він володіє конкретним соціальним статусом і являється членом безлічі соціальних полів, тому мова і немовна поведінка індивіда детермінована його соціальною роллю і статусом. Останній включає не лише приналежність до визначеної соціальної групи, відмінності в службовому положення, але і стать, вік партнерів. Розвиток праці веде за собою розвиток відносин в трудовому колективі, соціальній групі, де спілкування являє собою взаємодію людей як членів суспільства, тобто мовлення не лише під час праці, скільки для праці. Наприклад, специфіка мовлення моряків, солдатів, мисливців та інших соціальних груп, в яких спілкування виявляється носієм важливих соціально-психологічних функцій.

В міжгрупових відносинах мовлення використовується як знаряддя ідентифікації групи чи індивіда і як знаряддя соціального відокремлення і протиставлення. Як спосіб ідентифікації можуть виступати мовні прикмети, для позначення яких доцільно використовувати термінологічне не загальновідоме слово чи фразу «пароль», вживаючи яку член групи заявляє свою приналежність до певної групи.

Мова (мовлення) виступає як засіб комунікації між групами. Міжгрупове спілкування є, перш за все, спілкування, орієнтоване на прийняття рішень колективом. Характерно, що в мові, як правило, виробляються специфічні «підмови» [5:с.27], спеціалізовані для подібного міжгрупового спілкування, наприклад, так званий «канцелярсько-діловий стиль», «газетно-публіцистичний стиль» і т.д.

Доцільно також згадати про зворотній вплив соціально-психологічних функцій на структуру мови, словниковий запас. Цей вплив виступає найбільш яскраво у випадку міжгрупового спілкування. Особливу проблему може представити вивчення відбиття в мові і мовленні таких моментів, як різного роду стратифікація суспільства (класова, професійна); різні соціальні інститути, для обслуговування яких часто виникають спеціалізовані мовні підсистеми типу «мова науки», «мова права».

Вибір засобів, забезпечуючи мовленнєві відносини між комунікантами залежить не лише від соціального статусу партнерів; він обумовлений і тим, чи є розмова діловою, офіційною чи дружньою, де співрозмовники можуть дозволити бути собі більш розкутими і вести спілкування в невимушеному, іронічному чи жартівному тоні[3:с.45].

Процес комунікації розуміється як процес обміну інформації, тобто під час спільної діяльності люди обмінюються між собою різними ідеями, інтересами, почуттями.

При описі комунікативної сторони спілкування необхідно виявити специфіку в самому процесі обміну інформації, де він має місце у випадку комунікації між двома людьми:

1. Спілкування не можна розглядати лише як відправка інформації якою-небудь передаваючою системою чи як прийом її другою системою, так як на відміну від простого «руху інформації» між двома налагодженнями мається на увазі відносини двох індивідів, кожен з яких є активним суб'єктом: їх взаємне інформування припускає налагодження в спільній діяльності. Суттю комунікативного процесу є не лише взаємне інформування, але й спільне пізнання предмета.

2. Обмін інформацією зводиться до того, що за допомогою системи знаків партнери можуть впливати один на одного, відповідно, обмін інформацією пропонує вплив на поведінку партнера, тобто знак змінює стан учасників комунікативного процесу. Комунікативний вплив, який тут виникає, є ні що інше, як психологічний вплив одного комуніканта на іншого з метою зміни його поведінки. Ефективність комунікації вимірюється тим, наскільки вдалось провести цей вплив. При обміні інформацією відбувається зміна самого типу відносин, який склався між учасниками комунікації.

Комунікативний вплив як результат обміну інформацією можливий лише тоді, коли «всі розмовляють на одній мові», так як кожний обмін інформацією можливий при умові, що знаки і, головне, закріплені за ними значення відомі всім учасникам комунікативного процесу. Тільки прийняття єдиної системи значень забезпечує можливість партнерів розуміти один одного. Думка ніколи не відповідає прямому значенню слів, тому у спілкуванні повинне бути ідентичне розуміння ситуації .

4. В умовах людської комунікації можуть виникати цілком специфічні комунікативні бар'єри. Це може статися через відсутність розуміння ситуації спілкування, викликане не просто різною мовою, якою говорять учасники комунікативного процесу, але відмінностями більш глибокого плану, які існують між партнерами. Це можуть бути соціальні, політичні, релігійні, професійні відмінності, які породжують світосприйняття, світосприймання, світорозуміння. Такі бар'єри виникають через приналежність партнерів до різних груп. Комунікація в такому випадку ту свою характеристику, що вона є лише стороною спілкування [6:с.18-19].

Комунікативний підхід до вивчення мови зумовив переміщення інтересу до мовленнєвої комунікації і умов, які забезпечують успіх їх здійснення.

Для того, щоб акт комунікації став можливим, комуні канти повинні мати в своєму розпорядженні певну загальну основу, як мінімум - одну мову. Володіння мовою забезпечує можливість комунікації, тобто можливість мовця виробити низку граматично правильних фраз і тим самим брати участь в комунікативному процесі. В такому випадку можна говорити про мовну компетенцію комуні канта.

Для реалізації комунікативного акту в процесі спілкування необхідно, щоб розуміння смислу висловлення комунікантом було адекватним тому смислу, який був заложений в момент породження висловлення.

Особливим видом комунікації є міжкультурна комунікація чи спілкування між носіями різних мов і різних культур. Співставлення мов і культур виявляє не лише загальне, універсальне, але специфічне, самобутнє, обумовлене відмінностями в історії розвитку народів. Тому проблемам міжкультурної комунікації виділяється в працях лінгвістів нашої і зарубіжних країн.

Національно-специфічні елементи культури відіграють важливу роль в процесі інтеркомунікації: в спілкуванні з іноземцями, у вивченні іноземної мови, в перекладі, в сприйманні різних видів тексту. І саме акт міжмовної і міжкультурної комунікації відбувається, якщо буде адекватне взаєморозуміння двох учасників комунікативного акту, які належать до різних національних культур.

Обов'язковою умовою спілкування є не лише володіння загальною мовою, але й наявних для неї знань. Для спілкування необхідно, щоб комуніканти мали певну спільність соціальної історії, яка знаходить своє відображення, перш за все, в знаннях про навколишній світ. Ці знання називаються фоновими.

Є.М. Верещагін і В. Г. Костомаров виділяють три види фонових знань: загальнолюдські, регіональні, країнознавчі. Останні вид - це ті знання, якими володіють всі члени певної етнічної і мовної спільноти, які пов'язані із знанням національної культури. Ці фонові знання є основним об'єктом лінгвокраїнознавства, так як пов'язані з національною культурою [9:с.30].

В основі лінгвокраїнознавства лежить вивчення кумулятивної (накопичувальної) функції мови, в якій мова виступає як сховище і засіб передачі позамовного колективного досвіду, а найбільш яскраво вони виражаються в області фразеології. Та як на фразеологічному матеріалі прослідковуються особливості природно-географічних умов країни, її історії, економіки, політики, культури, побуту, звичаїв народу - носія мови, тобто прослідковується тісний зв'язок фразеології з різними сферами людської діяльності[4:с.67].

1. Амосова H.H. Значение фразеологии как особой отросли языкознания. -Вологда, 1967

2. .3индер Л.Р., Строева Т.В. Современный немецкий язык. - М., 1975

3. .Костюк П.М. Немецкие пословицы и поговорки: пособие для учащихся старших классов и студентом вузов. - К.: Рад.школа, 1936. - 250с.

4. .Кудіна О., Пророченко О. Перлини народної мудрості: німецькі прислів'я та приказки. - Вінниця: Нова книга, 2005

5. Леонтьев A.A. Психолингвистика. - Л.: Наука, 1967

6. Липская Л.А. Структурно-семантические типы субстантивных фразеологических единиц современного немецкого языка: Авореф.дис.. .канд.филол.наук. - М., 1961

7. Огуй О.Д. Лексикологія німецької мови. Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів. - Вінниця: Нова книга, 2003. - 416с

8. Олынанський И.Г. Парные сочетания слов современного немецкого языка. Канд.дисс. -М., 1965

9. .Райхштейн А.Д. Сопоставительный анализ немецкой и русской фразеологии. - М.: Просвещение, 1980