Висвітліть процес створення української держави Війська Запорізького у ході національно-визвольної війни 1648-1657рр
Чинники, які сприяли активній національно-визвольній боротьбі:
- слабкість королівської влади та посилення відцентрових тенденцій у Речі Посполитій,
- певна втрата контролю над реєстровим козацтвом.
- селянсько-козацькі повстання І половини XVII сторіччя сприяли накопиченню воєнного досвіду, посиленню єдності козаків та селян у боротьбі за національне визволення, формуванню психологічної готовності боротися до переможного кінця.
- посилення та розширення сфери впливу Запорізької Січі- зародком української державності, що за могло стати основою для створення повноцінної держави.
Боротьба 1648 – 1676 років, носила національно-визвольний, релігійний та соціальний характер.
П'ять основних етапів утворення Української національної держави.
Перший етап (лютий – вересень 1648 року) – формується ідея автономії для козацького регіону в складі Речі Посполитої.
Очолив боротьбу Б. Хмельницький – козацький сотник, полководець і дипломат, ворог магнатсько-шляхетської Польщі. Хмельницький уклав угоду з ханом Іслам-Гіреєм, який виділив на допомогу повсталим кількатисячний загін кінноти . Залучив на свій бік реєстрових козаків.
Перемога 6 травня над польськими військами відіграла величезну роль у розгортанні визвольної боротьби. Чигирин став гетьманською резиденцією. Хмельницький розгорнув величезну роботу по організації та впорядкуванню козацької армії. На осінь 1648 року під Львовом уже налічувалося 35 полків. На початку червня 1648 року Хмельницький порушив питання про підданство російському цареві.
Другий етап (вересень 1648 – серпень 1649 рр.) завершується процес розроблення політичної, програми, яка вперше в історії української політичної думки перебрала створення незалежної держави в межах усіх етнографічних земель України; усвідомлюється право на територіально-етнічну спадщину Київської Русі.
Укладене перемир'я під Замостям (листопад 1648 року) було наслідком взаємодії складного комплексу чинників – прогресуюча втрата боєздатності козацького війська, послаблення підтримки з боку татар, реальність поповнення польської армії збройними формуваннями Литви та Австрії, вихід військ повстанців на кордони України, захист старшинами власних вузькостанових інтересів, відсутність чіткої програми подальших дій, обстоювання гетьманом та його соратниками ідеї "козацького автономізму", нездатність козацької еліти побачити реальність перспектив створення незалежної української держави.
У травні 1649 року поляки розпочали масовий наступ на українські землі. Липень 1649 року. Облога польської армії під Збаражем.
Третій етап (серпень 1649 – червень 1651 рр.) – крах, внаслідок позиції Кримського ханства, спроб реалізації програми створення незалежної Української держави.
На початку серпня 1649 року Хмельницький оточив королівське військо під Зборовом. Хмельницький уклав з польським королем мирний договір (Зборівський трактат).
Головними пунктами його було встановлено:
– 40 тисяч козацького реєстру;
– козацька територія обіймала воєводства Київське, Чернігівське і Брацлавське;
– всі учасники повстання підлягали амністії;
київський митрополит діставав місце у сенаті;
– питання про унію повинен був вирішити найближчий сейм;
– основна маса українських селян повинна була повернутися до свого попереднього стану.
Четвертий етап (червень 1651 – березень 1654 рр.) невдачі у боротьбі за збереження автономії козацької України у межах Речі Посполитої і пошук оптимального варіанту шляхом прийняття протекції московського царя чи турецького султана. Укладення Переяславського договору з Москвою про входження Української держави до складу Московського царства в основному на принципах федерації.
18 вересня 1651 року було укладено Білоцерківський трактат. Чисельність реєстрових козаків знижувалася до 20 тисяч, а козацькою територією визнавалося лише Київське воєводство. Шляхта могла повернутися до своїх маєтків.
1 жовтня 1653 року Земський собор у Москві вирішив прийняти Україну "під високу руку царя" і розпочати війну з Польщею. 8 січня 1654 року відбулася Переяславська рада. Україна вступила у договірні стосунки з Москвою як вільна і незалежна сторона.
Його значення:
– договір засвідчував юридичну форму відокремлення й незалежності козацької України від Речі Посполитої;
– він служив правовим визнанням Росією внутрішньополітичного суверенітету Української держави;
– він відкривав перспективу в союзі з Москвою довести до переможного кінця війну з Річчю Посполитою й завершити об'єднання земель у кордонах національної держави;
– він виступав у свідомості національно-патріотичної еліти наступних поколінь за визнанням П. Орлика "найсильнішим і иайнепереможнішим аргументом і доказом суверенності України",
П'ятий етап (березень 1654 – липень 1657 рр.) – боротьба уряду Б. Хмельницького за возз’єднання західного регіону України з козацькою республікою.
Одним з найважливіших наслідків визвольної війни було масове покозачення селянства і міщанства. “Усе, що живе піднялося в козацтво” – відзначив Самовидець. Кріпосницькі порядки в Україні були істотно підірвані.
У процесі розгортання національно-визвольних змагань (1648 – 1657 рр.) у середовищі козацької еліти вперше в історії української суспільно-політичної думки були чітко сформульовані фундаментальні основи національної державної ідеї:
– право українського народу на створення власної держави в етнічних межах його проживання;
– незалежність і соборність Української держави;
– генетичний зв'язок козацької державності з Київською Руссю, спадкоємність кордонів, традицій та культури княжої доби.
Ці положення лягли в основу державотворчої діяльності Б. Хмельницького.
З початком визвольної війни почала формуватись українська національна державність. Її основні форми поступово склалися в Запорізькій Січі, а свого дальшого розвитку набули при гетьмані П. Сагайдачному.
У ході війни з Польщею козацький державний устрій поширився на звільнену територію України і став основою нового державного будівництва.
Формально найвищим органом була загальна рада всього війська. Однак скликалася вона дедалі рідше і її функції поступово почала виконувати рада старшин, яку венеціанський посол в Україні називав “суворим сенатом”
Фактично уся вища адміністративно-політична, військова і судова влада належала гетьману, під час воєнних дій вона була необмеженою.
Керувати усіма справами гетьману допомагала генеральна військова старшина, яка крім вирішення військових завдань виконувала функції центрального апарату управління. До неї входили: писар, обозний, два осавули та два судді, хорунжий, бунчужний, підскарбій. Генеральна старшина фактично виконувала функції міністрів на чолі з генеральним писарем.
Уся звільнена територія України поділялася на полки/ сотні, які були адміністративно-територіальними одиницями. У 1648 році було 40 полків.
Межі козацької держави охоплювали землі трьох воєводств -Київського, Брацлавського і Чернігівського. Столиця – м. Чигирин. Офіційна назва держави – Військо Запорізьке.
Отже, це був період найбільшого політичного і воєнного піднесення України. Без сумніву, останні державотворчі акти Хмельницького могли зміцнити внутрішнє становище української держави, сконсолідувати навколо особи гетьмана усі стани тогочасного суспільства, які діяли розрізне, ставлячи часом понад усе корпоративні інтереси. Смерть Б. Хмельницького перервала консолідаційний процес і не дала скріпитись українській державності, здобутки якої були втрачені його наступниками на гетьманстві.
Національно-визвольна війна середини XVII ст. суттєво змінила соціально-національну структуру населення України.
Створювалося фактично нове українське суспільство.
Місце польських панів і шляхти намагалися зайняти козацька старшина, дрібна українська шляхта, православне духовенство.
Соціальною опорою в державі стала козацька старшина, яка поступово перетворилася на окремий стан. Вона формувалася з різних верств населення, але головним її джерелом було козацтво. Саме з цього стану походила більшість полковників, сотників, осавулів.