Культура античних міст Північного Причорномор’я: умови розвитку, писемність, наука, література, театр, спорт
Мистецтву Античних міст Північного Причорномор’я властиві багато рис, характерних для всієї художньої культури античного миру. Міста мали регулярне планування в культових і суспільства, спорудах застосовувався ордер, був поширений тип житлового будинку з перистилем. З Греції в Античні міста Північного Причорномор’я широко ввозилися різноманітні художні вироби — скульптура, дрібна пластика, геми, прикрашені розписом вази. В той же час мистецтво, що створювалося в Античних містах Північного Причорномор’я, відзначено ознаками місцевої своєрідності. В ньому знайшли віддзеркалення життя навколишніх народів (скіфів, синдов, меотов і ін.), їх релігійні уявлення і ритуали (золотий гребінь з кургану Солоха, 4 в. до н. э., з рельєфом, що зображає скіфів в бою; электровый судина з Куль-Оби, 4 в. дон. э., з рельєфами на теми скіфського побуту).
))))На відміну від метрополії, про рівень наукових і науково-технічних знань в колоніях Північного Причорномор’я ми маємо лише опосередковані відомості. Можна лише припустити, що всі наукові досягнення античного світу були відомі в колоніях і широко застосовувались на практиці. Про це свідчить, насамперед, високий рівень інженерно-будівельного мистецтва, застосування оригінальних засобів та матеріалів. Використання великих ретельно оброблених кам’яних блоків, архітравів, колон, що могло бути можливим лише за умови застосування спеціальних механізмів.
Відомі в колоніях медичні інструменти, аналогічні знахідкам в метрополії. Вони були виявлені в ранніх шарах Березанського поселення, в елліністичному Пантікапеї, римському Херсонесі. Є відомості про застосування греками лікування грязями.
Можна говорити і про розвиток гуманітарних наук у Північному Причорномор’ї. У ІІІ ст. до н.е. в Херсонесі мешкав історик Сіріск. Він зібрав і опрацював розповіді про чудеса богині Діви і одночасно висвітлив політичну історію міста. Сіріск був увінчаний золотим вінком і удостоєний почесного декрету
^ Про діяльність вчених, які походили з Північного Причорномор’я, відомо у метрополії. З Ольвії походив філософ ІІІ ст. до н.е. Біон. Боспоритом або ольвіополітом за походженням був Сфер — філософ стоїчної школи і автор політичних творів „Про лаконську політику” і „Три книги про Лікурга і Сократа”. Ольвіополітом в Греції називали софіста і історика Посідонія, що говорить, звичайно, про його походження.
Велика кількість написів на посуді, в тому числі й на ліпному, предметах туалету, черепиці, свинцевих пластинах свідчить, що основна маса грецького суспільства у Північному Причорномор’ї була знайома з грамотою. А це означає, що в колоніях існувала, принаймні, початкова освіта, доступна населенню. Про розвиток літературної творчості в північно-причорноморських державах свідчать лише лапідарні написи, переважно надмогильні епітафії. Їх автори були знайомі з ліричною і епічною поезією.Шанували Гомера і майже всі знали „Іліаду”. Згадуються і місцевих поетів, які читали свої вірши перед битвами.(з Херсонесу походить список, який містить імена переможців у змаганнях виконавців епіграм і поховальних пісень.). Згадуються комічні актори або комедіографи.
Про існування театру в античних містах свідчить вже згадана розповідь Полієна. А у 1954 р. руїни херсонеського театру були відкриті. А з Ольвії походять різні за розмірами і технікою виготовлення трагічні і комедійні теракотові маски, які, мабуть, прикрашали стіни помешкань любителів театральних вистав.
^ 7.Культура античних міст Північного Причорномор’я: мистецтво, побут, релігія
Скульптура. Цей вид мистецтва був надзвичайно популярний в античному світі. Статуї, бюсти, рельєфи прикрашали площі, храми. Скульптури зображали шанованих населенням богів і героїв, видатних державних діячів і громадян за їх заслуги перед містом.
Дуже популярними в Північному Причорномор’ї були невеликі глиняні статуетки — теракоти. Виготовлялись теракоти у формах, а дороблялись вручну, при цьому вносились деякі місцеві елементи. Потім теракоти випалювались і розфарбовувались. Майстерню, в якій виготовляли теракоти, розкопано в Херсонесі. Деякі форми з неї були зліпками з привезених з метрополії статуеток.
Живопис. Про розвиток живопису у північно-причорноморських колоніях дають уявлення фрескові розписи на стінах гробниць, громадських та багатих житлових будинків. Фрески писали по сирій вапняковій штукатурці, але в ряді випадків розпис наносився на кам’яні поверхні стін і стелі.
І ст. н.е. датуються фрески так званого склепу Деметри, відкритого в Керчі у 1835 р. Вони присвячені міфу про викрадення Кори — дочки Деметри — богом підземного царства Плутоном. Квітковий стиль в розписах склепів побутував з V ст. до н.е. і до кінця античності. До більш раннього часу відноситься так званий структурний стиль, що складається з декоративних елементів, які підкреслюють структуру стін. також поширюється розпис в інкрустаційному стилі, який, значною мірою, близький до структурного і характеризується прямокутними полями, колами, ромбами, вписаними одне в інше — коло вписувалось в ромб, мале коло в більше і т.д. Кожна фігура фарбувалась в інший колір.
Мозаїка. Мозаїчні візерунки та картини у Північному Причорномор’ї робились з кольорових гальок, викладених у вапняковому розчині. Кращі мозаїки відкрито в Ольвії та Херсонесі. В одному з ольвійських будинків ІІІ–ІІ ст. до н.е., поблизу Зевсового кургану, виявлено мозаїчну підлогу, викладену галькою синього, білого та світло-жовтого кольорів.
Розписна кераміка. Разом із завезеним високогатунковим посудом, прикрашеним розписом у килимовому, чорнофігурному та червонофігурному стилях, в містах і поселеннях Північного Причорномор’я виготовлялось кілька груп посуду, що прикрашався барвистим розписом, рельєфами, штампованою та різбленою орнаментацією, чорним лаком.
Торевтика.— художня обробка дорогоцінних і кольорових металів. Багато виробів північно-причорноморських торевтів визнані шедеврами світового значення.
Їжа була, переважно, скоромною. Велику роль відігравали борошняні страви — каші, юшка, хліб; овочі — салат, капуста, цибуля, часник, бобові. З молока готували сир. Рибу, споживали, ймовірно, в більший кількості ніж м’ясо.Десертом служили фрукти, виноград, горіхи, мед. Споживали, звичайно, й вино, сильно розбавляючи його водою.
Одяг колоністів мало чим відрізнявся від грецького одягу метрополії. Нижнім одягом чоловіків і жінок був хітон — вид сорочки дуже простого покрою, без рукавів, з одним або двома короткими, рідше довгими рукавами. Чоловічі хітони були короткі (до колін), жіночі закривали гомілку. Верхнім одягом був плащ-гіматій, у жінок — пеплос, великий прямокутний лоскут тканини, способи драпірування якої були різними і дуже мальовничими.
РЕЛІГІЯ В Ольвії найбільше виявлено присвят Аполлону Дельфінію, потім Гераклу, Аполлону Лікарю, Зевсу Рятівнику, Ахіллу Понтарху, Гермесу, Афродіті Понтії (покровительці мореплавання), Плутону і Корі. В Херсонеській присязі названо Зевса, Гею, Геліоса, богів і героїв Олімпійських, Діоніса, Деметру. Але з самого початку в Херсонесі домінує культ Діви Парфенос.
Кожне місто мало свого бога-покровителя, який зображувався на монетах. Найчастіше це голова божества та атрибут його образу, що склався в той чи інший історичний період.
Для служіння богам споруджували храми, вівтарі та жертовники, де здійснювались культові обряди
^8 Культура стародавніх слов’ян. Давньослов’янське язичництво
Стародавні слов'яни мали тісні зв'язки з різними народами стародавнього світу та їх культурами. Сучасна наука розрізняє такі основні етапи розвитку культури стародавніх слов'ян: мізинський, трипільський і черняхівський.
стародавні слов'яни навчилися добувати вогонь, вміли користуватися ним. Вони не лише виготовляли, але й вдосконалювали знаряддя праці. Людина з печери вийшла жити в наземні будівлі, навчилася споруджувати житло. Головним заняттям було полювання. З'являються примітивні релігійні вірування, зокрема магія, фетишизм, анімізм. Разом з ними формуються елементи первісного мистецтва.
У період мезоліту тодішня людина здатна була вдосконалювати знаряддя праці, появились кам'яні сокири, молоти, долота, ножі, на берегах річок і озер. У ті часи вдосконалюються форми організації первісної племінної було виготовлено лук і стріли, приручено собаку. Розвивається рибальство, житлові споруди; з'являються спільноти людей, формується матріархат, який стає основою суспільного розвитку. Виникають більш досконалі релігійні вірування, зокрема тотемізм і землеробські культи.
Для доби неоліту був характерним перехід людини від збирання і полювання до хліборобства та скотарства, вдосконалюються знаряддя праці, розвиваються гончарне мистецтво і ткацтво, появляється елементарна культура обробітку землі і сіяння зерна.
В Україні вищого рівня розвитку в добу неоліту набула трипільська культура (V—III тисячоліття до н. е.), її назва походить від села Трипілля біля Києва. Характерні особливості трипільської культури такі.
Найбільш цінним, на думку археологів, виявились знахідки біля <с. Черняхів, де було розкопано 250 поховань. Виявилось, що в одних могильниках були поховані спалені покійники згідно зі звичаєм стародавніх слов'ян, а в інших — покійника закопували в могилі. Останній спосіб поховання, на думку деяких істориків, був запозичений у візантійських християн.
У розкопан. могильниках була знайдена кераміка, глечики, миски, кістяні гребінці, упряж, намиста та інші прикраси. У декількох городищах знайдено обвуглені рештки проса і пшениці, що вказує на високий рівень хлібороб. культури антів, в інших городищах знайдено склади озброєнь, що засвідчує високий рівень військ. Культ. антів.
Давньослов'янське язичництво.
Україна є батьківщиною однієї з найдавніших землеробських цивілізацій. У III тис. до н. є. в долинах Дністра, Бугу, Пруту з'явилися поселення трипільської культури. Саме тоді виникли дохристиянські релігійні вірування, які отримали назву язичництво (від слова "язики" — народи). Таким чином, язичництво має кількатисячолітню історію, набагато давнішу за історію християнства.
Давньослов'янське язичництво містило в собі: релігію племен і народів найдавнішої доби, яких зазвичай вважають предками слов'ян як в етнічному, так і в культурно-історичному плані; релігію східнослов'янських племен Київської Русі, що була поширена до прийняття християнства як офіційної релігії; народно-побутову релігійність, що існувала впродовж останнього тисячоліття поряд з офіційним християнством.
Характерною особливістю тогочасного язичництва були родові культи предків. Язичники обожнювали предмети й сили природи, поклонялися деревам, кущам, річкам, струмкам, озерам тощо. Родовий язичницький пантеон складався з бога Перуна — бога грому та блискавки, покровителя військового ремесла та княжої дружини. У деяких племенах головним богом був Сварог, бог неба й небесних світил, покровитель ковальства та ремесел. Не менш популярними були Дажбог — бог сонця, Велес — бог достатку й скотарства, Ярило — бог кохання та родючості.
Невід'ємним елементом язичницьких вірувань були культові об'єкти.